Рішення № 73003792, 23.03.2018, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2018 року ЛуцькСправа № 803/185/18

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Костюкевича С. Ф..,

при секретарі судового засідання Шевчику Ю.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_3,

представника третьої особи ОСОБА_3 – ОСОБА_4,

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_5 – ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродторг» до Приватного виконавця виконавчого округу Волинської області ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_5 про визнання протиправною та скасування постанови та зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_7 товариство з обмеженою відповідальністю «Агропродторг» (далі – СГ ТзОВ «Агропродторг») звернулося з позовною заявою до Приватного виконавця виконавчого округу Волинської області ОСОБА_2 (далі – Приватний виконавець ОСОБА_2 С.), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_5 про визнання протиправною та скасування постанови про арешт майна боржника ВП №55398691 від 23.01.2018 року та зобов’язання звільнити з-під арешту нерухоме майно юридичної особи – СГ ТзОВ «Агропродторг».

Представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог, просив суд визнати протиправними та скасувати постанову про арешт майна боржника ВП №55398691 від 22.12.2017 року і постанову про арешт майна боржника ВП №55398691 від 23.01.2018 року та зобов’язати звільнити з-під арешту нерухоме майно СГ ТОВ «Агропродторг».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що юридична особа СГ ТзОВ «Агропродторг» не є стороною виконавчого провадження №55398691, ОСОБА_3 не є його учасником та не володіє жодним визначеним нерухомим майном у товаристві.

Зазначають, що постанова про арешт майна боржника ВП №55398691 від 22.12.2017 року є ідентичною в описовій та резолютивній частині постанові про арешт майна боржника ВП №55398691 від 23.01.2018 року. Вказують, що учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Вказують, що постанова про арешт майна боржника ВП №55398691 від 22.12.2017 року і постанова про арешт майна боржника ВП №55398691 від 23.01.2018 року є протиправними та такими, що порушують право власності позивача та можливість вільного володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Просять визнати протиправними та скасувати постанову про арешт майна боржника ВП №55398691 від 22.12.2017 року і постанову про арешт майна боржника ВП №55398691 від 23.01.2018 року та зобов’язати звільнити з-під арешту нерухоме майно СГ ТзОВ «Агропродторг».

Представник позивача в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав повністю з підстав, наведених у позовній заяві, просив уточнені позовні вимоги задовольнити. Зазначив, що все нерухоме майно товариства на даний час перебуває під арештом, що накладений відповідачем, у зв’язку з чим у товариства відсутня можливість вільного розпорядження ним. Підтвердив, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_3 є засновником СГ ТзОВ «Агропродторг» та володіє 35% частки у статутному капіталі.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд в позові відмовити повністю з підстав зазначених у відзиві. Вказав, що арешт нерухомого майна СГ ТзОВ «Агропродторг» накладений з метою реального виконання виконавчого напису №1816 про стягнення боргу з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 та запобігання відчуження позивачем свого майна. Вказує, що механізм звернення стягнення на корпоративні права визначений другим реченням ч. 1 ст. 149 ЦК України, згідно з яким кредитори учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення, про що листом за вих. № 141 від 23.01.2018 року повідомив ОСОБА_5 Зазначає, що на даний час виконавчі дії не здійснюються, оскільки саме ОСОБА_5, як кредитор, має право на звернення до товариства.

Вважає, що при винесенні постанови про арешт майна боржника ВП №55398691 від 22.12.2017 року і постанови про арешт майна боржника ВП №55398691 від 23.01.2018 року, а також накладаючи арешт на нерухоме майно товариства діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначні Конституцією та Законами України, а відтак просив суд в позові відмовити повністю.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_3 та його представники в судовому засіданні вимог позовної заяви СГ ТзОВ «Агропродторг» не визнають в повному обсязі, з підстав викладених у поясненні щодо позову.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – ОСОБА_5 в судовому засіданні в задоволенні позову просить відмовити за безпідставністю. Вказав, що борг в сумі 500 000 грн. ОСОБА_3 на даний час стягувачу не повернутий.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси і просити про їх захист.

Згідно частини 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Судом встановлено, що 12.12.2017 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_8 було вчинено виконавчий напис, реєстровий №1816, яким пропонується стягнути з боржника ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 невиплачені в строк на підставі договору позики, посвідченого 06.12.2017 року, приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_8, реєстровий №1793, грошові кошти в розмірі 500 000 (п’ятсот тисяч) гривень, строк повернення яких настав 09.12.2017 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема виконавчих написів нотаріусів.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Також судом встановлено, що 15.12.2017 року приватним виконавцем ОСОБА_2 було відкрито виконавче провадження №55398691 по примусовому виконанню виконавчого напису від 12.12.2017 року №1816 вчиненого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_8 та накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, втрат виконавчого провадження, штрафів 556 000 грн. (п’ятсот п’ятдесят шість тисяч гривень).

