Рішення № 73031312, 27.03.2018, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.2018м. ДніпроСправа № 904/10209/17

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф. за участю секретаря судового засідання Левицької К.Ю.

за позовом Комунального підприємства "Коменергосервіс" Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський завод прокатних валків", м. Дніпро

про зобов'язання укласти додаткову угоду

Представники:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: ОСОБА_1; дов. б/н від 03.01.18 р.; представник.

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Коменергосервіс" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить зобов'язати відповідача укласти додаткову угоду № 11 від 01.10.2016 р. до договору № 207/02-09 від 01.11.2009 р. з комунальним підприємством «Коменергосервіс» Дніпровської міської ради.

Відповідач із позовними вимогами не погоджується посилаючись на те, що договором, у разі зміни об’єктів теплоспоживання відповідача, укладення додаткової угоди не передбачено.

Тобто, відповідач вважає, що не зобов’язаний вчиняти дії щодо укладення додаткової угоди до договору, бо такий обов’язок не передбачений ні законодавством України ні договором, а отже, обраний позивачем спосіб захисту є помилковим, а тому не підлягає захисту.

Натомість, останній вказує на те, що позивачем мав би бути застосований такий спосіб захисту як зміна правовідношення.

Крім того, відповідач зазначає про те, що позивачем складено додаткову угоду до договору, в якій збільшено площу опалення в Додатку № 4, у зв’язку з чим змінено об’єми поставок у Додатку № 1 та схема теплотраси у Додатку № 2, при цьому, у наданій відповідачеві додатковій угоді № 11 від 01.10.2016 р. передбачена зміна Додатку № 4.5, а не Додатку № 4 на Додаток № 4.6, зміна Додатку № 1.5, а не Додатку № 1 на Додаток № 1.6 та зміна Додатку № 2.1., а не Додатку № 2 на Додаток № 2.1.

Відповідач також звертає увагу на те, що позивачем у позові не зазначено обґрунтування зазначеної у додатковій угоді № 11 від 01.10.2016 року до договору орієнтованої річної вартості теплової енергії, яка поставляється відповідачу у розмірі 257 640,31 грн., не обґрунтовані кількісні показники та вартість теплової енергії у Додатку № 1.6 від 01.10.16 р. та Додатку № 4.6. від 01.10.16 р. до договору, тобто, на підставі яких нормативів вони розраховані.

06.11.2017 року як вказує відповідач, був встановлений обчислювач до засобів обліку споживання теплової енергії та встановлені пломби у будинку за адресою м. Дніпро, вул. Маріупольська,3, про що є відповідний акт, а тому, до договору не можуть вноситися зміни, відповідно до яких обсяг споживання теплової енергії визначається за нормою споживання, встановленою органом місцевого самоврядування, а не на основі показань вузла комерційного обліку поставки теплової енергії, оскільки постачання теплової енергії до будинку по вул. Маріупольська,3 відбувається саме відповідно до встановленого вузла комерційного обліку.

Позивач надав відповідь на відзив, відповідно до якої останній із запереченнями, викладеними відповідачем у відзиві на позов не погоджується, зазначаючи про те, що до договору № 207/02-09/160 від 01.11.2009 р. вже вносились відповідні зміни, а саме: 01.10.2014 року сторони підписали ОСОБА_2 угоду № 10, відповідно до якої були збільшені об’єми поставки теплової енергії, про що було складено та підписано обома сторонами Додаток № 1.5., а також збільшення споживання теплової енергії, про що було складено та підписано обома сторонами Додаток № 4.5 від 01.10.2014 року., тому ОСОБА_2 угодою № 11 від 01.10.16р. передбачена зміна саме Додатків № 4.5 та Додатку № 1.5.

Крім того, позивач зазначає про те, що договір на поставку теплової енергії з Лівобережним об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України, яке займало спірну площу, було розірвано на підставі заяви щодо розірвання договору, яку підприємство позивача отримало разом із актом приймання-передачі приміщення.

Посилаючись на п.2.3.5 договору, позивач зазначає про те, що Споживач зобов’язаний своєчасно письмово сповіщати Теплопостачальну організацію про зміни: найменування, організаційно-правову форму, місцезнаходження, банківські реквізити, максимальні теплові навантаження, об’єми споживання, площ та інше, а також про зміни користувачів приміщень та теплових мереж Споживача (суборендарів) в строк не пізніше 10 днів з моменту вказаних змін.

Таким чином, на підставі вказаного пункту договору, позивачем було складено та надіслано відповідачу ОСОБА_2 угоду № 11 з додатками.

Відповідачем надані заперечення, де останній із доводами позивача, викладеними у відповіді на відзив не погоджується, посилаючись на те, що обставини, зазначені позивачем у позові не підтверджуються наданими ним доказами, оскільки між сторонами до договору укладені окремі додатки № 1, № 4 та окремо Додатки № 1.5, № 4.5, які не є тотожними, й додаткова угода про зміну додатків № 1, № 4 позивачем надана не була.

Крім того, відповідач вважає, що в силу статті 188 Господарського кодексу України, позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували розірвання договору на поставку теплової енергії № 10/02-09 від 01.11.2009 року, бо лист Управління Пенсійного фонду України є лише проханням до позивача про розірвання договору та, на думку відповідача, не підтверджує досягнення згоди між сторонами про його розірвання.

Щодо посилання позивача на п.2.3.5 договору, відповідач зазначає про те, що вказаним пунктом передбачено лише сповіщення позивача про зміни та не передбачений обов’язок відповідача щодо укладення додаткової угоди, яка є предметом позову.

В судове засідання 27.03.2018 р. представник позивача не з’явився, подавши заяву про розгляд справи без участі останнього за наявними матеріалами.

27.03.2018 р. у судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення (ст.240 Господарського процесуального кодексу України.).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, заслухавши представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради № 39/48 від 15.07.09 р. «Про створення комунального підприємства «Коменергосервіс» Дніпровської міської ради», останнє визначено виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання споживачів лівобережної частини міста Дніпра, з функцією транспортування та постачання теплової енергії.

01.11.2009 року Комунальним підприємством «Коменергосервіс» Дніпровської міської ради, як Теплопостачальною організацією (Позивач у даній справі) та Відкритим акціонерним товариством «Дніпропетровський завод прокатних валків», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Дніпропетровський завод прокатних валків», як Споживачем (Відповідач у даній справі) укладено договір на поставку теплової енергії у вигляді гарячої води № 207/02-09/160.

Відповідно до п.1.1 вказаного вище договору, теплопостачальна організація (позивач у даній справі) приймає на себе зобов’язання поставляти Споживачу (відповідачу) теплову енергію у вигляді гарячої води в необхідних йому об’ємах, а Споживач зобов’язується оплатити отриману теплову енергію згідно затверджених тарифів в строки та на умовах, обумовлених даним договором.

Пунктом 10.1. договору, сторони визначили, що строк дії вказаного вище договору з 01.11.2009 року по 31.10.2010 року. Даний договір вважається продовженим на кожен наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про припинення його дії.

Відповідно до умов договору, (п.2.2.1), Теплопостачальна організація зобов’язується здійснювати поставку теплової енергії у вигляді гарячої води на потреби Споживача: опалення та тепло вентиляція – в період опалювального сезону та гарячого водопостачання – на протязі року (за виключенням періоду зупинки на щорічний профілактичний ремонт), в межах балансової належності теплових мереж Споживача та транспортуючої організації; в кількості (об’ємах) згідно Додатку № 1 до даного договору при виконанні Споживачем умов даного договору та отримання акту про готовність до опалювального сезону без зауважень Теплопостачальної організації на об’єкти Споживача, що знаходяться за адресою: м. Дніпро, вул. Маріупольська,3 згідно Додатку № 4.

Згідно Додатку № 4 до договору поставки теплової енергії у вигляді гарячої води від 01.11.2009 р. № 207/02-09/160, адреса 1: вул. Маріупольська, 3 – а) ПП Афанасьєв; б) адміністративне приміщення; адреса 2: вул. Сіваронова, 6 – а) ПП Ткаченко; б) ЖЕУ.

01.10.2014 року між сторонами до договору на поставку теплової енергії у вигляді гарячої води № 207/02-09/160 було підписано ОСОБА_2 угоду № 10, копія якої залучена до матеріалів справи.

Згідно п.3. вказаної вище ОСОБА_2 угоди, п.2.2.1 договору викладено в наступній редакції: теплопостачальна організація зобов’язується здійснювати поставку теплової енергії у вигляді гарячої води на потреби Споживача: опалення та тепло вентиляція – в період опалювального сезону та надавати послугу з централізованого гарячого водопостачання – на протязі року (за виключенням періоду зупинки на щорічний профілактичний ремонт), в межах балансової належності теплових мереж Споживача та транспортуючої організації; в кількості (об’ємах) згідно Додатку № 1 до даного договору при виконанні Споживачем умов даного договору та отримання акту про готовність до опалювального сезону без зауважень Теплопостачальної організації на об’єкти Споживача, розміщених за адресою: вул. Маріупольська, 3; вул. Сіверонова,6.

Згідно п.6.1. договору, в редакції ОСОБА_2 угоди № 10 від 01.10.2016 року, за відпущену теплову енергію в межах договірної величини, вказаної в Додатку № 1 до даного договору, Споживач сплачує теплопостачальній організації по діючим тарифам, затверджених НКРРКУ: за 1 Гкал теплової енергії 476,75 грн. (з ПДВ); за 1 м. куб. гарячої води 27,90 грн. (з ПДВ)

Згідно п.6.9 договору, в редакції ОСОБА_2 угоди № 10 від 01.10.2016 року, орієнтована річна вартість теплової енергії, яка поставляється Споживачу згідно з тарифами, діючими на момент підписання даного договору, складає 19 862,51 грн., у тому числі ПДВ 3310,42 грн.

Пунктом 10 ОСОБА_2 угоди № 10, сторони погодились, що у зв’язку із зміною розрахунку споживання теплової енергії, Додаток № 1.4 від 01.10.2013 р. замінити на Додаток № 1.5 від 01.07.2014 року, змінити об’єми поставки теплової енергії, вказані у Додатку № 4.4. від 01.10.2013 р. та замінити їх на Додаток № 4.5 від 01.07.2014 року.

Вказані вище Додатки (№ 1.5, № 4.5) підписані обома сторонами та скріплені їх печатками.

Відповідно до умов договору, (п.10.3), всі додаткові угоди та Додатки до нього, здійснені в письмовій формі, підписані уповноваженими представниками кожної із сторін та скріплені печатками, є невід’ємною частиною договору. Оформлені належним чином додаткові угоди і додатки до нього набирають законної сили з моменту їх підписання, якщо більш пізній строк не передбачений в них самих чи в даному договорі.

Пунктом 2.3.4. договору передбачено обов’язок Споживача в додатках № 2 та № 4 до нього вказувати всі об’єкти теплопостачання, що підключені до теплових мереж Споживача (найменування, максимальні проектні навантаження, об’єми тепло споживання, зайнята площа орендаторів).

Звертаючись із даним позовом, позивач посилається на те, що за адресою вул. Маріупольська, 3, яке належить ПАТ «Дніпропетровський завод прокатних валків», на момент укладення спірного договору, приміщення площею 1098,70 кв. м. орендувало управління Пенсійного фонду України, у зв’язку з чим було укладено окремий договір на поставку теплової енергії між позивачем та споживачем - Управлінням Пенсійного фонду України.

31.05.2016 року, Лівобережне об’єднане управління Пенсійного фонду України у м. Дніпро (Орендар) та власник приміщення по вул. Маріупольська, 3 – ПАТ «Дніпропетровський завод прокатних валків» (Орендодавець) підписали акт приймання-передачі об’єкту оренди, на підставі якого Орендар передав, а Орендодавець прийняв із строкового платного користування приміщення загальною площею 1098,70 кв. м. за адресою: м. Дніпро, вул. Маріупольська, 3.

Внаслідок повернення ПАТ «Дніпропетровський завод прокатних валків» приміщення загальною площею 1098,70 кв. м. за адресою: м. Дніпро, вул. Маріупольська, 3, яке не вказано в ОСОБА_2 № 2 та № 4, позивачем було складено ОСОБА_2 угоду № 11 до договору на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води № 207/02-09/160.

Із залученого до матеріалів справи примірника ОСОБА_2 угоди № 11 від 01.10.2016 року вбачається, що у зв’язку із змінами розрахунку споживання теплової енергії у вигляді гарячої води, Додаток № 4.5 замінити на Додаток № 4.6 від 01.10.2016 року, змінити об’єми поставки теплової енергії, вказані у Додатку № 1.5 та замінити його на Додаток № 1.6 від 01.10.2016 року, Додаток 2 замінити на Додаток 2.1 від 01.10.2016 р.

У зв’язку із збільшенням площі опалення, позивачем запропоновано внести зміни до п.6.9 договору, а саме, вказаний пункт викласти в наступній редакції: «Орієнтована річна вартість теплової енергії, яка поставляється Споживачу згідно з тарифами, діючими на момент підписання даного договору, складає 257 640,31 грн., в т.ч. ПДВ 42 940,05 грн.

27.10.2016 року позивачем на адресу відповідача, супровідним листом за № 1187, було надіслано для підписання два проекти ОСОБА_2 угоди № 11 від 01.10.2016 року до договору № 207/02-09/160 від 01.11.2009 р., Додаток № 4.6 від 01.10.2016 року, Додаток № 1.6. від 01.10.2016 р., Додаток № 2.1 від 01.10.2016 року.

Про прийняття вказаних вище документів відповідачем, є відповідний запис на супровідному листі: вх. № 98/01-14 від 27.10.16р., а також підпис та посада особи, яка їх прийняла (а. с. 26).

Зважаючи на те, що відповідач ухиляється від підписання ОСОБА_2 угоди, позивач звертається до суду із вимогою зобов’язати останнього укласти додаткову угоду № 11 від 01.10.2016 року.

Заявлені вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках (ч. 2 ст. 181 ГК України).

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Пунктами 2, 3 вказаної вище статті передбачено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (п.4 ст. 188 ГК України).

Правовідносини у сфері теплопостачання регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом, Законом України "Про житлово-комунальні послуги", Законом України "Про теплопостачання", Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року № 1198.

Згідно з пунктом 1 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюється на основі договорів.

Статтею першою Закону України «Про теплопостачання» визначено, що споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору; Теплопостачальна організація – це суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Відповідно пункту 4 Правил користування тепловою енергією, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно п. 6. вказаних вище Правил, збільшення споживачем обсягу споживання теплової енергії допускається лише за погодженням з теплопостачальною організацією.

Відповідно до абзацу 6 пункту 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007, споживач теплової енергії зобов'язаний погоджувати з теплопостачальною організацією нові підключення і відключення та переобладнання системи теплоспоживання, які є причиною збільшення або зменшення обсягу споживання теплової енергії.

Таким чином, виходячи з аналізу вище наведених норм законодавства, укладення договору між позивачем та відповідачем на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води є обов’язковим в силу закону.

Як вже встановлено судом вище, такий договір укладений сторонами 01.11.2009 року на об’єкти Споживача, що знаходяться за адресою: м. Дніпро, вул. Маріупольська,3 згідно Додатку № 4.

При зверненні з даним позовом, позивач фактично просить змінити умови договору, шляхом зобов’язання відповідача укласти додаткову угоду до нього, у зв’язку з фактичним збільшенням площі опалення.

Із змісту статті 20 Господарського кодексу України вбачається, що одним із способів захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання може бути установлення, зміна і припинення господарських правовідносин.

Стаття 16 Цивільного кодексу України серед інших способів захисту передбачає зміну правовідношення.

Серед способів захисту права або інтересу особи не передбачено такого способу як встановлення правовідносин, в тому числі шляхом зобов'язання особи до укладення додаткової угоди до договору.

Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 10.10.2012 у справі №6-110цс12.

Тобто, виходячи з норм чинного законодавства та усталеної судової практики, особа вправі звернутися до суду за захистом своїх прав на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України з позовом про визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативно-правовим актом, що містить відповідний обов'язок, а зобов'язання укласти додаткову угоду до договору у судовому порядку не відповідає способам захисту прав, передбачених ст.16 ЦК України.

Крім того, суд звертає увагу на те, що примусовий порядок укладення господарських договорів за рішенням суду регулюється статтею 187 Господарського кодексу України та статтею 649 Цивільного кодексу України, виходячи зі змісту яких і принципу свободи укладення договору, переддоговірні спори поділяються на спори про спонукання до укладення договору, якщо одна з сторін ухиляється від його укладення, та на спори з умов договору, коли сторони не врегулювали розбіжності щодо умов договору. При цьому можливість розгляду цих спорів в судовому порядку обумовлюються обов'язковістю договору.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним засобом юридичного захисту та не призводить до відновлення порушеного права.

З огляду на те, що господарський суд не може прийняти рішення про зміну зобов’язання з дати, що передує моменту набрання рішенням законної сили, господарський суд також вважає необґрунтованими вимоги позивача про зобов’язання відповідача укласти додаткову угоду датовану 01.10.2016 р., оскільки вказане суперечить приписам ст. 653 Цивільного кодексу України.

Крім того, свої позовні вимоги КП «Коменергосервіс» пов’язує безпосередньо з тим, що 31.05.2016 року Лівобережне об’єднане управління Пенсійного фонду України у м. Дніпро повернув позивачу, як Орендодавцю приміщення по вул. Маріупольська, 3, загальною площею 1098,70 кв. м., про що останні склали акт приймання-передачі об’єкту оренди та внаслідок чого фактично збільшилась площа опалення.

Проте, як зазначає сам позивач, між ним та Лівобережним об’єднання управління Пенсійного фонду України у м. Дніпро було укладено окремий договір на поставку теплової енергії.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказів, які б свідчили про те, що вказаний вище договір на поставку теплової енергії, який укладений між Лівобережним об’єднанням управління Пенсійного фонду України у м. Дніпро та позивачем на об’єкт: приміщення по вул. Маріупольська, 3, загальною площею 1098,70 кв. м., розірвано, позивачем суду не надано.

Не обґрунтованими та безпідставними слід визнати і умови спірної додаткової угоди, в редакції якої позивач і просить зобов`язати відповідача її укласти, а саме, зміни, внесені до п. 6.9. Договору: орієнтована річна вартість теплової енергії, яка поставляється споживачу, у відповідності з тарифами, діючими на момент підписання Договору, складає 257 640,31 грн., в тому числі ПДВ 42 940, 05 грн., виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, 06.11.2017 р. відповідачем був встановлений обчислювач до засобу обліку споживання теплової енергії та встановлені пломби на об’єкті: по вул. Маріупольська, 3, про що свідчить акт, копія якого залучена до матеріалів справи (а.с.52).

Згідно ч. 2 ст. 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» до встановлення вузла (вузлів) комерційного обліку відповідно до вимог частини другої статті 3 цього Закону обсяг споживання теплової енергії визначається за нормою споживання, встановленою органом місцевого самоврядування, що підлягає щомісячному коригуванню виконавцем послуги за фактичною кількістю годин постачання теплової енергії та фактичною середньомісячною температурою зовнішнього повітря.

Відповідно до частини 1 вказаної вище статті Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» комерційний облік здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку відповідної комунальної послуги, що забезпечує (забезпечують) загальний облік її споживання, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.

Таким чином, зважаючи на встановлення засобу обліку, обсяг споживання теплової енергії на об’єкті відповідача повинен визначатись на підставі показань останнього, а не виходячи з норми споживання, встановленої органом місцевого самоврядування.

З огляду на вище викладене, у суду відсутні підстави для задоволення вимог позивача.

Керуючись статтями 16, 628, 649 Цивільного кодексу України, статтями 20, 67, 181, 182, 188 Господарського кодексу України, пунктами 4, 6 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 р., ст. 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», статтями 73, 74, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 29.03.2018

Суддя ОСОБА_3