Постанова № 73017657, 27.03.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/12354/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засідання Смидюк Х.В.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року за позовом ОСОБА_1 до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним і скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,-

суддя (судді) в суді першої інстанції - Гулкевич І.З.,

час ухвалення рішення - 09:57:41,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення - 17 листопада 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

26 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ МГУ ДФС- Центрального офісу з ОВП в частині встановлення йому в березні 2016 року посадового окладу в розмірі 1611 грн, а також проведення перерахунку грошового забезпечення за грудень 2015 року внаслідок чого виникла заборгованість з грошового забезпечення перед Офісом ВПП ДФС; зобов'язати здійснити донарахування позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2014 року, матеріальної допомоги для оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2014 року в розмірі місячного грошового забезпечення, компенсації за невикористані відпустки - за 2004 рік у кількості 13 діб, за 2005 рік у кількості 6 діб, за 2011 рік у кількості 21 доба, за 2013 року 11 діб - всього 51 доба, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням грошового забезпечення на день звільнення та премії за грудень 2015 року, додаткових видів грошового забезпечення з врахуванням посадового окладу в розмірі 2014 грн, а також відкликати грошовий атестат від 19 липня 2016 року № 33 та довідку про додаткові види грошового забезпечення від 19 липня 2016 року № 422\14-23-10-05-5511 з ГУ ПФУ у Львівській області та направити уточнений атестат та довідку на підставі рішень суду та з врахуванням виправлених неточностей в частині надбавки за високі досягнення в праці за квітень та травень 2014 року; стягнути донараховані суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2014 року, матеріальної допомоги для оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2014 року в розмірі місячного грошового забезпечення, компенсації за невикористані відпустки - за 2004 рік у кількості 13 діб, за 2005 рік у кількості 6 діб, за 2011 рік у кількості 21 доба, за 2013 року 11 діб - всього 51 доба, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням грошового забезпечення на день звільнення та премії за грудень 2015 року, додаткових видів грошового забезпечення з врахуванням посадового окладу в розмірі 2014 грн з урахуванням компенсації та індексації; стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що внаслідок прийняття МГУ ДФС- Центрального офісу з ОВП наказу від 28 березня 2016 року № 198 було зменшено посадові оклади по відношенню до розміру посадових окладів, які були встановлені в грудні 2015 року, на момент звільнення ОСОБА_1 з податкової міліції та на момент видачі грошового атестату, який було подано до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області. Стверджує, що в результаті зменшення посадових окладів на підставі вищевказаного наказу, відповідачем вчинено дії по проведенню відповідного перерахунку заробітної плати, внаслідок чого у позивача виникла заборгованість по заробітній платі перед відповідачем у розмірі 11533,50грн, а також видано новий грошовий атестат, який призвів до зменшення його пенсії. Вважає такі дії відповідача неправомірними та такими, що суперечать нормам КЗпП України, Закону України "Про оплату праці". Також зазначає, що на момент звільнення 31 грудня 2015 року з служби в податковій міліції йому не було своєчасно та в повному обсязі виплачено грошове забезпечення, яке продовжували виплачувати до 01 березня 2016 року. Після звернення до відповідача щодо розрахунку під час звільнення, з'ясував, що йому не нарахували та не виплатили компенсацію за невикористані відпустки за 2004-2013 роки в кількості 51 днів, матеріальну допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2014 рік в розмірі місячного грошового забезпечення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, а одноразову грошову допомогу при звільненні визначили без врахування премії в місяць звільнення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ міжрегіонального Головного управління ДФС- Центрального офісу з обслуговування великих платників в частині встановлення в березні 2016 року ОСОБА_1 - начальнику п'ятого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників - посадового окладу в розмірі 1611,00 грн, та провести перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за грудень 2015 року внаслідок чого виникла заборгованість з грошового забезпечення перед Офісом ВПП ДФС. Зобов'язано Офіс великих платників податків ДФС здійснити донарахування ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2014 рік; матеріальної допомоги для оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2014 рік в розмірі місячного грошового забезпечення; компенсації за невикористані відпустки - за 2004 рік у кількості 13 діб, за 2005 рік у кількості 6 діб, за 2011 рік у кількості 21 доба, за 2013 рік 11 діб - всього 51 доба; одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням грошового забезпечення на день звільнення та премії за грудень 2015 року, додаткових видів грошового забезпечення з врахуванням посадового окладу в розмірі 2014 грн, а також відкликати грошовий атестат від 19 липня 2016 року № 33 та довідку про додаткові види грошового забезпечення від 19 липня 2016 року № 422/14-23-10-05-5511 з ГУ ПФУ у Львівській області та направити уточнений атестат та довідку з врахуванням висновків суду. Стягнено з Офісу великих платників податків ДФС на користь ОСОБА_1 донараховані суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2014 рік; матеріальної