Постанова про відкриття виконавчого провадження №55398691 була вручена ОСОБА_3 23.01.2018 року, що підтверджує його особистий підпис при ознайомленні.

22.12.2017 року приватним виконавцем ОСОБА_2 було винесено постанову у ВП №55398691 про арешт майна боржника, за якою накладено арешт на частку у статутному капіталі СГ ТзОВ «Агропродторг», що належить боржнику ОСОБА_3 у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, втрат виконавчого провадження, штрафів 556 000 грн. (п’ятсот п’ятдесят шість тисяч гривень).

Також 23.01.2018 року приватним виконавцем ОСОБА_2 було винесено постанову у ВП №55398691 про арешт майна боржника, за якою накладено арешт на частку засновника – ОСОБА_3 у статутному капіталі (майні) СГ ТзОВ «Агропродторг», що належить боржнику ОСОБА_3 у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, втрат виконавчого провадження, штрафів 556 000 грн. (п’ятсот п’ятдесят шість тисяч гривень).

В подальшому, 23.01.2018 року, приватний виконавець ОСОБА_2 виніс рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №39316921 від 23.01.2018 року, яким визначив провести державну реєстрацію обтяження, арешт нерухомого майна на частку засновника ОСОБА_3 у статутному капіталі (майні) СГ ТзОВ «Агропродторг».

Не погодившись з даними постановами про арешт майна боржника, СГ ТзОВ «Агропродторг» звернулось до суду з даним позовом.

На думку суду, відповідач не довів правомірність оскаржуваних постанов про арешт майна боржника ВП №55398691 від 22.12.2017 року і ВП №55398691 від 23.01.2018 року, з огляду на таке.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Згідно ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) обов’язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об’єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Аналогічні принципи закріплені в ч.1 ст. 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов’язок щодо виконання рішення.

Як встановлено судом і не заперечується учасниками справи, сторонами у ВП №55398691 є фізичні особи: ОСОБА_5 (стягувач) та ОСОБА_3 (боржник).

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, рішенням загальних зборів учасників СГ ТзОВ «Агропродторг» №44 від 27.01.2017 року ОСОБА_3 виключено зі складу засновників (учасників), змінено склад учасників товариства, зокрема на СГ ТзОВ «Агропродторг» (35 % голосів), ОСОБА_9 (12% голосів), ОСОБА_10 (18% голосів) та ОСОБА_11 (35% голосів) та затверджено нову редакцію статуту товариства. Вказані зміни зареєстровані 02.02.2017 року приватним нотаріусом ОСОБА_12 за №11871020017000327, №11871070018000327, №1187107021000327.

Рішення загальних зборів товариства №44 від 27.01.2017 року ОСОБА_3 оскаржено в судовому порядку, однак рішення за результатом розгляду справи, що набрало законної сили, відсутнє.

У подальшому, 06.11.2017 року державним реєстратором відділу реєстрації бізнесу та дозвільних процедур Департаменту «Центру надання адміністративних послуг у м.Луцьку» Луцької міської ради ОСОБА_13 вчинено реєстраційну дію №11989990022010201 (11871050015000327) «скасування реєстраційної дії за судовим рішенням», якою змінено склад учасників СГ ТзОВ «Агропродторг» та включено до складу засновників ОСОБА_3 із часткою 35 % голосів, що в грошовому еквіваленті становить 7 411,25 грн., яка на час розгляду справи адміністративним судом є чинною.

Вказана реєстраційна дія оскаржена в судовому порядку зі сторони СГ ТзОВ «Агропродторг», а рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02.03.2018 року у справі №161/17549/17, що не набрало законної сили, в позові відмовлено.

Частинами 1-3 статті 96 ЦК України зазначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Згідно з ч. 1 ст. 140 ЦК України та ч. 1 ст. 50 Закону України «Про господарські товариства» товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється установчими документами (статутом).

У ч. 3 ст. 80 ГК України встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном.

Статтею 57 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише в разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред'явлення вимог кредиторами. Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю припиняє його участь у товаристві.

У відповідності до вимог ст. ст. 87, 91, 92 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення з дня її державної реєстрації і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення. Цивільна дієздатність юридичної особи визначається моментом набуття цивільних прав та обов'язків, які юридична особа здійснює через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Господарське товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески. Сума вкладів засновників та учасників господарського товариства становить статутний капітал товариства (ч. 1 ст. 85, ч. 1 ст. 87 ГК України).

