Рішення № 73008309, 28.03.2018, Межівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 181/137/18

Провадження № 2/181/65/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2018 р. смт. Межова

Межівський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Гончаренка О.О.,

з участю секретаря судового засідання Яківець А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Межова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Сігма автолізинг" про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

21 лютого 2018 року до Межівського районного суду Дніпропетровської області звернулась ОСОБА_1 з позовом до ТОВ "Сігма автолізинг" про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів.

В своєму позові позивач просить суд визнати договір фінансового лізингу №01479 укладеного 19 лютого 2018 року, недійсним, стягнути з відповідача сплачені кошти в розмірі 28470 гривень та судові витрати покласти на відповідача.

В судове засідання позивач не з’явилася, надала заяви про розгляд справи без її участі та згоду на заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів. На задоволенні позовних вимог наполягає.

Відповідач ТОВ "Сігма автолізинг" у судове засідання повторно не зявився, про день та час розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень і від нього не надійшло повідомлень про причини неявки. Заяви про розгляд справи за його відсутності суду не надав.

В зв’язку з тим, що суд не має відомостей про причину неявки відповідача, який був повідомлений належним чином, і який про причини своєї неявки суд не повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутності суду не надав, суд відповідно до

ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

В зв’язку з тим, що позивач не заперечує проти розгляду справи по суті за відсутності відповідача, суд з його згоди ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Суд, оцінивши зібрані у справі докази, з’ясувавши обставини справи та надавши їм відповідну оцінку, приходить до наступних висновків.

Судом досліджені та надана оцінка таким доказам:

Згідно договору №01479 від 19 лютого 2018 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ «Сігма автолізинг» договір фінансового лізингу.

Квитанцією №N0LEJ37181 від 19 лютого 2018 року підтверджується, що

ОСОБА_1 сплатила ТОВ «Сігма автолізинг» авансовий платіж, згідно фінансового лізингу №01479 від 12 лютого 2018 року, на загальну суму 28470,00 гривень.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про фінансовий лізинг», ч.2 ст.806 ЦК України відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються цим законом, положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду),

купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Водночас, відповідно до п.п. 3, 17, 19, 22 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» діяльність відповідача з надання послуг фінансового лізингу в частині надання цих послуг фізичним особам, які є споживачами, підпадає під дію Закону України «Про захист прав споживачів».

Судом встановлено, що з метою придбання автомобіля «Ravon Gentra» позивач сплатила 10% вартості предмету лізингу у розмірі 28470,00 гривень. Після підписання договору, а саме 19 лютого 2018 року, ОСОБА_1 дізналася, що автомобіль отримати не зможе з тих домовленостей, які були озвучені до підписання договору з причини розбіжностей його умов. Досудове врегулювання спірного питання виявилось неможливим. Крім цього, у договорі відсутня істотна умова щодо його предмету у обсягах, визначених законом. Предмет лізингу не відповідає поняттю індивідуальної речі такої як комплектація зазначеного вище автомобіля, технічні характеристики, номер кузова, рік випуску, колір, об’єм двигуна, якість предмету лізингу відповідно до ДСТУ, класифікаторів, технічних умов тощо. Представник ТОВ «Сігма автолізинг» запропонував позивачу написати заяву про розірвання договору пообіцявши повернути кошти, однак до підписання акту приймання-передачі предмету лізингу лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 80% від сплаченої суми авансових платежів. В такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається. При розірвання договору позивач могла втратити 10% від загальної вартості. Як наслідок повернути сплачені кошти та укласти мирову угоду ОСОБА_1 не вдалось.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно ст.806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Так, згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 грудня 2015 року по справі №6-2766цс15, вбачається, що договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст.628 ЦК України.

Згідно ст.799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до п.3.12 глави 5 розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22 лютого 2012 року, договори лізингу транспортних засобів за участю фізичної особи посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів найму (оренди) та з урахуванням особливостей, установлених Цивільним кодексом України та Законом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України, нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин недійсний з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд. Що ж стосується оспорюваного правочину, то він може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Тобто, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу №01479 від 19 лютого 2018 року, укладений між позивачем та ТОВ «Сігма Автолізинг», нотаріально посвідчено не було.

Правові позиції щодо ліцензування послуг фінансового лізингу, нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу, недійсності договору з підстав наявності в ньому несправедливих умов, викладені в постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі №6-2766 цс 15, від 11 травня 2016 року у справі №6-65 цс 16, від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551 цс 16, від 18 січня 2017 року у

справі №6-648 цс 16.

