Постанова № 73016689, 27.03.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2018 року справа №219/12495/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Ястребової Л.В.,суддів Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 січня 2018 р. (повний текст складений 29.01.2018 року) у справі № 219/12495/17 (головуючий І інстанції Медінцев Н.М.) за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до Артемівського міськрайонного суду Донецької області з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради (далі - відповідач), в якому просила визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у наданні статусу дружини померлого інваліда війни та надання передбачених законодавством пільг та зобов'язання відповідача надати статус дружини померлого інваліда війни відповідно до п. 2 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та надати передбачені законодавством пільги як дружині померлого інваліда війни.

Постановою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 січня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що встановлення статусу дружини померлого інваліда війни розповсюджується на дружин померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, віднесених до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до яких її померлий чоловік ОСОБА_2 не відноситься.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню та просила прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на те, що її чоловік за життя мав першу А групу інвалідності по зору з дитинства внаслідок поранення, пов'язаного з бойовими діями в період Великої Вітчизняної війни та відповідно мав статус особи з інвалідністю внаслідок війни. Посилаючись на Конституцію України, вимоги ст.. 7, 10 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», вважає, що на неї, як на дружину чоловіка, який мав статус особи з інвалідністю внаслідок війни, повинна поширюватися чинність цього Закону. Наголошує на тому, що факт отримання поранення її чоловіком у дитинстві жодним чином не впливає на поширення вказаного статусу відносно позивача.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Судом встановлено, що позивач 15 червня 1973 року уклала шлюб з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_2 (а.с.12)

Згідно довідки акту огляду МСЕК, ОСОБА_2 від 22.09.2011, є інвалідом першої А групи по зору дитинства, пов'язаного з бойовими діями в період Великої Вітчизняної війни безстроково. (а.с.8)

Відповідно посвідчення серії НОМЕР_4 від 21.02.1996 року, ОСОБА_2 є інвалідом І групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. (а.с.9)

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_2 помер у віці 87 років, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 від 17 серпня 2017 року. (а.с.7)

На звернення позивача 29.08.2017 до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради, відповідач листом від 06.09.2017 року за № 08/3193 роз'яснив, що статус прирівняного до інваліда війни ОСОБА_2 був встановлений відповідно до п. 5 ст. 7 Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як особі, яка стала інвалідом внаслідок воєнних дій громадянської та Великої Вітчизняної війн або стала інвалідом із зазначених причин у неповнолітньому віці у воєнні та повоєнні роки. Та повідомлено позивача, що вона не має права на встановлення статусу дружини померлого інваліда Великої Вітчизняної війни відповідно до п. 2 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Не погодившись з рішенням позивач звернулась до суду за захистом свої прав та інтересів .

Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції необхідно залишити без змін виходячи з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин.(далі Закон № 3551-ХІІ).

В преамбулі до Закону № 3551-ХІІ зазначено, що цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Поширення чинності Закону № 3551-XII на дружину померлої особи є похідним від приналежності такої особи до ветеранів війни.

Статтею 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Отже, ОСОБА_2 визнаний за життя інвалідом першої А групи по зору дитинства, пов'язаного з бойовими діями в період Великої Вітчизняної війни безстроково та нього розповсюджувалися норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни належать також інваліди з числа: осіб, які стали інвалідами внаслідок воєнних дій громадянської та Великої Вітчизняної воєн або стали інвалідами від зазначених причин у неповнолітньому віці у воєнні та повоєнні роки.

З огляду на зазначені правові норми обов'язковими умовами, за якими особу можна віднести до інвалідів війни, є наявність інвалідності внаслідок воєнних дій громадянської та Великої Вітчизняної воєн у неповнолітньому віці у воєнні та повоєнні роки.

У випадку позивача наявні перераховані вище обов'язкові умови.

За змістом п. 2 ч. 1 ст.10 чинність цього Закону поширюється на, зокрема, дружин (чоловіків) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, а також дружин (чоловіків) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге.

Як свідчать матеріали справи, померлий чоловік позивача за життя був визнаний інвалідом війни, позивач є його дружиною, тому на неї поширюється чинність цього Закону.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, погодився з доводами відповідача та зазначив, що померлому ОСОБА_2 статус прирівняного до особи з інвалідністю внаслідок війни було встановлено відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як особі, яка стала особою з інвалідністю внаслідок воєнних дій громадянської та Великої Вітчизняної воєн або стали особами з інвалідністю із зазначених причин у неповнолітньому віці у воєнні та повоєнні роки, тому позивачу правомірно відмовлено у наданні статусу, на яку розповсюджується дія п. 2 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що є помилковим.

Суд звертає уваги, що п. 2 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не містить застережень щодо встановлення статусу дружини померлого інваліда Великої Вітчизняної війни внаслідок встановлення статусу інваліда війни померлому ОСОБА_2 відповідно до п. 5 ст. 7 цього Закону.

Відповідно до пункту 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-XII (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім'ї загиблого».

Абзацом 2 пункту 7 цього Положення передбачено, що, зокрема, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Враховуючи викладене, а також те, що позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим ОСОБА_2, який відповідно до посвідчення є інвалідом 1 групи, суд дійшов висновку, що позивач у відповідності до вимог статті 10 Закону № 3551-XII мала право на встановлення статусу та отримання посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) інваліда війни, а тому відповідач неправомірно відмовив у задоволенні її заяви про встановлення такого статусу.

При таких обставинах суд дійшов висновку, що відповідачем порушено вимоги ст.19 Конституції України та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Щодо розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до квитанції 351 від 02.11.2017 року, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 640 гривень за подання адміністративного позову (а.с. 1), а відповідно до квитанції №21729014-1 від 26.02.2017 року, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 960 гривень за подання апеляційної скарги (а.с. 41а).

Враховуючи вищевикладене суд апеляційної інстанції зазначає про необхідність стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради витрати по сплаті судового збору у розмірі 1600 гривень у зв'язку з задоволенням позовних вимог позивача у повному обсязі.

Статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що судом першої інстанції судове рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Повний текст постанови складений 27 березня 2018 року.

Керуючись статтями 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 січня 2018 року у справі № 219/12495/17 - скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні - задовольнити.

Визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради Донецької області щодо відмови в наданні статусу ОСОБА_1 дружини померлого інваліда війни та надання передбачених законодавством пільг.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради Донецької області надати статус дружини померлого інваліда війни ОСОБА_1 та передбачені законодавством пільги.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (індивідуальний податковий номер - НОМЕР_1, місце проживання: 84500, АДРЕСА_1) за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради (код ЄДРПУО - 25953178, місцезнаходження: 84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Б. Горбатюка, 57) витрати по сплаті судового збору в сумі 1600 грн. (одна тисяча шістсот) гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Л.В. Ястребова

Судді: Е.Г. Казначеєв

І.Д. Компанієць