Рішення № 73023215, 22.02.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/1990/18

Справі № 760/2360/17-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді - Букіної О.М.,

при секретарі -Кривулько С.В.

за участю:позивача- ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Солом'янської районної у м.Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Житомирської міської ради про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

06.02.2017 позивач звернулася до суду з позовом та просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що з відповідачем по справі проживали разом без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася донька ОСОБА_3. В свідоцтві про народження дитини в графі батько зазначений ОСОБА_2, який з жовтня 2014 року жодного разу не цікавився дитиною.

Позивач зазначає, що з листопада 2015 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 з яким разом мешкають та якого донька називає своїм татом.

Позивач посилається на ту обставину, що з жовтня 2014 року відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків. оскільки відповідач не відвідує своєї доньки , не телефонує, не вітає з днем народженням та іншими святами, не цікавиться та не піклується її фізичним , духовним та культурним розвитком , станом її здоров»я.

Позивач зазначає, що байдуже відношення відповідача до своєї доньки свідчить про ухилення останнього від виконання своїх батьківських обов'язків.

Враховуючи вищевикладене, позивач просила позов задовольнити в повному обсязі.

07.02.2017 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільну справу було передано до провадження головуючому судді Букіній О.М.

07.02.2017 судом направлений запит до відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в м. Києві.

03.03.2017 до суду надійшла інформація про зареєстроване місце проживання відповідача.

Ухвалою суду від 03.03.2017 в справі відкрито провадження та призначено до судового розгляду.

12.01.2018 судом був здійснений запит до Служби у справах вітей Житомирської міської ради стосовно надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, від ОСОБА_2 є заява від 23.01.2017, завірена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чмирук О.В. та зареєстрована в реєстрі за № 184. В заяві відповідач просить розглядати справу без його присутності, позовні вимоги стосовно позбавлення його батьківський прав підтримує.

Представник третьої особи - органу опіки та піклування Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явився, проте останнім було направлено лист на адресу суду про залучення органу опіки та піклування для надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав за фактичним місцем проживання дитини.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей Житомирської міської ради в судове засідання не з'явився, про дачу та час слухання повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши та оцінивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено та не заперечувалося позивачем по справі, що сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження. Батьками дитини записані ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (а.с.4).

Також судом встановлено, що позивач з 03.11.2015 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с.7).

В силу ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати до самостійного життя та праці.

Відповідно до положень принципу № 6, принципу № 7 абз. 2 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією № 1385 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, дитина заради повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та порозуміння. Вона має, коли це є можливим, зростати під опікою і відповідальністю її батьків і в будь-якому випадку в атмосфері любові, моральної і матеріальної забезпеченості. Найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за її навчання, ця відповідальність покладена переш за все на батьків.

Згідно до ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст.150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ч. 2 ст. 155 СК України, батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 152 СК України, право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою держаного контролю, що встановлена законом.

Згідно ч.1-3 ст.157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Статтею 165 СК України передбачено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позивач в судовому засіданні пояснила, що з жовтня 2014 відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, оскільки відповідач не відвідує своєї доньки , не телефонує, не вітає з днем народженням та іншими святами, не цікавиться та не піклується її фізичним , духовним та культурним розвитком , станом її здоров»я.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач визнає позов та не заперечує щодо позбавлення його батьківських прав відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується заявою від 23.01.2017, завіреною приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чмирук О.В. та зареєстрованою в реєстрі за № 184.(а.с.3).

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

З огляду на відсутність спору між сторонами щодо позбавлення батьківських прав відповідача відносно малолітньої ОСОБА_3 та визнання відповідачем позову, суд відповідно до обставин справи, приходить до висновку про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки відповідач, як батько, ухиляється від виконання батьківських обов'язків, долею дитини не цікавиться та про неї не піклується.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.141 ЦПК України, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 640,00 грн.

Керуючись ст.ст. 19, 150, 152, 154-155, 164, 165, 166 Сімейного кодексу України, Законом України «Про охорону дитинства», Конвенцією ООН про права дитини, Пленумом Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав», ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової катки платника податків НОМЕР_1) батьківських прав відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової катки платника податків НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) судовий збір у розмірі 640, 00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: