Рішення № 73032320, 26.03.2018, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 березня 2018 року м. ТернопільСправа № 911/3901/17

Господарський суд Тернопільської області у складі судді Охотницької Н.В.

при секретарі судового засідання Ранецька Л.А.

розглянув справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС", поштова адреса вул. Академіка Заболотного, 38, офіс 23, м. Київ, 03187

до відповідача-1 товариства з обмеженою відповідальністю "ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП", вул. Комсомольська, 22, с. Мархалівка, Васильківський район, Київська область, 08633

відповідача-2 товариства з обмеженою відповідальністю "ЮВІЛЕЙНЕ АГРО", вул. В. Винниченка, 8, м. Тернопіль, 46018

про стягнення солідарно з відповідачів, із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, 3 483,02 грн, в тому числі 413,04 грн – 3% річних, 3 069,98 грн – інфляційних втрат та витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 500,00 грн

за участі представників сторін:

позивача: не прибув;

відповідача-1: не прибув;

відповідача-2: ОСОБА_1, довіреність № 12 від 19.02.2018.

В порядку ст. ст. 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд".

Встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до відповідача-1 товариства з обмеженою відповідальністю "ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП", відповідача-2 товариства з обмеженою відповідальністю "ЮВІЛЕЙНЕ АГРО", про стягнення солідарно з відповідачів 483,02 грн, в тому числі 413,04 грн – 3% річних, 69,98 грн – інфляційних втрат та витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 500,00 грн.

19 січня 2018 року на адресу Господарського суду Тернопільської області за підсудністю, в порядку ч.1 п.1 ст.31 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до ухвали Господарського суду Київської області від 28.12.2017, надійшли матеріали за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" до відповідача-1 товариства з обмеженою відповідальністю "ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП", відповідача-2 товариства з обмеженою відповідальністю "ЮВІЛЕЙНЕ АГРО", про стягнення з відповідачів солідарно 483,02 грн, з яких 413,04 грн – 3% річних та 69,98 грн – інфляційних втрат, у зв’язку із несвоєчасним виконанням рішення Господарського суду Київської області у справі №911/4536/13 від 21.01.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2014 та на підставі договору поруки №11-03-2013-144 від 11.03.2013.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що рішенням Господарського суду Київської області від 21.01.2014 у справі №911/4536/13, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2014 року, з приватного агропромислового підприємства "Ювілейне" (правонаступником якого є ТОВ "Ювілейне Агро") стягнуто пеню, річні, втрати від інфляції та витрати на оплату послуг адвоката. Відповідне рішення суду набрало законної сили 16.04.2014, тобто після винесення Київським апеляційним господарським судом постанови у справі № 911/4536/13 та остаточно виконано тільки 18.02.2015. А тому, позивач вважає, що відповідач-2 прострочив виконання грошового зобов'язання згідно рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2014 у справі №911/4536/13 в сумі 19 966,56 грн, у зв'язку з чим, зобов'язаний, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, сплатити позивачу інфляційні нарахування за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. При цьому, за договором купівлі-продажу від 25.03.2009 № ЗУФ-09/03/09 на умовах відстрочення платежу, право вимоги за яким передано позивачу відповідно до угоди №13/03-13 про заміну кредитора у зобов’язанні, виконання зобов’язань відповідачем - ТОВ "ЮВІЛЕЙНЕ АГРО" щодо сплати процентів, забезпечено порукою ТОВ "ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП", відповідно до договору №11-03-2013-144 від 11.03.2013, а тому предметом розгляду у даній справі є солідарне стягнення з відповідачів 483,02 грн, в тому числі 413,04 грн – 3% річних та 69,98 грн – інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 23 січня 2018 року дану позовну заяву ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" (вх. №25 від 19.01.2018), згідно ст. 174 ГПК України, залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви до 07 лютого 2018 року.

05 лютого 2018 року на адресу Господарського суду Тернопільської області від товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" надійшла заява №01-1/02 від 01.02.2018 (вх. № 5112), з якої вбачається, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про які зазначено в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 23 січня 2018 року.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 06.02.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження та призначено судове засідання на 19.02.2018.

15.02.2018 на адресу Господарського суду Тернопільської області від ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" надійшла заява № 12-1/02 від 12.02.2018 (вх.№ 5729) про збільшення позовних вимог у справі № 911/3901/17, відповідно до якої, позивач, керуючись ст. 46 ГПК України, збільшує суму нарахованих до стягнення інфляційних втрат до 3 069,98 грн.

Відповідно до п. 2 ч.2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно із ч.5 ст. 46 ГПК України, у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.

Враховуючи, що подана ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" заява № 12-1/02 від 12.02.2018 (вх. № 5729) про збільшення позовних вимог у справі № 911/3901/17 відповідає приписам ст. 46 ГПК України, суд прийняв її до розгляду.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 19.02.2018 розгляд справи відкладено на 12.03.2018 о 10:00 год.

Крім того, товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з клопотанням за вих. № 23-2/02 від 23.02.2018 (вх. № 6452 від 27.02.2018), згідно якого просить забезпечити проведення судових засідань у справі 911/3901/17 в режимі відеоконференції. Проведення судових засідань в режимі відеоконференції на вибір суду просить доручити або Господарському суду міста Києва (вул. Б. Хмельницького, 44 - В, м. Київ) або Господарському суді Київської області (м. Київ, вул. С.Петлюри, 16).

Ухвалою суду від 27.02.2018, у зв'язку з тим, що згідно даних WEB-програми "Бронювання систем відеоконференцзв'язку" в Господарському суді Київської області технічно забезпечено системою відеоконференцзв'язку зал №1, а також в Господарському суді м. Києва технічно забезпечено системою відеоконференцзв'язку зали № 9, № 16, в яких на 12.03.2018 о 10:00 год. уже призначено судові засідання для проведення відеоконференцій в інших судових справа, відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" в задоволенні клопотання за вих. № 23-2/02 від 23.02.2018 (вх. № 6452 від 27.02.2018) про участь в судовому засіданні 12.03.2018 о 10:00 год. в режимі відеоконференції.

Також, 27.02.2018 на адресу Господарського суду Тернопільської області надійшла заява № 23-1/02 від 23.02.2018 (вх. № 6451), відповідно до якої товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" відмовляється від стягнення з ТОВ "ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП" та ТОВ "ЮВІЛЕЙНЕ АГРО" витрат на правничу допомогу в розмірі 500,00 грн.

Враховуючи, що відмова позивача від витрат на правничу допомогу в розмірі 500,00 грн не суперечить чинному законодавству та не порушує прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб остання прийнята судом.

12.03.2018 відповідачем-2 через канцелярію Господарського суду Тернопільської області подано відзив на позов та на заяву про збільшення позовних вимог у справі № 911/3901/17 від 06.03.2018 № 06-03-18/01 (вх. № 7067), відповідного до якого ТОВ "ЮВІЛЕЙНЕ АГРО" позовні вимоги заперечує та просить відмовити у задоволенні позову товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" у зв'язку з тим, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, урегульовані Законом України "Про виконавче провадження" та до них не можуть застосовуватись норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК України). Дану правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 20.01.2016 по справі № 6-2759 цс15.

Крім того, у своєму відзиві на позов від 06.03.2018 № 06-03-18/01 (вх. № 7067) ТОВ "ЮВІЛЕЙНЕ АГРО" заявляє про пропуск позивачем строку позовної давності на звернення до суду із даними позовними вимогами. Зокрема, відповідач-2 вказує на те, що позивачем позов заявлено 26.12.2017, а строк позовної давності про стягнення інфляційних втрат та 3% річних із суми 19 966,56 грн сплив 12.12.2017. Дана заява підтримана представником відповідача-2 у судовому засіданні 12.03.2018.

Ухвалою суду від 12.03.2017 відкладено розгляд справи на 26 березня 2018 року.

В судове засідання 26.03.2018 прибув представник відповідача-2, який, згідно усних пояснень, зазначив про те, що виконання рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2014 у справі №911/4536/13 відбувалось примусово, в межах виконавчих проваджень ВП №43119826 від 26.04.2014 та ВП 43119782 від 28.04.2014 та з рахунку ПАП "Ювілейне" органами ДВС було списано по 27 512,41 грн 26.11.2014 та 23.12.2014, частину з яких (23 405,24 грн) 18.02.2015 повернуто на рахунок відповідача-2, що підтверджується виписками по рахунках ПАП "Ювілейне", копії яких долучені до матеріалів справи. А тому, представник відповідача-2 вважає, що виконання грошового зобов'язання згідно рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2014 у справі №911/4536/13 відбулося з моменту списання грошових коштів з рахунку ПАП "Ювілейне", а саме: 26.11.2014 та 23.12.2014.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні 26.03.2018 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення в порядку ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача-2, дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши подані докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.01.2014 у справі № 911/4536/13, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2014 року, з приватного агропромислового підприємства "Ювілейне" (правонаступником якого є ТОВ "Ювілейне Агро") стягнуто 10 665 (десять тисяч шістсот шістдесят п'ять) грн 60 коп. пені, 15 608 (п'ятнадцять тисяч шістсот вісім) грн 20 коп. 30% річних та 1 238 (одну тисячу двісті тридцять вісім) грн 61 коп. судового збору.

