Постанова № 73025322, 27.03.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 227/1517/17 Номер провадження 22-ц/775/443/2018

Номер провадження 22-ц/775/443/2018

Доповідач Жданова В.С.

Категорія 41

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2018 року м. Бахмут

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Жданової В.С.,

суддів: Мірути О.А., Хейло Я.В.

за участю секретаря судового засідання Ситніка Д.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 02 листопада 2017 року у цивільній справі № 227/1517/17ц (суддя Мацишин Л.С.)за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа редактор газети «Новий шлях» про захист честі, гідності та ділової репутації,-

В С Т А Н О В И В:

В травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, редактор газети «Новий шлях» про захист честі, гідності та ділової репутації. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що в газеті «Новий шлях» від ІНФОРМАЦІЯ_1 року НОМЕР_1 була надрукована стаття ОСОБА_2 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», в якій міститься інформація, яка принижує його честь та гідність. В даній статті було поширено інформацію, яка не відповідає дійсності, є недостовірною. На свою вимогу спростувати статтю, відповіді не отримав, йому також відмовлено в розміщенні заперечень на статтю. Поширенням неправдивої та недостовірної інформації порушено його права та законні інтереси у зв'язку з чим просить суд визнати вказану інформацію недостовірною та зобов'язати ОСОБА_2 розмістити її спростування; зобов'язати газету «Новий шлях» опублікувати повідомлення про рішення суду з викладенням скороченого змісту цього рішення, встановити строки опублікування спростування та вирішити питання про стягнення на його користь судових витрат.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 02 листопада 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, редактор газети «Новий шлях» про захист честі, гідності та ділової репутації відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що відповідно до ст. 302 ЦК України особа, яка поширює інформацію, повинна пересвідчитись у її достовірності. Відповідач ОСОБА_2, поширюючи інформацію, що він (позивач ОСОБА_1) «має метою оббрехати місцеву владу» , не зазначив у чому полягає наклеп з боку позивача, не навів випадків брехні, не надав доказів. Він дійсно розміщував статті у газетних виданнях, але всі вони стосувались конкретних фактів, не оскаржені та не спростовані. Твердження відповідача, що він - позивач «товаришує з оковитою», «не був гарячим до роботи» не відповідають дійсності, не зафіксовано жодного факту щодо вживання ним алкоголю, він має трудовий стаж на шахті на різних посадах 30 років, тому така інформація є недостовірною та принижує його. Також недостовірними є твердження, що він негідно веде себе при спілкуванні з керівниками комунальних служб, жінками, допускає нецензурні висловлювання. Такі твердження є недостовірними та мають наклепницький характер. Позивач не погоджується з висновком суду, що автор статті у сатиричній формі, використовуючи метафори та алегорії, виражає свою думку. Вважає, що мотивом написання цієї статті є те, що за його заявами порушено декілька кримінальних справ, в яких ОСОБА_2 є фігурантом, і останній має своєю метою помститися за його активну громадську позицію.

Позивач в судове засідання Апеляційного суду не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, в наданій Апеляційному суду заяві просить цивільну справу розглянути без його участі ( вх.. ЕП-1781/18 від 19.03.18р, а.с.81).

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання Апеляційного суду не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки, яка отримана ним особисто . ( том 2 а.с. 84).

Редактор газети «Новий шлях» просить розглянути справу без його участі ( том 2 а.с.81-82, вх. ЕП-1890/18 від 22.03.18 р. )

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно ч. 1 ст.. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що в газеті «Новий шлях» від ІНФОРМАЦІЯ_1 року НОМЕР_1 була надрукована стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», автором якої є ОСОБА_2. В своїй статті автор зазначає, що ОСОБА_1 « Такий собі чолов'яга з холодними очима та улесливою посмішкою, притримуючи обережно барсетку з відеореєстратором нишпорить Новодонецьким з однією метою ввести в оману мешканців селища, облити брудом депутатський корпус, оббрехати місцеву владу.

