Рішення № 73006325, 27.03.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/1227/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Грень Н.М.,

секретар судового засідання Редкевич О.Р.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача - Філіповича С.Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Миколаївської районної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Горішнянська сільська рада, про зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Миколаївської районної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Горішнянська сільська рада з вимогою:

- зобов'язати Миколаївську районну адміністрацію прийняти рішення про видачу Сертифікату на земельну частку (пай), в розмірі середньої земельної частки в кадастрових гектарах по Горішнянській сільській раді із земель резервного фонду.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позивач звернувся з клопотанням від 10.02.2017 року до Миколаївської РДА в якому просив прийняти рішення про видачу сертифікату на земельну частку пай із земель резервного фонду, у розмірі величини середньої земельної частки. Вказує на те, що 18.07.2017 року позивач отримав лист відповідача № Г-16-716/3 від 02.03.2017 року, яким було відмовлено у видачі сертифікату. Позивач зазначає, що вказана відповідь не спростовує посилання позивача на указ Президента України № 720/95 від 08.08.1995 року "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" на яке позивач посилався у клопотанні.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, з підстав викладених у позовній заяві.

Позиція відповідача обґрунтовується тим, що позивач не відносився та не відноситься до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай), районна державна адміністрація не вправі видавати йому сертифікат на право на земельну частку (пай) на земельну ділянку в розмірі середньої земельної частки в умовах кадастрових гектарах по Горішнянській сільській раді, а тому ОСОБА_1 відмовлено у видачі сертифікату на право на земельну частку (пай).

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи у судове засідання не прибув, належним чином повідомлений про дату час та місце розгляду справи.

Суд заслухав пояснення представника позивача та представника відповідача, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, а також ті, які мають значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та встановив наступне.

10.02.2017 року ОСОБА_1, звернувся до Миколаївської районної державної адміністрації із клопотання в якому просив видати прийняти рішення про видачу сертифікату на земельну частку в розмірі 2,91 кадастрових гектари на землях Горішнянської сільради.

У клопотанні позивач зазначив, що постійно проживає у с. Горішнє, та з дитинства допомагає батькам у сільськогосподарському виробництві. Позивач також вказав, що з листа Горішнянської сільської ради від 01.02.2017 року № 02-12/29 ОСОБА_1, дізнався, що на території Горішнянської сільської ради є землі резервного фонду. У зв'язку з чим, покликаючись на пункт 7 Указу Президента України від 08.08.1995 №720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" просив задовольнити його клопотання.

Миколаївською РДА 02.03.2017 № Г-16-716/3 повідомлено позивача, що він не відноситься до категорії осіб, які мали право на земельну частку (пай), крім того, вказано, що землі резервного фонду Горішнянської сільської ради знаходяться за межами населеного пункту і є комунальною власністю Горішнянської сільської ради. РДА не має повноважень щодо передачі у приватну власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення з земель резервного фонду.

26.05.2017 року Миколаївською РДА повторно розглянуто звернення позивача та повідомлено, що сертифікат на право на земельну частку (пай) видається чітко визначеному переліку громадян. Крім того, повідомлено, що позивач вправі звернутись із заявою до органу місцевого самоврядування або органу державної влади, щодо прийняття рішення про надання безоплатно у приватну власність земельної ділянки із державної або комунальної власності у межах норм, визначених статтею 121 Земельного кодексу України.

Не погодившись з такою позицією Миколаївської РДА, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

При прийнятті рішення суд керувався наступним.

Згідно з ст. 22 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент проведення паювання земель) (надалі - ЗК України) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Статтею 23 ЗК України було передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Указом Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 08.08.1995 № 720/95 передбачено, що паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Відповідно до п. 2 цього Указу право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно з п. 5 Указу видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.

Пунктом 7 Указу визначено, що створюваний під час передачі земель у колективну власність резервний фонд використовується для передачі у приватну власність земельних ділянок переважно громадянам, зайнятим у соціальній сфері села, а також іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання.

Аналіз вказаних положень законодавства дає підстави дійти висновку, що за змістом ст.ст 22, 23 ЗК України та положень Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" особа набуває права на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акту на право колективної власності на землю; та одержання КСП цього акта.

Положенням про паювання і приватизацію землі в агропромисловому комплексі Львівської області, затвердженого ухвалою XIV сесії Львівської обласної ради народних депутатів від 08.12.1993 №351, визначено перелік осіб, що мають право на земельну частку (пай).

Зокрема, згідно з п.3.2 вказаного положення право на земельну частку (пай) мають:

- особи, які працюють у колективних сільськогосподарських підприємствах, селянських (фермерських) господарствах, інших сільськогосподарських підприємствах, установах і організаціях, а також пенсіонери, які раніше працювали в сільському господарстві і проживають у сільській місцевості;

- особи, зайняті у соціальній сфері на селі (працівники освіти, охорони здоров'я, культури, побутового обслуговування населення, зв'язку, торгівлі та громадського харчування, правоохоронних органів, Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів, пенсіонери з числа осіб, що проживають у даній місцевості).

Приватизаційна комісія може розглядати питання про включення до цього списку інших осіб, які не передбачені ст. 6 ЗК України, і вносити свої пропозиції відповідній Раді народних депутатів. Зокрема: репресованих (чи їх дітей), які не отримали земельного паю в іншому сільськогосподарському підприємстві: дітей, батьки яких передали землю та інші матеріальні цінності в дане господарство, працювали в ньому і померли; осіб, які були неправомірно виключені з господарства і проживають в сільській місцевості; духовних осіб, які можуть претендувати на середню земельну частку; інших осіб, які проживають в сільській місцевості.

Судом встановлено, що позивач не відносився до осіб, які мали право на отримання земельної частки (паю) та не був включений до списків таких осіб. Ця обставина не заперечується представником позивача.

Водночас, представник позивача вказує, що право на земельну ділянку (пай) у позивача виникло на підставі п. 7 Указу.

Судом критично оцінюються вищезгадані покликання позивача на п. 7 Указу, оскільки вказана норма стосується правовідносин, які виникають у випадку коли не можливо надати особі, яка має право на земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі. Така земельна ділянка, відповідно до п.7 Указу Президента України від 08.08.1995 №720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" має бути надана із земель резервного фонду, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Вищенаведена правова позиція щодо застосування положень п.7 Указу Президента України від 08.08.1995 №720/95 висловлена Верховним Судом України у п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ".

Зокрема, Верховний суд України у вказаній постанові вказав, що сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю. Член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі, остання, відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 08.08.1995 року №720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Згідно з вимогами ст.78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач відмовляючи у задоволенні клопотання позивача діяв відповідно до вимог чинного законодавства, а тому в задоволенні позовних вимог належить відмовити повністю.

Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати поверненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 244, 245 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати поверненню не підлягають.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Грень Н.М.

Повний текст рішення складено та підписано 28.03.2018 року.