Постанова № 73005972, 28.03.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/20624/17

Провадження № 22-ц/772/617/2018

Категорія: 30

Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С.

Доповідач:Медвецький С. К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 рокуСправа № 127/20624/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів:

головуючого: Медвецького С.К. (суддя-доповідач),

суддів: Рибчинського В.П., Оніщука В.В.,

учасники справи:

позивач: Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації,

відповідач: ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справиапеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 січня 2018 року, ухваленого у складі судді Вохмінової О.С.о 11:48 год. у приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області,

встановив:

У вересні 2017 року Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації (далі - Управління) звернулося в суд із позовом до ОСОБА_3 про стягнення суми виплаченої тимчасової допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що 30 вересня 2010 року до Управління звернулася ОСОБА_4 із заявою про призначення тимчасової допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, оскільки вона не отримує аліменти від батька свої дитини - ОСОБА_3, призначених постановою Ленінського районного суду міста Вінниці від 17 березня 2003 року про стягнення аліментів на неповнолітню дитину - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

За результатами розгляду вказаної заяви, згідно з п. 6 Порядку призначення та виплати тимчасової допомоги дітям, батьки яких ухиляються від слати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року № 189(далі - Порядок), ОСОБА_6 було призначено тимчасову допомогу з 1 вересня 2010 року до 28 лютого 2011 року.

У подальшому ОСОБА_6 кожні шість місяців подавала до Управління заяви та документи для призначення тимчасової допомоги.

У період з 1 вересня 2010 року до 30 червня 2016 року така допомога виплачена їй на загальну суму 22 682, 26 грн.

Ураховуючи викладене, на підставі ч. 10 ст. 181 СК України Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації просило стягнути зі ОСОБА_3 на їх користь кошти в сумі 22 682 грн 26 коп., як таких, що виплачені з Державного бюджету у вигляді тимчасової державної допомоги.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 січня 2018 року позов задоволено.

Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації кошти в сумі 22 682 грн 26 коп., що виплачені з Державного бюджету у вигляді тимчасової державної допомоги.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, щоОСОБА_3 перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення як отримувач державної соціальної допомоги, може утримувати свою дитину та сплачувати аліменти у визначеній судом сумі, тому відповідно до п. 12 Порядку кошти, що були виплачені ОСОБА_4 у вигляді тимчасової допомоги підлягають стягненню з відповідача.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції враховано, що підставою для призначення тимчасової допомоги стало ухилення відповідача від сплати аліментів на утримання дитини, тоді як позивачем не надано жодних доказів на підтвердження цього, а навпаки, матеріали справи містять відомості про наявність у відповідача джерела доходу у вигляді державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, проте державним виконавцем не вживалися заходи, спрямовані на стягнення аліментів, що не свідчить про ухилення відповідача від сплати аліментів.

Крім того, судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тим обставинам, що відповідач з 2007 року має 1 групу інвалідності, у зв'язку з характером захворювання потребує постійної сторонньої допомоги та догляду, проживає у Вінницькому будинку-інтернаті геріатричного профілю, не усвідомлює наявність обов'язку щодо сплати аліментів.

Також судом першої інстанції не перевірено наявність підстав для звернення позивача з цим позовом, зазначених у п. 12 Порядку, адже можливість стягнення аліментів з відповідача відсутня.

У відзиві на апеляційну скаргу начальник Управління Ходацька Н.П. зазначила, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд правильно визначив характер спірних правовідносин, надав належну правову оцінку зібраним у справі доказам та застосував норму матеріального права, яка підлягала застосуванню.

Пунктом 8 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, апеляційний суд керується нормами ЦПК України у наведеній вище редакції.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з таких міркувань.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частина 3 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Судом установлено, щоОСОБА_3 є батьком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.4).

Відповідно до постанови Ленінського районного суду міста Вінниці від 17 липня 2003 року в справі № 2-а-183/03 зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 стягнуто аліменти на утримання ОСОБА_5 в розмірі ? частини всіх видів заробітку, але не менше ? частини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, щомісячно, починаючи з 11 липня 2003 року і до його повноліття.

Постанова була пред'явлена до виконання.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_4 зверталась до Управління праці і соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації з заявами про призначення тимчасової допомоги з 20 вересня 2010 року до 18 квітня 2016 року, оскільки не отримувала аліментів від ОСОБА_3 у визначені періоди, які він зобов'язанийсплачуватиза рішенням суду на утримання сина (а.с.6-36).

За наслідками розгляду указаних заяв, на підставі поданих документів, передбачених п. 6 Порядку, ОСОБА_4 призначалася тимчасова допомога дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів.

Відповідно до довідки про виплату тимчасової допомоги дітям, ОСОБА_4 з вересня 2010 року до червня 2016 року отримала 22 682,26 грн тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів (а.с.40-41).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 може утримувати свою дитину та сплачувати аліменти у визначеній судом сумі, тому відповідно до п. 12 Порядку кошти, що були виплачені ОСОБА_4 у вигляді тимчасової допомоги підлягають стягненню з відповідача.

Проте погодитись з такими висновками суду не можна з огляду на таке.

Частиною 9 статті 181 Сімейного кодексу України визначено, що порядок призначення та виплати тимчасової державної допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно із п.2 Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року № 147, тимчасова допомога призначається у разі, коли рішення суду про стягнення аліментів з одного з батьків не виконується у зв'язку з ухиленням від сплати аліментів або відсутністю у боржника коштів та іншого майна, на які за законом може бути звернено стягнення.

Відповідно до ч.10 ст. 181 СК України суми наданої дитині тимчасової державної допомоги підлягають стягненню з платника аліментів до Державного бюджету України у судовому порядку.

Згідно з вимогами ст. 22 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» одержувачі державної допомоги зобов'язані повідомляти органи, що призначають і здійснюють виплату державної допомоги, про зміну всіх обставин, що впливають на виплату допомоги.

Відповідно до п.10 Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року № 189, виплата тимчасової допомоги припиняється у разі досягнення дитиною 18-річного віку.

Виплата державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, наданих як субвенція місцевому бюджету.

У пункті 12 цієї Постанови зазначено, що якщо виникла можливість стягнення аліментів з одного з батьків, виявлено, що один з батьків може утримувати дитину або місце проживання (перебування) одного з батьків встановлено, у зв'язку з чим можливе стягнення з нього коштів на утримання дитини, орган соціального захисту населення звертається до суду із заявою про стягнення суми сплаченої тимчасової допомоги.

Аналіз норми підзаконного нормативно-правового акта закріпленої в пункті 12 Постанови вказує на те, що підставою для звернення органу праці та соціального захисту населення до суду з указаним позовом є встановлення факту, що один з батьків може утримувати дитину або встановлено місце проживання одного з батьків, який може утримувати дитину та з якого можуть бути стягнуті аліменти.

Тобто, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню за умови доведення факту, що один з батьків може утримувати дитину або встановлено місце проживання одного з батьків, який може утримувати дитину та з якого можуть бути стягнуті аліменти.

У судовому засіданні в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі представник відповідача - начальник відділу представництва Вінницького місцевого центру за надання безоплатної вторинної правової допомоги Левицький О.В. зазначав, що відповідач з 2007 року є інвалідом І групи, потребує сторонньої допомоги та догляду.Крім соціальної допомоги жодного доходу та заробітку немає.

Частиною 4 статті 12 Конвенції про права осіб з інвалідністю від 13 грудня 2006 року, ратифікованою Україною 16 грудня 2009 року передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб усі заходи, пов'язані з реалізацією правоздатності, передбачали належні та ефективні гарантії недопущення зловживань відповідно до міжнародного права з прав людини. Такі гарантії повинні забезпечувати, щоб заходи, пов'язані з реалізацією правоздатності, орієнтувалися на повагу до прав, волі та переваг особи, були вільні від конфлікту інтересів і недоречного впливу, були співрозмірними обставинам цієї особи й пристосовані до них, застосовувалися протягом якомога меншого строку й регулярно перевірялися компетентним, незалежним та безстороннім органом чи судовою інстанцією. Ці гарантії повинні бути пропорційними мірі, якою такі заходи зачіпають права та інтереси цієї особи.

Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_3 безтерміново встановлено першу групу інвалідності «А», він проживає у будинку-інтернаті геріатричного типу та через свій фізичний стан позбавлений можливості самостійно сплачувати аліменти.

Також установлено, що відповідач з 1 вересня 2010 року отримує державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію у розмірі прожиткового мінімумуна одну особу з розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність. При цьому слід врахувати, що за спірний період розмір прожиткового мінімум на дитину відповідного віку перевищував розмір соціальної допомоги, яку отримував відповідач.

Постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 17 липня 2003 року зі ОСОБА_3 стягнено аліменти в розмірі ? частини всіх видівзаробітку.

Соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію за своїм змістом не є ні заробітком ні доходом, а інших доходів чи заробітку в силу життєвих обставин відповідач немає.

Відповідно до ч. 1 статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»прожитковий мінімумвартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

За змістом положень вказаної статті, прожитковий мінімум не передбачає інших витрат ніж ті, що перелічені у ч. 1 ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум».

Виходячи з аналізу вищезазначених норм, з урахуванням закріплених у п. 6 ст. 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги про стягнення тимчасової соціальної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, суд має встановити обставини які є підставою для задоволення такого позову, зокрема, чи дійсно відповідач ухилявся від сплати аліментів, чи має він можливість утримувати дитину та має дохід з якого можуть бути стягнуті аліменти.

При вирішенні спору між сторонами слід врахувати, що ОСОБА_3 потребує стороннього догляду, на що потрібні витрати, більша частина його соціальної допомоги використовується на утримання у геріатричному центрі та на ліки, що спростовує доводи позивача про можливість ОСОБА_3 утримувати дитину та сплачувати аліменти.

Відповідно до ч. 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Управлінням праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації не доведено, що ОСОБА_3 ухилявся від сплати аліментів та, що він може утримувати дитину, має дохід з якого можуть бути стягнуті аліменти.

Колегія судів враховуючи принцип розумності і справедливості, відсутність доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, недоведеність фактів умисного ухиляння відповідача від сплати аліментів, можливості ОСОБА_3 утримувати дитину та сплачувати аліменти, вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки при вирішенні питання про стягнення коштів суд допустився порушень матеріального та процесуального права, то рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 3, 10, 12, 13, 89, 351, 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 січня 2018 року скасувати й ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації до ОСОБА_3 Володимировичапро стягнення суми виплаченої тимчасової допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий: /підпис/ С.К. Медвецький

Судді: /підпис/ В.П. Рибчинський

/підпис/ В.В. Оніщук

Згідно із оригіналом

Головуючий: С.К. Медвецький