допомоги для оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2014 рік в розмірі місячного грошового забезпечення; компенсації за невикористані відпустки - за 2004 рік у кількості 13 діб, за 2005 рік у кількості 6 діб, за 2011 рік у кількості 21 доба, за 2013 рік 11 діб - всього 51 доба; одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням грошового забезпечення на день звільнення та премії за грудень 2015 року, додаткових видів грошового забезпечення з врахуванням посадового окладу в розмірі 2014,00 грн з урахуванням компенсації та індексації. Стягнено з Офісу великих платників податків ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме за період з 31 грудня 2015 року по 01 березня 2016 року в сумі 26108,00 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що на момент видачі наказу 28 березня 2016 року № 198 позивач не перебував у трудових відносинах з відповідачем, то відповідно у відповідача відсутні повноваження і компетенція на встановлення посадових окладів особам, які не перебувають з ним у трудових відносинах і не займають жодних посад у штатних розписах відповідача, тому відсутні передбачені законом підстави прийняття МГУ ДФС -ЦО з ОВП вищевказаного наказу в частині, що стосується позивача, а отже такий наказ та дії відповідача по проведенню перерахунку посадових окладів та заробітної плати є протиправними. Також, відповідачем протиправно зменшено розмір одноразової грошової допомоги, що мала бути нарахована та сплачена позивачу при звільненні його за станом здоров'я відповідно до абзацу 3 пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17 лютого 1992 року, оскільки така відповідно до законодавства складає (посадовий оклад - 2014,00 грн, надбавка за звання -135,00 грн, вислуга років (35% ) - 752,00 грн, секретність - ( 10%) 200,00 грн, високі досягнення ( 50 % ) - 1450,00 грн, премія за грудень - 11368,95 грн) - 183068,50 грн (15919*50%*23). Зважаючи на оскарження позивачем розміру грошового забезпечення на дату звільнення, яке відповідачем було перераховано на підставі наказу від 28 березня 2016 року то і сума компенсації невикористаних відпусток повинна обрахуватися з встановленого судом місячного грошового забезпечення на дату звільнення. Крім цього, виправлення неточностей в довідці про додаткові види грошового забезпечення від 19 липня 2016 року № 422/14-23-10-05-5511 в частині надбавки за високі досягнення в праці за квітень та травень 2014 року, є протиправними, оскільки розмір надбавки за високі досягнення було встановлено на підставі наказу № 29ф МГУ ДФС Центрального офісу з ОВП від 18 квітня 2014 року «Про встановлення надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи на квітень-червень 2014 року». Відповідно до вимог ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Не погодившись з прийнятою постановою, Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби України подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що кошторисні призначення для фінансування грошового забезпечення у 2014 році були обмежені, кошти спрямовувались в першу чергу на обов'язкові виплати, в зв'язку з чим матеріальна допомога для оздоровлення надавалась у розмірі посадового окладу, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових потреб в 2014 році по установі не виплачувалась, розмір надбави за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи по особам рядового та начальницького складу податкової міліції складав 10% до посадового окладу з урахуванням надбавки за спеціальне звання та вислугу років відповідно до наказу МГУ ДФС - Центрального офісу з ОВП від 18 квітня 2014 року № 29-ф «Про встановлення надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи на квітень-червень 2014 року». Також, вказує, що при ознайомленні з документами пенсійної справи, зокрема з наказом № 538-о про звільнення, ОСОБА_1 не повідомив працівників відділу проходження служби у податковій міліції управління по роботі з персоналом про недостовірність наявних даних, а саме невикористані відпустки на підставі грошового атестату та наказів про надання відпусток за період проходження служби в МГУ ДФС - Центральному офісі з ОВП.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що перерахунки було здійснено працівникам, які станом на березень 2016 року були звільнені з подальшим виходом на пенсію у грудні 2015 року, в результаті даного перерахунку виникла заборгованість по заробітній платі перед Офісом великих платників податків ДФС, а органами Пенсійного фонду проведено перерахунок пенсії в сторону її зменшення. Вказує, що на момент видачі наказу 28 березня 2016 року № 198 він не перебував у трудових відносинах з відповідачем, то відповідно у відповідача відсутні повноваження і компетенція на встановлення посадових окладів особам, які не перебувають з ним у трудових відносинах і не займають жодних посад у штатних розписах відповідача. Також, допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення, на яке має право військовослужбовець при звільненні та закон не ставить виплату грошової допомоги у залежність від кошторису фонду грошового забезпечення.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, позивач щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до наказу начальника Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників № 538-0 від 14 грудня 2015 року, ОСОБА_1 з 31 грудня 2015 року звільнений в запас Збройних Сил України із постановкою на військовий облік з посади начальника п'ятого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників та податкової міліції за пунктом 64 підпунктом "б" ( за хворобою ), з виплатою компенсації за невикористану відпустку за 2014 рік у кількості 30 діб та одноразової грошової допомоги відповідно до п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 по вислузі років 23 роки.

На його виконання, відповідачем було нараховано позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 96061,00 грн та компенсацію за невикористану відпустку у сумі 8063,67 грн, що підтверджується листом відповідача від 16 вересня 2016 року № 53/14/28-10-05-02 .

Вказана сума була виплачена позивачу 4-ма частинами у період з 28 грудня 2015 року по 01 березня 2016 року.

01 лютого 2016 року у зв'язку із звільненням через хворобу згідно наказу від 14 грудня 2015 року № 538-о МГУ ДФС -ЦО з ОВП видано ОСОБА_1 грошовий атестат № 4, згідно якого позивач мав посадовий оклад 2014,00 грн та відповідні види грошового утримання у відсотковому значенні від посадового окладу - вислугу років ( 35 % )- 752,14 грн, високі досягнення ( 50 % )- 1450,00 грн, секретність - (10 %) 200,00 грн.

28 березня 2016 року МГУ ДФС -ЦО з ОВП видано наказ № 198 яким введено в дію перелік змін № 8 до Штатного розпису на 2015р. МГУ ДФС -ЦО з ОВП, відповідно до якого з метою забезпечення реалізації положень постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 року № 77"Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 та від 09 грудня 2015 року № 1013 та на виконання наказу ДФС України від 12 березня 2016 року № 209 "Про внесення змін до наказу ДФС від 21 лютого 2015 року № 989" встановлено посадові оклади працівникам МГУ ДФС -ЦО з ОВП відповідно до затвердженого переліку змін до штатного розпису МГУ ДФС -ЦО з ОВП № 8 головою Державної фіскальної служби України Насіровим Р.М.

