Рішення № 73013657, 19.03.2018, Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/2685/16-ц

Провадження № 2/361/68/18

19.03.2018

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19 березня 2018 року Броварський міськрайоний суд Київської області у складі головуючого судді Селезньової Т.В., при секретарі Корніюк К.А., за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у судовому засіданні у місті Бровари Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна, визнання права власності на ? частку земельних ділянок, про стягнення грошової компенсації за ? частку автомобіля, про стягнення грошових коштів,

встановив:

Позивач 11.05.2016р. подав до суду позов, в якому просить поділити спільне сумісне майно подружжя, а саме:

- визнати за ним право приватної власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0500га по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, придбаної згідно договору купівлі - продажу від 24.07.2007 р. № 4157;

- визнати за ним право приватної власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,0500га по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_3, придбаної згідно договору купівлі - продажу від 24.07.2007 р. № 4153;

- інші частки вказаних земельних ділянок залишити у власності за ОСОБА_4;

- стягнути з ОСОБА_4 на його користь грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля Тойота COROLLA, 2006 року випуску, кузов № НОМЕР_1;

- стягнути з ОСОБА_4 на його користь грошові кошти в сумі 195000 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що за період шлюбу з відповідачкою набули у власність зазначені дві земельні ділянки, автомобіль і грошові кошти у сумі 390000 грн.. Після розірвання шлюбу ними було досягнуто згоди щодо розподілу майна, зокрема, сторони домовились, що у власності відповідачки залишається автомобіль Тойота Corolla, зазначені дві земельні ділянки і грошові кошти у розмірі 390000 грн., а у власності позивача залишаються нежитлові приміщення №10, №12 по АДРЕСА_2, і у зв'язку із зазначеним поділом жоден із подружжя не буде претендувати на виділене кожному з них майно; тоді ж відповідачка з таким розділом майна, набутого у шлюбі, погодилась, про що видала письмове зобов'язання від 23.09.2010р. Разом з тим, відповідач порушила досягнуту ними домовленість про поділ майна, і звернулась до суду з позовом про поділ нежитлових вбудованих приміщень 10,12 по АДРЕСА_2, які за домовленістю залишились у власність позивачу, за судовим рішенням за відповідачкою було визнано право власності на 1/2 частину вказаних нежитлових вбудованих приміщень 10,12 по АДРЕСА_2 як на належну їй частку у спільному сумісному майні, набутому у шлюбі. Вважає, що оскільки позивачка відступила від досягнутої домовленості щодо розділу спільного майна, порушила умови вказаного договору, то він має право на розділ іншого майна за принципом рівності часток подружжя, і з даних обставин подає даний позов до суду. Також вважає, що він не пропустив строку позовної давності за даними вимогами, оскільки його майнові права були порушені відповідачкою, коли вона фактично розірвала домовленість, звернулась до суду з позовом і відсудила у нього частину майна, що за домовленістю залишилось йому. З приводу майна, на яке претендує, позивач пояснив, що вказані дві земельні ділянки куплені у шлюбі і є спільним сумісним майном за принципом рівності часток у ньому кожного з подружжя, тому він має право на визнання за ним права власності на ? частину кожної земельної ділянки; автомобіль також був куплений у шлюбі є спільним сумісним майном, є неподільною річчю і залишений відповідачці, тому він має право на отримання від відповідачки грошової компенсації у розмірі половини вартості автомобіля, яку просить стягнути з відповідачки; щодо грошей, позивач пояснив, що вказана сума є також спільною сумісною власністю подружжя, набута у шлюбі, і тому він має право на отримання половини вказаної суми в порядку розподілу спільного майна між подружжям.