Також, вказаним вище рішенням солідарно стягнуто з приватного агропромислового підприємства "Ювілейне" та товариства з обмеженою відповідальністю "ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" 4 358 (чотири тисячі триста п'ятдесят вісім) грн 36 коп. інфляційних втрат, 337 (триста тридцять сім) грн 63 коп. судового збору та 1 147 (одну тисячу сто сорок сім) грн 00 коп. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката.

Постановою ВП № 43119826 від 26.04.2014 відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції відкрито виконавче провадження на примусове виконання наказу № 911/4536/13 від 03.02.2014 Господарського суду Київської області про стягнення з приватного агропромислового підприємства "Ювілейне" боргу в сумі 27 512,41 грн.

А також, постановою ВП № 43119782 від 28.04.2014 відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції відкрито виконавче провадження на примусове виконання наказу № 911/4536/13 від 03.02.2014 Господарського суду Київської області про стягнення з приватного агропромислового підприємства "Ювілейне" боргу в сумі 5 842,99 грн.

Отже, заборгованість приватного агропромислового підприємства "Ювілейне" щодо виконання грошового зобов'язання (річні та інфляційні втрати), яке виникло на підставі рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2014 у справі №911/4536/13, яке вступило в законну силу 16.04.2014 (за виключенням суми пені та судових витрат) становить 19 966,56 грн.

Прострочення виконання даного грошового зобов'язання почалось із 17.04.2014, тобто із наступного дня після винесення Київським апеляційним господарським судом постанови від 16 квітня 2014 року у справі № 911/4536/13.

Відповідно до змісту ст. 18 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно із ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивач в позові зазначає, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування коштами, належними до сплати кредиторові (пп. 4.1 п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція, що до складу грошового зобов'язання входять інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних висловлена у постанові Верховного Суду України від 16.05.2006 у справі №10/557-26/155.

Окрім цього, правова позиція щодо того, що інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, викладена у постановах Верховного Суду України від 08.11.2010 у справі №4/719 та від 15.11.2010 у справі №4/720. Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїх постановах від 06.06.2012 у справі №6-49цс12, від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11, від 17.10.2011 у справі №6-42цс11.

Таким чином, позивач в позові зазначає, що відповідачем-2 прострочено виконання грошових зобов'язань, які виникли на підставі відповідного судового рішення на суму 19 966,56 грн і тривало в період із 17.04.2014 по 11.12.2014 та на суму 3 810,47 грн, що тривало в період з 12.12.2014 по 17.02.2015.

Враховуючи, що мало місце прострочення виконання грошового зобов'язання за рішенням Господарського суду Київської області від 21 січня 2014 року у справі №911/4536/13, позивач за захистом свого права звернувся до господарського суду з даним позовом.

В ході розгляду спору позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій надав уточнений арифметично правильний розрахунок позовних вимог і просить стягнути 413,04 грн 3% річних та 3 069,98 грн інфляційних нарахувань.

Відповідно до п. 5.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за приписом частини 5 статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Отже, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Також, згідно з п. 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Як встановлено судом, прострочення грошового зобов’язання відповідно до рішення Господарського суду Київської області у справі № 911/4536/13 від 21.01.2014 відбулось в період із 17.04.2014 по 11.12.2014 щодо сплати боргу на суму 19 966,56 грн та з 12.12.2014 по 17.02.2015 щодо сплати боргу на суму 3 810,47 грн.

Таким чином, враховуючи що матеріалами справи підтверджено заборгованість за судовим рішенням, яка є грошовим зобов'язанням, існування такої заборгованості протягом наведених в розрахунку позову періодів прострочення, нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань на дане грошове зобов'язання є правомірним.

Також, суд зазначає, що відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (п.1.4.) з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання грошового зобов'язання на підставі рішення Господарського суду Київської області у справі № 911/4536/13 від 21.01.2014 на рахунок позивача 12.12.2014 було зараховано кошти в сумі 29 544,93 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою та 18.02.2015 в сумі 3 810,47 грн, що також підтверджується випискою банку.

Отже, твердження представника відповідача-2 про те, що виконання грошового зобов'язання згідно рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2014 у справі №911/4536/13 відбулося з моменту списання грошових коштів з рахунку ПАП "Ювілейне", а саме: 26.11.2014 та 23.12.2014 є хибним та не приймається судом.

Водночас, враховуючи положення п.1.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" суд погоджується із позицією позивача про те, що виконання грошового зобов'язання згідно рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2014 у справі №911/4536/13 відбулося частково 12.12.2014 та повністю було виконано 18.02.2015.

В той же час, як вбачається із матеріалів справи, з метою забезпечення виконання зобов'язань за рішенням Господарського суду Київської області від 21 січня 2014 року у справі №911/4536/13, між ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" (Кредитор) та ТОВ "ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП" (Поручитель) було укладено Договір поруки №11-03-2013-144, за умовами якого Поручитель поручається перед Кредитором за виконання обов'язку ПАП "Ювілейне" щодо виконання грошового зобов'язання щодо сплати розміру 30% річних, у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Боржником грошового зобов'язання, передбаченою ст. 2 цього Договору (надалі іменується "основний договір") пункт 1.1. Договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору поруки під основним договором в цьому Договорі розуміють Угоду № 13/03-13 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України) від 04.03.2013, укладену на підставі договору № ЗУФ-09/03/09 купівлі – продажу товару на умовах відстрочення платежу від 25.03.2009.

У розділах 3 та 4 Договору поруки Поручителем та кредитором погоджено обсяг відповідальності Поручителя та розмір поруки: Пункт 3.1. - Відповідальність Поручителя перед Кредитором обмежується частковою сплатою суми 30% річних у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок. Пункт 4.1. - У разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) Боржником обов'язку за основною угодою, Кредитор вправі звернутися із вимогою про виконання як до Боржника, так і до Поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед Кредитором.

Пунктами 6.1, 6.2 договору поруки зазначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до моменту припинення поруки. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

В силу ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Так, позивач звернувся до відповідача-1 із вимогою № 15-144/03 від 15.03.2013, однак згідно відповіді на вимогу № 144 від 18.03.2013, ТОВ "ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП" повідомило позивача про те, що зобов'язання, взяті на себе згідно договору поруки № 11-03-2013-144 від 11.03.2013, виконати не в змозі, у зв'язку з скрутним фінансовим становищем.

Також, як уже зазначалась вище, свої зобов'язання згідно рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2014 у справі № 911/4536/13 ПАТ "Ювілейне" частково виконало 12.12.2014 на суму 29 544,93 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою та повністю виконало тільки 18.02.2015 на суму 3 810,47 грн, що також підтверджується випискою банку.

Отже, позивач просить стягнути солідарно з відповідачів 413,04 грн 3% річних та 3 069,98 грн інфляційних втрат, нарахованих на грошове зобов'язання, яке виникло на підставі відповідного судового рішення на суму 19 966,56 грн за період із 17.04.2014 по 11.12.2014 та на суму 3 810,47 грн за період з 12.12.2014 по 17.02.2015.

Проте, дослідивши матеріали справи та докази суд зазначає наступне.

Як вбачається із приписів ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

В силу ч. 1, 2 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Також, в ст. 252 ЦК України зазначено, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

В частині 1 ст. 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Постановою Верховного суду України у справі №182/5106/13ц від 06.09.2017 зазначено, що умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, а також з огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов'язання застосовану в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України фразу "… якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя" слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Строк поруки не вважається строком захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після закінчення цього строку припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, договором чи законом установлено строк її дії, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора.

Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яку суд застосовує за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Таким чином, приймаючи до уваги, що договір поруки є припиненим, а також те, що в позові заявлено до стягнення 3% річних та інфляційні нарахування, у зв'язку із невиконанням рішення Господарського суду Київської області від 21 січня 2014 року по справі №911/4536/13, а не виконання грошового зобов'язання щодо сплати розміру 30% річних, у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно договору № ЗУФ-09/03/09 купівлі – продажу товару на умовах відстрочення платежу від 25.03.2009 та Угоди № 13/03-13 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України) від 04.03.2013, як передбачено сторонами у пунктах 1.1, 2.1. договору поруки, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача про солідарне стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП" (Поручителя) 3 483,02 грн, в тому числі 413,04 грн – 3% річних та 3 069,98 грн – інфляційних втрат.