Згідно п.1 наказу від 28 березня 2016 року № 198 ОСОБА_1 начальнику п'ятого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань встановлено у відповідності до Переліку змін № 8 посадовий оклад 1611,00 грн, а також проведено перерахунок грошового забезпечення за грудень 2015 року, а саме утримано основний оклад - 403,00 грн, надбавки за вислугу - 141,05 грн, високі досягнення - 272,03 грн, секретність - 40,30 грн, грошову компенсацію за невикористані відпустки - 828,75 грн та вихідну допомогу при звільненні 9848,37 грн, а всього 11533,50 грн.

19 липня 2016 року Офісом великих платників податків ДФС видано ОСОБА_1 грошовий атестат № 33 на заміну атестату від 01 лютого 2016 року № 4 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 року № 77.

Супровідним листом від 21 липня 2016 року № 15839/10/28-19-05-55 Офісом великих платників податків ДФС, у зв'язку із зміною складових грошового забезпечення скеровано у Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області новий грошовий атестат ОСОБА_1

18 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача, щодо надання відомостей про розмір виплати йому грошового забезпечення при звільненні в грудні 2015 року, розрахунку вихідної допомоги, розміру компенсації за невикористані відпустки та допомоги на оздоровлення, ненадання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових потреб.

У відповідь на це звернення Відповідач повідомив листом від 16 вересня 2016 року № 53/14/28-10-05-02, позивача про перерахунок грошового забезпечення за грудень 2015 року, розміру компенсації за невикористані відпустки та допомоги на оздоровлення, а також причин невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових потреб.

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Однак, колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно із ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу: 1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не повернутого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості, або з дня виплати неправильно обчисленої суми; 2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за не відроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5 і 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію; 3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

Статтею 129 КЗпП України передбачено, що не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством не звертається стягнення.

Згідно із п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" при вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням ст. 127 Кодексу законів про працю, суди мають враховувати, що:1) вимоги про повернення працівником авансу, виданого в рахунок заробітної плати, і сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок, а також погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження, переведення до іншої місцевості чи на господарські потреби, розглядаються судами в тому разі, коли роботодавець не має можливості провести відрахування із заробітної плати у зв'язку з тим, що працівник оспорює підстави і розмір останнього, або минув місячний строк для видання відповідного наказу (розпорядження), або з інших причин. До лічильних помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов'язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, у тому числі колективного договору; 2) не утримані при звільненні суми за невідпрацьовані дні використаної працівником відпустки не можуть бути стягнені з нього судом у тому разі, коли трудовий договір припинено з підстав, зазначених у пунктах 3, 5, 6 ст. 36, пунктах 1, 2, 5 ст. 40 КЗпП, а також при направленні на навчання та у зв'язку з виходом на пенсію.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про оплату праці" суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Закон передбачає можливість відрахування із заробітної плати тільки у випадках передбачених законодавством України і з працівників, які перебувають у трудових відносинах.

Відповідно до наказу начальника МГУ ДФС-ЦО з ОВП від 14 грудня 2015 року № 538-о полковника міліції ОСОБА_1 звільнено з податкової міліції в запас Збройних Сил України із постановкою на військовий облік за п. "б" ст. 64 (через хворобу) з 31 грудня 2015 року.

Отже, на момент видачі наказу 28 березня 2016 року № 198, проведення перерахунку посадових окладів та заробітної плати, позивач не перебував в трудових відносинах з відповідачем.

Колегія суддів звертає увагу, що для захисту трудових прав та законних інтересів працівників є встановлено заборони на проведення відрахувань із виплат, які за своїм призначенням є гарантійними та компенсаційними.

В результаті перерахунку посадових окладів у ОСОБА_1 виникла заборгованість по заробітній платі перед відповідачем у сумі 11533,50 грн.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наказ відповідача по проведенню перерахунку посадових окладів та заробітної плати є протиправним.

Також, протиправним є виправлення відповідачем в довідці про додаткові види грошового забезпечення від 19 липня 2016 року № 422/14-23-10-05-5511 розміру надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи в квітні-травні 2014 року в сумі 235,04 грн, оскільки розмір такої надбавки встановлено на підставі наказу № 29ф МГУ ДФС Центрального офісу з ОВП від 18 квітня 2014 року «Про встановлення надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи на квітень-червень 2014 року» і він становить 1057,66 грн.