Відповідач позов не визнала, в обґрунтування заперечень зазначила, що з 1999р. по 23.09.2010р. перебувала у шлюбі з позивачем, мають чотирьох дітей. Під час шлюбу подружжя дійсно набуло у власність вказані дві земельні ділянки, інвестувало гроші у житлове будівництво, і набуло майнові права на об'єкти нерухомості на підставі договорів інвестування. Після припинення спільного проживання позивач всі правовстановлюючі документи забрав собі і переоформив більшість нерухомості на довірену особу ОСОБА_6; крім того, позивач ухиляється від сплати аліментів, заборгованість за аліментами за період з 2010 по 2017 р. складає понад 310000 грн. ніяких домовленість щодо розділу спільного майна сторони не мали, ніяких договорів з даного приводу не укладали, і ніяких розписок вона позивачу, в тому числі і вказану ним розписку, вона не писала і не підписувала, а наданий позивачем документ нібито з її підписом - підроблений. У 2015 році вона відновила правовстановлюючі документи на вказане позивачем у позові майно: дві земельні ділянки, нежилі приміщення в м. Броварах та квартири у м. Києві, і маючи вказані документи звернулась до суду на захист своїх порушених прав щодо спільного майна. Вважає безпідставними вимоги позивача про поділ земельних ділянок КН НОМЕР_2, і КН НОМЕР_3, та про визнання за позивачем права власності на 1/2 вказаних ділянок, оскільки вказані земельні ділянки вона, залишившись з чотирма дітьми без грошей, без майна і без аліментів, в 2013 році продала за нотаріально посвідченими договорами, а гроші витратила на дітей, і вказані ділянки належать на даний час вже новим власникам, тому відсутні підстави для витребування даного майна у нових власників. Позовні вимоги щодо стягнення на користь позивача грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля Тойота COROLLA також вважає безпідставними, не оспорюючи, що даний автомобіль був спільним сумісним майном, але автомобіль був пошкоджений в ДТП і був відчужений ще під час шлюбу за взаємною згодою подружжя в лютому 2010року, а гроші витрачені в сім,ї спільно, тому відсутні підстави для стягнення з неї вказаної позивачем компенсації. Позовні вимоги в частині стягнення з неї грошової суми 195000 грн. також не визнає, оскільки не було в наявності у подружжя вказаної суми 390000 гривень, таких грошей позивач їй не давав, і таких коштів у неї не було і нема, їх наявність позивачем не доведена, а надану позивачем розписку (зобов'язання ) від 23.09.2010р. просить не брати до уваги, оскільки вона не підписувала вказаний документ, вважає, що або її підпис у зобов'язанні від 23.09.2010р. підроблений, або виконаний шляхом накладення зазначеного у документі тексту на чистий аркуш паперу з її підписом, оскільки під час спільного проживання вона довіряла позивачу і могла підписати інший документ або видати йому чистий лист паперу з її підписом для інших справ по роботі. Відповідачка послалась на те, що факт підробки аналогічного документу вже встановлений судовим рішенням у іншій цивільній справі за її позовом з приводу іншого спільного майна на підставі висновку експертизи, де було встановлено, що текст у документі з її підписом, який був поданий позивачем у іншій справі як доказ, був нанесений на аркуш з підписом.

З пояснень сторін та з наданих суду доказів, вставного такі факти і обставини:

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 1999 року.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23.09.2010р. шлюб між позивачем і відповідачем, зареєстрований 27.02.1999р., розірвано. Цим же рішенням з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 стягнуто аліменти на утримання ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4, у розмірі 5000 грн. на всіх щомісячно.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 10.11.2015р., справа № 307/1273/15-ц, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 стягнуто неустойку 50000 грн. за прострочення у сплаті аліментів.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 18.06.2015р., справа № 361/511/15-ц, у справі за позовом ОСОБА_11 - за ОСОБА_4 визнано майнові права на 1/2 частку нежитлових вбудованих приміщень №№10,12, загальною площею 51,3 кв.м, що розташовані на дев'ятнадцятому (технічному) поверсі багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2. - як на частку у спільному сумісному майні (у майнових правах), набутому подружжям у шлюбі. Рішення набрало законної сили 01.07.2015р.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 04.05.2016р., справа № 361/7561/15-ц, у справі за позовом ОСОБА_11 - переведено на ОСОБА_4 права та обов'язки ОСОБА_3 на майнові права на 1/2 частку нежитлових вбудованих приміщень №№ 10, 12, загальною площею 51,3 кв.м, що розташовані на дев'ятнадцятому (технічному) поверсі багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2. Також встановлено, що залишок заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_4 складає 58713,30 грн. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 13.07.2016р. дане рішення суду першої інстанції скасоване і ухвалено нове, яким у позові ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 23.12.2016р., справа №752/22183/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12.06.2017р., за ОСОБА_4 визнано майнові права на квартири АДРЕСА_4 і АДРЕСА_3, та витребувано майнові права на вказані квартири з володіння ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4

З державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 встановлено, що на підставі договору купівлі - продажу № 4153 від 24.07.2007р. ОСОБА_4 набула право власності на земельну ділянку площею 0,0500 га, яка розташована: АДРЕСА_1, цільове призначення - будівництво та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, кадастровий номер НОМЕР_3.

З державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5 встановлено, що на підставі договору купівлі - продажу № 4157 від 24.07.2007р. ОСОБА_4 набула право власності на земельну ділянку площею 0,0500 га, яка розташована: АДРЕСА_1, цільове призначення - будівництво та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, кадастровий номер НОМЕР_2.