Заради історичної справедливості повідомляю, що цей чолов'яга, ОСОБА_3, до 2012 року активно товаришував з оковитою, не був гарячим до роботи на виробництві, ніколи не користувався авторитетом ні сусідів, ні в мешканців селища, (гарячим прихильником, послідовником та поціновувачем його неперевершеного «таланту» за лишається ОСОБА_4).» В статті мова ведеться про те, що протягом останніх років ОСОБА_1 пропонували зайнятись вивозом ТПВ, очолити КП «Новодонецьксервіс», організувати обслуговування житлового фонду, але на пропозиції він не погоджується. У селищі здійснюється великий обсяг відновлюваних та будівельних робіт, але за твердженнями автора, ОСОБА_1 участі у поліпшенні селища не приймав. З певного часу ОСОБА_1 бачить себе «господарем життя». Автор зазначає, що позивач «звик відкривати ногами двері будь-яких кабінетів, брати те, що йому не належить, штовхатися з керівниками комунальних служб, ображати депутатів, нецензурно висловлюватись в присутності жінок.» Автор статті в черговий раз пропонує ОСОБА_1 направити свої зусилля на вирішення нагальних потреб селища, запрошує на засідання виконавчого комітету, на засідання селищної ради, громадські слухання для вирішення негайних потреб селища.

Поширена відповідачем інформація стосується позивача і вказаний факт відповідачем не спростований.

01 лютого 2017 року позивач звернувся до відповідача, голови Новодонецької селищної ради Донецької області ОСОБА_2 з листом про спростування даної статті. Спростування автора статті у газеті не було. Тричі позивач звертався до редакції газети «Новий шлях» про розміщення в газеті його спростування, але в розміщенні відповіді на статтю позивачу було відмовлено з посиланням на те, що наведені позивачем кримінальні факти стосовно посадових осіб селища документально не підтверджені і ґрунтуються на особистих припущеннях позивача.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що зміст статті «ІНФОРМАЦІЯ_2», яка надрукована в газеті «Новий шлях» від ІНФОРМАЦІЯ_1 року НОМЕР_1, містить оціночні судження автора, який в своїй статті у сатиричній формі з використанням метафор та порівнянь алегоричного характеру, висловив свою суб'єктивну думку відносно позивача. При цьому суд першої інстанції керувався ст.30 Закону України «Про інформацію», якою визначено, що оціночними судженнями є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача.

Такий висновок суду відповідає фактичним обставинам справи і вимогам діючого цивільного законодавства.

Конституція України визначає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та що кожен має право на повагу до його гідності. (статті 3, 28).

Згідно із ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушення чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Так, згідно з вимогами частини першої статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» (12/1984/84/131) (Страсбург, 08 липня 1986 року) зазначено, що свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 Конвенції, свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи та наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості і ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень.

Аналогічне положення міститься й у статті 277 ЦК України, відповідно до якої фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Таким чином, розрізняючи факти та оціночні судження, слід виходити з того, що існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

З матеріалів справи вбачається, що в газеті «Новий шлях» від ІНФОРМАЦІЯ_1 року НОМЕР_1 була надрукована стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», автором якої є ОСОБА_2. Зміст статті містить такі висловлювання стосовно позивача як: «такий собі чолов'яга з холодними очима та улесливою посмішкою, тримаючи баретку, нишпорить Новодонецьком; облити брудом депутатський корпус; товаришувати з оковитою, не був гарячим до роботи на виробництві; отримав від когось завдання розхитати човен; люди відмахуються від нього, посилають туди, де Макар телят пас; бачить себе «господарем життя», тощо.

При цьому автор публікації навів свої судження, думки, переконання, критичну оцінку діям позивача, тобто висловив свої оціночні судження. Автор виклав статтю у сатиричній формі з використанням метафор та порівнянь алегоричного характеру, висловив свою суб'єктивну думку відносно позивача, а відтак така інформація не підлягає спростуванню в судовому порядку та доведенню на правдивість.

За таких обставин відсутні підстави для висновку, що стаття відповідача ОСОБА_2 є цілеспрямованою дією з метою принизити честь, гідність чи ділову репутацію позивача.

Доводи апеляційної скарги містять повторне обґрунтування позовних вимог, що було предметом дослідження суду першої інстанції. Судом надана правова оцінка та наведені мотиви, які призвели до висновку, що в статті «ІНФОРМАЦІЯ_2» містяться оціночні судження, які не підлягають спростуванню.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції є законними, обґрунтованими та справедливими.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 02 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

Повне рішення виготовлено 27 березня 2018 року .

Суддя-доповідач В.С. Жданова