Постанова № 73030095, 27.03.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

апеляційне провадження №22-ц/796/2269/2018

справа №761/10220/17-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2018 року м.Київ

Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

судді-доповідача Поліщук Н.В.

суддів Білич І.М., Болотова Є.В.

розглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою Державної іпотечної установи на рішення Шевченківського районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Піхур О.В. 23 жовтня 2017 року о 11 год. 55 хв. у м.Києві, у справі за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-

встановила:

В березні 2017 року Державна іпотечна установа звернулась до суду з позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 151013,45 грн. заборгованості за кредитним договором в сумі 151013,45 грн.

Вимоги обґрунтовує тим, що 05 грудня 2008 року між ТОВ КБ "АРМА" та ОСОБА_2 укладено Договір про іпотечний кредит №21/02-N/73, відповідно до умов якого позичальнику надані кредитні кошти у сумі 1 000 000 грн. на строк по 04 грудня 2031 року, за користування якими вона зобов"язалась сплачувати проценти у розмірі 14% річних.

Кредитні зобов"язання забезпечені порукою ОСОБА_3 згідно із Договором поруки від 15 грудня 2008 року.

19 грудня 2008 року між кредитором та Державною іпотечною установою укладено Договір відступлення права вимоги №2489/08 за цими зобов"язаннями.

Належним чином позичальник своїх зобов"язань не виконував. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17 червня 2016 року з відповідачів стягнуто заборгованість станом на 30 грудня 2015 року по основній сумі кредиту - 442986,93 грн., нарахованих відсотках - 37181,42 грн., пені - 2528,96 грн. та інфляційних втратах - 22894,15 грн.

Рішення суду не виконано та за період з 30 грудня 2015 року по 03 серпня 2016 року нараховані відсотки за користування кредитом у сумі 36694,08 грн. та 114319,37 грн. пені відповідно до п.6.2 кредитного договору.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2017 року позовні вимоги задоволено частково, вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 нараховані відсотки за користування кредитом у сумі 36694,08 грн., пеню в сумі 50000 грн. Вирішено питання щодо судових витрат.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Державною іпотечною установою подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення в частині зменшення розміру пені змінити та стягнути її у розмірі заявлених вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовує доводами позовної заяви та посилається на те, що розмір пені не перевищує розміру збитків, на яку пеня нарахована, а саме - 3481,77 грн. пені нараховано за несплату відсотків та 110960,27 грн. пені на суму, що стягнута за рішенням суду (по основній сумі кредиту - 442986,93 грн. та нарахованих відсотках - 37181,42 грн.). Відтак уважає, що відсутні підстави для зменшення розміру пені.

Посилається на те, що суд при розгляді справи вийшов за межі повноважень, змінивши умови договору в частині визначення порядку зарахування коштів та стягнув заборгованість у меншій сумі, ніж вказана у позові.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 посилається на правомірність зменшення судом розміру пені. Вказує на протиправність взяття як бази для нарахування пені 442986,93 грн., оскільки ця сума, на її переконання, не є простроченою. Посилається на пропуск строків позовної давності за вимогами про стягнення пені.

Відповідно до п.8 ч.1 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п.3 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України справа розглядається в порядку письмового провадження без виклику сторін.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції установлено, що 05 грудня 2008 року між ТОВ КБ "АРМА" та ОСОБА_2 укладено Договір про іпотечний кредит №21/02-N/73, відповідно до умов якого позичальнику надані кредитні кошти у сумі 1 000 000 грн. на строк по 04 грудня 2031 року, за користування якими він зобов"язався сплачувати проценти у розмірі 14% річних.

Кредитні зобов"язання забезпечені порукою ОСОБА_3 згідно із Договором поруки від 15 грудня 2008 року.

19 грудня 2008 року між кредитором та Державною іпотечною установою укладено Договір відступлення права вимоги №2489/08 за цими зобов"язаннями.

Належним чином позичальник своїх зобов"язань не виконував. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17 червня 2016 року з відповідачів стягнуто заборгованість станом на 30 грудня 2015 року по основній сумі кредиту - 442986,93 грн., нарахованих відсотках - 37181,42 грн., пені - 2528,96 грн. та інфляційних втратах - 22894,15 грн.