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Тобто, вклад ОСОБА_3 у статутному капіталі СГ ТзОВ «Агропродторг», є власністю не ОСОБА_3, а власністю юридичної особи СГ ТзОВ «Агропродторг», а тому, приватний виконавець ОСОБА_2 при виконанні виконавчого напису нотаріуса №1816, де боржником виступає ОСОБА_3 не мав законних підстав накладати арешт на майно, яке є власністю СГ ТзОВ «Агропродторг» без розприділення часток засновників.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові у справі №6-31цс14 від 17.09.2014 року, у господарському товаристві статутний капітал поділений на частки, а майно при виході учасника розподіляється між його членам пропорційно часткам у статному капіталі, тобто виходячи з правовідносин спільної часткової власності з визначенням часток у порядку, визначеному законом і статутом товариства.

Відповідно до ст. 149 ЦК України та ст. 57 Закону України «Про господарські товариства» звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред'явлення вимоги кредиторами. Звернення стягнення на всю частку учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю припиняє його участь у товаристві.

Отже, за змістом зазначених норм права майно товариства може бути виділено пропорційно частці боржника в статутному капіталі або виплачена його вартість пропорційно частці боржника в статутному капіталі товариства на вимогу кредитора.

Разом із тим виплата вартості частки майна або виділення частки майна боржника, пропорційної частці боржника в статутному капіталі, повинні проходити з дотриманням положень закону та статуту товариства (ст. 148 ЦК України).

Отже, відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦК України кредитор боржника - учасника товариства з обмеженою відповідальністю, має право звернути стягнення на частину майна товариства, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами, у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредитора.

При цьому, кредитор має право вимагати виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення у товариства, учасником якого є боржник, тобто у СГ ТзОВ «Агропродторг», яке не є стороною у ВП № 55398691.

У відповідності до статтей 440, 443 ЦПК України питання про визначення частки майна боржника (ОСОБА_3 В.) у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця. Доказів про визначення частки майна боржника в майні СГ ТзОВ «Агропродторг» або обсяг коштів, що становлять її вартість, на момент винесення постанов про арешт майна боржника, в судовому засіданні приватним виконавцем не надано.

Як встановлено судом, 22.12.2017 року приватним виконавцем ОСОБА_2 було винесено постанову у ВП №55398691 про арешт майна боржника, за якою накладено арешт на частку у статутному капіталі СГ ТзОВ «Агропродторг», що належить боржнику ОСОБА_3 у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, втрат виконавчого провадження, штрафів 556 000 грн., проте на думку суду вона винесена передчасно.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Як вбачається з матеріалів ВП №55398691 та підтверджується поясненнями відповідача в суді, з метою виявлення майна боржника, на яке відповідно до Закону можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу, приватним виконавцем, на виконання вимог п. 3 ч. 3 ст. 18 вказаного Закону, саме 22.12.2017 року, було надіслано запити до органів та установ, що здійснюють державну реєстрацію рухомого та нерухомого майна.

Тобто, станом 22.12.2017 року, накладаючи арешт на частку у статутному капіталі СГ ТзОВ «Агропродторг», у приватного виконавця ОСОБА_2 була відсутня інформація щодо недостатності у боржника іншого майна для задоволення вимог кредитора, а тому дії по накладенню арешту на майно СГ ТзОВ «Агропродторг», яке не було стороною виконавчого провадження, але в якому є частка боржника-засновника, суперечили ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження».

В подальшому, після 22.12.2017 року та до 24.01.2018 року, відповідно до відповідей на запити та інформації з державних реєстрів, що отримані приватним виконавцем ОСОБА_2, останнім було встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке можливо звернути стягнення.

Тому 23.01.2018 року приватним виконавцем ОСОБА_2 було винесено постанову у ВП № 55398691 про арешт майна боржника, яка за змістом є ідентичною постанові про арешт майна боржника від 22.12.2017 року, якою знову ж таки накладено арешт на частку засновника – ОСОБА_3 у статутному капіталі (майні) СГ ТзОВ «Агропродторг», що належить боржнику ОСОБА_3 у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, втрат виконавчого провадження, штрафів.

Отже, звернення стягнення на майно СГ ТзОВ «Агропродторг» у межах частки боржника ОСОБА_3 можливе лише за наявності виділеної частки чи визначених коштів засновника, який являється боржником.

З відзиву на позов вбачається, що приватний виконавець ОСОБА_2 ототожнює поняття «частка учасника в статутному капіталі товариства» і «частка в майні, що відповідає частці учасника в статутному капіталі товариства». В силу положень діючого законодавства України (п. 1 ч. 1 ст. 115 ЦК України, ст. 12 Закону України «Про господарські товариства») майно передається учасниками товариству у власність; частка учасника у статутному капіталі лише засвідчує здійснення особою внеску до статутного капіталу товариства та визначає його вартість, а у ст.149 ЦК України йдеться про виключення з загального правила непорушності права власності юридичної особи, відповідно до якого можливо звернути стягнення на частину майна товариства пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі.

