Рішення № 73006280, 27.03.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№813/786/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грень Н.М., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження за правилами письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Галицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова (правонаступник - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Галицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення суб'єкта владних повноважень Галицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова від 14.12.2017 № 7194/602 (12052/04-12) про відмову у призначенні пенсії за вислугу років.

- зобов'язати Галицьке об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Львова обчислити, призначити та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-XII (в редакціях Закону України від 05.10.1995 № 358/95-ВР та Закону України від 12.07.2001 №2663-III) з 08.12.2017, виходячи із розрахунку 90 % від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 60 календарних місяців роботи, без обмеження граничного розміру пенсії.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем прийнято рішення від 14.12.2017 № 7194/602 (12052/04-12) про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугою років згідно Закону України «Про прокуратуру».

Позивач зазначає, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, безпідставно, на власний розсуд, всупереч вимогам Конституції України, до спірних правовідносин застосував дію п.5 розділу III Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII. Крім того, Відповідач безпідставно застосував норму статті 86 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше 23 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.

Однак, на думку позивача, дані посилання органу Пенсійного фонду є необґрунтованими, оскільки при призначенні позивачу пенсії слід керуватись вимогами ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-XII (в редакціях Закону України від 05.10.1995 № 358/95-ВР та Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ).

Позивач вказує на те, що згідно із вимогами ч.6 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII (в редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ), його стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, обґрунтовано становить понад 20 років, що і підтверджено відповідачем у оскаржуваному рішенні.

Позивач зазначає, що згідно зі ст.ст. 22, 58 Конституції України дія Закону № 1789-XII у частині пенсійного забезпечення не може бути припинена у часі стосовно нього, оскільки на день набуття чинності Законів України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи»№3668-VI, Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII позивач вже мав відповідні соціальні гарантії щодо умов отримання пенсії за наявності вислуги у 20 років. Відтак, в силу зазначених вимог Конституції, норми законодавства, що погіршують права людини, повинні поширюватися лише на новоприйнятих у прокуратуру осіб, оскільки стаття 22 Конституції України забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Ухвалою суду від 26.02.2018 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в порядку письмового провадження).

Судом відповідно до ст. 52 КАС України, допущено заміну відповідача Галицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова на правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

На виконання вимог ухвали про відкриття провадження у справі, відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого з'ясовано, що відповідачем правомірно відмовлено позивачу у призначенні пенсії, оскільки в останнього на день звернення відсутній необхідний стаж для призначення пенсії за вислугу років, як відповідно до ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру» (в ред. на час звернення), так і відповідно до ст. 50-1 ЗУ «Про прокуратуру» (від 05.11.1991).

Крім того, відповідач зазначає, що ЗУ «Про прокуратуру» (від 05.11.1991) згідно п.п.1 п. 3 Прикінцевих положень Закону-1697 визнано таким, що втратив чинність.

Відповідач вказує, що обґрунтовано розглянув заяву позивача на підставі діючих на час розгляду заяви положень закону, що регулює пенсійне забезпечення працівників прокуратури - ст. 86 Закону-1697 в ред. від 14.10.2014. Зокрема, зазначає, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема з 01.10.2017 по 30.09.2018 - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців.

Також у відзиві відповідач зазначає, що ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким обмежено граничний розмір пенсій прокурорів до 10740 грн. є чинним, неконституційним не визнавався та його норми підлягають до виконання.

З цих підстав, на думку відповідача, позовні вимоги позивача щодо призначення пенсії за вислугою років є безпідставними і не ґрунтуються на чинному законодавстві, що є підставою для відмови в задоволені позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини, які регулюються нормами адміністративного судочинства, Законом України «Про прокуратуру» та Конституцією України:

Позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугою років згідно Закону України «Про прокуратуру».

14.12.2017 року за № 7194/602 (12052/04-12) відповідачем прийнято рішення про відмову в призначені пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», з підстав, що згідно з п.5 розділу III Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Крім того, згідно зі статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше 23 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає, що спірне рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки позивач має право на пенсію за вислугою років згідно із ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру». Протиправна, на думку позивача, відмова у призначені пенсії за вислугою років є підставою для зобов'язання відповідача обчислити, призначити та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років, згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Вказані обставини, та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Докази надані позивачем судом враховуються, оскільки на підставі таких суд встановив наявність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги позивача у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Судом не враховуються аргументи, наведені відповідачем щодо необґрунтованості позовних вимог, оскільки такі не є правомірною підставою для відмови позивачу у призначені пенсії за вислугою років.

Суд зазначає, що Україну проголошено соціальною, правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на призначення пенсії за вислугою років. Загальні умови, порядок нарахування та розмір пенсій визначаються, зокрема, законами України «Про пенсійне забезпечення» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян регулюється спеціальними законами з урахуванням особливостей умов праці, характеру, складності і значущості виконуваної роботи, ступеня відповідальності, певних обмежень конституційних прав і свобод тощо.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» документом, що посвідчує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах.

З наведеного встановлено, що позивач ОСОБА_1, має загальний трудовий стаж на момент розгляду заяви про призначення пенсії, 20 років 2 місяці і 3 дні, з них трудовий стаж на посадах прокурора складає 17 років 9 місяців 4 дні, половина строку навчання на юридичному факультеті Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (денна форма) складає 2 роки 4 місяці 29 днів (з 01.09.1995 по 29.06.2000). Саме такий розрахунок узгоджується з відомостями про роботу в трудовій книжці позивача. Отже, він має достатньо стажу для отримання пенсії за вислугою років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Щодо застосування у часі вимог ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII, в редакції Закону України від 12.07.2001 № 2663-ІІІ, то у Висновках Верховного Суду України про правильне застосування положень статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 року №1789-XII «Про прокуратуру» зазначено, що згідно зі ст.22 Конституції України закріплені нею права і свободи людини і громадянина не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийняті нових законів або внесені змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Крім цього, 22.05.2008 Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 чітко визначив критерії, за якими можливо встановити, чи відбулося таке звуження: «звуження обсягу прав та свобод це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики».

Також Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 зазначив, що «невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави». Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є «складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права».

Відповідно до роз'яснень, наведених у пункті 2 Постанови Пленуму Верховною Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення повинні ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Виходячи із вказаного, у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Зазначені висновки також узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними в постановах від 10.12.2013 (справа №21-348а13) та 17.12.2013 (справа №21-445а13). Зокрема, визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Верховний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Пленум Верховного Суду України у пункті 19 своєї Постанови від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» роз'яснив, що, відповідно до статей 8 та 22 Конституції України, не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Таким чином, статтею 86 Закону № 1697-VII збільшено стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакціях від 05.101995 та від 12.07.2001), з 20 до 23 років, що є звуженням прав позивача ОСОБА_1 в розумінні Конституції України.

Аналогічним чином, звуженням прав позивача ОСОБА_1, в розумінні Конституції України, є скасування з 01.06.2015 норм щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру», передбачене Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015.

Суд не бере до уваги внесені зміни до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014р. № 76-VIII, яким збільшено розмір мінімального стажу роботи на посадах прокурорів та слідчих прокуратури та зменшено розмір пенсії, а також на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015р. № 213-VIII, відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень якого у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про прокуратуру», з огляду на наступне.

Вирішуючи питання про застосування Закону України «Про прокуратуру» в часі, суд виходить із того, що згідно зі ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

З цих же підстав судом враховуються аргументи позивача щодо протиправності спірного рішення від 14.12.2017 № 7194/602 (12052/04-12) відповідача про відмову позивачу у призначенні пенсії за вислугу років згідно із ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» та зобов'язання відповідача обчислити, призначити і виплачувати позивачу пенсію за вислугу років, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-XII (в редакціях Закону України від 05.10.1995 № 358/95-ВР та Закону України від 12.07.2001 №2663-III) з 08.12.2017, виходячи із розрахунку 90 % від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 60 календарних місяців роботи, без обмеження граничного розміру пенсії, оскільки інших підстав, ніж зазначених у спірному рішенні, відзиві відповідач не вказав.

Також судом враховується аргументи позивача, що ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В пунктах 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 року Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995, серія А, № 332, с. 21, п. 31). Аналогічну правову позицію щодо права власності особи сформульовано Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24.04.2003).

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у п. 23 рішення «Кечко проти України» від 08.11.2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Суд також погоджується із висновком позивача, що в розумінні ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, перебуваючи на службі в органах прокуратури, позивач має законні сподівання на отримання пенсії за вислугу років за наявності достатнього спеціального стажу, які ґрунтуються на нормах статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ(в редакціях від 05.10.1995 та від 12.07.2001), яка діяла на момент призначення та перебування на службі в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, та які були звужені ст. 86 Закону № 1697-VII і скасовані Законом від 02.03.2015 № 213-VIII.

Крім цього, позивач зазначає, що ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до приписів частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Суду як джерело права.

В Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Відтак, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що за даних обставин, норми матеріального права повністю підтверджують обгрунтованість позову, а дії відповідача, які полягають в прийнятті ним оскаржуваного рішення, носять ознаки неправомірності і є такими, що порушують законні права та інтереси позивача.

Оскільки обставинами справи встановлено факт порушення прав позивача з боку дій відповідача, такі дії підлягають визнанню неправомірними.

Відповідачем, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, яка встановлює обов'язок відповідача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не спростовано аргументів наведених позивачем в позовній заяві.

Відповідно позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262-263, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Галицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова від 14.12.2017 № 7194/602 (12052/04-12) про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.

3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області обчислити, призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-XII (в редакціях Закону України від 05.10.1995 № 358/95-ВР та Закону України від 12.07.2001 №2663-III) з 08.12.2017, виходячи із розрахунку 90 % від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 60 календарних місяців роботи, без обмеження граничного розміру пенсії.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України Львівської області (ЄДРПОУ 13814885, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1; АДРЕСА_1) 1409 ( одна тисяча чотириста дев'ять) грн.60 коп. сплаченого судового збору.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення подається безпосередньо до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Грень Н.М.