Згідно договору купівлі-продажу № 599 від 30.01.2007р. ОСОБА_4 придбала у ТОВ «Автосаміт ЛТД» автомобіль TOYOTA COROLLA, колір сірий, 2006 року випуску, з комплектацією згідно специфікації, номер кузова НОМЕР_1, загальною вартістю 110059,00 грн.

Із відповіді Територіального сервісного центру № 3243 Регіонального сервісного центру в Київський області МВС України встановлено, що автомобіль TOYOTA COROLLA, колір сірий, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, 07.03.2007р. був зареєстрований за ОСОБА_4, їй виданий тимчасовий реєстраційний талон серії НОМЕР_6, 19.12.2007р. вказаний тимчасовий реєстраційний талон замінений на свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_7, видане на ім.,я ОСОБА_4 02.02.2010р. ОСОБА_4 зняла вказаний автомобіль з обліку для реалізації, 19.08.2010р. даний транспортний засіб був зареєстрований на нового власника на підставі біржової угоди № 600954 від 18.03.2010р.

Відповідно до ч.1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ч.1, 3 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою . При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Відповідно ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до ст. 70 СК України - ч.1 у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором; ч .2 - при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї ; ч.3 - за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до ч.1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі . Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Відповідачка подала заяву про застосування позовної даності.

Щодо застосування позовної давності, то суд виходить з наступного:

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно ст.261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Відповідно до ч.2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Відповідно до ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності ; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивач посилається як на причину пропуску вказаного строку на те, що між подружжям існувала домовленість про відсутність претензій один до одного з приводу майна, а про порушене право він дізнався лише тоді, коли відповідачка звернулась до суду з позовом про поділ іншого спільного майна, яке за домовленістю залишалось йому.

Враховуючи викладені обставини, суд не вбачає підстав для відмови позивачу у позові з причини пропуску ним строку позовної давності і вважає за доцільне розглянути позов по суті.

Щодо позовних вимог, викладених у п.1 та п.2 позовної заяви, про визнання за позивачем права приватної власності на ? частину кожної з двох земельних ділянок в порядку поділу сумісного майна подружжя, то суд не вбачає підстав для задоволення вказаних вимог, виходячи з наступного:

З наданих письмових доказів встановлено, що вказане майно: дві земельні ділянки - дійсно набуті подружжям у шлюбі у спільну сумісну власність.

Відповідачка пояснила, що вона продала вказані дві земельні ділянки в 2013 році, тобто вже після розірвання шлюбу з позивачем. З показань сторін в тій частині, в якій це не оспорює друга сторона, Встановлено, що вказані дві земельні ділянки відчужені відповідачкою після розірвання шлюбу в 2013 році. Дану обставину позивач визнав, тому той факт, що сторони не надали письмових доказів на підтвердження продажу відповідачкою вказаного майна (земельних ділянок) - не спростовує самого факту їх відчуження, і судом береться до уваги. Суд виходить з того, що вказане спільне сумісне майно - дві земельні ділянки - були продані відповідачкою іншій особі, без отримання письмової згоди позивача. Принаймні іншого не встановлено, відповідачкою таких доказів не надано, а позивач стверджує про відсутність його згоди на продаж. також суд виходить з того, що станом на день розгляду даної справи про поділ майна, а також і станом на день пред'явлення позивачем даного позову, вказане майно (дві земельні ділянки ) вже вибули із власності відповідачки і відповідно із спільної сумісної власності сторін.

Згідно ст. 372 ЦК - майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками. Тобто за змістом даної норми закону поділеним між подружжям при розірванні шлюбу може бути майно, що є спільною сумісною власністю і яке є наявним.

Згідно ст.346 ЦК підставою припинення права власності є відчуження майна власником (п.1).

Статтею ст.204 ЦК встановлено презумпцію правомірності правочину.

Враховуючи, що на час звернення з даним позовом до суду право власності подружжя на вказане майно (дві земельні ділянки) - у зв'язку з продажем майна одним з співвласників - вже припинилось, і на дане майно з законних підстав вже набула право власності інша особа, і вказані правочини за принципом презумпції їх правомірності є дійсними, - то відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на вказане майно або на його частину (п.1 позовних вимог). Так само відсутні підстави і для залишення другої частини вказаного майна у власність відповідачу (п.2 позовних вимог).

Розглядаючи справу лише в межах заявлених позовних вимог і не виходячи за їх межі, суд у позові в цій частині відмовляє. І в межах розгляду даного позову не має значення, чи продано майно за згодою чи без згоди позивача другим співвласником цього майна. Інших позовних вимог з приводу даного майна позивач не заявив, а в обраний ним спосіб захисту йому у позові слід відмовити як у необґрунтованому.

Щодо позовної вимоги, викладеної у п. 3 позовної заяви - про поділ автомобіля шляхом стягнення з відповідачки половини його вартості, - то суд так само не знаходить підстав для задоволення даного позову, виходячи з наступного:

Встановлено, що вказаний автомобіль був відчужений відповідачкою ще під час знаходження сторін у шлюбі (2.02.2010р. знятий нею з обліку для реалізації, проданий за біржовою угодою від 18.03.2010р.), за новим власником даний транспортний засіб зареєстрований 19.08.2010р.

Позивач посилається на те, що сімейні стосунки були припинені в 2008 році, на що посилалась дружина (коли позивач став жити з іншою жінкою).

Разом з тим, в судовому рішенні від 23.10.2010р. про розірвання шлюбу зазначено, що сторони не підтримують шлюбні стосунки, мають окремий бюджет, не ведуть спільного господарства, але судом у даному рішенні не встановлено конкретно, з якого часу сторони припинили остаточно сімейні стосунки. Відсутні інші судові рішення, якими б було встановлено остаточне припинення сімейних стосунків сторін раніше (тобто до продажу автомобіля). Відсутні достовірні і достатні докази на підтвердження даного факту, і цей факт судом не встановлюється в цій справі, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, що є предметом розгляду в ній і враховуючи межі розгляду цивільної справи.

Тому при розгляді даної справи, оскільки інше не встановлено, суд виходить з того, що автомобіль відчужений у шлюбі, і вказане майно (автомобіль) за неоспореним правочином вибуло із власності подружжя ще під час шлюбу, а оскільки дане майно вже було відсутнє у подружжя станом на день розірвання шлюбу, тому воно не підлягає розділу між подружжям при розірванні шлюбу. Даний правочин протягом трьох років після укладення біржової угоди позивачем не оспорювався з будь-яких підстав, і в тому числі з підстав його укладення без згоди чоловіка.

Також суд враховує, що за змістом статей 61 та 65 СК України подружжя розпоряджається спільним майном спільно, за взаємною згодою; у разі вчинення правочину одним з подружжя вважається, що він діє в інтересах сім,ї і за згодою іншого з подружжя; майно або гроші, набуті внаслідок укладених подружжям або одним з ним в інтересах сім,ї правочином, набувається у спільну сумісну власність. Ці правила відносяться і до правочину щодо відчуження майна, яке відбулось у шлюбі, і це відноситься до грошей, отриманих від продажу майна, які вважаються набутими у спільну сумісну власність. Тому слід вважати (оскільки інше не встановлено і не доведено), що продаж автомобілю вчинено одним з подружжя в інтересах сім,ї, а гроші , виручені від продажу автомобіля, є такими, що набуті у шлюбі у спільну сумісну власність; і відповідно вважається, що вказаними грошима, набутими у шлюбі, подружжя розпорядилось у подальшому спільно, в інтересах сім,ї. Інших обставин позивач не довів. При таких обставинах відсутні підстави для стягнення на користь позивача з відповідачки ? частки грошей, виручених відповідачкою від продажу вказаного майна.

Крім того, позивачем не зазначено в позовній заяві конкретно розмір компенсації, яку він просить стягнути з відповідачки; не надано доказів вартості автомобіля чи його продажної ціни, тому взагалі відсутні підстави для стягнення за судовим рішенням грошової компенсації без зазначення її конкретного розміру. При цьому суд враховує, що обов'язок по доказуванню позовних вимог, в тому числі розміру суми, яку позивач просить стягнути, - покладається саме на позивача. Таким чином , в цій частині позову позивачу слід відмовити як у необґрунтованому.

Щодо позовних вимог про стягнення 195000ргн., то суд дійшов таких висновків:

Позивач у якості письмового доказу на підтвердження наявності такого спільного сумісного майна як вказана ним сума грошових коштів (390000грн.), яку він просить розділити між подружжям, а також на підтвердження факту домовленості (договору) між сторонами про розділ спільного майна, - надав суду документ, названий «Зобов,язання», складений від імені відповідачки.

