Рішення № 73005400, 21.03.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 березня 2018 року (16 год. 15 хв.)Справа № 808/107/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Калашник Ю.В.,

при секретарі судового засідання Стратулат С.В.,

за участю:

представників:

позивача – ОСОБА_1

відповідача – ОСОБА_2;

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО» (69006, м. Запоріжжя, вул. Добролюбова, буд. 20, код ЄДРПОУ 00130872) до Міністерства екології та природних ресурсів України (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 35, код ЄДРПОУ 37552996) про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

05.01.2018 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Публічного акціонерного товариства «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО» (далі – позивач) до Міністерства екології та природних ресурсів України (далі – відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Міністерства екології та природних ресурсів України в частині не прийняття рішення стосовно заяви Публічного акціонерного товариства «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО» про видачу дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами ДТЕК ПРИДНІПРОВСЬКА ТЕС, зареєстрованої під номером 32651/10-17 від 15.12.2017;

зобов’язати Міністерство екології та природних ресурсів України видати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами ДТЕК ПРИДНІПРОВСЬКА ТЕС.

Ухвалою від 09.01.2018 позовну заяву залишено без руху та наданий позивачу строк для усунення недоліків.

22.01.2018 відкрито спрощене позовне провадження та призначене судове засідання на 19.02.2018.

19.02.2018 розгляд справи відкладався до 07.03.2018.

07.03.2018 у судовому засідання оголошено перерву до 21.03.2018.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позові посилається на Закон України «Про охорону атмосферного повітря», постанову Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 № 32 «Про затвердження Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України», постанову Кабінету Міністрів України № 302 від 13.03.2002 «Про затвердження Порядку проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи». Вказує, що за результатами розгляду заяви та документів для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, дозвільний орган має прийняти одне з передбачених Законом рішення: про видачу дозволу на викиди; про відмову у видачі дозволу на викиди. Також зазначає, що чинним законодавством України встановлюються вичерпний перелік підстав для відмови у видачі, переоформлення, анулювання документа дозвільного характеру. Відмова у видачі документа дозвільного характеру за підставами, не передбаченими законами, не допускається. Позивач вказує, що відповідач у своєму листі № 7/4726-17 від 21.12.2017 зазначив, що розгляне заяву та документи, в яких обґрунтовуються викиди, після реєстрації звіту з інвентаризації викидів забруднюючих речовин, обов’язок з реєстрації якого покладено саме на відповідача. Вважає, що відповідач не прийняв жодного з двох передбачених Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» рішень, не здійснив належний розгляд заяви позивача, допустив протиправну бездіяльність щодо не прийняття рішення стосовно заяви про видачу дозволу.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та у відповіді на відзив та просив позов задовольнити.

Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву у якому зазначено, що у зв’язку із невиконанням позивачем вимог законодавства в частині виконання обов’язку щодо надання належного обґрунтування для надання для надання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, прийнявши рішення про повернення та повертаючи заяву позивача, відповідач діяв правомірно. Звіт з інвентаризації викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря не зареєстрований, а тому неможливо зробити висновки про правильність надання пропозицій щодо дозволених обсягів викидів в атмосферне повітря. Позивач був повідомлений про необхідність доопрацювати звіт по інвентаризації викидів з урахуванням оцінки впливу на довкілля для переоснащення енергоблоків №7,8 ДТЕК Придніпровська ТЕС для переведення котлів ТП-90 на використання вугілля газової групи. Оскільки позивачем виконано переоснащення енергоблоків №7,8 з метою їх переведення на спалювання вугілля газової групи, і наразі зазначені енергоблоки знаходяться на завершальному етапі технічного переоснащення, то можна зробити висновок, що відомості про викиди у звіті інвентаризації, які враховуються при прийнятті рішення про видачу дозволу, можуть бути встановлені та надані лише після завершення технічного переоснащення. Чинним законодавством України прямо передбачена заборона введення в дію підприємств, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання всіх екологічних вимог. З урахуванням викладеного, просив відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав позицію, викладену у відзиві на позов.

Враховуючи норми ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), у судовому засіданні 21.03.2018 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вислухавши пояснення учасників справи, розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ПАТ «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО» звернулось до Міністерства екології та природних ресурсів України із заявою про видачу дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для відокремленого підрозділу ПАТ «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО» - ДТЕК ПРИДНІПРОВСЬКА ТЕС з додатком документів, у яких обґрунтовуються викиди забруднюючих речовин. Заява зареєстрована 15.12.2017 за № 32651/10-17 (а.с.8).

