Постанова № 73014698, 22.03.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2018 р. № 820/1511/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Заічко О.В.,

при секретареві судового засідання - Мараєвій О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною, скасування пункту протоколу та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати п. 67 протоколу №42 від 03.06.2016р. рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум; визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у неприйняті рішення на комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги стосовно призначення позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей»; зобов'язати Міністерство оборони України вирішити питання призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та Наказу Міністерства Оборони України №530 від 14.08.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення відповідача про повернення на доопрацювання документів для призначення одноразової грошової допомоги є незаконним та необґрунтованим, а тому, підлягає скасуванню, а відновлення порушених прав позивач вбачає шляхом зобов'язання Міністерство оборони України вирішити питання призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та Наказу Міністерства Оборони України №530 від 14.08.2014 року.

Представник позивача надав клопотання про розгляд справи без його присутності.

Представником відповідача подано відзив на позов, в якому відповідач, заперечуючи проти позову зазначив, що, у правовідносинах, з приводу яких подано позов, Міністерство оборони України діяло в межах чинного законодавства.

Суд, на підставі ст. 205 КАС України, вважає можливим розглянути справу у письмовому провадженні.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд встановив наступне.

Позивач проходив діючу військову службу у складі діючої армії під час бойових дій (виконання інтернаціонального обов'язку) в республіці Афганістан.

У 1984 році позивач отримав поранення, контузію, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, внаслідок чого він, в подальшому, отримав інвалідність.

Згідно Витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 03.09.2013 р. №2114 поранення (контузія) і захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Позивачу було первинно встановлено у 2015 році 3 групу інвалідності, а в подальшому, відповідно до Довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 16.12.2016 року Серії 12 АА № 118773 за повторним оглядом, йому з 01.01.2017 р. встановлено 2 групу інвалідності - поранення, контузія та захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (копія довідки додається).

Позивачем було подано до Харківського обласного військового комісаріату заяву з необхідними додатками стосовно призначення йому виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, яка була направлена розпорядникові бюджетних коштів для прийняття відповідного рішення по суті.

Позивач в позові зазначав, що 25 жовтня 2017р. він з листа Харківського обласного військового комісаріату від 18.10.2017 р. дізнався про рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних, сум від 03.06.2016р. протокол №42 п. 67, відповідно до якого комісія дійшла висновку про повернення документів позивача на доопрацювання, з мотивів, що інвалідність позивачу встановлена понад 3 місяці після звільнення зі служби.

Не погоджуючись із позицією та рішеннями відповідача, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом.

По суті заявлених вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII ( надалі - Закон № 2011-XII, в редакції, чинній на час прийняття відповідачем спірного рішення), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04.07.2012 р. № 5040-VI( надалі - Закон № 5040-VI), який набрав законної сили 01.01.2014 р., в Закон № 2011-XII були внесені зміни шляхом викладення ст. 16 в новій редакції та доповнення закону ст.ст. 16-1 - 16-4.

Відповідно до ч.1 ст. 16 Закону № 2011-XII, в редакції Закону № 5040-VI та на час ухвалення відповідачем спірного рішення, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно п.2 Прикінцевих положень Закону № 5040-VI встановлено, що дія цього Закону не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.

На вимогу п.3 Прикінцевих положень Закону № 5040-VI Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі по тексту - Порядок).

Даний Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст).

Відповідно до пп.1 п.6 Порядку ( в редакції, чинній на час ухвалення відповідачем спірного рішення), одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин.

Пунктом 13 Порядку ( в редакції, чинній на час ухвалення спірного рішення відповідачем) передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Наказом Міністерства оборони України 14.08.2014 р. № 530 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2014 р. за № 1294/26071) затверджено Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей.

Пунктом 4 ч.2 ст.16 Закону № 2011-XII ( в редакції, чинній на час ухвалення спірного рішення відповідача) визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Розглядаючи вказану справу в контексті підстав повернення документів позивача відповідачем на доопрацювання суд зазначає, що відповідач посилався на приписи пп.4 п.2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого Постановою КМУ від 28 травня 2008 р. N 499, за якими, одноразова грошова допомога виплачується: військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності.

Також, відповідач вказував, що в силу п.3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а п.2 відповідної Постанови КМ України, якою був затверджений цей порядок, установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Тобто, у випадку позивача, на думку відповідача, діє Постанова КМУ від 28 травня 2008 р. N 499, а позивачем, на її виконання не було надано документів, що підтверджують настання інвалідності під час проходження військової служби або не не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби.

Разом з тим, суд не погоджується з зазначеною позицією відповідача з огляду на наступне.

