Постанова № 73017065, 22.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/3039/17 Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Судді-доповідача - Троян Н.М.,

суддів - Костюк Л.О., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря - Рейтаровської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», Служба у справах дітей Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2017 року позивачі звернулись до суду з адміністративним позовом, в якому просиЛИ: визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 29120350, прийнятого 06.04.2016 державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою Аллою Михайлівною про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», на підставі якої 06.04.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно був внесений запис №14038508 про право власності зазначеного товариства на вказану квартиру, а також зобов'язати приватного нотаріуса Кобелєву Аллу Михайлівну скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» права власності на вказану квартиру, здійснений 06.04.2016.

На обґрунтування своїх вимог позивачі зазначили, що у відповідача відсутні правові підстави проводити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», оскільки на момент здійснення відповідачем державної реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомості у Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» не виникло права на спірне майно.

Крім того, за місцезнаходженням нерухомого майна зареєстровані та проживають неповнолітні діти ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, які є онуками ОСОБА_8, проте всупереч Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних осіб», Закону України «Про охорону дитинства» нотаріусом при прийнятті оспорюваного рішення не отримано дозвіл органу опіки та піклування, чим порушено права неповнолітньої дитини.

При цьому, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19.06.2014 задоволено позовні вимоги ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» про стягнення з ОСОБА_8 заборгованості за кредитним договором на загальну суму 164 891,49 дол. США, що за курсом НБУ становить 1 317 977 грн 68 коп.

У подальшому, на підставі виконавчого листа про примусове стягнення вказаної суми боргу Державною виконавчою службою Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження та винесено постанову про арешт майна боржника та оголошено заборону на його відчуження.

Отже, враховуючи рішення Апеляційного суду м. Києва від 19.06.2014, прийняття відповідачем оскаржуваного рішення про реєстрацію права власності за третьою особою на підставі Договору іпотеки на належну позивачам квартиру, на думку позивачів, є свідченням подвійного задоволення кредиторських вимог, тобто шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки через визнання права власності та шляхом стягнення грошових коштів на підставі рішення суду.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 29120350, прийнятого 06.04.2016 державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою Аллою Михайлівною про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», на підставі якої 06.04.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно був внесений запис №14038508 про право власності зазначеного товариства на вказану квартиру.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі, третя особа - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити. У разі відмови залишити без задоволення позовні вимоги позивача, постановити ухвалу, якою закрити провадження в адміністративній справі за непідсудністю.

Так, апелянтом зазначено, що твердження позивача про наявність просроченої заборгованості за кредитним договором, наявність заходів з примусового її стягнення підтверджує чинність договорів кредиту та іпотеки.

При цьому, при прийнятті оскаржуваного запису нотаріус діяв у відповідності до вимог Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Разом з тим, третя особа звернула увагу, що судом першої інстанції було помилково розглянуто дану справу в порядку адміністративного судочинства, оскільки права позивачів у сфері державної реєстрації не порушені, а наявний спір про право, який стосується сторін договору іпотеки, а не державного реєстратора.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачі зазначили, що у межах спірних правовідносин питання виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди (договору іпотеки) не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду, оскільки позивачі оскаржують рішення про реєстрацію прав з мотивів відсутності правових підстав для реєстрації права власності.

Наявність у справі серед інших доказів, договору іпотеки не свідчить про пов'язаність спірних правовідносин із невиконання умов цивільно-правової угоди, оскільки такий договір відповідно до норм статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» може розглядатись як підстава для державної реєстрації прав.

Оскільки даний спір виник у зв'язку зі здійсненням відповідачем як державним реєстратором функцій, визначених Законом України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тому зважаючи на викладене, даний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду за нормами КАС України.

22 березня 2018 року представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю прибути до судового засідання, оскільки на вказану дату призначено судове засідання в іншому населеному пункті.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів відповідно до частини другої ст. 313 КАС України визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності представника ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, 05.12.2005 між Закритим акціонерним товариством «ТАС-Інвестбанк» (правонаступником якого є ПАТ «СведБанк»), та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 471-Ф на суму 45 000 дол. США під 15 % річних, строком до 04.12.2008 з цільовим призначенням: на споживчі цілі та погашення заборгованості, що раніше виникла у позивача за кредитним договором перед АКБ «Форум» (а.с. 13-15).

У подальшому, до кредитного договору укладені додаткові договори, за умовами яких був змінений ліміт заборгованості по кредиту до 97 913,00 доларів США (додатковий договір № 3 від 21.07.2008) та змінено строк дії договору - до 04.12.2012 (додатковий договір № 2 від 06.06.2007) (а.с. 56-59).

Для забезпечення виконання вказаного кредитного договору, 05.12.2005 між Закритим акціонерним товариством «ТАС-Інвестбанк» (правонаступником якого є ПАТ «СведБанк»), та позивачами укладено Іпотечний договір № 471-Ф/ІП-1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М., зареєстрований в реєстрі за № 5201, згідно умов якого позивачі як співвласники передали в іпотеку банку належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_1 Квартира складається з 3-х кімнат, загальною площею 67,40 кв.м., жилою 39,50 кв.м. (а.с. 16-18).

У подальшому, 28.11.2012 між ПАТ «СведБанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено Договір факторингу № 15, за яким ПАТ «СведБанк» відступив ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» право вимоги до ОСОБА_8 за кредитним договором та на підставі Договору від 28.11.2012, посвідченого Заєць І.О. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 6970 (а.с. 28-31).

Згідно Інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 24.10.2016, державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою Аллою Михайлівною, 31.03.2016 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 29120350 від 06.04.2016, про реєстрацію права власності на квартиру: АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», на підставі якого 31.03.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно був внесений запис №14038508 про право власності зазначеного товариства на вказану квартиру.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідача та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки спірна квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у порушення пункту 46 Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868 відсутній доказ наявності письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та документу, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя, відтак, у відповідача були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», що свідчить про протиправність оскарженого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та наявність підстав для його скасування.

Водночас не підлягає задоволенню вимога позивача про зобов'язання приватного нотаріуса скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ «Факторингова компанія Вектор Плюс».

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.

Умови та порядок здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно встановлені нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень» №1942-VI від 01.07.2004 (далі - Закон №1942-VI) та Постанова Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1127 від 25.12.2015 (далі - Постанова №1127) (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону №1942-VI цей Закон регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державна реєстрація прав на об'єкт незавершеного будівництва та їх обтяжень у випадках, установлених законом, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, з урахуванням особливостей правового статусу такого об'єкта.

Частиною першою статті 10 Закону №1942-VI передбачено, що державним реєстратором є нотаріус.

У відповідності до частин першої-другої статті 18 Закону №1942-VI державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації; 6) відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником; 8) видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Таким чином, надаючи оцінку діям відповідача при здійсненні державної реєстрації прав та їх обтяжень, необхідно враховувати вищенаведені етапи державної реєстрації.

Згідно частини першої статті 27 Закону №1942-VI державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно чи його дубліката, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням.

Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Однак, у матеріалах справи відсутні докази повідомлення іпотекодержателем боржників (позивачів) про відступлення права вимоги за вказаними іпотечним договором та договором про надання кредиту.

Згідно статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Як свідчать матеріали справи, у відповідності до пункту 4.2 іпотечного договору № 471-Ф/ІП-1 від 05.12.2005 вбачається, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за вибором іпотекодержателя одним із наступних способів: 4.2.1 шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», 4.2.2 шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» (а.с. 17).

Згідно умов пункту 4.5 вказаного іпотечного договору зазначене у пункті 4.2 іпотечного договору є застереженням про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, необхідним та достатнім для звернення іпотекодержателем стягнення на предмет іпотеки. Визначені сторонами способи позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки не перешкоджають іпотекодержателю: або запропонувати іпотекодавцю укласти та посвідчити нотаріально окремий договір про позасудове врегулювання, або застосувати інші способи звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, звернутися до нотаріуса за вчинення виконавчого напису чи до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки. Після одержання виконавчого документу предмет іпотеки може бути реалізовано за згодою сторін обраним ними способом, а при недосягненні такої згоди предмет іпотеки реалізується у процесі виконавчого провадження (а.с. 17 зворот).

Частиною першою статті 1082 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Згідно пункту 57 Порядку №1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Однак колегія суддів звертає увагу, що в порушення пункту 57 Порядку №1127 у матеріалах справи відсутній доказ наявності письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та документу, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя.

Крім того, як свідчать матеріали справи, Дніпровським районним судом м. Києва видано виконавчий лист про примусове стягнення суми боргу за кредитним договором, на підставі якого Державною виконавчою службою Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження №45239282 та винесено арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (а.с. 24).

Таким чином, враховуючи факт наявного виконавчого провадження №45239282, прийняття відповідачем оскаржуваного рішення на підставі іпотечного договору є свідченням подвійного задоволення кредиторських вимог, тобто шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та шляхом стягнення грошових коштів у межах вказаного виконавчого провадження, що порушує права позивача, як боржника у вказаних правовідносинах.

Так, Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» визначено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку; не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки); кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, спірна квартира, підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника; загальна площа не перевищує 140 кв. метрів.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону №1942-VI у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Згідно листа Верховного Суду України від 01.02.2015 «Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна» правильною є практика судів, які за відсутності встановлення в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або у відповідному застереженні в іпотечному договорі можливості передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відмовляють у задоволенні подібних позовів.

З аналізу чинного законодавства вбачається, що вищезазначене має стосуватися також і звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, установленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», у разі, коли такий спосіб передбачений договором про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідним застереженням в іпотечному договорі

Оскільки спірна квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у порушення пункту 57 Порядку №1127 відсутній доказ наявності письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та документу, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя, відтак, у відповідача були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», що свідчить про протиправність оскарженого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та наявність підстав для його скасування.

Крім того, колегією суддів враховано, що згідно довідки Комунального концерну «Центр комунального сервісу» від 17.03.2017 №1427 в спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_7 (ІНФОРМАЦІЯ_3) та ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_4) (а.с. 111).

Згідно статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 177 Сімейного кодексу України правочини щодо майнових прав малолітньої дитини потребують дозволу органу опіки та піклування.

Однак, у матеріалах справи відсутні докази того, що у Службі у справах дітей Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації відповідач отримував дозвіл органу опіки та піклування для реєстрації права власності на нерухоме майно, де проживають неповнолітні діти.

Разом з тим, не підлягає задоволенню вимога позивача про зобов'язання приватного нотаріуса скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», оскільки відповідно до частини третьої статті 26 Закону №1942-VI у разі скасування на підставі рішення суду рішення про внесення змін до запису Державного реєстру прав, про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна відповідний запис скасовується.

Зокрема, згідно з п. 2.6 Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 12 грудня 2011 року №3502/5, для внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав, заявник подає рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили, та копії документів, визначених у п. 2.3 цього розділу.

Як вбачається з положень Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою ст. 2 КАС України ( в редакції, чинній на момент виникнення спірних парвовідносин) критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Так, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Таким чином, зобов'язання скасувати запис про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна у Державному реєстрі прав буде втручанням у дискреційні повноваження державного реєстратора, тому ці вимоги задоволенню не підлягають.

Доводи апелянта щодо необхідності закриття провадження у даній справі, оскільки з урахуванням ст. 17 КАС України дана справа повинна розглядатись в порядку цивільного судочинства, колегією суддів не приймається до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пунктом першим та другим частини другої статті 17 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Правова позиція з даного питання викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» №8 від 20.05.2013, відповідно до п. 3 якої вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини першої ст. 10 Закону №1952-IV державним реєстратором є нотаріус.

У п. 8 вказаної Постанови Пленуму зазначено, що відповідно до абзацу другого частини першої статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За змістом статті 9 цього Закону державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус. Повноваження державного реєстратора, передбачені цим Законом, з видачі та прийому документів можуть виконувати посадові особи органів місцевого самоврядування, адміністратори центрів надання адміністративних послуг, нотаріуси. Відповідно до частини другої статті 30 цього Закону дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду. Суди повинні мати на увазі, що під діями також слід розуміти рішення, прийняті зазначеними суб'єктами владних повноважень з питань реєстрації. Спори, які виникають у цих відносинах, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки суб'єктний склад спірних відносин та предмет позовних вимог свідчать про публічно-правовий характер даного спору, який виник та пов'язаний зі здійсненням відповідачем владних управлінських функцій у зв'язку з виконанням делегованих повноважень та завдань, покладених на нього законом, тому даний спір повинен розглядатись у порядку та у спосіб, передбачений КАС України.

З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанцій є законним та обгрунтованим, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними.

Згідно з частинами першою-третьою ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Н.М. Троян

Судді: Л.О. Костюк,

В.А. Твердохліб

Повний текст виготовлено: 27 березня 2018 року.