Постанова № 73017670, 27.03.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/12209/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засідання Смидюк Х.В.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

суддя (судді) в суді першої інстанції - Рейті С.І.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення - не зазначено,

ВСТАНОВИВ:

11 січня 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Закарпатській області, в якому, з врахуванням уточнення позовних вимог, просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: від 19 червня 2014 року № 674-17 про визначення суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами у розмірі 77,08 грн; № 675-17 про визначення суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами у розмірі 114,67 грн; № 676-17 про визначення суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами у розмірі 271,16 грн; № 677-17 про визначення суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами у розмірі 192,22 грн; № 678-17 про визначення суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами у розмірі 179,53 грн; № 679-17 про визначення суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами у розмірі 120,78 грн; від 23 червня 2016 року № 21476-13 про визначення суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами у розмірі 115,35 грн; № 21477-13 про визначення суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами у розмірі 282,55 грн; № 21478-13 про визначення суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами у розмірі 303,05 грн; № 21480-13 про визначення суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами у розмірі 180,87 грн; № 21481-13 про визначення суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами у розмірі 253,21 грн; № 21482-13 про визначення суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами у розмірі 242,76 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що суми податкових зобов'язань встановлені зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями нараховані ДПІ у м. Ужгороді самостійно за 2015 рік базовий податковий період або плановий бюджетний період. Відповідно до п.12.3.2 ПК України, при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються обов'язкові елементи податку, визначені ст. 7 ПК України з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу, зокрема для податку на нерухоме майно за 2015 бюджетний рік з врахуванням критеріїв встановлених ст. 265 ПК України (в редакції, що діяла на 30 червня 2014 року, тобто за 6 місяців до початку нового планового податкового періоду, який починається з 01 січня 2015 року). Виходячи з наведеного, встановлений рішенням Ужгородської міської ради від 16 січня 2015 року № 1618 "Про встановлення місцевих податків і зборів" податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки набуває чинності з наступного планового бюджетного періоду (з 01 січня 2016 року), при умові визначення усіх обов'язкових елементів податку до 30 червня 2015 року. Відтак, ДПІ у м. Ужгороді не могло застосовувати п.1 та п.2 рішення Ужгородської міської ради № 1618 "Про встановлення місцевих податків і зборів" при нарахуванні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік, так як ці пункти рішення не набули чинності у 2015 році.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області від 19 червня 2014 року № 674-17 про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами у розмірі 77,08 грн, № 675-17 про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами у розмірі 114,67 грн, № 676-17 про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами у розмірі 271,16 грн, № 677-17 про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами у розмірі 192,22 грн, № 678-17 про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами у розмірі 179,53 грн, № 679-17 про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами у розмірі 120,78 грн; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області від 23 червня 2016 року № 21476-13 про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами у розмірі 115,35 грн, № 21477-13 про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами у розмірі 282,55 грн, № 21478-13 про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами у розмірі 303,05 грн, № 21480-13 про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами у розмірі 180,87 грн, № 21481-13 про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами у розмірі 253,21 грн, № 21482-13 про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами у розмірі 242,76 грн.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2013 та 2015 роки не відповідає положенням діючого законодавства України, що регулює спірні правовідносини, оскільки застосування контролюючим органом положень ПК України з урахуванням внесених Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" змін та рішення з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Не погодившись з прийнятою постановою, Ужгородська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби України у Закарпатській області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що відповідно до п. 4 Прикінцевих положень Закону України від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" органам місцевого самоврядування рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно для об'єктів нежитлової нерухомості. Ужгородська міська рада рішення ХХVІІ сесії VІ скликання від 16 січня 2015 року № 1618 «Про місцеві податки і збори» встановила на території м. Ужгород податок на майно, який складається, зокрема з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно якого та ст. 266 ПК України позивачу і нараховано податок на 6 об'єктів житлової нерухомості.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що апеляційна скарга відповідача є безпідставною і такою, що не спростовує доводів та підстав адміністративного позову та пояснень позивача.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розгляд справи проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 19 червня 2014 року ДПІ у м. Ужгороді прийнято податкові повідомлення-рішення, якими визначено податкове зобов'язання за 2013 рік по податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, а саме: № 674-17 у розмірі 77,08 грн, № 675-17 у розмірі 114,67 грн, № 676-17 у розмірі 271,17 грн, № 677-17 у розмірі 192,22 грн, № 678-17 у розмірі 179,53 грн, № 679-17 у розмірі 120,78 грн, а також податкові повідомлення-рішення від 23 червня 2016 року, якими визначено податкове зобов'язання за 2015 рік по податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, а саме: № 21476-13 у розмірі 115,35 грн, № 21477-13 у розмірі 282,55 грн, № 21478-13 у розмірі 303,05 грн, № 21480-13 у розмірі 180,87 грн, № 21481-13 у розмірі 253,21 грн, № 21482-13 у розмірі 242,76 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до Головного управління Міндоходів у Закарпатській області та Рішеннями від 30 вересня 2014 року № 368/Р/07-16-10-05-47, № 3522/7/07-16-10-05-47 залишено без змін податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Ужгороді від 19 червня 2014 року, а скаргу без задоволення. Також, Рішенням Головного управління Міндоходів у Закарпатській області від 23 вересня 2016 року № 365/Р/07-16-10-01-47 залишено без змін податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Ужгороді від 23 червня 2016 року, а скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 є власником шести об'єктів житлової нерухомості (квартир) за адресою АДРЕСА_1

