Рішення № 73025320, 28.03.2018, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа №303/880/18

2/303/795/18

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

28 березня 2018 року м.Мукачево

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

в особі: головуючої - судді Курах Л.В.

за участю секретаря судових засідань Багин Р.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Мукачево цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В :

Під час шлюбу позивача з відповідачем ОСОБА_3 (на даний час шлюб розірвано) в них народилася донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. За рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 25.02.2013 року з відповідача на її користь на утримання дитини було стягнуто аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 500 гривень щомісячно починаючи з 25.12.2012 року і до досягнення нею повноліття. З моменту розлучення і по сьогоднішній день відповідач дитиною не цікавився та спілкувався з нею. Жодної участі у її вихованні не приймав, не проявляв батьківської турботи, свідомо ухилявся від виконання свого обов'язку по вихованню та утриманню доньки, що підтверджується розрахунком заборгованості по аліментах, яка станом на 12.02.2018 року становить 30612,90 гривень. Крім того, відповідач неодноразово висловлювався, що донька його не цікавить і він не проти від неї відмовитися і не заперечує щодо позбавлення його батьківських прав.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, подала до суду заяву, в якій просила розглядати справу без її участі, позовні вимоги підтримуює в повному обсязі та просила позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про день, час і місце слухання справи повідомлявся належним чином, подав до суду заяву, в якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги визнає в повному обсязі.

Представник третьої особи орган опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради в судове засідання не з'явився, про день, час і місце слухання справи був повідомлений належним чином, але на адресу суду надіслав заяву розглядати справу без участі їхнього представника, позовні вимоги підтримують.

Суд, дослідивши письмові докази у справі, вважає що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 виданого відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Мукачеву Мукачівського міськрайонного управління Закарпатської області від 11.02.2010 року батьком ОСОБА_4 являється ОСОБА_3 (а.с.7).

На підставі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області № 0707/11002/2012 від 25.02.2013 року з ОСОБА_3 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі в розмірі 500 (п'ятсот) гривень, щомісячно, починаючи з 25.12.2012 року і до досягнення нею повноліття (а.с.9)

Як вбачається з розрахунку заборгованості № 125 від 12.02.2018 року, станом на 31.01.2018 року за ОСОБА_3 значиться заборгованість по сплаті аліментів на утримання доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в сумі 30612,90 гривень (а.с.10).

Відповідно до положень ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

При цьому слід зазначити, що відповідно до положень ч.1 ст.82 ЦПК України вказані в позові обставини доказування не потребують, оскільки відповідач їх визнав у повному обсязі, що підтверджується змістом наданої ним суду заяви.

Так, ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, яка ратифікована 27 лютого 1991 року і набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Преамбулою Конвенції визначено, що держави-учасниці беруть до уваги принципи, закладені в Декларації прав дитини, яка прийнята Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року. У відповідності до 6 принципу цієї Декларації дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли мають місце виключні обставини, бути розлученою зі своєю матір'ю.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини (ратифікована Постановою ВР України №789 -Х11 від 27.02.1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Як зазначено у ч. 1 ст. 18 вказаної Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Батьки зобов'язані утримувати дітей до повноліття та несуть відповідальність за виховання, розвиток і утримання дитини; у всіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини; кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, духовного і соціального розвитку дитини.

Частиною 1 ст. 27 цієї Конвенції про права дитини держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, затвердженої резолюцією 1386 (XIV) Генеральної асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і під відповідальністю своїх батьків і в усякому разі в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, окрім тих випадків, коли є виняткові обставини (відсутність самостійного доходу, зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, аморальна поведінка, яка може зашкодити розвиткові дитини), бути розлученою зі своєю матір'ю.

На підставі ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини.

Пленум Верховного Суду України в п.п. 15, 16 постанови від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавленні батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

Вирішуючи спір, суд враховує зазначені роз'яснення Пленуму Верховного Суду України і з'ясовує які безсумнівні докази свідчать про ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, у чому полягає винна поведінка відповідача, свідоме нехтування нею своїми обов'язками, чи вживалися до неї заходи реагування, а також досліджує соціально-побутові умови життя та матеріальне становище відповідача.

Згідно висновку Органу опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради від 27.03.2018р. №217/01-36 відповідача доцільно позбавити батьківських прав щодо ОСОБА_4 (а.с.36).

Таким чином, судом беззаперечно встановлено, що відповідач впродовж тривалого часу ухиляється від обов'язків щодо виховання дитини та не проявляє інтересу до неї; уподобаннями дитини не цікавиться; уклад життя дитини йому взагалі не відомий; після відмови Комісії з прав дитини щодо доцільності позбавлення його батьківських прав, продовжив ігнорувати дитину, її вихованням не займався.

Крім того відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір.

Керуючись ст. ст. 19, 81, 141, 263-265, 430 ЦПК України, ст.ст. 164, 165 СК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування виконавчого комітету Мукачівської міської ради про позбавлення батьківських прав - задовольнити повністю.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, мешканця АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1 по відношенню до дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, мешканця АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, мешканки АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_2 - 704,80 (сімсот чотири гривні 80 копійок) гривні судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуюча Л.В. Курах