Рішення суду не виконано та за період з 30 грудня 2015 року по 03 серпня 2016 року нараховані відсотки за користування кредитом у сумі 36694,08 грн. та 114319,37 грн. пені відповідно до п.6.2 кредитного договору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що невиконання зобов"язаними особами перед кредитором взятих зобов"язань знайшло підтвердження матеріалами справи, при цьому відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України суд визнав за можливе зменшити розмір пені, оскільки уважав, що він значено перевищує розмір нарахованих відсотків.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 2 статті 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Право суду вирішувати питання про зменшення розміру пені згідно із ч.3 ст.551 ЦК України підтверджено правовою позицією Верховного Суду України (справа №6-100цс14), згідно якої визначено, що частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

При цьому, визначення граничного розміру пені залишається на розсуд суду з урахуванням дотримання критеріїв, що визначені у ч.3 ст.551 ЦК України.

З матеріалів справи убачається, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 червня 2016 року, яким борг визначено станом на 30 грудня 2015 року, боржниками виконано, про що кредитор зазначає у довідці про стан заборгованості за договором. Проте, у період з 30 грудня 2015 року та 03 серпня 2016 року нарахована пеня у сумі 114319,37 грн.

Посилання у відзиві на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 на неправильне обрахування розміру пені відхиляються колегією суддів, оскільки з матеріалів справи убачається, що відповідно до умов договору строк виконання зобов"язання змінено та рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17 червня 2016 року з відповідачів достроково стягнуто заборгованість за кредитним договором, при цьому сума основного боргу станом на 30 грудня 2015 року визначено в розмірі 442986,93 грн.

Разом з тим, поза увагою суду першої інстанції залишено заяву ОСОБА_2 про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені, що була заявлена в суді першої інстанції та про що зазначено відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі №6-2469цс16 (постанова від 16 листопада 2016 року):

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі №6-68цс15:

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до розрахунку заборгованості пені, який позивач надає на підтвердження своїх вимог, 114319,37 грн. пені нараховано за період з грудня 2015 року по серпень 2016 року.

До суду позивач звернувся 21 березня 2017 року, відтак відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, з урахуванням заяви відповідача про застосування строків позовної давності до цих вимог, розмір пені, на яку кредитор має право, становить 78912,30 грн. Зазначене визнається позивачем у його письмових поясненнях (а.с.70 останній абзац) проти заперечень відповідача.

Разом з тим, зазначена обставина не призвела до неправильного вирішення справи, відтак не є підставою для скасування рішення суду.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд безпідставно зменшив розмір нарахованої пені, оскільки розмір пені не перевищує розміру збитків, на яку пеня нарахована, колегією суддів відхиляються з таких підстав.

Правила статті 551 ЦК України не обмежують підставою для зменшення пені лише факт перевищення її розміру над розміром самих збитків. Судом також можуть бути ураховані інші обставин, які мають істотне значення.

Застосовуючи цю норму, суд зобов"язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11 липня 2013 №7-рп/2013).

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст.3, ч.3 ст.509 та ч.ч. 1-2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника - фізичної особи надмірні грошові кошти як неустойку спотворює її дійсне правове значення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов"язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Таким чином, чинне законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов"язань й міру майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом пом"якшення неустойки наділений суд для усунення явної її неспівмірності й подальшого порушення зобов"язань.

Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов"язань, кодекс допускає виплату кредитору такої компенсації його втрат, які будуть адекватними й співмірними з порушеним інтересом.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню із сторони, що порушила зобов"язання, суд першої інстанції об"єктивно оцінив обставини справи, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу, врахував факт виконання рішення суду про стягнення заборгованості, причини неналежного виконання зобов"язання, невідповідність розміру пені наслідкам порушення.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині доцільності зменшення розміру пені до суми 50000 грн.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд при розгляді справи вийшов за межі повноважень, змінивши умови договору в частині визначення порядку зарахування коштів та стягнув заборгованість у меншій сумі, ніж вказана у позові, відхиляються колегією суддів, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону. При вирішенні спору судом першої інстанції не визначалось черговості зарахування коштів, а право суду за визначених обставин на застосування ст.551 ЦК України є таким, що визначено законом.

Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не установлено.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення відсотків за користування кредитом в сумі 36694,08 грн. сторонами не оскаржується, відтак апеляційний суд, виходячи із наданих йому повноважень, не перевіряє законність та обґрунтованість рішення в цій частині.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381, 383, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної іпотечної установи залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2017 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 27 березня 2018 року.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді І.М. Білич

Є.В.Болотов