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп.265.1.1 п. 265.1 ст. 265 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості.

Податковим Кодексом України передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що належні позивачу на праві приватної власності об'єкти житлової нерухомості (квартир) за адресою АДРЕСА_1 є об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, а позивач відповідно є платником такого податку, що вірно було встановлено відповідачем.

Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що визначення позивачу податкових зобов'язань за платежем податок на нерухоме майно, відмінним від земельної ділянки є протиправними та такими, що суперечать принципу стабільності, визначеному в статті 4 ПК України, виходячи з наступного.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо об'єктів нерухомості» від 04.07.2013 року було внесено зміни до Податкового кодексу України, зокрема, у статтю 265, відповідно до якої було змінено обчислення бази оподаткування.

Рішенням Ужгородської міської ради ХХ сесії VI скликання від 19.12.2013 року № 1144 «Про зміни до рішень міської ради 03.06.2011 року № 163, від 21.12.2010 № 73» на виконання, зокрема, Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо об'єктів нерухомості» від 04.07.2013 року, було викладено в новій редакції Додаток 1 до рішення VI сесії VI скликання «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та зміни до рішення міської ради від 21.12.2010 № 73 від 03.06.2011 № 163».

Законом України №71-VІІІ від 28.12.2014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», що набрав чинності 01.01.2015, статтю 265 ПК України викладено у новій редакції та запроваджено транспортний податок.

На виконання вказаного Закону, рішенням Ужгородської міської ради від 16 січня 2015 року № 1618 "Про місцеві податки та збори" встановлено на території міста Ужгород податок на майно, який складається з: - податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; - транспортного податку; - плати за землю та визначено ставку податку у відсотках розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування згідно з додатком.

Статтею 4 ПК України визначено основні засади податкового законодавства України.

Одним із принципів податкового законодавства України є принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Відповідно до статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Статтею 265 ПК України встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Пунктом 10.2 статті 10 ПК України встановлено, що місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Згідно з п. 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що встановлення податку є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпункт 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України імперативно врегульовує порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.

Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року, при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевої радою свого обов'язку щодо встановлення місцевих податків. Так, у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що справляння невстановленого обов'язкового місцевого податку в розмірі мінімальної ставки застосовується у разі якщо відповідне рішення місцевої ради (рішення про встановлення місцевих податків та зборів, передбачене підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України) не було прийнято.

Отже, для застосування наслідків, передбачених пунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, повинна мати місце протиправна бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов'язкового рішення про встановлення місцевого податку, зокрема, транспортного.

Відповідна бездіяльність може виникнути лише після того, як сплинуть строки, протягом яких місцева рада має прийняти рішення про встановлення обов'язкового для справляння місцевого податку.

Таким чином, висновок щодо прийняття місцевою радою рішення про встановлення місцевого податку можна зробити тільки після закінчення бюджетного періоду, протягом якого мало бути реалізоване відповідне повноваження. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу можуть розпочати справляння місцевого податку, який місцева рада повинна була встановити згідно з пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, але не встановила.

Відповідно, якщо протягом 2013 року чи 2015 року місцеві ради не приймають рішення про встановлення місцевого податку, то виключно з 2014 та 2016 року (тобто з початку планового періоду) можуть застосовуватися норми підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Таким чином, незалежно від прийняття або неприйняття відповідного рішення місцевою радою у 2013 та 2015 році місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно відмінний від земельної ділянки міг справлятися не раніше 2014 та 2016 року відповідно, що не було враховано відповідачем при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками су вважає, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень № 674-17, № 675-17, № 676-17, № 677-17, № 678-17, № 679-17 від 19 червня 2014 року та № 21476-13, № 21477-13, № 21478-13, № 21480-13, № 21481-13, № 21482-13 від 23 червня 2016 року та визначення позивачу грошового зобов'язання за платежем податку на нерухоме майно відмінний від земельної ділянки.

У спірних правовідносинах колегія суддів також застосовує рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

З огляду на вищевикладене, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, колегія суддів дійшла висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінний від земельної ділянки за 2013 та 2015 рік.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року у справі № 807/52/17 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення, а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін