Постанова № 73016929, 27.03.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2018 року справа №263/9234/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді: Ястребової Л.В., суддів Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 27 лютого 2018 року у справі № 263/9234/17 (головуючий І інстанції Шатілова Л.Г.) за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання незаконною та скасування рішення Маріупольської міської ради № 7/12-1921 від 27.09.2017,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Маріупольської міської ради (надалі - відповідач) з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, про визнання незаконним та скасування рішення відповідача від 27.09.2017 року № 7/21-1921 «Про припинення права оренди земельної ділянки фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 та надання в оренду земельних ділянок по вул. Блажевича, 69а в Кальміуському районі міста Маріуполя громадянину ОСОБА_1.» (а.с. 39-45).

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 лютого 2018 року провадження у справі закрито у зв'язку із тим, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства (а.с 58).

Позивач із зазначеною ухвалою суду першої інстанції не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та передати справу на розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не встановлено та не досліджено, що ОСОБА_1 фактично просить надати йому ті самі земельні ділянки на тих самих умовах, що існували у попереднього власника, а не надати йому нові земельну ділянку, що, на переконання апелянта, свідчить про те, що не відбувається виділення нової земельної ділянки а відповідач лише виконує свої владні адміністративні повноваження щодо переоформлення права оренди, а тому, поданий на розгляд спір має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства України. Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції, що земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності належать до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Крім того, апелянт зазначає, що оскільки предметом спору є дії та рішення органу місцевого самоврядування під час виконання владних повноважень - надання адміністративних послуг, то, з урахуванням змін до Кодексу адміністративного судочинства України, зазначений спір відноситься до предметної юрисдикції Донецького окружного адміністративного суду.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1, 01 березня 2017 року звернувся до Маріупольської міської ради через центр надання адміністративних послуг із заявою на отримання адміністративної послуги Рішення міської ради про переоформлення права оренди земельної ділянки при переході права власності на об'єкти нерухомого майна за наявності діючого договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у встановленому законом порядку», надавши, при цьому, необхідний пакет документів (а.с. 7).

Оскільки відповідачем не було надано адміністративної послуги у строк, визначений ст.. 10 Закону України «Про адміністративні послуги» (30 календарних днів з дня подання суб'єктом звернення заяви та документів, необхідних для отримання послуги), позивач звернувся до суду із позовом щодо несвоєчасного надання відповідної адміністративної послуги.

В подальшому, під час розгляду справи у суді першої інстанції, відповідачем, 27 вересня 2017 року прийнято рішення № 7/21-1921 «Про припинення права оренди земельної ділянки фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 та надання в оренду земельних ділянок по АДРЕСА_1 громадянину ОСОБА_1.», п. 6 якого відмовлено у наданні в оренду земельних ділянок (землі житлової та громадської забудови) площею 0, 0014 га (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2) та площею 0,0017 га (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (обслуговування нежитлового приміщення) по вул. Блажевича, 69 а в Кальміуському районі міста громадянину ОСОБА_1 (а.с. 46).

Прийняття зазначеного рішення стало підставою для подання позивачем заяви про зміну позовних вимог про скасування вищезазначеного рішення відповідача, як таке, що прийняте незаконно та порушує права позивача, як власника об'єкту нерухомості.

Приймаючи рішення. Суд першої інстанції дійшов до висновку, що оскільки предметом позову є рішення Маріупольської міської ради № 7/21-1921 від 27.09.2017 року про відмову у наданні земельної ділянки у користування фізичній особі, то, в даному випадку, провадження по адміністративній справі слід закрити, роз'яснивши, при цьому позивачу, що рішення суб'єкта владних повноважень про відмову у наданні земельної ділянки у користування фізичній особі має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок су'бєкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.

Колегія суддів зазначає, що в цій справі спір полягає в законності розпорядчих дій, які ґрунтуються на юридичних фактах, в основі яких існує спір про право на земельну ділянку, до вирішення якого і поза зв'язком з яким не можуть бути розв'язані питання, пов'язані з припиненням та наданням в оренду земельної ділянки.

Зазначена позиція висловлена в рішенні Верховного суду України від 24 січня 2017 року № 21-1559а16.

Матеріали справи свідчать, що в даному випадку, позивач оскаржує рішення Маріупольської міської ради № 7/21-1921 «Про припинення права оренди земельної ділянки фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 та надання в оренду земельних ділянок по АДРЕСА_1 громадянину ОСОБА_1.».

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у справі від 14 червня 2016, № 21-5022а16, дійшла до правового висновку, який полягає в тому, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу майна в оперативне управління з подальшим укладанням договорів (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірного майна має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Тобто, суд звертає увагу, що в даному випадку вже існує право володіння на земельну ділянку. Тому з урахуванням наведеної правової позиції, оскарження будь-яких розпорядчих дій суб'єкта владних повноважень, які впливають на право володіння має вирішуватися в порядку господарського або цивільного судочинства.

При таких обставинах колегія суддів вважає, що ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.243, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 27 лютого 2018 року у справі № 263/9234/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку.

Головуючий суддя Л.В. Ястребова

Судді А.В. Гайдар

Е.Г. Казначеєв