21.12.2017 відповідач листом № 7/4727-17 повідомив позивача, що Звіт з інвентаризації викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря не зареєстровано, через що неможливо зробити висновки про правильність надання пропозицій щодо дозволених обсягів викидів в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (а.с.9).

Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Повно та всебічно дослідивши докази, заслухавши пояснення учасників справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря закріплені Закон України «Про охорону атмосферного повітря».

Статтею 11 Закон України «Про охорону атмосферного повітря», встановлено, що викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися на підставі дозволу, виданого суб'єкту господарювання.

Відповідно до підпункту 18, 21 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 №32 «Про затвердження Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України», Мінприроди видає, анулює, здійснює переоформлення та видачу дублікатів документів дозвільного характеру на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для об’єктів першої групи; реєструє звіти з інвентаризації викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря для об’єктів першої групи.

Згідно із п.5 постанови Кабінету Міністрів України № 302 від 13.03.2002 «Про затвердження Порядку проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи», суб'єкт господарювання, об'єкт якого належить до першої групи, для отримання дозволу подає Мінприроди документи, підготовлені відповідно до затвердженої Мінприроди Інструкції про загальні вимоги до оформлення документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.

Відповідно до пункту 1.11. Інструкції про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві, затвердженої наказом Мінприроди №7 від 10.02.1995, звіт про інвентаризацію викидів забруднюючих речовин подається в Мінприроди (суб'єкт господарювання, об'єкт якого належить до першої групи), для реєстрації у вигляді роздрукованого звіту (один примірник) та в електронній формі.

Пунктом 1.9. цієї Інструкції встановлено, що відповідальність за достовірність результатів, повноту і якість інвентаризації, а також за якість представленого звіту несе організація, яка виконувала дану роботу.

Чинним законодавством України не передбачено можливість та не надано компетенцією відповідачу відмовити у реєстрації Звіту або повернути Звіт без реєстрації.

Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» встановлено, що функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності, порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів.

За результатами розгляду заяви та документів для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, дозвільний орган має прийняти одне з передбачених Законом рішення: про видачу дозволу на викиди; про відмову у видачі дозволу на викиди.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», виключно законами, які регулюють відносини, пов'язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюються вичерпний перелік підстав для відмови у видачі, переоформлення, анулювання документа дозвільного характеру.

Згідно із частиною 5 статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» підставами для відмови у видачі документа дозвільного характеру є, зокрема, подання суб'єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком; виявлення в документах, поданих суб'єктом господарювання, недостовірних відомостей; негативний висновок за результатами проведених експертиз та обстежень або інших наукових і технічних оцінок, необхідних для видачі документа дозвільного характеру.

Законом можуть встановлюватися інші підстави для відмови у видачі документа дозвільного характеру. Відмова у видачі документа дозвільного характеру за підставами, не передбаченими законами, не допускається.

Судом встановлено, що відповідач у своєму листі № 7/4726-17 від 21.12.2017 зазначив, що розгляне заяву та документи, в яких обґрунтовуються викиди, після реєстрації звіту по інвентаризації викидів забруднюючих речовин та подання повторної заяви.

З урахуванням зазначено, суд вважає, що відповідачем не прийнято належного рішення, у розумінні приписів Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

Суд не погоджується із доводами відповідача, що факт відсутності реєстрації Звіту, можна віднести до ч. 5 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», а саме: як подання неповного пакету документів, необхідних для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин, адже відповідач не заперечує проти отримання такого Звіту.

18.12.2017 набув чинності Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», відповідно до приписів якого від суб’єктів господарювання вимагається проведення процедури оцінки впливу на довкілля при технічному переоснащенні об’єктів, які впливають на стан довкілля.

Позивачем у вересні 2017 року проведено комплексну експертизу в ДП «Укрдержбудекспертиза» про що отримано експертний звіт, який затверджений 28.09.2017 ДП «Укрдержбудекспертиза», виконано оцінку впливу планованої діяльності на навколишнє природне середовище у відповідності до ДБН А.2.2-1-2003 та 13.12.2017 отримано сертифікат закінченого будівництва для проекту «Технічне переоснащення енергоблоків № 7, 8 ДТЕК ПРИДНІПРОВСЬКА ТЕС для переведення котлів ТП-90 на використання вугілля газової групи» (а.с.210-213).

Отже, на час проведення технічного переоснащення енергоблоків № 7, 8 ДТЕК ПРИДНІПРОВСЬКА ТЕС Закон України «Про оцінку впливу на довкілля» не набрав чинності, а тому, суд вважає, що у даному випадку, вимога відповідача щодо проведення оцінки впливу на довкілля, виконання якої необхідне для реєстрації Звіту, не може ставитись позивачу.