Даний документ уявляє собою набраний на комп'ютері і роздрукований текст наступного змісту: «Зобов'язання», (з інтервалом нижче) «Я, ОСОБА_4, (дані паспорту), залишаючи за собою оформлене на мене спільне майно:

1.автомобіль Тойота Корола 2006 року випуску;

2. дві земельні ділянки в м. Бровари Київської області по 0,05га;

3. суму грошей в розмірі 390000грн. (триста дев'яносто тисяч гривень);»

(з інтервалом нижче) «зобов'язуюсь не претендувати на майнові права та майно, оформлене на ОСОБА_3 (дані паспорту) зокрема на нежитлове приміщення розташоване в АДРЕСА_2 приміщення 10,12, та не мати до нього матеріальних претензій.» (з інтервалом нижче) «23.09.2010року ОСОБА_4.» Даний текст надрукований за допомогою комп'ютерної техніки; після надрукованого «ОСОБА_4.» стоїть підпис.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу (тобто деякі правочини, що виконуються при їх вчиненні).

Згідно ст.207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч.1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню у випадках, встановлених законом.

Згідно ст.372 ЦК майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно ст.638 ЦК - Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст.220 ЦК - у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно ст.236 та ст.216 ЦК - недійсний (нікчемний) правочин є недійсним з моменту його вчинення; він не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно ст.76 ЦПК д оказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.79 ЦПК - достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ст.78 ЦПК - су д не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (недопустимі). 2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідност.81 ЦПК - к ожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.89 ЦПК - суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З аналізу наведених норм закону, що регулюють дані правовідносини, і з урахуванням положень процесуального законодавства, суд дійшов таких висновків:

Поданий позивачем документ з назвою «Зобов'язання» не приймається судом як доказ укладення договору про поділ майна, і не є договором між подружжям про поділ спільного сумісного майна, за такими ознаками:

даний документ підписаний одною особою, при тому, що договір є двостороннім правочином, який має бути підписаний - у разі його укладення - двома сторонами; вказаний документ не підписаний позивачем- другою стороною, що також свідчить про не укладення договору;

не дотримано вимог закону щодо нотаріального його посвідчення, тому недійсність даного договору встановлена законом, і такий договір є нікчемним.

Тому при розгляді даної справи суд виходить з того, що договору про поділ майна між подружжям (між сторонами) не укладалось.

Якщо розглядати наданий позивачем документ як письмовий доказ, що подається ним на підтвердження наявності у подружжя вказаної грошової суми, - то за змістом даного документу - в ньому нема достовірних і достатніх відомостей - які б безспірно і безсумнівно доказували дану обставину (наявність у подружжя грошової суми в розмірі 390000грн. як спільного сумісного майна, набутого у шлюбі). Наявність грошової суми має бути підтверджена належними і допустимими доказами, зокрема письмовими доказами, які б доводили походження грошей, а таких доказів позивач не подав. Сам по собі вислів «залишаю за собою гроші» не є таким доказом. Сам факт наявності у відповідачки такого спільного майна (грошових коштів у сумі 390000грн.) позивачка заперечує, а єдиний поданий позивачем доказ (вказане «Зобов,язання») цієї обставини безспірно не доказує. Тому , враховуючи обов'язок позивача довести всі обставини , на які він посилається, і виходячи з поданих позивачем доказів та вимог закону, наведених вище, щодо допустимого способу доказування, - суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними і достатніми доказами наявність спільного сумісного майна - грошей у сумі 390000грн.; не доведено, що таке майно залишилось і знаходиться у відповідачки; і не доведено, що є підстави для розділу даної суми між сторонами; а також для розділу у вказаний позивачем спосіб, та що є підстави для стягнення з відповідачки половини вказаної суми в порядку розділу спільного майна між подружжям.

Посилання позивача на те, що вказана сума була зібрана подружжям під час шлюбу з продажу іншого спільного майна, а також з урахуванням діяльності позивача, пов'язаної з ринком нерухомості, - не є достатнім для встановлення даної обставини (наявності у подружжя вказаної суми грошей), яка підлягає доказуванню у встановлений законом конкретний спосіб.

Таким чином, в цій частині позовних вимог суд дійшов висновку, що позивач не довів обставини, на які він посилається, і не довів наявність підстав для стягнення з відповідачки вказаної суми; позов в цій частині необґрунтований і задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою у позові не відшкодовуються судові витрати, понесені позивачем.

Керуючись ст.ст.60-71 СК України, ст.ст.207,209,215, 220 ЦК України, ст.ст.76-81, 89, ст.ст. 263, 264, 265, 268 ЦПК України , суд

В И Р І Ш И В :

У позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного сумісного майна, визнання права власності на 1/2 частку земельних ділянок, кадастрові номери НОМЕР_2 і НОМЕР_3, про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля Тойота COROLLA, про стягнення грошових коштів в сумі 195000 гривень - відмовити.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення.

Повне рішення складене 28 березня 2018 року.

Суддя Т.В. Селезньова