Постанова № 73016962, 27.03.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2018 року справа №805/4034/17-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Шишова О.О., суддів Сіваченка І.В., Блохіна А.А., при секретарі судового засідання Куленко О.Д., за участю представника відповідача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Костянтинівського міського центру зайнятості на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2017 року (повний текст рішення складено 29 грудня 2017 року), яке прийнято у м.Слов’янську, у справі № 805/4034/17-а (головуючий І інстанції Чучко В.М. ) за позовом ОСОБА_2 до Костянтинівського міського центру зайнятості про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання розглянути заяву ,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі по-тексту позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Костянтинівського міського центру зайнятості (далі по-тексту відповідач, апелянт) в якій просила суд визнати протиправною бездіяльності Костянтинівського міського центру зайнятості (надалі – Костянтинівський МЦЗ, відповідач) в частині не здійснення розгляду заяви ОСОБА_2 від 19.05.2017 року про компенсування витрат на оплату праці за працевлаштовану безробітну особу з числа внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) та зобов’язати Костянтинівського МЦЗ розглянути заяву від 19.05.2017 року про компенсування витрат на оплату праці за працевлаштовану безробітну з числа внутрішньо переміщених осіб.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 19.05.2017 року звернувся з заявою до відповідача про компенсування витрат на оплату праці за працевлаштовану безробітну з числа внутрішньо переміщених осіб, проте Костянтинівським МЦЗ фактично не здійснено розгляду вказаної заяви у встановленому законодавством порядку. А тому позивач просить у судовому порядку визнати протиправною бездіяльність з не здійснення розгляду його заяви від 15.05.2017 року з боку Костянтинівського МЦЗ, та зобов’язати розглянути вказану заяву згідно чинному законодавству.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2017 року позов ОСОБА_2 до Костянтинівського міського центру зайнятості про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання розглянути заяву – задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність Костянтинівського міського центру зайнятості в частині не здійснення розгляду заяви ОСОБА_2 від 19.05.2017 року про компенсування витрат на оплату праці за працевлаштовану безробітну з числа внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1).

Зобов’язано Костянтинівський міський центр зайнятості розглянути заяву ОСОБА_2 про компенсування витрат на оплату праці за працевлаштовану безробітну з числа внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_3

Також було вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що відповідачем допущено саме бездіяльність в розгляді звернення позивача, тобто протиправну пасивну поведінку, оскільки відповідач ухилився від виконання прямих обов'язків, визначених Постановою № 696.

З постановою суду першої інстанції не погодився відповідач та звернувся з апеляційною скаргою. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що згідно законодавству компенсація витрат роботодавцю на оплату праці за працевлаштованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб здійснюється в межах коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Зважаючи на те, що кошторису видатків Костянтинівського МЦЗ на 2017 рік недостатньо для такої компенсації, відповідачем направлено ОСОБА_2 відповідь про неможливість компенсації витрат на оплату праці до збільшення кошторису. Таким чином, відповідач вважає вимоги позивача необґрунтованими з наведених вище підстав та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідач вважає що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив останню задовольнити шляхом скасування рішення суду та прийняттям нового рішення, яким буде задоволено позовні вимоги.

Позивач у судове засідання не з’явилась, хоча була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання. Колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутність особи, яка не з’явилась.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Позивач – ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем з 13.04.2016 року, номер запису: 2 269 000 0000 014893, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

19.05.2017 року ОСОБА_2 звернулася до Костянтинівського МЦЗ з заявою про компенсування витрат на оплату праці за працевлаштовану безробітну з числа внутрішньо переміщених осіб – ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1).

До заяви позивачем додано: довідку від 25.07.2016 року про взяття ОСОБА_3 на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_2, трудовий договір між позивачем та ОСОБА_3 від 28.04.2017 року, строком дії з 28.04.2017 року по 27.04.2019 року.

Листом від 08.06.2017 року за № 02/2611 відповідач надав відповідь на заяву від 19.05.2017 року, з якої слідує, що фінансування на ці цілі – компенсування витрат, відсутнє, а тому у випадку збільшення кошторису видатків позивача буде поінформовано додатково.

15.06.2017 року відповідач знову звернувся до Краматорського МЦЗ з запитом відносно того, коли з’являться кошти на компенсацію витрат, на що отримана відповідь від 09.07.2017 року за № 02/2932 про те, що прийняти рішення про компенсацію неможливо, проте у разі зміни ситуації позивача буде повідомлено додатково. Колегія суддів перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що останню необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно положенням ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

У відповідності до ст. 4 цього ж Закону, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково.

А отже, ОСОБА_3 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 25.07.2016 року № НОМЕР_2 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Статтею 24-1 Закону України «Про зайнятість населення» встановлені заходи сприяння зайнятості внутрішньо переміщених осіб, які працевлаштовуються за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції. До таких заходів, в тому числі, належить:

-компенсація витрат роботодавця на оплату праці (але не вище середнього рівня заробітної плати, що склався у відповідному регіоні за минулий місяць) за працевлаштування зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб на умовах строкових трудових договорів тривалістю не більше шести календарних місяців, за умови збереження гарантій зайнятості такої особи протягом періоду, що перевищує тривалість виплати у два рази. Тривалість компенсації витрат роботодавця, який працевлаштовує внутрішньо переміщених осіб з числа категорій громадян, зазначених у частині першій статті 14 цього Закону, понад шість місяців, але не більше дванадцяти календарних місяців, визначається рішенням регіональних координаційних комітетів сприяння зайнятості за погодженням з відповідними територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції;

-компенсація витрат роботодавця, який працевлаштовує зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб строком не менше ніж на дванадцять календарних місяців, на перепідготовку та підвищення кваліфікації таких осіб. Сума компенсації встановлюється в межах вартості навчання з перепідготовки та підвищення кваліфікації, але не може перевищувати десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на дату здійснення роботодавцем такої оплати.

Фінансування заходів сприяння зайнятості, визначених цією статтею, здійснюється в межах коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального захисту інвалідів України (у разі працевлаштування інваліда, зареєстрованого в установленому порядку як безробітний та якому допомога по безробіттю призначена відповідно до частини другої статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття») після працевлаштування зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Порядок здійснення заходів сприяння зайнятості, повернення коштів, спрямованих на фінансування таких заходів, у разі порушення гарантій зайнятості для осіб, зазначених у цій статті, визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 24-1 Закону України «Про зайнятість населення»).

У виконання приписів ч. 3 ст. 24-1 Закону України «Про зайнятість населення» Кабінетом Міністрів України 8 вересня 2015 року затверджена Постанова № 696 «Про затвердження Порядку здійснення заходів сприяння зайнятості, повернення коштів, спрямованих на фінансування таких заходів, у разі порушення гарантій зайнятості для внутрішньо переміщених осіб» (далі за текстом – Постанова № 696).

На підставі п. 3 Постанови № 696 до заходів сприяння зайнятості належить, серед інших, компенсація витрат роботодавця на оплату праці за працевлаштування на умовах строкових трудових договорів зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб.

За п. 4 цієї ж Постанови, компенсація витрат, зазначених в абзацах четвертому та п'ятому пункту 3 цього Порядку, роботодавцю не здійснюється у разі, коли роботодавець: 1) має заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; 2) визнаний в установленому порядку банкрутом або стосовно нього порушено справу про банкрутство.

Пунктом 11 Постанови № 696 визначений порядок здійснення такої компенсації відповідним центром зайнятості. Зокрема цим пунктом встановлено, що роботодавець, який працевлаштував зареєстрованого безробітного з числа внутрішньо переміщених осіб за направленням центру зайнятості на умовах строкового трудового договору, для отримання компенсації протягом двох місяців з дня працевлаштування подає центру зайнятості заяву про компенсацію витрат на оплату праці довільної форми та копії трудового договору між ним і працівником та розпорядчого акта про прийняття на роботу, завірені в установленому порядку.

Рішення про компенсацію витрат роботодавця на оплату праці або відмову в компенсації приймається центром зайнятості протягом десяти робочих днів з дати отримання всіх даних на підставі: документів, зазначених в абзаці першому цього пункту; персональних даних про особу, якими володіє центр зайнятості; даних ДФС та її територіальних органів щодо відсутності у роботодавця заборгованості із сплати єдиного внеску; даних органів Пенсійного фонду України про дату працевлаштування особи та відсутність у роботодавця заборгованості із сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо відсутності порушеної справи про банкрутство або визнання роботодавця банкрутом.

Обмін зазначеними даними здійснюється в установленому законодавством порядку.

У разі неможливості отримання відомостей про роботодавця, зазначених в абзацах п'ятому - сьомому цього пункту, в електронному вигляді центр зайнятості робить запит до зазначених органів для отримання необхідної інформації.

У разі прийняття рішення про компенсацію протягом семи робочих днів між центром зайнятості та роботодавцем укладається договір.

У разі відмови в компенсації з підстав, передбачених пунктом 4 цього Порядку, центр зайнятості зобов'язаний письмово проінформувати роботодавця протягом п'яти робочих днів з дати прийняття такого рішення.

Отже, Постановою № 696 чітко встановлено, що відповідний центр зайнятості за результатами розгляду документів, наданих роботодавцем, та отримання відповідної інформації від ДФС та Пенсійного фонду України, приймає рішення про компенсацію, або про відмову у такій компенсації з підстав, визначених п. 4 Постанови.

Наведена вище Постанова, яка є публічним нормативно-правовим актом та норми якої, відповідно, є імперативними, не містить права центрів зайнятості не розглядати надані роботодавцем документи та не вчиняти дій, визначених пунктом 11.

Вказані вище нормативно-правові акти, до предмету яких відноситься регулювання спірних правовідносин (Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Закон України «Про зайнятість населення», Постанова Кабінету Міністрів України № 696 «Про затвердження Порядку здійснення заходів сприяння зайнятості, повернення коштів, спрямованих на фінансування таких заходів, у разі порушення гарантій зайнятості для внутрішньо переміщених осіб») не містять жодних посилань на відсутність відповідного фінансування, як на підставу невиконання відповідним центром зайнятості обов'язків, встановлених п. 11 Постанови № 696.

Як було встановлено судом першої інстанції Костянтинівським МЦЗ заява ОСОБА_2 від 19.05.2017 року фактично не розглядалася у порядку п. 11 Постанови № 696, запити до відповідних органів не направлялися, будь-яка інформація не отримувалася.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, який зазначив, що надсилаючи листи позивачу з посиланням на відсутність коштів на виплату компенсації з оплати праці у кошторисі (від 08.06.2017 року та від 04.07.2017 року), без вчинення дій, встановлених п. 11 Постанови № 696 (вивчення наданих документів, отримання відповідної інформації від органів податкової служби та пенсійного фонду, з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців), Костянтинівський МЦЗ фактично не розглянув заяву ОСОБА_2 від 19.05.2017 року.

Щодо посилання апелянта на відсутність відповідного фінансування витрат на компенсацію роботодавцю, що не передбачено Постановою № 696, та бездіяльність щодо розгляду заяви позивача від 19.05.2017 року про компенсацію, суд вважає їх незаконними та необґрунтованими, оскільки з наданих суду письмових доказів: Аналізу використання кошторису 2017 року за статтею «Компенсація витрат роботодавця по Костянтинівському центру зайнятості та Витягу з кошторису видатків на 2017 рік вбачається, що на таку компенсацію передбачено 900 000,00 грн., фінансування станом на 11.05.2017 року склало 614 819,00 грн. Прогноз заявки на потребу в коштах з 12.05.2017 року до кінця поточного року за діючими рішеннями (договорами) на компенсацію витрат склав 714 104,00 грн., що перевищує залишок кошторису на 428 923,00 грн.

Згідно ч. 1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею ст.316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.

Повний текст постанови складений 28 березня 2018 року.

Керуючись статями 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Костянтинівського міського центру зайнятості на рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 805/4034/17-а– залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 805/4034/17-а -залишити без змін.

На підставі частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України складення постанови у повному обсязі відкласти на строк – до 5 днів.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку передбаченому ст.328 КАС України.

Головуючий суддя: О.О. Шишов

Судді: І.В.Сіваченко

ОСОБА_4