Постанова № 73027084, 27.03.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №320/8269/17 Головуючий у 1 інстанції: Ковальова Ю.В.

Провадження № 22-ц/778/916/18 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«27» березня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Подліянової Г.С.,

секретар: Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 листопада 2017 року про відмову у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_3, заінтересована особа: Мелітопольський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа: Мелітопольський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.

В обґрунтування вимог зазначив, що народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Мелітополь, Запорізької області. Його мати ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживала на території України, дотримуючись традицій німецької національності, оскільки її батько ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, був уродженим німцем.

Він також виховувався відповідно до німецьких традицій, є членом товариства німців, відвідує збори, підтримує стосунки з родичами - німцями, які проживають та території Німеччини, святкує німецькі свята та вважає себе німцем.

02 лютого 1972 року Мелітопольським відділом запису актів громадянського стану було видане свідоцтво про народження, серії НОМЕР_1, в якому не було зазначено його національність, а національність його матері помилково зазначена як «росіянка».

Вважає, що оскільки його дід був німцем, батько українцем, а матері помилково зроблено запис «росіянка», він має право на відновлення національності його предків та на внесення змін до правовстановлюючих документів із зазначенням національності.

На підставі зазначеного просив встановити юридичний факт, що його національність - німець.

Ухвалою судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 листопада 2017 року з виправленою описко. Ухвалою від 26 грудня 2017 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою судді, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить ухвалу судді скасувати та передати справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Учасники справи у судове засідання не з'явились, повідомлені про місце та час розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст. 128, 130 ЦПК України, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (судової повістки), подали заяви про розгляд справи за їх відсутності (а.с.60-64).

З огляду на вищевикладене та у відповідності до ст.ст. 371, 372 ЦПК України, судова колегія ухвалила розглядати справу за відсутності учасників справи.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суддя суду першої інстанції виходив з того, що судам не підвідомчі спори про встановлення національності.

Колегія судді погоджується з вказаним висновком суду.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваної ухвали суду, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із статтею 234 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваної ухвали суду, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

За приписами частини другої статті 256 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваної ухвали суду, у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Вказана норма не передбачає можливості розгляду у порядку окремого провадження заяв про встановлення факту національності. Хоча зазначений у частині першій статті 256 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваної ухвали суду, перелік справ, не є вичерпним, проте за змістом вищенаведених норм процесуального права суд може встановлювати факти, які тягнуть для заявника певні правові наслідки.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", відповідно до статей 255, 271 ЦПК України в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку.

Згідно із пунктом 1.15 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 року за № 55/18793 (далі - Правила), відмова органів державної реєстрації актів цивільного стану у внесенні змін до актових записів цивільного стану, їх поновленні та анулюванні може бути оскаржена в судовому порядку.

Питання зміни національності громадянами України регулювалося Указом Президента України "Про порядок зміни громадянами України національності" від 31 грудня 1991 року № 24, відповідно до якого національність могла бути змінена особами, які при досягненні 16-річного віку та одержанні паспорта прийняли національність одного з батьків та бажали змінити її відповідно до національності другого з батьків. Зміна національності провадилася відділом внутрішніх справ виконавчого комітету районної, міської, районної у місті ради народних депутатів за місцем проживання заявника. Зміна національності допускалася також і щодо осіб, які обрали національність до прийняття цього Указу. Вказаний Указ втратив чинність на підставі Указу Президента України від 27 січня 1999 року № 70/99.

В даний час діюче законодавство України не містить вимог про внесення в паспорт громадянина України, у свідоцтво про народження, у свідоцтво про шлюб чи в інші документи відомостей про національність.

Проте, відповідно до статті 11 Закону України "Про національні меншини в Україні" громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.

Згідно зі статтею 300 Цивільного кодексу України особа має право на індивідуальність, до якої відноситься і право визначати свою національність. Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод", яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки.

Стаття 11 Конституції України передбачає, що держава сприяє як консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, так і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин в Україні.

Згідно зі статтею 3 Рамкової конвенції держав-членів Ради Європи про захист національних меншин (ратифікована Законом України від 9 грудня 1997 року № 703/97-ВР) кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв'язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.

Згідно з пунктом 2.13.2 Правил підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є постанова адміністративного суду. Зміни до актового запису цивільного стану відповідно до пункту 1.7 Правил вносяться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання відповідного актового запису, за винятком випадків, встановлених у пункті 2.28 розділу II цих Правил.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження на підставі частини другої статті 122 ЦПК України в редакції в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваної ухвали суду, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість розгляду заявлених вимог в окремому провадженні та відмову у відкритті провадження.

Суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, законно та обґрунтовано дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали судді.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що ухвала судді суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального і матеріального права, а тому підстав для її скасування не вбачається.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 листопада 2017 року про відмову у відкритті провадження у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 27 березня 2018 року.

Головуючий

Судді: