Постанова № 73022707, 09.02.2018, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/12933/17

Категорія 83

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2018 року місто Київ

Подільський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді - Ларіонової Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі ЦОУ ПФУ у м.Києві), третя особа: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії щодо поновлення виплати пенсії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Подільського районного суду м. Києва з позовом до відповідача - Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу, починаючи з квітня 2017 р., зобов'язати поновити виплату пенсії позивачу та утриматись від подальшого призупинення їй пенсійних виплат.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що з 1991 року отримувала пенсію до моменту початку антитерористичної операції. В 2014 році через початок бойових дій була вимушена переїхати з м.Горлівка Донецької області до м.Галич Івано-Франківської області, а потім до м Києва. 06.10.2015 р. позивачу була видана Подільською РДА в місті Києві довідка внутрішньо переміщеної особи № 3007005542, і вона почала отримувати пенсію у Центральному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві до квітня 2017 р. В 2017 р. позивач поїхала до м.Горлівка Донецької області, яка є непідконтрольною територією, провідати доньку з онуками та перевірити своє майно, але повернутись до Києва не мала можливості, оскільки потрапила до лікарні з інсультом. 03.04.2017 р. виплата пенсії позивачу була припинена. 30.05.2017 року представник Позивача подала до Відповідача заявуз вимогою відновити виплату пенсії, на що отримала лист №930/Т-775 від 07.06.2017 року, у якому Відповідач повідомив про припинення виплати пенсії Позивачу і вимогу з'явитися до Відповідача для написання заяви щодо відновлення пенсійної виплати з посиланням на Постанову КМ України №365 від 08.06.2016 року.

До початку судового засідання представником позивача подана заява, в якій сторона позивача просить розглянути справу за їх відсутності. Також даною заявою позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав заперечення проти адміністративного позову, у якому просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. У запереченнях вказував на те, що виплата пенсії позивачу припинена на підставі Постанови КМ України №265 від 08.06.2016 року, а саме п. 12 - через отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Для відновлення виплати пенсії позивачу необхідно подати заяву особисто.

Третьою особою через канцелярією суду подані письмові пояснення, в яких позов вважає обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, зазначивши на те, що рішення відповідачем про припинення виплат позивачу прийнято на підставі підзаконного нормативно-правового акту, прийнятого КМУ. Підстави, передбачені законом, для припинення виплат пенсії позивачу відсутні, а тому дії відповідача порушують гарантовані конституційні права на соціальний захист. Одночасно просить розглянути справи за її відсутності.

Вивчивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень..

Статтею 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, має право на пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_3 від 05.12.1991 р.

В липні 2014 році позивач залишила своє зареєстроване місце проживання у м.Горлівка Донецької області пр..Победи, буд.85, кв.7) що є зоною проведення антитерористичної операції та на території якої відповідно до розпорядження КМУ від 07.11.2014 р. № 1085-р (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 р. № 1276-р) «Про затвердження пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на ліні зіткнення», органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перемістилася до м. Галич Івано-Франківської області, що потверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданою Галицькою РДА у Івано-Франківській області від 20.10.2014 р., а згодом і до м. Києва, що потверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 3007005542, виданою Подільською РДА в місті Києві державною адміністрацією.

Встановлено, що позивач перебуває на обліку у Центральному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримував пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Виплата пенсії Позивачу припинено з 1 квітня 2017 року.

30.05.2017 р. позивач через свого представника ОСОБА_2 (згідно нотаріально посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу довіреності від 10.06.2015 р.) звернулась до відповідача з заявою про надання інформації стосовно припинення виплати їй пенсії та просила поновити виплати пенсії.

Листом №930/Т-775 від 07.06.2017 року Відповідач повідомив про припинення виплати пенсії Позивачу і вимогу з'явитися до Відповідача для написання заяви щодо відновлення пенсійної виплати з посиланням на Постанову КМ України №365 від 08.06.2016 року.

Згідно ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Як передбачено ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав ісвобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» держава забезпечує реалізацію прав зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб на пенсійне забезпечення.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно ч.3 ст.4 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Системний аналіз зазначених вище норм свідчить про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ ) у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України ( пункт 51 цього рішення ).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно зякою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Таким чином, рішення (дії) відповідача про припинення виплати пенсії позивачу не обґрунтоване посиланням на жодну із вказаних підстав, бо посилання відповідача на постанову КМУ №365 від 08.06.2016 року та п.17 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, як на підставу для припинення виплати пенсії є протиправним, з огляду на те, що це є підзаконним нормативним актом.

Згідно ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.»

Таким чином, відповідач всупереч конституційним гарантіям, без передбачених законом підстав, протиправно припинив позивачу ОСОБА_1 виплату пенсії, а отже право на пенсію останньої підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача до поновлення виплати.

В судовому засіданні достеменно встановлено, що виплату пенсії позивачу були призупинена відповідачем з 01.04.2017 р., то і виплата пенсії підлягає поновленню саме з 01.04.2017 р.

А відтак позовні вимоги в цій частині є заочними, обґрунтованими та знайшли своє повне підтвердження в ході судового розгляду, а тому підлягають задоволенню.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Бездіяльність відповідача порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації встановленого законом права позивача на пенсію за віком, реалізацією права на соціальний захист в сенсі ст.46 Конституції України і цілями на які, врешті, спрямована була така бездіяльність відповідача. Оскільки, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а сама людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Саме таким змістом такою спрямованістю повинні були би бути наповненні дії відповідача щодо позивача у спірних правовідносинах.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 є протиправними, суперечить як чинному національному законодавству так і практиці Європейського Суду з прав людини, а тому адміністративний позов Позивача є обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню.

Посилання відповідача на те, що припинення виплати пенсії позивачеві відповідає положенням Постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 року є безпідставними оскільки застосування вимоги ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є пріоритетним над постановами Кабінету Міністрів України, про що також зазначено і в Постановах Верховного суду від 30.01.2018 р. у справі № 428/6579/17, від 06.02.2018 р. у справі № 263/7763/17 , від 06.02.2018 у справі №№ 243/8033/17.

Між тим, вимоги позивача про зобов'язання відповідача утриматись від подальшого призупинення пенсійних виплат позивачу не підлягають задоволенню як такі, що не засновані на законі, оскільки судом захищаються вже порушені права з боку суб'єкту владних повноважень.

На підставі викладеного, ст.19, 22, 46, 64 Конституції України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», керуючись п.10 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України (2017 р.), ст.ст.2, 5, 9, 73, 77, 241, 242, 243-247, 250, 255, 295, 297 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києвіпро визнання дії протиправною, зобов'язати вчинити певні дії та утриматися від вчинення дій - задовольнити частково.

Визнати дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_2 - протиправними.

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві відновити виплату пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_2, з моменту її припинення - з 01 квітня 2017 року.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Подільський районний суд м.Києва протягом 30 днів з дня отримання копії судового рішення в повному тексті.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Н. М. Ларіонова