Дані законодавчі приписи також відображені і у положеннях Хартії захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної асамблеї Ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.

У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Для підтримання впевненості споживачів загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватися до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту (пункти 9, 13, 14 преамбули зазначеної Директиви).

Згідно з ч.2 ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16 грудня 1997 року, за договором фінансового лізингу лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Крім того, положеннями статті 12 договору №01268 фінансового лізингу встановлено жорстку односторонню відповідальність одержувача не лише за будь-яке порушення зобов'язання, а й за розірвання договору за його ініціативою, що є обмеженням принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності та є несправедливими умовами договору згідно з вимогами ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Судом встановлено, що оспорюваний договір порушує принцип добросовісності, оскільки всупереч вимогам чинного законодавства, встановлює істотні обмеження прав лізингоодержувача щодо розірвання договору та умови договору про повне неповернення комісії за організацію договору у випадку розірвання договору, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, наносить шкоду споживачеві.

Передбачена у статті 9 договору оплата вартості організації договору у розмірі

10% від вартості предмета лізингу виходить за межі переліку передбачених законом платежів, у зв'язку з чим вказані положення договору є несправедливими.

Крім того, спірний договір не містить істотної умови - предмет лізингу не визначений індивідуальними ознаками (рік випуску, колір, індивідуальні технічні характеристики, номер шасі). Марка та модель транспортного засобу не є такими ознаками.

Відповідно до ч.3 ст.6 та ст.627 ЦК України, при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.ст. 203, 204 ЦК України, підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Виходячи із вимог

ст.ст. 4, 203 ЦК України, зміст правочину має відповідати: Цивільному кодексу України; іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України; актам Президента України у випадках, встановлених Конституцією; постановам Кабінету Міністрів України; актам органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що видаються у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом. Таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, прийнятих відповідно до Конституції.

Відповідно до ч.2 ст.627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Ч.1 ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Відповідно до ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Так, за змістом частини 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим, може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень договору або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (п.п.2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (п.11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (п.13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (ч.4 ст.18 цього Закону).

Так у договорі (стаття 12) зазначено, що лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7. та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк встановленого чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Вказана умова договору суперечить п.4 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, є несправедливою умовою договору.

Таким чином, умовами договору фінансового лізингу виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов’язків, передбачених договором та законом, звужені обов’язки лізингодавця, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов’язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі неналежної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Ч.2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Однак умовами договору зазначено несправедливою умовою сплати комісії за організацію договору, так як відповідно до визначення комісія за організацію договору становить собою першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу обовязкових платежів, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату.

На виконання договору при його підписанні позивач сплатив на користь відповідача авансовий платіж 28470,00 гривень. Отримання відповідачем від позивача коштів за договором, який є нікчемним, порушує право позивача на захист власності, яке передбачене ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до ст.26, ч.1 ст.27 Віденської Конвенції 1986 року «Про право міжнародних договорів», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.10 ЦК України та ст.3 Закону України «Про захист прав споживачів» Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод та практика ЄСПЛ є частиною національного законодавства та застосовується судами при розгляді справ як джерело права.

Аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 19 лютого 2018 року укладеного між сторонами дає підстави дійти висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі неналежної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (правова позиція Верховного Суду України в постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15).

Оскільки, договір фінансового лізингу містить несправедливі умови відповідно до ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», предмет договору фінансового лізингу є не конкретизованим, при укладенні договору сторонами не дотримано положення законодавства щодо обов'язковості нотаріального посвідчення договору, то такий договір підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого останнім авансового платежу у розмірі 28470,00 гривень.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов’язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються - на відповідача.

Тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути сплачений судовий збір у розмірі 704,80 гривень.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 203, 215, 216, 634, 638 ЦК України,

ст.ст. 4, 16-19, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст.2, 4, 81, 82, 96, 128, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280, 284, 289 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 (місце реєстрації вул.Петровського, 66,

смт Межова, Дніпропетровської області, РНОКПП НОМЕР_1) до товариства з обмеженою відповідальністю "Сігма автолізинг" (юридична адреса вул.Харківське шосе, 182, м Київ, ЄДРПОУ 41298109) про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів – задовольнити.

Визнати договір фінансового лізингу №01479, укладеного 19 лютого 2018 року між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Сігма

автолізинг» недійсним.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Сігма автолізинг",

на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 28 470 (двадцяти восьми тисяч чотирьохсот семи десяти) гривень.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Сігма автолізинг",

на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 704 (сімдесяти чотирьох) гривень 80 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана через Межівський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: ОСОБА_2