Разом з тим, ТОВ "ЮВІЛЕЙНЕ АГРО" у відзиві на позов від 06.03.2018 № 06-03-18/01 (вх. № 7067) заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності на звернення до суду із даними позовними вимогами. Зокрема, відповідач-2 вказує на те, що позивачем позов заявлено 26.12.2017, а строк позовної давності про стягнення інфляційних втрат та 3% річних із суми 19 966,56 грн сплив 12.12.2017.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Як визначено ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Суд звертає увагу на те, що законом не встановлено спеціальної позовної давності до вимог про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.

Як визначено ст.260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ч.1). Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін (ч.2).

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п.570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії; п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства).

Вказана вище правова позиція викладена також в постанові Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 16.09.2015 по справі № 6-68цс15.

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно зі ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. У відповідності до ч.1 ст.254 ЦК України, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Пленумом Вищого господарського суду України у п.4.2 постанови №10 від 29.05.2013 роз'яснено, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України при перегляді судових рішень по справі №918/329/16 у постанові від 26.04.2017 № 3-1522гс16 обґрунтовано правову позицію про те, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2014 у справі № 911/4536/13 ПАТ "Ювілейне" частково виконало 12.12.2014 на суму 29 544,93 грн та повністю виконало 18.02.2015 на суму 3 810,47 грн.

Таким чином, вимоги про сплату нарахувань, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, хоча і мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є частиною основного зобов'язання, однак, пов'язані безпосередньо з існуванням основного зобов'язання до повного його погашення у випадку встановлення факту наявності основного грошового зобов'язання рішенням суду. 3% річних та інфляційні втрати за своєю правовою природою є мірами відповідальності, які мають тривалий характер, що безпосередньо пов'язані з виконанням рішення суду про стягнення суми основного боргу.

Суд вважає за необхідне зазначити, що у випадку триваючого у часі невиконання рішення суду про стягнення заборгованості, застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України, загальний 3-річний строк позовної давності застосовується судом по відношенню до попереднього періоду нарахування і захист порушеного права позивача можливий до моменту фактичного виконання рішення відповідачем тільки в період останніх 3-х років.

Враховуючи, що подання позивачем позову відбулось 26.12.2017, стягненню, у межах строку позовної давності, підлягають 3% річних та інфляційні нарахування за період з 26.12.2014 по 17.02.2015 на суму боргу 3 810,47 грн. Здійснивши власний розрахунок з допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга", судом встановлено, що 3% річних за період з 26.12.2014 по 17.02.2015 на суму боргу 3 810,47 грн становить 16,91 грн, інфляційні нарахування за вказаний період - 326,34 грн, тоді як у задоволенні решти позовних вимог про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "ЮВІЛЕЙНЕ АГРО" 396,13 грн 3% річних та 2743,64 інфляційних втрат, нарахованих за період з 17.04.2014 по 11.12.2014 та за період з 12.12.2014 по 25.12.2014 слід відмовити, у зв'язку із спливом позовної давності.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення 16,91 грн 3% річних та 326,34 грн інфляційних нарахувань з товариства з обмеженою відповідальністю "ЮВІЛЕЙНЕ АГРО".

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою позову судовим збором, підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача-2 у сумі 157,68 грн.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 236-238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ЮВІЛЕЙНЕ АГРО" (вул. В. Винниченка,8, м. Тернопіль, 46018, код ЄДРПОУ 30787869) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38, оф. 23, код 38039872) 16 (шістнадцять) грн 91 коп. 3% річних, 326 ( триста двадцять шість) грн 34 коп. інфляційних нарахувань та 157 (сто п'ятдесят сім) грн 68 коп. судового збору.

3. В частині позову про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮВІЛЕЙНЕ АГРО" (вул.В. Винниченка,8, м. Тернопіль, 46018, код ЄДРПОУ 30787869) 396,13 грн 3% річних та 2743,64 інфляційних нарахувань – відмовити.

4. В позові про солідарне стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп" (08633, Київська область, Васильківський район, с. Мархалівка, вул. Комсомольська, 22; ідентифікаційний код 38267861) - відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч.1 ст. 241 ГПК України).

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення, в порядку визначеному ст.ст. 256-257 ГПК України, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено 29.03.2018.

Суддя Н.В. Охотницька