Однак, оскільки законодавством передбачено особливий порядок звернення стягнення на частину майна товариства, пропорційну частці боржника-учасника товариства у статутному капіталі, а арешт майна боржника згідно з ч. 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» накладається при зверненні стягнення на майно саме боржника (ОСОБА_3 В.), суд приходить до висновку про недотримання приватним виконавцем ОСОБА_2 вимог законодавства при винесенні постанов про арешт майна боржника від 22.12.2017 року та від 23.01.2018 року у ВП № 55398691, накладаючи арешт на невизначене (все) нерухоме майно юридичної особи СГ ТзОВ «Агропродторг», що не є стороною у ВП № 55398691.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 01.12.2015 року в справі №910/27102/14 та в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 08.11.2017 року в справі №4-с/8/2014.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, позивачем доведено обставини в обґрунтування своїх позовних вимог щодо протиправності оскаржуваних постанов у ВП № 55398691 про арешт майна боржника від 22.12.2017 року та від 23.01.2018 року, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність даних постанов.

Таким чином, беручи до уваги досліджені в судовому засіданні обставини та письмові докази, в їх сукупності, суд приходить до висновку, що оскаржувані постанови про арешт майна боржника ВП № 55398691 від 22.12.2017 року та від 23.01.2018 року слід визнати протиправними та скасувати.

Щодо вимоги про зобов’язання звільнити з-під арешту нерухоме майно юридичної особи – СГ ТзОВ «Агропродторг» суд зазначає наступне.

Згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною у Постанові Пленуму від 26.12.2003 року №14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», в якій визначено, що у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов'язує усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника. При цьому, суд не вправі зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно з Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

Отже, з вищенаведеного слідує, що суд може лише зобов'язати державного виконавця вчинити ті чи інші дії, проте не вправі вчиняти такі дії самостійно.

СГ ТзОВ «Агропродторг» в позові ставиться вимога про зобов’язання звільнити з-під арешту нерухоме майно юридичної особи – СГ ТзОВ «Агропродторг», тобто позивач просить суд самостійно вчинити дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, що суперечить зокрема Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV від 01.07.2004 року (з наступними змінами і доповненнями) та п. 20 ПКМУ №1125 від 25.12.2015 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» приватний виконавець є державним реєстратором у разі державної реєстрації обтяжень, накладених під час примусового виконання рішень відповідно до закону, який має право відкривати розділи у Державному реєстрі прав, Єдиному реєстрі заборон відчуженню об`єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек, вносити відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, а також закривати розділи. А відповідно до п. 24, п. 42 «Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» затвердженого ПКМУ №1141 від 26.10.2011 року на державного реєстратора (виконавця) покладено обов`язок із поновлення запису, який існував до внесення ним відповідних змін у реєстри на підставі рішення суду.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що КАС України окремо не передбачений порядок зняття арешту з майна, накладеного не судовим рішенням, а постановою виконавця в ході виконання виконавчого напису нотаріуса.

За таких обставин, оскільки зняття арешту, накладеного на майно боржника під час виконання рішення виконавчого напису нотаріуса, у незавершеному виконавчому провадженні, є діями, які в розумінні Закону України «Про виконавче провадження» належать безпосередньо до повноважень приватного виконавця, підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки, позовні вимоги задоволені частково, враховуючи статус приватного виконавця визначений Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», тому на користь СГ ТзОВ «Агропродторг» з приватного виконавця ОСОБА_2 слід стягнути здійснені і документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 3 524 грн. (за дві немайнові вимоги) сплачений позивачем відповідно до платіжного доручення №54 від 06.02.2018 року.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про виконавче провадження», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Волинської області ОСОБА_2 про арешт майна боржника від 22.12.2017 року ВП №55398691.

Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Волинської області ОСОБА_2 про арешт майна боржника від 23.01.2018 року ВП №55398691.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Волинської області ОСОБА_2 на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродторг» судові витрати в розмірі 3 524 грн. (три тисячі п`ятсот двадцять чотири гривні).

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_7 товариство з обмеженою відповідальністю «Агропродторг» (43018, Волинська область, м. Луцьк, вулиця Потебні, 71, код ЄДРПОУ 31431958).

Відповідач приватний виконавець виконавчого округу Волинської області ОСОБА_2 (43025, Волинська область, м. Луцьк, вулиця Прогресу, буд.7, офіс 9, РНОКПП НОМЕР_1).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3 (43026, Волинська область, м. Луцьк, вул. Кравчука, 46Б/23 РНОКПП НОМЕР_2).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_5 (43000, Волинська область, м. Луцьк, провулок 6-й Малоомелянівський, 28, РНОКПП НОМЕР_3).

ОСОБА_14 Костюкевич

Повне рішення суду складено 28.03.2018 року.