З 01.01.2018 ДТЕК ПРИДНІПРОВСЬКА ТЕС має перейти до знижених технологічних нормативів допустимих викидів суспендованих твердих частинок, недиференційованих за складом, поточних технологічних нормативів допустимих викидів діоксиду сірки, оксидів азоту із теплосилових установок як того вимагає Дозвіл від 25.12.2015, шляхом виконання запланованих заходів, відповідно до Національного плану скорочення викидів великих спалювальних установок, який схвалений Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 №796-р.

Проте, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №733-р «Про затвердження плану заходів щодо виконання зобов'язань в рамках Договору про заснування Енергетичного Співтовариства», Розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 №796-р «Про Національний план скорочення викидів від великих спалювальних установок», Розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.09.2017 № 768-р «Про внесення змін до плану заходів щодо виконання зобов’язань в рамках Договору про заснування Енергетичного Співтовариства», відтерміновано зниження технологічних нормативів допустимих викидів суспендованих твердих частинок, недиференційованих за складом та поточних технологічних нормативів допустимих викидів діоксиду сірки до 2029 року, а оксидів азоту до 2034 року.

З огляду на вказані зміни, позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою про отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин, оскільки діючим дозволом від 25.12.2015 терміном дії до 25.12.2022 встановлені нормативи викидів без врахування вищевказаних Розпоряджень Кабінету Міністрів України (а.с.214)

Так, пунктом 32 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.09.2017 № 768-р «Про внесення змін до плану заходів щодо виконання зобов’язань в рамках Договору про заснування Енергетичного Співтовариства», Мінприроди, у тримісячний строк після затвердження Національного плану скорочення викидів від великих спалювальних установок, доручено внести зміни до технологічних нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин із теплосилових установок, номінальна теплова потужність яких перевищує 50 МВт, затверджених наказом Мінприроди від 22.10.2008 № 541.

Таким чином, своєчасне отримання позивачем дозволу безпосередньо залежить від правомірної поведінки відповідача.

На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії").

Іншими словами, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" та у справах "Ґаші проти Хорватії" "Трґо проти Хорватії").

Отже йдеться про дотримання принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" "Москаль проти Польщі").

Ураховуючи вище зазначене, суд вважає, протиправною бездіяльність відповідача в частині не прийняття рішення стосовно заяви Публічного акціонерного товариства «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО» про видачу дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами ДТЕК ПРИДНІПРОВСЬКА ТЕС, зареєстрованої під номером 32651/10-17 від 15.12.2017.

Щодо зобов’язання відповідача видати позивачу дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами ДТЕК ПРИДНІПРОВСЬКА ТЕС, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.6 ст.4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», у разі якщо у встановлений законом строк суб'єкту господарювання не видано документ дозвільного характеру або не прийнято рішення про відмову у його видачі, через десять робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі документа дозвільного характеру суб'єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», принцип мовчазної згоди - принцип, згідно з яким суб'єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.

Диспозицією ч.6 ст. 4-1 Закону передбачено, що у випадку невиконання дозвільним органом свого юридичного обов'язку (в установлений Законом строк видати документ дозвільного характеру або направити повідомлення про відмову у його видачі) тобто через свою бездіяльність, суб'єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру.

Практикою Європейского суду з прав людини неодноразово аналізувалась наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.

Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Разом з тим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Отже, як вбачається з наведених судових рішень, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Відповідно до рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988 запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "ОСОБА_2 проти України" від 05.04.2005).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові №21-1465а15 від 16.09.2015, відповідно до якого спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Разом з тим, відповідач, не прийнявши рішення щодо реєстрації Звіту, не виконав покладеного на нього обов’язку.

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості..

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Ураховуючи зазначене суд, суд вважає що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.9, 139, 243-246 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО» до Міністерства екології та природних ресурсів України про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства екології та природних ресурсів України в частині не прийняття рішення стосовно заяви Публічного акціонерного товариства «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО» про видачу дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами ДТЕК ПРИДНІПРОВСЬКА ТЕС, зареєстрованої під номером 32651/10-17 від 15.12.2017.

Зобов’язати Міністерство екології та природних ресурсів України видати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами ДТЕК ПРИДНІПРОВСЬКА ТЕС.

Присудити на користь Публічного акціонерного товариства «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО» (69006, м. Запоріжжя, вул. Добролюбова, буд. 20, код ЄДРПОУ 00130872) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства екології та природних ресурсів України (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 35, код ЄДРПОУ 37552996) судовий збір у розмірі 1762,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення у відповідності до ч.3 ст.243 КАС України, буде складено 30 березня 2018 року.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 28.03.2018.

Суддя Ю.В. Калашник