Постанова № 73016714, 28.03.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 року справа №265/3877/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Ястребової Л.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Маріупольського міського центру зайнятості на постанову Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 05 січня 2018 року у справі № 265/3877/17 (головуючий І інстанції Щербіна А.В.), складену в повному обсязі 12 січня 2018 року в м. Маріуполь Донецької області за позовом Маріупольського міського центру зайнятості до Центрального відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, третя особа - ОСОБА_1 про визнання дій державного виконавця неправомірними та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, -

ВСТАНОВИВ:

01 червня 2017 року Маріупольський міський центр зайнятості звернувся до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області з позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про визнання дій державного виконавця відповідача з відкриття виконавчого провадження № 553678435 за виконавчим листом у справі № 265/650/16-а неправомірними; скасування постанови державного виконавця від 03 квітня 2017 року про відкриття виконавчого провадження № 53678434 (а.с. 1-4).

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 липня 2017 року залучено до участі у розгляді справи третю особу ОСОБА_1 (а.с. 38).

Постановою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 05 січня 2018 року у справі № 265/3877/17 відмовлено у задоволені позовних вимог (а.с. 124-129).

Не погодившись із судовим рішенням, Маріупольський міський центр зайнятості подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 2, , 8, 196, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, ч.1 ст. 2 ЦПК України, просив суд скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що 03 квітня 2017 року постановою державного виконавця відкрито виконавчого провадження № 53678434 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 23 березня 2017 року за постановою Орджонікідзевського районного суду від 02 грудня 2016 року у справі №265/650/16-а про перерахунок та виплату ОСОБА_1 допомоги по безробіттю за весь період перебування на обліку, виходячи з розміру її середньої заробітної плати.

11 травня 2017 року представниками Центру зайнятості здійснено ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №53678434, в ході якого виявлено невідповідність виконавчого документа по справі №265/650/16-а вимогам Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України «Про виконавче провадження», та який мав бути повернутий стягувачу, з огляду на те, що виконавчий лист не відповідає вимогам пп.1 п.1 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: містить ініціали, а не ім'я та по батькові особи, яка його видала, в той час наведена норма не передбачає скорочень та використання ініціалів посадових осіб замість їх імені та по батькові; містить неприйнятну дату (описку в зазначенні дати) видачі: 23.03.17, в той час як станом на сьогодення календарним роком є 2017, а вірну дату на виконавчому листі мало бути зазначено як 23.03.2017, або 23 березня 2017 року. Таким чином, наведений виконавчий лист має порушення по формі складання, та не відповідає наведеній нормі закону, у зв'язку з чим є неналежним,та таким, що не підлягає виконанню та відповідно до п.6 ч.4 ст.4 ЗУ « Про виконавче провадження» повертається стягувачу без прийняття до виконання протягом трьох днів з дня його пред'явлення.

Крім того, виконавчий лист не відповідає вимогам пп.3 п.1 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: виконавчий лист, містить хибну адресу Центру зайнятості, в якій зазначено поштовий індекс 87515, в той час як Центр зайнятості не знаходиться за місцем розташування поштового відділення з таким індексом.

Зазначив, що виконавчий лист по справі №265/650/16-а не відповідає вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження», має логічні розбіжності по суті, та є неналежним виконавчим документом. Державний виконавець був зобов'язаний його повернути стягувачу без прийняття до виконання, через невідповідність виконавчого документа вимогам, передбаченим чинним законодавством.

Проте, в порушення ст.19 Конституції України, пп.1 п.2 ст.18, пп.6 п.4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець знехтував своїм обов'язком та відкрив виконавче провадження за неналежним виконавчим документом, який не відповідав вимогам чинного законодавства України.

При цьому, суд не сприяв повному, всебічному та об'єктивному дослідженню обставин по справі, не перевірив законність дій та бездіяльності виконавчої служби чим фактично відмовив у всебічному розгляді справи та прийняв рішення на підставі своєї суб'єктивної думки.

Крім того, апелянтом зазначено, що відкривши провадження по даній справі, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права в частині порушення підсудності. Вважає, що дана справа має розглядатись окружним адміністративним судом (а.с. 152-156).

Представники сторін та третя особа в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

28 березня 2018 року від представника відповідача до канцелярії суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що постановою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 грудня 2016 року по справі №265/650/16-а частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до Маріупольського міського центру зайнятості, визнано протиправною бездіяльність Маріупольського міського центру зайнятості по не нарахуванню й виплаті ОСОБА_1 допомоги по безробіттю у повному обсязі; зобов'язано Маріупольський міський центр зайнятості здійснити перерахунок та виплату допомоги по безробіттю за весь період знаходження на обліку виходячи з розміру середньої заробітної плати, обчисленої для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року, апеляційна скарга Маріупольського міського центру зайнятості залишена без задоволення, а постанова Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 02 грудня 2016 року по справі №265/650/16-а залишена без змін.

20 березня 2017 року Центр зайнятості подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на рішення суду першої та апеляційної інстанції по справі №265/650/16-а.

Крім того, 20 березня 2017 року, представник третьої особи, звернувся до Центру зайнятості із заявою про самостійне виконання постанови суду по справі №265/650/7 від 02 грудня 2016 року (а.с. 71).

23 березня 2017 року, Орджонікідзевським районним суду м.Маріуполя Донецької області по справі №265/650/16-а видано виконавчий лист (а.с. 8-9).

30 березня 2017 року Центр зайнятості направив представнику третьої особи листа №08-1795, зі змісту якого вбачається, що добровільне виконання Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області по справі №265/650/16-а буде проведено у разі незадоволення касаційної скарги центру (а.с. 70).

03 квітня 2017 року державним виконавцем Центрального ВДВС прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №53678434 та запропоновано Центру зайнятості протягом 10 робочих днів виконати рішення суду. Цього з дня, постанова передана представнику Центру зайнятості (а.с. 24).

03 квітня 2017 року представником Центру зайнятості до Центрального ВДВС подано заяву про відкладення виконання постанови Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 грудня 2016 року по справі №265/650/16-а до винесення Вищим адміністративним судом України ухвали про зупинення виконання постанови суду першої інстанції (а.с. 26).

18 квітня 2017 року державним виконавцем складено акт про часткове виконання рішення суду по справі №265/650/16-а, а саме здійснення розрахунок середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 (а.с. 27-28).

20 квітня 2017 року Центром зайнятості на рахунок Центрального ВДВС було перераховано суму боргу, що підлягала виплаті третій особі у зв'язку з виконанням рішення суду по справі №265/650/16-а.

11 травня 2017 року Центром зайнятості до Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області подано скаргу на дії державного виконавця у виконавчому провадженні ВП №53678434 (а.с. 83-85).

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 24 травня 2017 року по справі №265/3286/17 (провадження №4-с/265/11/17) провадження у справі за скаргою Маріупольського міського центру занятості на дії державного виконавця закрито, у зв'язку із тим, що справа не підлягає розглядові в порядку цивільного судочинства. Також роз'яснено, що порядок та особливості оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, в тому числі під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до КАС України, передбачено ст.181 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом пред'явлення адміністративного позову (а.с. 86-87).

01 червня 2017 року Маріупольським міським центром зайнятості до Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області подано даний адміністративний.

29 червня 2017 року Вищим адміністративним судом України касаційну скаргу Маріупольського міського центру зайнятості залишено без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції по справі №265/650/17, залишено без змін.

Спірним питанням даної справи є правомірність дій державного виконавця щодо прийняття постанови про відкриття виконавчого листа по справі №265/650/17.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що невідповідність виконавчого листа по справі №265/650/16-а вимогам ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» в частині написання дати та не зазначення індексу поштового віділення , де розташований Центр зайнятості , а також відсутність у виконавчому листі розрахункового рахунку стягувача не є беззаперечною підставою для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №53678434 та визнання дій державного виконавця неправомірними.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі по тексту - Закон № 1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Приписами ст. 2 Закону № 1404 визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону № 1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною 1 ст. 13 Закону № 1404 визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.18 Закону №1404, виконавець зобов'язаний розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Частина 1 ст.13 Закону №1404 передбачає, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частина 1 ст.18 Закону №1404 передбачає, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Зі змісту ст.4 Закону України №1404 вбачається, що встановлення вимог до виконавчого документа повинно перш за все сприяти державному виконавцю у своєчасному та належному виконанні, у тому числі й рішення суду, а судовий захист має відповідати вимогам ефективності та не носити лише декларативний характер.

Вивчивши виконавчий лист, виданий на виконання постанови Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 грудня 2016 року по справі №265/650/16-а, суд першої інстанції дійшов висновку, що написання дати 23.03.17, в частині зазначення неповного року 2017, проведено не з дотриманням п.5.11 Національного стандарту України ДСТУ 4163-2003 «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів», затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 року №55, та не зазначено індекс поштового відділення, де розташований Маріупольський міський центр зайнятості.

Однак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що таке написання не є перешкодою для державного виконавця вірно визначити по суті дату прийняття судом рішення, дату набрання рішенням суду законної сили, дату видачі виконавчого листа , строк пред'явлення виконавчого листа до виконання, оскільки ці дії були вчиненні саме в 2017 році, а не в іншому столітті, що також знайшло підтвердження в зверненнях самого апелянта під час дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження та своєчасного вручення належному боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження.

При цьому, в ст. 4 Закону № 1404 не встановлено обов'язкової умови для зазначення індексу юридичної особи та їх місцезнаходження.

Щодо не повного зазначення року видачі «.17, замість 2017», суд апеляційної інстанції зазначає, що зазначена технічна помилка не впливає на процес виконання виконавчого листа та визначення року в якому проводяться зазначені дії.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в діях державного виконавця при відкритті виконавчого провадження не вбачається неправомірності, а дії державного виконавця є обґрунтованими, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 та позивача по даній справі та цілями, на досягнення яких спрямована ця дія.

При цьому, в даному випадку, права ОСОБА_1 є первісно найважливішими з огляду на вимоги Конституції України.

Крім того, відповідно ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), виконавчий лист видається судом першої інстанції, а ч.3 ст.4 Закону № 1404 передбачає, що виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою.

Відповідно до ч.1 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Вказані положення були передбачені й ч.1 ст.181 КАС України, в редакції, що діяла на час звернення Центру зайнятості до суду.

В той же час, під час судового розгляду, судами першої та апеляційної інстанції не встановлено, які саме права Маріупольського міського центру зайнятості, як боржника у виконавчому провадженні, були порушені державним виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та примусового виконання постанови Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 грудня 2016 року по справі №265/650/16-а . Несвоєчасне обов'язкове виконання набравшего законної сили рішення суду з боку апелянта , порушує насамперед права третьої особи по справі - ОСОБА_1,на користь якої винесено рішення, оскільки апелянт зобов'язаний добровільно виконати судове рішення відповідно до приписів ст.14 КАС України, не очікуючи його примусове виконання.

Відтак, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання позивача/апелянта на невідповідність виконавчого листа по справі №265/650/16-а вимогам ст.4 Закону №1404, а також відсутність у виконавчому листі розрахункового рахунку стягувача як беззаперечну підставу для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №53678434 та визнання дій державного виконавця неправомірними, а отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема, верховенство права.

Суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції всебічно, повно, справедливо та неупереджене розглянуто даний спір, порушень вимог процесуального законодавства судом апеляційної інстанції не виявлено.

Крім того, суд зазначає, що принцип розподілу влади забезпечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень ключовим завданням якого є здійснення правосуддя та контроль за легітимністю прийняття спірних рішень.

З системного аналізу положень ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 6, 8 Конституції України суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, обґрунтованість тих висновків, дій, бездіяльності, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення. Перевірка судом інших спірних правовідносин виходить за межі предмету доказування в адміністративній справі і має своїм фактичним наслідком перебирання судом на себе функцій суб'єкта владних повноважень, що не відповідає запровадженому ст. 6 Конституції України принципу розподілу державної влади та запровадженому ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.

Відтак, суд не може перебирати на себе вирішення питання зобов'язання суб'єкта владних повноважень (його посадової особи) до вчинення будь-яких дій щодо повноважень делегованих йому Законом.

Перевіривши спірну постанову про відкриття виконавчого провадження, суд апеляційної інстанції не вбачає порушень з боку суб'єкта владних повноважень (державного виконавця) при його відкритті.

При цьому, у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбачених Законом, стягувач в рамках ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» має право на звернення до суду, щ видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що спірні правовідносини мають розглядатись саме місцевим судом як адміністративним, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка дії з 15 грудня 2017 року) заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи те, що провадження у даній справі відкрито 07 червня 2017 року (а.с. 19), тобто за правила попередньої редакції Кодексу адміністративного судочинства (відповідно до якої дана категорія справ розглядалась саме місцевим судом як адміністративним) та положення п. 12 Перехідних положень нової редакції кодексу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірне прийняття судом першої інстанції рішення по даній справі.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності у відмові у задоволені спірних вимог.

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а інші доводи апеляційної скарги є похідними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 250,271, 272, 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Маріупольського міського центру зайнятості - залишити без задоволення.

Постанову Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 05 січня 2018 року у справі № 265/3877/17 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне судове рішення складено 28 березня 2018 року.

Судді Т.Г.Арабей

І.В. Геращенко

Л.В. Ястребова