Ухвала суду № 73019358, 28.03.2018, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №560/1567/17

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2018 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Оборонової І.В.,

за участю секретаря: Волкодав А.А.,

позивачів: ОСОБА_1,

ОСОБА_2,

представника відповідача: ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дубровиця адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Дубровицької міської ради про визнання незаконним рішення Дубровицької міської ради та про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до відповідача виконавчого комітету Дубровицької міської ради та просять визнати незаконним рішення виконавчого комітету Дубровицької міської ради Рівненської області від 1 серпня 2017 року № 09-665 про відмову в приватизації житлового будинку № 45, загальною площею 72,2 кв.м., а житловою площею 56,0 кв. м., який розташований по вулиці Березова в м.Дубровиця Рівненської області, яке прийняте не у відповідності до вимог Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду» та зобов'язати виконавчий комітет Дубровицької міської ради Рівненської області надати їм дозвіл на приватизацію житлового будинку №45 загальною площею 72,2 кв.м., а житловою площею 56,0 кв.м., розташований по вулиці Березова в м. Дубровиця Рівненської області відповідно до вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» без ордера на дане житлове приміщення.

Обґрунтовуючи позов, позивачі покликаються на те, що вони набули право на приватизацію вищевказаного житлового будинку, однак відповідач 01.08.2017 року повідомив про відмову в прийнятті рішення про передачу його у власність посилаючись на те, що в порушення п. 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян, ними не була надана копія ордеру на цей житловий будинок. Вважають, що прийнятим рішенням грубо порушені їх конституційні права та інтереси, а рішення є протиправним та прийняте з порушенням Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Із-за давності років та перемін, що сталися в країні в даний час отримати копію ордера на вказаний житловий будинок неможливо, так як не існує тієї організації, в якій він зберігався. По цій причині ордер у них відсутній, тому не можуть надати його виконавчому комітету Дубровицької міської ради, проте вважають, що його відсутність не може бути причиною для відмови в реалізації їх конституційних прав.

Заслухавши пояснення учасників та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що провадження у справі слід закрити з наступних підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria2» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …».

Відповідно до частини першої ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв'язку з прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.

При цьому, відповідно до частини другої ст. 4 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлено інший порядок судового вирішення.

Частиною першою статті 17 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Відповідно до ст.17 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

Отже, з викладених законодавчих норм вбачається, що до юрисдикції адміністративних судів належать публічно-правові спори, в яких хоча б однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень, який здійснює управлінські функції та реалізує свою компетенцію на основі законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що зверненню до суду з даним позовом слугувало, на думку позивачів, незаконне рішення виконавчого комітету Дубровицької міської ради про відмову позивачам в приватизації житлового будинку №45, розташованого по вулиці Березова в м. Дубровиця Рівненської області відповідно до вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» без ордера на дане житлове приміщення.

Згідно частини третьої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

У відповідності до частин 10-11 вказаної статті органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

Пунктом 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

За правилами пункту 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» у порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття із такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання у належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків (стаття 25 Закону України від 4 вересня 2008 року №500-VI «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків») тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі як відповідача суб'єкта владних повноважень.

Громадяни, які вважають, що їх житлові права чи житлові права членів їх сімей порушені, мають право для вирішення спорів звертатися безпосередньо до суду.

Пунктом 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» №8 від 20.05.2013 визначено, що справи у спорах про захист порушених, невизнаних або оспорюваних інтересів, що виникають із житлових правовідносин, згідно з частиною першою статті 15 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року №1618-IV розглядаються за правилами цивільного судочинства, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У відповідності до правової позиції, висловленої Верховним Судом України при розгляді справи №6-14цс16 у порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема, спори, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 19 Цивільного процесуального кодексу України).

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Житлові спори - особливий різновид спорів, що стосується житлових прав та інтересів громадян і організацій.

Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.

З аналізу наведених правових норм слідує висновок, що спори про вирішення питання про передачу у приватну власність житлового будинку підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки у такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного права. Отже, цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, а пов'язаний з вирішенням питання щодо права на житло.

Аналогічні за змістом висновки щодо застосування зазначених норм права містяться в постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року (справа № 6-2139цс15), від 23 лютого 2016 року (справа № 21-6551а15) та від 2 березня 2016 року (справа № 6-14цс16).

З огляду на вищевикладене та з урахуванням того, що спірні правовідносини у даній справі пов'язані безпосередньо з житловими правами позивачів, суд вважає, що вказана справа не підлягає до розгляду в порядку адміністративного судочинства, а даний спір слід розглядати в порядку передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 157 КАС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що кореспондує із ч. 1 ст. 238 КАС України (у новій редакції від 15 грудня 2017 року), суд закриває провадження у справі: 1) якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства; 2) якщо позивач відмовився від адміністративного позову і відмову прийнято судом; 3) якщо сторони досягли примирення; 4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами; 5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

Відровідно до ч.1 ст.239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п.1 ч.1 ст.238 цього Кодексу, суд повинен роз’яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Керуючись п.1 ч.1 ст.238, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Дубровицької міської ради про визнання незаконним рішення Дубровицької міської ради та про зобов'язання вчинити дії, — закрити.

Роз'яснити ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 , що дані вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя: підпис.

З оригіналом згідно.

Суддя Дубровицького

районного суду: ОСОБА_5