Рішення № 73004121, 27.03.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2018 р. Справа№805/968/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Шувалової Т.О., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними, скасування та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

12 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Міністерства оборони України, в якому просив:

- визнати дії Міністерства оборони України протиправними;

- скасувати п. 17 Протоколу № 133 засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22.12.2017 року;

- зобов’язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу відповідно до абз. 4 пп. 3 пункту 6 Постанови Кабінету ОСОБА_3 України від 25 грудня 2013 року №975, у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, у зв’язку з настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок травми, пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, зобов'язавши відповідача в місячний термін надати суду звіт про його виконання (відповідно до уточнених позовних вимог, арк. спр. 38-43).

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що для вирішення питання щодо виплати одноразової грошової допомоги, позивачем було подано документи довідповідача, що підтверджують причини та обставини отриманого ним поранення під час виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

На думку позивача, відповідач дійшов необґрунтованого висновку, що надані позивачем висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 17.03.2016 року № 653/Ж та витяг з протоколу Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв – структурного підрозділу Міністерства оборони України від 21.03.2016 року № 1202 не є документами, що свідчать про обставини поранення, тому протиправно відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги.

Крім того, позивач вказує на те, що мотиви відмови вказані у пункту 17 Протоколу Комісії Міністерства оборони України від 22.12.2017 року №133 не відповідають ст. 16/4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

На підставі зазначеного позивач просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою суду від 14 лютого 2018 року позовна заява була залишена без руху.

Ухвалою суду від 01 березня 2018 року провадження у справі було відкрито та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому не погоджувався з позовними вимогами у повному обсязі.

В обґрунтування своїх доводів вказував на те, що позивачем не надано документів, які свідчить про причини та обставини поранення (контузії травми або каліцтва), зокрема про те, що поранення не є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Тобто, на думку відповідача, позивачем не надано повного комплекту документів, чим порушено вимоги пункту 11 Порядку № 975.

Крім того, відповідач не погоджується з вимогою позивача у позовній заяві про “зобов'язання відповідача прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги”, оскільки на його думку, у разі задоволення цих вимог, це буде втручанням суду у дискреційні повноваження відповідача, відтак вважає, що суд може лише зобов'язати відповідача розглянути зазначене питання.

На підставі зазначеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 є учасником бойових дій, про що свідчить військовий квиток Маріупольського ОМВК Донецької області серії АА № 199106 від 26.12.2006 року (арк.спр.11).

Постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 вересня 2017 року у справі № 263/9551/17 зобов’язано Донецький обласний військовий комісаріат в 15-денний строк подати на розгляд Міністерству оборони України висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 та його заяву з документами, подану ОСОБА_1 для призначення одноразової грошової допомоги згідно п. 7 Постанови Кабінету міністрів України від 28.05.2008 року № 499( арк. спр.14-22)

У вищенаведеній постанові суду в мотивувальній частині рішення серед іншого зазначено, що витяг із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 21.03.2016 року № 1202 є належним документом, який свідчить про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), а саме про те, що воно не пов’язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

На виконання вищевказаного рішення суду, Донецький обласний військовий комісаріат направив висновок та заяву ОСОБА_1 разом з поданими ним документами на розгляд комісії Міністерства оборони України для вирішення питання призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.

Рішенням комісії Міністерства оборони України оформлене протоколом від 22 грудня 2017 року № 133 (пункт 17) відмовлено позивачу в призначенні одноразово грошової допомоги, на підставі наступного: “заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, який передбачено пунктом 11 Порядку призначення і виплат одноразової грошової допомоги ....., затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_3 України від 25 грудня 2013 року №975. Висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи, який складено зі слів заявника, та висновок Центральної віськово-лікарської комісії Міністерства оборони України, які подані разом з іншими документами, не є документами, що свідчать про обставини поранення” (арк.спр. 12).

Тобто, відповідач відмовляючи позивачу у призначення одноразової грошової допомоги керувався тим, що наданий позивачем висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи та висновок Центральної віськово-лікарської комісії Міністерства оборони України не свідчать про обставини поранення.

Не погоджуючись з пунктом 17 вищенаведеного протоколу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Спірні правовідносини регулюються Законом України № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ), в редакції, що діяла станом на 10.12.2017 року, а також Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету ОСОБА_3 України від 25.12.2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону № 2011-ХІІ, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Згідно частини 1 статті 16 Закону № 2011-ХІІ, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною 2 статті 16 Закону № 2011-ХІІ встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, за п.4 :

- встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

З аналізу наведених норм Закону вбачається, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності.

Судом встановлено, що за час проходження служби в Республіці Афганістан позивач отримав поранення, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії та 19 травня 2016 року йому встановлено ІІІ групу інвалідності (довідка акту огляду медико-соціальної експертної комісії - арк.спр 14-15).

Тобто, позивач має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги як інвалід ІІІ групи, інвалідність якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Пунктом 11 Порядку № 975 встановлено, що військовослужбовець, військовозобов’язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:

заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;

довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії:

постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв’язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;

документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов’язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;

сторінок паспорта з даними про прізвище, ім’я та по батькові і місце реєстрації;

документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Як встановлено судом, що позивачем на підтвердження причин та обставин поранення надано до відповідача: висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 17.03.2016 року № 653/ж, відповідно до якого визначено, що описаний у висновку рубець є наслідком загоєння рани, яка могла утворитись внаслідок осколочного поранення, яке виникло внаслідок розривної дії снаряду, могло бути спричинено в період проходження служби під час виконання бойових дій у 1986 році (арк. спр. 13).

Суд зазначає, що висновок відповідача у пункті 17 протоколу від 22 грудня 2017 року про те, що висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 17.03.2016 року № 653/ж складено зі слів позивача, тому не може бути належним документом, що свідчить про обставини поранення, на думку суду є необґрунтованими, оскільки не містить посилання на норму права, відповідно до якої, висновок експерта не відповідає і не може бути належним документом. У відзиві на позов відповідач також не наводить норми права, яким не відповідає висновок експерта.

При цьому, сам висновок експерта щодо причини та обставин поранення, відповідачем не спростований.

Крім того, позивачем було надано відповідачу витяг з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 21 березня 2016 року № 1202, відповідно до якого визначено, що травма, поранення та захворювання, так, пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (арк. спр. 16).

Також судом встановлено, що представник позивача звертався до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України із запитом №2017/05/09 від 24.05.2017 року, на що отримав лист Центральної військово-лікарської комісії від 26.05.2017 року №2524, в якому надано роз’яснено, про те, що у разі надходження до Центральної військово-лікарської комісії документів, що містять інформацію про отримання військовослужбовцями захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв за обставин, пов’язаних із вчиненням ними кримінального чи адміністративного правопорушення або вчиненням дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, Комісією виноситься постанова: “Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку так, пов’язане з проходженням військової служби» згідно підпункту «в» пункту 21.5 глави 21 розділу ІІ Положення «Про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого наказом ОСОБА_3 оборони України від 14.08.2008 року № 402, (арк. спр. 17).

Тобто, у разі отримання поранення в наслідок обставин пов’язаних із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або вчиненням дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, Центральна військова-лікарська комісія надає висновок іншого змісту, де зазначає, що поранення сталось в результаті нещасного випадку.

В даній справі висновок Центральної військово-лікарської комісії від 21 березня 2016 року № 1202 не містить посилання на нещасний випадок, а вказує на отримання позивачем травми, поранення та захворювання - пов'язане з виконання обов'язків військової служби.

Статтею 16-4 Закону України № 2011-XII встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком:

а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;

б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Відповідачем не навів жодних аргументів та доказів на підтвердження того, що за приписами статті 16/4 Закону України № 2011-XII, наявні підстави для відмови позивачу у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги.

З огляду на викладене, суд відхиляє аргументи відповідача та доходить висновку що позивачем у відповідності з пунктом 11 Порядку № 975 подані всі необхідні документи, які підтверджують обставини та причини поранення та відповідачем необґрунтовано прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги.

Щодо доводів відповідача про неможливість судового втручання у його дискреційні повноваження суд зазначає таке.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету ОСОБА_3 Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом ОСОБА_3 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може»

Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, оскільки рішенням Жовтневого районного суду, що набрало законної сили, встановлено що позивач, як військовослужбовець отримав поранення та захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку № 975.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 20 березня 2018 року у справі №276/322/17 (адміністративне провадження №К/9901/2174/17).

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, на думку суду, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З огляду на вищевикладене, суд приходить висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню у поновному обсязі.

Щодо вимог позивача про покладення на відповідача обов’язку подати до суду звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов’язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Тобто, за приписами частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України судовий контроль за виконанням судового рішення є правом суду, а не обов’язком.

У зв'язку з чим, суд відмовляє у задоволенні вимог позивача про зобов'язання відповідача надати суду звіт про виконання судового рішення.

Згідно частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач на підставі положень пункту 13 частини першої статті 5 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору як учасник бойових дій, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією посвідчення серії АА № 199106, виданого 26 грудня 2006 року Маріупольським ОМВК Донецької області (арк. справи 11). Тому, відповідно до положень статті 139 КАС України питання про розподіл судових витрат не вирішується.

За нормами частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 139, 241-246, 250, 256, 258, 295 Кодексу адміністративного судочинства, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними, скасування та зобов’язання вчинити певні дії — задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1.

Скасувати п. 17 Протоколу № 133 засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22.12.2017 року.

Зобов’язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу відповідно до абз. 4 пп. 3 пункту 6 Постанови Кабінету ОСОБА_3 України від 25 грудня 2013 року № 975, у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, у зв’язку з настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок травми, пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.

Відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1 щодо зобов'язання Міністерства оборони України надати суду звіт про виконання судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржено до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено у повному обсязі 27 березня 2018 року, в порядку визначеному частиною 4 статті 243 Кодекс адміністративного судочинства.

Суддя Шувалова Т.О.