Аналізуючи вказані норми права та наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно зобов'язано Офіс великих платників податків ДФС відкликати грошовий атестат від 19 липня 2016 року № 33 та довідку про додаткові види грошового забезпечення від 19 липня 2016 року 3 422/14-23-10-05-5511 з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, оскільки вони видані на підставі протиправного наказу, та направити уточнений атестат та довідку з врахуванням висновків суду.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити донарахування та стягнення з відповідача матеріальної допомоги для оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2014 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, то колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 12 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114, встановлено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.

Відповідно до п. 2.17.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року №499, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надається матеріальна допомога у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення на день виплати, та один раз на рік - допомога для оздоровлення при щорічній основній відпустці в розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення.

Згідно з п. 2.17.3 тієї ж Інструкції допомога для оздоровлення особам рядового і начальницького складу надається в разі вибуття в чергову відпустку у розмірі, що не перевищує грошового забезпечення, яке особа отримувала на день виплати.

Пунктом 2.17.4 вищевказаної Інструкції передбачено, що підставою для надання допомоги для оздоровлення особам рядового чи начальницького складу є наказ про особовий склад, за яким особа рядового чи начальницького складу вибуває в чергову відпустку.

Відповідно до п. 2.17.5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ фактичні витрати на матеріальну допомогу відповідно до вимог бюджетного законодавства проводяться тільки в межах затвердженого кошторисом фонду грошового забезпечення.

Судом першої інстанції встановлено та слідує з матеріалів справи, що в 2014 році позивачу виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 1611,00 грн, тобто в розмірі посадового окладу.

Колегія суддів вважає, що відповідачем протиправно зменшено розмір матеріальної допомоги на оздоровлення, оскільки частиною 1 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково задовольнив позовні вимоги про зобов'язання відповідача здійснити донарахування та стягнення з відповідача матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2014 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, з наступних підстав.

Згідно із п. 2.17.2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року №499, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань особам рядового і начальницького складу надається протягом року за мотивованим рапортом особи рядового чи начальницького складу у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення, яке особа отримувала на день виплати.

З наведеного вище слідує, що вказана допомоги надається протягом року, однак коли саме матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань може бути надана віднесено до волевиявлення працівника органів внутрішніх справ, яке він, в свою чергу, може висловити у своєму рапорті.

Слід зауважити, що вказаний нормативний документ не містить посилання на виплату такої допомоги одночасно з наданням відпустки.

В процесі апеляційного розгляду встановлено, що мотивованого рапорту про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань позивач у 2014 році не подавав, цієї обставини не заперечував і сам позивач, а тому відсутні підстави і для виплати такої допомоги.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що дії відповідача щодо невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2014 рік є правомірними.

Щодо висновку суду першої інстанції про невідповідність розрахунку позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні чинному законодавству, то колегія суддів вважає його вірним з огляду на наступне.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Аналогічні приписи містяться і у п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей», а саме, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Колегія суддів зазначає, що наведені вище нормативно-правові акти встановлюють право осіб, що відносять до рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, регулюють порядок обчислення та виплати такої допомоги та є спеціальними. Тому дії відповідача щодо розрахунку одноразової грошової допомоги на підставі Методичних рекомендацій з питань грошового забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції Державної фіскальної служби, які являються додатком до листа Голови ДФС України від 27 лютого 2017 року є протиправними.

Згідно із ч.ч.1-3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Також, згідно до п. 26 Порядку та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260, поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір одноразової грошової допомоги, що мала бути нарахована та сплачена позивачу при звільненні його за станом здоров'я відповідно до п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року, складається з посадового окладу, надбавки за звання, надбавки за вислугу років, надбавки за секретність, надбавки за високі досягнення, премії за грудень та становить 183068,50 грн.

