Рішення № 73019479, 20.03.2018, Здолбунівський районний суд Рівненської області

Справа № 562/2692/13-ц

Провадження №2/562/19/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

"20" березня 2018 р.

Здолбунівський районний суд Рівненської області

в особі: головуючого судді Кушніра О.Г.,

секретар судового засідання Парфенюк Т.А.,

учасники справи: позивач ОСОБА_1,

його представник-адвокат ОСОБА_2,

представник відповідача-адвокат ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Здолбунів Рівненської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_5, про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання права власності на майно та визнання договорів дарування недійсними, -

в с т а н о в и в:

У поданій 10 вересня 2013 року позовній заяві позивач ОСОБА_1 просить встановити факт спільного проживання однією сім'єю з ОСОБА_4 з 2000 року по липень 2012 року, визнати житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 Рівненського району та автомобіль марки «Фольксваген ЛТ35» 2005 року випуску з державним реєстраційним номером «НОМЕР_4» об'єктом права спільної сумісної власності сторін та визнати за ним право власності на ? частку вказаного майна та земельної ділянки для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1.

В обґрунтування своїх вимог позивач покликається на те, що з 2000 року по липень 2012 року перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4 (мали спільний бюджет, вели спільне господарство, підтримували подружні стосунки). За час спільного проживання він з дружиною у 2010 році за спільні кошти для потреб їхньої сім'ї придбали житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 та автомобіль марки «Фольксваген ЛТ35», тому є об'єктами права спільної сумісної власності подружжя, частки співвласників у якій є рівними.

Позивачем заявлялися клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи, витребування у відповідача правовстановлюючих документів та технічної документації на спірне майно, виклик свідків та забезпечення позову.

Ухвалою Здолбунівського районного суду від 25 вересня 2013 року та від 11 лютого 2014 року повторно з метою забезпечення позову накладено арешт на спірний житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 Рівненського району та автомобіль марки «Фольксваген ЛТ35» 2005 року випуску з державним реєстраційним номером «НОМЕР_4».

11 лютого 2014 року у порядку ст.31 ЦПК України ОСОБА_1 збільшив позовні вимоги вимогою про стягнення з відповідача вартості ? частки спірного майна /а.с.73 т.1/.

13 березня 2014 року у порядку ст.31 ЦПК України ОСОБА_1 збільшив позовні вимоги вимогою про визнання об'єкта спільною сумісною власністю сторін та стягнення з ОСОБА_4 на його користь вартість ? частки будівлі ковбасного цеху по АДРЕСА_4 та обладнання для його функціонування за переліком, доповненим заявою від 05 травня 2014 року, на загальну суму 468000 доларів США /а.с.102, 148-149 т.1/.

Ухвалою Здолбунівського районного суду від 13 березня 2014 року з метою забезпечення позову накладено арешт на спірну будівлю ковбасного цеху по АДРЕСА_4, скасовану ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 16 травня 2014 року у частині заборони ОСОБА_4 вчинення будь-яких дій з використання вказаного майна, здійснення підприємницької діяльності та проведення опису.

18 червня 2014 року у порядку ст.31 ЦПК України ОСОБА_1 збільшив позовні вимоги вимогами про визнання удаваними договір дарування ковбасного цеху від 08 травня 2008 року та договір дарування квартири по АДРЕСА_5 від 02 грудня 2011 року , визнання ковбасного цеху з обладнанням та чотирьох транспортних засобів за переліком об'єктами спільної сумісної власності та стягнення на його користь вартість 1/3 частки цього майна в сумі 6204000 грн. /а.с.102 т.1/, які ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 07 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 08 жовтня 2014 року, повернуті позивачу.

Ухвалою суду від 02 вересня 2014 року за заявою ОСОБА_1 від 19 серпня 2014 року його позовні вимоги про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності чоловіка і жінки, які не перебувають у шлюбі, визнання права власності на ? частку спірного майна виділено в окреме провадження та надалі ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 15 вересня 2014 року передано на розгляд до Рівненського районного суду Рівненської області, а потім до Гощанського районного суду Рівненської області, ухвалою якого від 05 травня 2015 року позовну заяву залишено без розгляду.

У решті вимог у частині встановлення факту спільного проживання позов ОСОБА_1 задоволено рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20 жовтня 2014 року, частково зміненим рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 11 грудня 2014 року, які ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

28 травня 2015 року у порядку ст.31 ЦПК України ОСОБА_1 збільшив свої позовні вимоги вимогами про визнання земельної ділянки по АДРЕСА_1, розташованого на ній житлового будинку з надвірними будівлями та автомобіля марки «Фольксваген ЛТ35» 2005 року випуску з державним реєстраційним номером «НОМЕР_4» об'єктом права спільної сумісної власності сторін та визнання за ним права власності на ? частку вказаного майна.

13 листопада 2015 року у порядку ст.31 ЦПК України ОСОБА_1 збільшив позовні вимоги вимогою про визнання приміщень ковбасного цеху по АДРЕСА_4, трьох термокамер, два кутери, два шприци, льодогенератор, дві м'ясорубки, мішалку м'яса, мийку, вакуумну машину, два компресори, міксер для перемішування м'яса, кондиціонер, трансформатор та обладнання готової продукції об'єктом спільної сумісної власності сторін, визнання за ним права власності на ? частину вказаного майна /а.с.85-88 т.2/.

Ухвалою суду від 08 лютого 2016 року за заявою позивача до справи залучено ОСОБА_5 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог та витребувані документи.

Ухвалою суду від 13 травня 2016 року по справі призначено за заявою позивача судову будівельно-технічну експертизу з метою визначення вартості будівлі ковбасного цеху та відповідності розташувань його приміщень плану будівлі, яка повернута без виконання через незабезпечення сторонами у справі доступу до спірних приміщень.

Ухвалою суду від 25 жовтня 2016 року провадження у справі відновлено.

06 березня 2017 року у порядку ст.31 ЦПК України ОСОБА_1 збільшив позовні вимоги вимогами визнання недійними договору дарування приміщень ковбасного цеху по АДРЕСА_4 від 13 жовтня 2016 року та житлового будинку по АДРЕСА_1 від 09 грудня 2013 року.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю та з аналогічних мотивів, а подані ним заяви про огляд приміщення будівлі ковбасного цеху за місцем його знаходження та проведення будівельно-технічної експертизи з указаних експертом причин просив залишити без розгляду.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову.

Третя особа у судове засідання не з'явився, хоча завчасно та належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, показання свідків, з'ясувавши обставини та вивчивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Згідно з положеннями Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР, який діяв до 01 січня 2004 року, фактичні шлюбні відносини не породжували будь-яких правових наслідків для сторін та виникнення прав та обов'язків подружжя.

Сімейний кодекс України в редакції Закону України від 10 січня 2002 року набув чинності лише 01 січня 2004 року і на правовідносини, що виникли до 1 січня 2004 року не розповсюджуються.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч.1 ст.58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми Сімейного кодексу України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права і обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України, що прямо передбачено пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».

Таким чином, ст.74 СК України набрала чинності з 01 січня 2004 року, регулює майнові правовідносини між чоловіком і жінкою у фактичному шлюбі та не має зворотної дії у часі.

З огляду на викладене факт проживання сторін однією сім'єю без перебування у шлюбі, можливо встановлювати тільки з 01 січня 2004 року.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Факт перебування ОСОБА_1 з ОСОБА_4 у період з 01 січня 2004 року по липень 2012 року у фактичних шлюбних відносинах і проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу підтверджується оглянутими судом фотокартками про святкування родинних подій та показаннями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 щодо ведення спільного господарства та наявності єдиного сімейного бюджету.

А відповідно до ч.2 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

У період проживання однією сім'єю сторони придбали за спільні кошти житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 та автомобіль марки «VOLKSWAGEN LT35», 2005 року випуску, реєстраційний номер «НОМЕР_4».

Указані обставини підтверджуються договором дарування від 09 грудня 2013 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Олинцем В.П. та зареєстрованого в реєстрі за №3189, за яким останній набув у власність розташований на земельній ділянці площею 0,104га житловий будинок АДРЕСА_1 Рівненського району Рівненської області загальною площею 308,1 м2 вартістю 880645 грн., що належав дарувальнику ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 25 червня 2010 року.

Згідно інформації відділу ДАІ УМВС України в Рівненській області за відповідачем ОСОБА_4 11 лютого 2011 року був зареєстрований придбаний у торгівельній організації автомобіль марки «VOLKSWAGEN LT35» 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер «НОМЕР_4», який на даний час перереєстрований на іншу особу

Відповідно до положень ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч.1 ст.70 СК України).

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про наявність підстав для встановлення відповідно до ст.315 ЦПК України факту проживання сторін однією сім'єю та часткове задоволення похідних вимог про визнання об'єктом права спільної сумісної власностіпридбаної під час спільного проживання земельної ділянки та житлового будинку по АДРЕСА_1 та автомобіля марки «VOLKSWAGEN LT35», а також визнання права власності на ? частку вказаного майна без поділу майна у натурі за відсутності такої вимоги позивача.

09 грудня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір дарування,посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Олинцем В.П. та зареєстрований у реєстрі за №3189, житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 Рівненського району Рівненської області загальною площею 308,1 м2 вартістю 880645 грн.

А відповідно до ч.1 ст.67 СК України дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.

Зміст правочину згідно ч.1 ст.203 ЦК України не може суперечити цьому Кодексу, іншим правовим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Недодержання в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, є підставою недійсності правочину.

А тому похідна вимога позивача у частині визнання недійсним указаного договору дарування від 09 грудня 2013 року з огляду на відсутність підстав застосування позовної давності підлягає задоволенню.

Відповідно до укладеного 08 травня 2008 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_5 договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Гощанського районного нотаріального округу Рівненської області та зареєстрованому в Рівненському обласному бюро технічної інвентаризації 13 травня 2008 року за реєстром №1175, будівля ковбасного цеху загальною площею 892,9 м2 по АДРЕСА_4 належала ОСОБА_5 на праві приватної власності.

Указаний договір дарування в установленому законом порядку недійсним не визнаний та вимоги позивача про визнання цього правочину недійсним не заявлялися.

А відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

30 червня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір дарування, зареєстрований в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 01 липня 2009 року за №981, за яким остання набула у власність будівлю ковбасного цеху по АДРЕСА_4 загальною площею 892,9 м2 вартістю 64900 грн. за висновком Рівненського ОБТІ від 26 червня 2009 року /а.с.135-137 т.1/.

Указані відомості про власника та підстави набуття власності підтверджуються Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 09 грудня 2016 року.

Доказів визнання указаного договору незаконним позивачем також не надано.

А відповідно до положень ч.1 ст.57 СК України майно, набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

Таким чином вимоги позивача про визнання права власності на приміщення ковбасного цеху з обладнанням по АДРЕСА_4 та визнання укладеного 16 жовтня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5договору даруваннябудівлі ковбасного цеху загальною площею 892,9 м2 вартістю 885525 грн. за висновком Рівненського ОБТІ від 26 червня 2009 року недійсним є недоведеними та задоволенню не підлягають.

При постановленні рішення відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача понесені ним судові витрати у розмірі (229,40 +700+640) 1569 грн. 40 коп. понесених ним судових витрат та у дохід держави (3654/2 - 456,40) 1370 грн. 60 коп. недоплаченого судового збору.

Згідно ч.9 ст.158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду(ч.10 ст.158 ЦПК України).

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.258-273, 280-284, 351 - 355 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 задоволити частково.

Встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Гільча-1 Здолбунівського району Рівненської області з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 у період з 01 січня 2004 року по липень 2012 року.

Визнати земельну ділянку площею 0,104 га кадастровий номер НОМЕР_5 і житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 Рівненського району та автомобіль марки «VOLKSWAGEN LT35» 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер «НОМЕР_4» об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,104 га кадастровий номер НОМЕР_5 і на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 Рівненського району та на 1/2 частку автомобіля марки «VOLKSWAGEN LT35» 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер «НОМЕР_4».

Визнати недійсним з моменту укладення договір дарування від 09 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Олинцем Володимиром Петровичем та зареєстрований у реєстрі за №3189, житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 Рівненського району Рівненської області загальною площею 308,1 м2 вартістю 880645 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, зареєстрованої АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3, зареєстрованого АДРЕСА_3) 1569 (одна тисяча п'ятсот шістдесят дев'ять) грн. 40 (сорок) коп. понесених ним судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, зареєстрованої АДРЕСА_2) у дохід держави 1370 (одна тисяча триста сімдесят) грн. 60 (шістдесят) коп. недоплаченого судового збору.

У решті вимог ОСОБА_1 визнання права власності на майно та визнання договору дарування недійсним відмовити.

Вжиті ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 11 лютого 2014 року заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 0,104 га кадастровий номер НОМЕР_5 і житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 Рівненського району та автомобіль марки «Фольксваген ЛТ35» 2005 року випуску з державним реєстраційним номером «НОМЕР_4», а також ухвалою Здолбунівського районного суду від 13 березня 2014 року заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на будівлю ковбасного цеху по АДРЕСА_4 - скасувати.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Рівненської області шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 /тридцяти/ днів з дня його проголошення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності новою редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Текст повного рішення виготовлено 28 березня 2018 року.

Суддя: