Постанова № 73017035, 27.03.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

27 березня 2018 року справа № 808/3754/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.,

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю ,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2017 року (суддя Лазаренко М.С., рішення виготовлено у повному обсязі 02.01.2018р.) у справі №808/3754/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.10.2017 року №1-192-13, яким визначено суму податкового зобов’язання за платежем: «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами».

Підставами позову визначено наступне.

Так, неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення позивач пов’язує з тим, що відповідачем порушено вимоги пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України, в частині визначених строків направлення податкового повідомлення-рішення, що свідчить про фактичну зміну контролюючим органом строків сплати податку на нерухоме майно, що, у свою чергу, є неприпустимим з огляду на положення п.31.3 ст.31 ПК України.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено. Постанова суду фактично мотивована правомірністю оскарженого податкового повідомлення-рішення з огляду на те, що позивач є платником податку на нерухоме майно, оскільки має у власності нерухоме майно, яке визначається Податковим кодексом України як об’єкт оподаткування податком на нерухоме майно. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача про фактичну зміну контролюючим органом строків сплати податку на нерухоме майно, оскільки обов’язок щодо сплати податкового зобов’язання пов’язується із фактом отриманням податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму зобов’язання з податку на нерухоме майно. Тобто, у спірному випадку обов’язок сплати податкового зобов’язання у позивача виник з часу отримання податкового повідомлення-рішення від 30.10.2017 року №1-192-13, у зв’язку з чим відсутні підстави для висновку про фактичну зміну контролюючим органом строків сплати податку на нерухоме майно. Також суд вказав на те, що сам факт порушення контролюючим органом строків направлення податкового повідомлення-рішення не може бути підставою для звільнення платника податку від обов’язку щодо своєчасної сплати суми податку.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову. Порушення судом першої інстанції норм процесуального

права позивач пов’язує з тим, що судом не своєчасно було вручено позивачу відзив на його позов з усіма наданими відповідачем документами. Крім цього, долучені до відзиву документи не були належним чином завірені. В якості порушення судом норм матеріального права позивач фактично посилається на свою позицію, яка викладена у позові та яка полягає у тому, що контролюючий орган, порушивши строки направлення податкового повідомлення-рішення, фактично змінив строки сплати податку на нерухоме майно, що є неприпустимим з огляду на положення п.31.3 ст.31 ПК України.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.311 КАС України.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що за позивачем зареєстровано право власності на об’єкти нерухомого майна, зокрема:

- житловий будинок за адресою: Запорізька область, Запорізький район, с-ще. Сонячне, вул. Ясна, буд 2 , загальною площею 705,2 кв.м з 09.09.2016 (частка у праві власності - 1/1, з 09.09.2016 - 1/2 згідно договору про поділ спільного майна подружжя № 164 від 09.09.2016);

- квартира, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 30,81 кв.м (частка у праві власності – 1/1);

- квартира, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 загальною площею 52,90 кв.м. (частка у праві власності – 1/1).

30 листопада 2017 року Головним управлінням ДФС у Запорізькій області винесено податкове повідомлення-рішення №1-92-13, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем: "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами" за 2016 рік у розмірі 17409,65 грн.

Правомірність та обґрунтованість вказаного податкового повідомлення-рішення є предметом спору, який передано на вирішення суду.

За наслідками перегляду судового рішення, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким викладено статтю 266 Податкового кодексу України у новій редакції, якою передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

У відповідності до вимог підпункту 266.7.1 пункту 266 статті 266 Податкового кодексу України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку:

а) за наявності у власності платника податку одного об'єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку;

б) за наявності у власності платника податку більше одного об'єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку;

в) за наявності у власності платника податку об'єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку;

г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об'єктів житлової нерухомості;

ґ) за наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а" - "г" цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості (його частку).

Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

З наведеного вбачається, що позивачка, як власниця нерухомого майна, є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а належний їй на праві власності житловий будинок, загальна площа якого перевищує 500 квадратних метрів, є об’єктом оподаткування цим податком.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав у контролюючого органу для визначення позивачу, як платнику податку, грошового зобов'язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами».

Фактично не оспорюючи обставини, які встановлені судом першої інстанції, а також не оспорюючи те, що позивач, як власник житлового будинку, є платником податку на нерухоме майно, ОСОБА_1 вказує на те, що контролюючий орган, порушивши строки направлення податкового повідомлення-рішення, фактично змінив строки сплати податку на нерухоме майно, що є неприпустимим з огляду на положення п.31.3 ст.31 ПК України.

З такими доводами заявника апеляційної скарги суд апеляційної інстанції не погоджується з наступних підстав.

Так, дійсно, п.31.3 ст.31 ПК України встановлено заборону зміни контролюючим органом строків сплати податку та збору, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

В той же час, обставини, які встановлені у цій справі, не свідчать про те, що відповідачем змінено строк сплати податку на нерухоме майно.

Відповідно до пп.266.7.2. п.266.7 ст.266 ПК України визначено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Згідно із пп. 266.10.1. п. 266.10 ст. 266 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, 60-ти денний строк сплати земельного податку обліковується з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Тобто, у спірному випадку обов’язок сплати податкового зобов’язання у позивача виник з часу отримання податкового повідомлення-рішення від 30.10.2017 року №1-192-13, у зв’язку з чим відсутні підстави для висновку про фактичну зміну контролюючим органом строків сплати податку на нерухоме майно.

При цьому, суд першої інстанції, надаючи правову оцінку таким доводам позивача, обґрунтовано вказав на те, що сам факт порушення контролюючим органом строків направлення податкового повідомлення-рішення не може бути підставою для звільнення платника податку від обов’язку щодо своєчасної сплати суми податку.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необґрунтованість доводів позивача щодо порушення відповідачем вимог п.31.3 ст.31 ПК України.

Щодо доводів позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.2 ст.317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Частиною 3 статті 317 КАС України визначено вичерпний перелік порушень норм процесуального права, наявність яких є обов’язковою підставою для скасування судового рішення.

Оскільки, наведені позивачем обставини, в якості обґрунтування порушення судом першої інстанції норм процесуального права, не свідчать про те, що судом першої інстанції неправильно вирішено справу, а також те, що такі обставини, у відповідності до ч.3 ст.317 КАС України, не є обов’язковими підставами для скасування судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що такі аргументи позивача не можуть бути самостійною підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв’язку з чим підстав для його скасування не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2017 року у справі №808/3754/17 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строки, визначені ст. 329 КАС України.

Повний текст постанови складено 27.03.2018р.

Головуючий суддя: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк