Рішення № 73031107, 14.03.2018, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 14.03.2018

Справа № 334/2285/16-ц

Провадження № 2/334/386/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2018 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Турбіної Т.Ф., при секретарі Нестеренко Ю.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Верховного Суду України про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої протиправним рішенням та діями Верховного Суду України, у розмірі 29692,20 грн.

В обґрунтування позову посилається на те, що Верховний Суд України 23.01.2013р. розглянув справу №6-164цс12, у якій зробив правовий висновок, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину ще до державної реєстрації спадкового майна, може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 25 ЦК України.

Будучи впевненим у тому, що відповідно до ст. 360-7 ЦПК України суди приведуть свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, позивач звернувся з позовом до суду. Схожість обставин полягала в прийнятті у встановленому законом порядку спадщини і необхідності захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

При ухваленні судових рішень у цивільній справі за його позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою судами не було застосовано висновок Верховного Суду України щодо застосування норм права у постанові №6-164цс12 від 23.01.2013р. Отже судовими рішеннями у справі №334/2414/13-ц доведена протиправність правового висновку Верховного Суду України, і відсутня можливість реалізувати положення глави 29 ЦК України.

Оскільки правовий висновок, висловлений у справі №6-164цс12 не був застосований судами при розгляді його справи, позивач вважає його протиправним. Верховний Суд України своєю протиправною поведінкою, яка полягала у висловленні протиправного правового висновку у постанові від 23.01.2013р. №6-164цс12, порушив його цивільні права та інтереси щодо володіння, користування спадковим майном, чим спричинив матеріальну шкоду, розмір якої відповідає вартості спадкового майна і становить 29692,20 грн. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою Верховного Суду України і шкодою, завданою позивачу у формі неможливості судового захисту права володіння та користування спадковим майном полягає у тому, що суди не привели свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

З урахуванням наведеного просить стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 29692 грн. 20 коп. матеріальної шкоди, завданої протиправним рішенням та діями Верховного Суду України.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 15 червня 2016 року, у відкриті провадження за даним позовом було відмовлено.

Ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.10.2016 року ухвала Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18.04.2016 та ухвала Апеляційного суду Запорізької області від 15.06.2016 року були скасовані та матеріали справи були повернуті для вирішення питання про відкриття провадження у справі до суду першої інстанції.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.11.2016р. відкрито провадження у справі. Згідно ухвали від 19.09.2017р. справа прийнята до провадження іншим складом суду.

За клопотанням позивача ухвалою від 07.12.2017р. до участі у справі залучено у якості співвідповідача Верховний Суд України.

В ході судового розгляду позивач підтримав вимоги свого позову і просив його задовольнити з наведених у позовній заяві підстав. Додатково зазначив, що у зв’язку з незастосуванням правової позиції Верховного Суду України відповідальність має нести держава, яка взяла на себе обов’язок відшкодувати завдану державними органами шкоду. В судове засідання 14.03.2018р. не з’явився, звернувся із заявою, в якій просив позов задовольнити у повному обсязі, справу розглянути без його участі.

В судовому засіданні представник Державної казначейської служби України проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивачем не надано жодного документального доказу порушення, невизнання або оспорювання Державною казначейською службою України його прав, свобод чи інтересів. Вважає, що у позивача відсутні підстави для відшкодування шкоди, оскільки не доведено ні спричинення такої шкоди позивачу, ні протиправності дій чи рішень Верховного Суду України. З наведених підстав у задоволенні позову просить відмовити.

Представник Верховного Суду України надіслав письмові заперечення проти позову. Посилаючись на те, що Верховний Суд України діяв згідно з положеннями частини другої статті 19 Конституції України, лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та не допустив порушення відповідних цивільних прав та інтересів позивача, просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Справу просить розглянути за відсутності представника Верховного Суду України.

Заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що на розгляді Ленінського районного суду м. Запоріжжя знаходилась цивільна справа №334/2414/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Рішенням суду першої інстанції від 19.06.2013р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 13.08.2013р., у задоволенні позову відмовлено. Згідно ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.09.2013р., підстав для скасування зазначених судових рішень встановлено не було.

Як вказує позивач, при ухваленні судових рішень у цивільній справі за його позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою судами не було застосовано правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 23.01.2013р. у справі №6-164цс12, предметом якої був спір за позовом спадкоємця про витребування від добросовісного набувача спадкового нерухомого майна, яке вибуло з володіння спадкодавця, який на думку позивача був обов’язковим до застосування згідно ст. 360-7 ЦПК України.

Згідно доводів позивача, оскільки правовий висновок у справі №6-164цс12 не був застосований судами при розгляді його справи, він є протиправним, а Верховний Суд України своєю протиправною поведінкою, яка полягала у викладенні протиправного правового висновку у постанові від 23.01.2013р. у справі №6-164цс12, порушив його цивільні права та інтереси щодо володіння, користування спадковим майном, чим спричинив матеріальну шкоду, розмір якої відповідає вартості спадкового майна і становить 29692,20 грн.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких належать відшкодування шкоди.

Відповідно до статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування шкоди за рахунок держави, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені ст. 1166 ЦК України, відповідно до частини 1 якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема суду, визначені ст.1176 ЦК України.

Згідно з ч. 5 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Разом з тим, ч. 6 ст. 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Отже, завдана шкода підлягає відшкодуванню за умови, коли такі дії або бездіяльність чи рішення суду визнано незаконними.

Згідно з положеннями пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» з дня початку роботи Верховного Суду Верховний Суд України припиняє свою діяльність та ліквідується в установленому законом порядку. Постановою Пленуму Верховного Суду від 30 листопада 2017 року № 2 днем початку роботи Верховного Суду визначено 15 грудня 2017 року.

Відповідно до статті 38 Закону України від 7 липня 2010 року «Про судоустрій і статус судді» (далі - Закон № 2453-VІ), чинного на момент викладення згаданого правового висновку, Верховний Суд України забезпечував єдність судової практики в порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Згідно з приписами ч.5 ст. 13 Закону № 2453-VІ, висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду України, ураховувалися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд мав право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Тобто, суди загальної юрисдикції (місцевий, апеляційної та касаційної інстанції), розглядаючи цивільну справу позивача, мали право відступити від правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові у справі № 6-164цс12.

Посилання позивача в обґрунтування позову на порушення вимог ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними, оскільки Верховний Суд України переглядав судові рішення в цивільних справах виключно з підстав та в порядку, установлених положеннями Цивільного процесуального кодексу України, а не відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України.

Виходячи з принципів побудови системи судів загальної юрисдикції, визначених у ст.17 Закону №1402-VIII, суди нижчого рівня не підпорядковані судам вищих інстанцій, відтак Верховний Суд України не здійснює контролю й нагляду за діяльністю судів нижчого рівня, не оцінює їх діяльність у позапроцесуальному порядку.

Таким чином, Верховний Суд України діяв згідно з положеннями частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та не допустив порушення відповідних цивільних прав та інтересів позивача.

Положеннями статей 126, 129 Конституції України визначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні та керуються верховенством права. Вплив на них у будь-який спосіб забороняється. Згідно з положеннями статті 2 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402 «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Також статтею 6 цього Закону встановлено, що, здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження в будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.

Доводи позивача про те, що зазначеними у позові діями і рішенням Верховного Суду України було порушено право позивача на судовий захист, є безпідставними. Як встановлено судом, цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою розглянута по суті, ухвалені у справі судові рішення у були оскаржені в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України та набрали законної сили.

Для виникнення зобов'язання відшкодування шкоди відповідно до вимог ст. 1176 ЦК України і покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду на державу необхідна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності суду, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв'язок між його діями та шкодою.

Під час судового розгляду справи не підтвердився факт заподіяння позивачу матеріальної шкоди внаслідок зазначених у позові дій та рішень Верховного Суду України щодо викладення правового висновку у відповідній постанові, яка була винесена колегією суддів Судової палати в цивільних справах відповідно до приписів процесуального законодавства й оскарженню не підлягає. Умов і правових підстав покладення на державу цивільної відповідальності за завдану шкоду судом не встановлено.

З урахуванням викладеного, вимоги позову ОСОБА_3 про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, яка виконує повноваження щодо обслуговування Державного бюджету України, на відшкодування матеріальної шкоди 29692,20 грн. є безпідставними, необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Верховного Суду України про відшкодування шкоди – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарженнярішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Складення повного судового рішення – 23.03.2018р.

Суддя: Турбіна Т. Ф.