Стосовно позовних вимог позивача про стягнення компенсації за невикористані відпустки за період проходження служби в 2004-2013 роках в кількості 51 діб, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Згідно із ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Також, відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

З наявної в матеріалах справи відповіді ГУ ДФС у Львівській області від 29 березня 2017 року слідує, що позивачем не використано за час проходження служби в податковій міліції відпустку в кількості 51 день.

Твердження відповідача про те, що в наказі про звільнення № 538-о вказані всі невикористані ОСОБА_1 відпустки згідно грошового атестату ГУ ДФС у Львівській області № 33 від 29 вересня 2013 року та наказів про надання відпусток ОСОБА_1 за період проходження служби в МГУ ДФС -ЦО з ОВП, вірно не взяті до уваги судом першої інстанції, оскільки у вказаному грошовому атестаті зазначено лише види грошового забезпечення за 2013 рік, при цьому було зазначено, що за 2013 рік використано відпустку лише в кількості 34 доби. Однак, з врахуванням вислуги років позивач мав право на відпустку в 2013 році в кількості 45 діб, а тому інформація в грошовому атестаті про використання відпустки в кількості 34 доби в повній мірі давала змогу з'ясувати співробітникам МГУ Міндоходів - ЦО з ОВП факт невикористаної відпустки в кількості 11 днів.

Також, згідно представленої виписки по картковому рахунку ОСОБА_1, відповідач сплатив частину суми компенсації за невикористані відпустки в кількості 51 діб в 2004-2013 роках в розмірі 9928,00 грн, з розрахунку де місячне грошове забезпечення на дату звільнення становить 7496,75 грн.

Оскільки позивачем оскаржується розмір грошового забезпечення на дату звільнення, то і сума компенсації невикористаних днів відпустки повинна обрахуватися з встановленого судом першої інстанції місячного грошового забезпечення на дату звільнення.

Колегія суддів також вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем при звільненні позивача проведено розрахунок із затримкою, а тому підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку з огляду на наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", передбачено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно із абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

З наявних в матеріалах справи розрахункових листів відповідача слідує, що у листопаді-грудні 2015 року позивачу було нараховано заробітну плату у сумі 28719,00 грн. Фактична кількість відпрацьованих днів складає 44 робочих дні (21 у листопаді 2015 року та 23 у грудні 2015 року). Враховуючи наведене, розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 652,70 грн(28719,00 грн/44).

Наказом відповідача від 14 грудня 2015 року № 538-о підтверджується, що позивач звільнений з займаної посади 31 грудня 2015 року, а згідно розрахункових листів відповідача остання частина грошового забезпечення (розрахунку при звільнення) була йому виплачена 01 березня 2016 року.

З листа Мінсоцполітики від 20 липня 2015 року № 10846/0/14-15/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік" слідує, що у період з 01 по 31 січня 2016 року було 19 робочих днів, у лютому 2016 року - 21 робочий день. Тобто час затримки розрахунку з позивачем за період з 31 грудня 2015 року по 01 березня 2016 року складає 40 робочих днів, а сума середнього заробітку за час затримки розрахунку на 40 днів складає 26108,00 грн(652,70 грн*40).

Колегія суддів апеляційного суд вважає, що судом першої інстанції правильно проведено розрахунок розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення позивача на роботі в сумі 26108,00 грн, який підлягає стягненню з відповідача.

Щодо доводів відповідача про те, що позивачем пропущено встановлений статтею 99 КАС України строк звернення з адміністративним позовом до суду, то колегія суддів вважає їх помилковими з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що позивач в адміністративному позові просив: визнати протиправним та скасувати наказ МГУ ДФС- Центрального офісу з ОВП в частині встановлення йому в березні 2016 року посадового окладу в розмірі 1611 грн, а також проведення перерахунку грошового забезпечення за грудень 2015 року внаслідок чого виникла заборгованість з грошового забезпечення перед Офісом ВПП ДФС; зобов'язати здійснити донарахування позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2014 року, матеріальної допомоги для оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2014 року в розмірі місячного грошового забезпечення, компенсації за невикористані відпустки - за 2004 рік у кількості 13 діб, за 2005 рік у кількості 6 діб, за 2011 рік у кількості 21 доба, за 2013 року 11 діб - всього 51 доба, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням грошового забезпечення на день звільнення та премії за грудень 2015 року, додаткових видів грошового забезпечення з врахуванням посадового окладу в розмірі 2014 грн, а також відкликати грошовий атестат від 19 липня 2016 року № 33 та довідку про додаткові види грошового забезпечення від 19 липня 2016 року № 422\14-23-10-05-5511 з ГУ ПФУ у Львівській області та направити уточнений атестат та довідку на підставі рішень суду та з врахуванням виправлених неточностей в частині надбавки за високі досягнення в праці за квітень та травень 2014 року; стягнути донараховані суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2014 року, матеріальної допомоги для оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2014 року в розмірі місячного грошового забезпечення, компенсації за невикористані відпустки - за 2004 рік у кількості 13 діб, за 2005 рік у кількості 6 діб, за 2011 рік у кількості 21 доба, за 2013 року 11 діб - всього 51 доба, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням грошового забезпечення на день звільнення та премії за грудень 2015 року, додаткових видів грошового забезпечення з врахуванням посадового окладу в розмірі 2014 грн з урахуванням компенсації та індексації; стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Відповідно до положень ч.ч. 1-3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.

Стосовно строку звернення до адміністративного суду про визнання протиправним та скасування наказу, то необхідно вказати, що останній був прийнятий відповідачем 29 березня 2016 року. Про зазначений наказ позивач дізнався після отримання відповіді Офісу великих платників податків ДФС на своє звернення, яку ОСОБА_1 отримав 04 грудня 2016 року.

Згідно позовної заяви за захистом своїх прав ОСОБА_1 звернувся до суду 26 травня 2017 року, не пропустивши шестимісячного строку звернення з адміністративним позовом до адміністративного суду.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що про порушення своїх прав позивач дізнався з отриманої відповіді, а саме 04 грудня 2016 року, а тому твердження відповідача про пропуск строку звернення до адміністративного суду в частині оскарження наказу є безпідставними.

Стосовно застосування строку звернення до адміністративного суду щодо решти позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В даній адміністративній справі позивач просить стягнути суми заборгованості, які в порушення вимог про оплату праці не були йому виплачені, а тому на правовідносини, що виникли поширюється дія Закону України «Про оплату праці» та Кодексу законів про працю в Україні.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу, а статтею 2 цього Закону визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати.

Тобто, під належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Отже, питання строку звернення до суду із позовом про стягнення невиплаченої працівнику заробітної плати або її частини (будь-якої складової) регулюється саме частиною другою статті 233 КЗпП України, а не частиною третьою статті 99 КАС України.

Частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У рішеннях Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 та 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України від 24 березня 1995 року N108/95-ВР «Про оплату праці» зі змінами необхідно розуміти так: строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин; невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку; поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків; під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат; у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо зобов'язання Офісу великих платників податків ДФС здійснити донарахування ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2014 рік та стягнення з Офісу великих платників податків ДФС на користь ОСОБА_1 донарахованої суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2014 рік та ухвалення нової постанови про відмову в задоволенні адміністративного позову в цій частині. В решті позовних вимог суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року у справі № 813/1937/17 - скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо зобов'язання Офісу великих платників податків ДФС здійснити донарахування ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2014 рік та стягнення з Офісу великих платників податків ДФС на користь ОСОБА_1 донарахованої суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2014 рік та прийняти нову постанову в цій частині, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

В решті постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення, а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін