Рішення № 73014001, 26.03.2018, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2018 р.м. ХерсонСправа № 821/171/1810 год. 48 хв.

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Хом'якової В.В.,

при секретарі: Перебийніс Н.Ю., за участю представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень – рішень № 10897387 від 11.09.2017 року та №8990-13 від 22.11.2017 року,

встановив:

ОСОБА_4 (позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області (відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.09.2017 № 10897387, від 22.11.2017 № 8990-13, якими визначено податкові зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що транспортний податок є місцевим податком, який встановлює сільська, селищна, міська рада своїми рішеннями згідно з Законом "Про місцеве самоврядування в Україні" та Податковим кодексом. Рішення про встановлення транспортного податку, його ставку, податковий період та інші елементи оприлюднюється у десятиденний строк з дня прийняття до 15 липня року, що передує бюджетному, в якому планується застосування місцевого податку. Місцеві податки не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України (законом). Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків. Однак, у даному випадку Верховна Рада України ігнорує встановлену Конституцією України компетенцію органів місцевого самоврядування на встановлення місцевих податків, і самостійно, за відсутності відповідного рішення місцевої ради, зобов'язує фіскальні органи справляти місцеві податки - тобто фактично передбачає справляння податку, який не був установлений місцевою радою. Місцевий податок у такій ситуації виявляється встановленим безпосередньо Верховною Радою України. Відповідачем перевагу було надано положенням Закону України № 909-УІІІ від 24.12.2015, у той час як перевагу мають відповідно принципу верховенства права, норми Конституції України, які мають найвищу юридичну силу. Виключні повноваження органів місцевого самоврядування, які встановлені Податковим кодексом України щодо встановлення місцевих податків і зборів, випливають безпосередньо із Конституції України. Відповідно, ці повноваження не вправі на себе перебирати жодні інші державні органи, у тому числі й Верховна Рада України. У випадку суперечності норм закону, рішення приймається на користь Конституції України, яка має найвищу юридичну силу. Отже приписи статті 143 Конституції України, є обов'язковими для врахування судом. У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Прийняття Законом України від 24.12.2015 року № 909-УІІІ та фактичне внесення змін до об'єкту оподаткування транспортним податком менше ніж за 6 календарних місяців до початку нового бюджетного періоду, є грубим порушенням стабільності податкового законодавства і було прийнято в розріз діючого Податкового кодексу України. Транспортний податок з точки зору його юридичної природи у 2016 році встановлений Податковим кодексом України, сплачується на всій території України незалежно навіть від рішення місцевої ради, не має граничних ставок (є лише одна ставка - 25 000 грн). Тобто транспортний податок, за своєю суттю, можна вважати загальнодержавним податком, ніж місцевим. У такому разі, застосуванню підлягає п. 9.4. Податкового кодексу України, відповідно до якого: "установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється", а також п. 4.2. Податкового кодексу України, відповідно до якого: "Загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають". Оскільки транспортний податок, по суті, є загальнодержавним податком, якого немає у відповідному переліку таких податків (ст. 9 ПКУ), то з наведеного можна зробити висновок, що такий податок не підлягає ні встановленню, ні сплаті. Позивач зазначає, що порушена процедура формування податкових повідомлень-рішень від 11.09.2017 року № 10897387 та від 22.11.2017 року № 8990-13, жодне з них не було отримане платником податку до 1 липня року базового податкового періоду.

Головне управління Державної фіскальної служби у Херсонській області (відповідач) заперечує проти позову, посилаючись на те, що податкові повідомлення-рішення форми "Ф"№8990-13 від 22.11.2017 на суму 22916,67 грн., №10897387 від 11.09.2017 на суму 2083,33 гривень були прийняті у відповідності до чинного законодавства. Законом України від 24.12.2015 №909-УІІІ були внесені зміни до Податкового кодексу, зокрема, у частині справляння транспортного податку, які набрали чинності з 01.01.2016 року. Станом на дату прийнятих спірних рішень суб'єкта владних повноважень, ані приписи Закону України №71-VIII від 28.12.2014 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким введений транспортний податок, ані Закон України від 24.12.2015 №909-УІІІ, ані приписи ст. 267 ПКУ не були скасовані, або визнані неконституційними, тому вони обов'язкові до виконання. Позивач підпадає під дію ст. 267 ПКУ та є платником транспортного податку, оскільки має об'єкт оподаткування - легковий автомобіль, з року випуску якого минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість якого становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (підпункт 267.2.1 пункту 267.2). Відповідач посилається на те, що вартість автомобіля визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті. А відповідачу тільки надходить відповідна інформація автоматизованою інформаційною системою АІС "Податковий блок", яка і стає підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до п.7.3 ст. 7 ПК України, будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства. Повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних та міських рад щодо податків та зборів чітко розмежовані правовими нормами статті 12 Податкового кодексу України. В п.12.1 цієї статті Податкового кодексу України прямо зазначено, що саме Верховна Рада України не лише встановлює і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних та міських рад, а також визначає елементи таких місцевих податків та зборів, перелічені в пункті 7.1 статті 7 цього Кодексу. Тобто, саме Верховна рада України визначає елементи місцевого податку: платників цього податку, об'єкт і базу оподаткування, ставку такого податку, порядок обчислення такого податку, його податковий період, строк та порядок сплати цього місцевого податку. Законом №71-VIII Верховна рада з 01.01.2015 визначила всі елементи транспортного податку, перелічені в пункті 7.1 статті 7 цього Кодексу. 24 грудня 2015 року був прийнятий Закон 909-VIII, а ставки цього податку були введені ще Законом №71-VIII ухваленим 28 грудня 2014 року. Правові норми пп. 12.3.5 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України прямо передбачають, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням мінімальної ставки місцевих податків та зборів. Відповідно до п. 4 Прикінцевих положень Закону №909-УІІІ, зазначено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Закон України №909-УІІІ від 24.12.2015 був опублікований в газеті "Голос України" №250 від 31.12.2015, при цьому у самому законі визначений особливий порядок набрання ним чинності - з 01.01.2016, що свідчить про те, що обов'язок власників транспортних засобів, які підпадають під об'єкт оподаткування, визначений в підпункті 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України по сплаті транспортного податку, виник у них саме 3 01.01.2016. Позиція щодо обов'язковості застосування законів України з дати набрання ними чинності і за умови невизнання їх неконституційними, висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 21.12.2011 (справа № с-216700/08). Кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені Податковим кодексом України податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього кодексу. Податкове законодавство України ґрунтується на принципі соціальної справедливості - податки та збори встановлюються відповідно до платоспроможності платників податків. Введення транспортного податку розширило коло предметів розкоші як об'єктів оподаткування та сприяло надходженню коштів до Державного бюджету України, у зв'язку із додатковим оподаткуванням визначених транспортних засобів, частково відновить соціальну справедливість.

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 31 січня 2018 року відкрито спрощене провадження у справі, призначено справу до судового розгляду на 26.02.2018. В судовому засіданні 26.02.18 оголошено перерву до 19.03.18.

В судове засідання представник позивача не прибув, надавши клопотання про відкладення розгляду справи. Судом відкладено розгляд справи на 26.03.18.

В судових засіданнях 26.02.18 та 26.03.18 представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача, у свою чергу, заперечував проти заявлених позивачем вимог та просив залишити їх без задоволення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у Херсонській області прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 11.09.2017 № 10897387, яким визначено ОСОБА_3 суму податкового зобов'язання з транспортного податку в сумі 2083 грн. 33 коп. за 2017 рік,

- від 22.11.2017 № 8990-13, яким визначено ОСОБА_3 суму податкового зобов'язання з транспортного податку 22916 грн. 67 коп. за 2016 рік.

Зі змісту рішень вбачається, що їх прийнято на підставі пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України. Підстава нарахування позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку - це придбання 26.02.2016 позивачем автомобіля Volswagen Touareg, 2016 року випуску, з об'ємом циліндрів двигуна 3,0 літра, вартістю 1883996 грн. 17 коп. (з ПДВ).

Незгода позивача із податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.

Відповідно до п.7.3 ст. 7 ПК України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Законом України від 28.12.2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (далі - Закон №71-VIII) було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Згідно із п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону №71-VIII, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Згідно п.п. 12.3.1, 12.3.2., 12.3.3. ст. 12.3. ст. 12 ПК України, встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному Податковим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні ст. 7 ПК України з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII ПК України для відповідного місцевого податку чи збору.

Згідно зі статтею 267 ПКУ, платниками транспортного податку стали фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування (підпункт 267.1.1).

Спочатку об'єктом оподаткування законодавець визначив легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мали об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. В подальшому Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24.12.2015 № 909-VII, що набрав чинності 01.01.2016 пункт 267.2.1. було викладено в такій редакції: "267.2.1. Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті".

Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Підпунктом 267.6.1 п. 267.6 ст. 267 ПК України закріплено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Згідно пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 року № 66 "Про затвердження ОСОБА_1 визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів та внесення змін у додатки 1 і 2 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів" Мінекономрозвитку:

- розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року;

- забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг.

Розмір мінімальної заробітної плати на 01.01.2016 року складав 1378,00 грн., отже, об'єктом оподаткування транспортним податком на 2016 рік були легкові автомобілі вартістю понад 1033500 грн.( 1378 грн. х 750 = 1033500 грн.).

Відповідачу надійшла інформація про те, що 26.02.2016 позивач став власником легкового автомобіля Volswagen Touareg, 2016 року випуску, з об'ємом циліндрів двигуна 2967 куб.см., вартістю 1883996 грн. 17 коп. (з ПДВ). Вказана інформація, згідно ст. 267 ПК України, стала підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Вартість автомобіля підтверджується наданою позивачем видатковою накладною ТОВ "Юг-Авто" № 623 від 26.02.16.

Відповідно до Порядку визначення середньоринкової вартості автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 № 403, середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою:

Сср = Цн х (Г / 100) х (1 ± (Гк / 100), де Цн - ціна нового транспортного засобу в Україні;

Г- коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1;

Гк- коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.

Згідно інформації з офіційного сайту Мінекономрозвитку показник "Цн" становить 1 531 603 грн.

Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1;

Гк - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.

У відповідності до Постанови №66 показник "Г" = 74. Відповідно до примітки в додатку 2 до Порядку показник "Гк" визначається у тому випадку, якщо фактичний середньорічний пробіг відрізняється від нормативного на більше ніж на 2 тис. кілометрів.

У зв'язку з відсутністю в державних органах відомостей про фактичний пробіг транспортних засобів та в зв'язку з тим, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено порядку збирання чи отримання від власників транспортних засобів такої інформації, тому при розрахунку "Сер" береться нормативний середньорічний пробіг транспортних засобів затверджений Постановою № 66, який становить 27 тис. кілометрів. Враховуючи вищевикладене, середньоринкова ціна транспортного засобу позивача становить 1 531 603 X (74/100) X (1 ±(0/100) = 1 133 386,22 грн.

Якщо взяти до уваги пробіг авто, на якому наполягає позивач, а саме - 197 907 км, то вартість буде складати 1048382 грн. 25 коп., що також перевищує 750 розмірів мінімальної заробітної плати.

Як встановлено судом, ГУ ДФС у Херсонській області прийняло два податкових повідомлень-рішень від 11.09.2017 № 10897387, яким визначено ОСОБА_3 суму податкового зобов'язання з транспортного податку за 2017 рік в сумі 2083 грн. 33 коп., від 22.11.2017 № 8990-13, яким визначено ОСОБА_3 суму податкового зобов'язання з транспортного податку за 2016 рік 22916 грн. 67 коп., загальна сума транспортного податку склала 25000 грн.

З матеріалів справи вбачається, що відсутнє будь-яке рішення місцевих рад (міської, сільської, селищної) про встановлення транспортного податку.

Представник позивача стверджує, що застосування положень нової редакції статті 267 ПКУ не може мати місце, оскільки місцеві органи самоврядування не встановили ставки та порядок нарахування та сплати транспортного податку.

Водночас, представник відповідача вказує, що транспортний податок встановлюється саме Податковим кодексом України та відсутність рішення місцевого органу самоврядування не звільняє власника такого транспортного засобу від сплати транспортного податку.

Суд погоджується з доводами відповідача з огляду на наступне.

Статтею 10 ПК встановлений перелік місцевих податків, до яких, зокрема, віднесений і податок на майно (пп.10.1.1). Згідно пп.265.1 ст.265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок, згідно з ПК України, є місцевим податком. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп.12.3.1 п.12.3 ст.12 ПК України). Відповідно до пп.12.3.4 п.12.3 ст. 12 ПК України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі, норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Законом України № 909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24 грудня 2015 року, що набрав чинності 01 січня 2016 року, змінено визначення об'єкта оподаткування транспортним податком. Пунктом 4 р. ІІ "Прикінцеві положення" Закону № 909-VIII визначено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Пунктом 7 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону № 909-VІІІ рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених ст. 10 Податкового кодексу України.

Суд зазначає, що в даному випадку змінились вимоги до об'єкта оподаткування таким податком, що зумовлено внесенням змін до ПК України, та якими має бути запроваджено механізм справляння та порядок сплати транспортного податку, встановленого ПК України, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому пп. 12.3.4 п. 12.3.4 ст. 12 ПК.

Справляння транспортного податку, який є обов'язковим видом місцевого податку на майно, у 2016 році мав відбуватись відповідно до вимог ПК України, незалежно від прийняття або неприйняття відповідною місцевою радою рішення про встановлення такого податку. Податковим кодексом України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевою радою свого обов'язку щодо встановлення тих місцевих податків, запровадження яких є обов'язковим. Згідно з підпунктом 12.3.5 пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України, у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю. Зі змісту наведеної норми чітко вбачається, що її диспозиція (тобто справляння невстановленого обов'язкового місцевого податку в розмірі мінімальної ставки) застосовується в разі, якщо відповідне рішення місцевої ради не було прийнято.

Сторонами не заперечується той факт, що місцева рада (селищна та района) не скористалася своєю компетенцією на встановлення місцевого податку, бюджетний період 2016 року скінчився. Тому з наступного бюджетного періоду (2017 рік) контролюючі органи, на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу, мають право розпочати справляння місцевого податку, який місцева рада повинна була встановити, згідно з пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, але не встановила.

Суд в межах даної справи не розглядає питання, в який спосіб Верховною Радою України було змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку, для виправлення правової колізії, яка була перепоною для справляння транспортного податку у скорочені терміни або у випадку бездіяльності місцевих органів самоврядування. Верховна Рада України шляхом прийняття законів може в будь-який час відступити від раніше затверджених норм.

Доказів визнання неконституційними норми Податкового кодексу України, які регулюють транспортний податок, суду не надано.

Таким чином, з врахуванням встановлених обставин справи та чинних положень ст. 267 ПУ України, позивач, як власник транспортного засобу з роком випуску до 5 років та середньоринковою вартістю понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2016 року, зобов'язаний сплатити до бюджету транспортний податок в розмірі 25000,00 грн., оскільки транспортний засіб, який знаходиться у його власності відповідно до пп.267.2.1 п.267.2 ст. 267 ПК України, є об'єктом оподаткування.

Враховуючи викладене, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "Транспортний податок з фізичних осіб" у розмірі 25000,00 грн. є правомірним, а тому підстави для його скасування у суду відсутні.

Той факт, що відповідачем був порушений строк формування податкових повідомлень-рішень (не до 1 липня, а пізніше) є порушенням, але не є беззаперечною підставою скасування податкових повідомлень-рішень, які в цілому узгоджуються з вимогами чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи наявні в справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів позивача. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду довів обґрунтованість своїх висновків і правомірність прийнятих на їх підставі рішення, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати, у зв'язку із відмовою у задоволенні позову, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 242-243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Відмовити ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 28 березня 2018 р.

Суддя Хом'якова В.В.

кат. 8.3