По-перше, на момент винесення оскаржуваного рішення Міністерства оборони України від 03.06.2016 р. вже діяв Закон "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції Закону № 5040-VI, а, оскільки відносно позивача раніше рішень про призначення одноразової допомоги не приймалось, доказів протилежного суду не надано, до позивача застосовуються як положення Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції Закону № 5040-VI, так і Порядок, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975.

Як вже зазначалось вище, пунктом 4 ч.2 ст.16 Закону № 2011-XII ( в редакції, чинній на час ухвалення спірного рішення відповідача) встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті, а пп.1 п.6 Порядку № 975 ( в редакції, чинній на час ухвалення спірного рішення відповідача) унормовано, що, одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин.

У свою чергу, пп.1 п.6 Порядку № 975 та п.4 ч.2 ст. 16 Закону № 2011-XII не передбачено жодних часових обмежень для особи звільненої з військової служби з часом встановленням інвалідності.

Отже, вказаними нормами визначено право позивача на отримання одноразової допомоги, оскільки інвалідність позивачу встановлено після звільнення з військової служби з причини травми та захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.

По-друге, посилання відповідача на п.3 Порядку № 975, за яким, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії та п.2 відповідної Постанови КМ України, якою був затверджений цей порядок, в контексті того, що установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги , тобто, Порядку N 499 суд відхиляє, оскільки норми Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції Закону № 5040-VI, які застосовуються до позивача, оскільки відносно нього не було прийнято рішення про виплату йому одноразової грошової допомоги, мають вищу юридичну силу, ніж норми Порядку № 975 та взагалі, у спірних правовідносинах положення Порядку № 499, на який посилався відповідач, щодо можливості отримання одноразової допомоги, зокрема у разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, не можуть бути застосовані, оскільки у позивача склалась інша ситуація - інвалідність позивачу встановлено після звільнення з військової служби з причини травми та захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, а не в період її проходження, що чітко встановлено з Витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 03.09.2013 р. №2114.

По - третє, посилання відповідача у відзиві на позов на п.5 ч.2 ст.16 Закону № 2011-XII суд відхиляє, оскільки вказана норма не була покладена в основу прийняття спірного рішення, та взагалі, зазначена норма фактично дублює відповідні норми Порядку № 499, який не може бути застосовано до позивача з підстав, наведених вище.

По-четверте, спірне рішення не відповідає приписами п.13 Порядку № 975 в контексті такого формулювання, як повернення документів, оскільки зазначеною нормою встановлено виключно або рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що саме відповідно до пп. 4 п. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пп.1 п. 6 Порядку 975, позивач має право на одноразову грошову допомогу, а відтак, спірне рішення відповідача, а саме: п. 67 протоколу №42 від 03.06.2016р. рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України, яка полягає у неприйняті рішення на комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги стосовно призначення позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», вказана позовна вимога також підлягає задоволенню огляду на наступне.

Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Судом встановлено факт бездіяльності відповідача, що полягав у невиконанні свого визначеного нормативно-правовими актами обов'язку прийняти рішення по суті у правовідносинах з приводу яких подано позов, оскільки формулювання у вигляді "повернення документів", не відповідає приписами п.13 Порядку № 975, оскільки зазначеною нормою встановлено виключно або рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.

Щодо решти позовних вимог у заявленому вигляді, як способі відновлення порушеного права позивача, суд зауважує наступне.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення ( Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Таким чином, суд задовольняє також позовну вимогу про зобов'язання Міністерство оборони України вирішити питання призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та Наказу Міністерства Оборони України №530 від 14.08.2014 року, оскільки вказане є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений без одночасного втручання у дискреційні повноваження відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За приписами ч. 1,2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Прохання позивача в частині зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення не є позовною вимогою і обов'язком суду, враховуючи положення ст. 382 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 205, 243-246, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, ід.код НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1) до Міністерства оборони України (03168, м.Київ, пр. Повітрофлотський,6, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання бездіяльності протиправною, скасування пункту протоколу та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати п. 67 протоколу №42 від 03.06.2016р. рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у неприйняті рішення на комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги стосовно призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей».

Зобов'язати Міністерство оборони України (03168, м.Київ, пр. Повітрофлотський,6, код ЄДРПОУ 00034022) вирішити питання призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, ід.код НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1) згідно ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та Наказу Міністерства Оборони України №530 від 14.08.2014 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи, як передбачено п.15 Перехідних положень КАС України; після початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи - безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 28 березня 2018 року.

Суддя Заічко О.В.