Рішення № 73002293, 21.03.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.03.2018р. Справа №914/97/18

місто Львів

За позовом:дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" – державного підприємства "Укроборонсервіс", адреса: 01021, місто Київ, вул. Грушевського, 30/1;до відповідача:державного підприємства "Львівський бронетанковий завод", адреса: 79031, місто Львів, вул. Стрийська,73;предмет позову:стягнення 3'868'894,99 грн.

СуддяОСОБА_1Секретар судового засіданняОСОБА_2

Представники: позивача:ОСОБА_3 – довіреність №Д-207 від 24.07.2017,відповідача:ОСОБА_4 – довіреність №28 від 19.12.2017.На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" – державного підприємства "Укроборонсервіс" до державного підприємства "Львівський бронетанковий завод" про стягнення 3'868'894,99 грн. Ухвалою від 19.01.2018 позов залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків. Зважаючи на виправлення позивачем виявлених недоліків, ухвалою від 07.02.2018 порушено провадження у справі, підготовче засідання призначено на 07.03.2018. Підготовче засідання 07.03.2018 було відкладено на 21.03.2018. Беручи до уваги письмову заяву сторін про можливість розгляду справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання, у підготовчому засіданні 21.03.2018 суд ухвалив закрити підготовче провадження і розглянути справу по суті.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач у порушення умов договору №148-29012-24/15 від 01.09.2015 про надання поворотної фінансової допомоги не повернув позивачу повну суму коштів, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 2'765'085,62 грн. Окрім того, позивачем було нараховано три проценти річних у сумі 188'868,57 грн. та інфляційні втрати в розмірі 914'940,80 грн.

Відповідач не заперечив проти позовних вимог, проте подав до суду клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та відстрочення виконання рішення до 01.02.2019, посилаючись скрутне фінансово-економічне становище і своє стратегічне значення для економіки і безпеки держави у сфері оборони в умовах зовнішньої збройної агресії.

Обставини справи.

Між сторонами справи укладено договір №148-29012-24/15 від 01.09.2015 про надання поворотної фінансової допомоги (а.с.11-13) (надалі – Договір). Відповідно до пункту 1.1 Договору підприємство (позивач) надає заводу (відповідачу) поворотну фінансову допомогу в розмірі та у порядку, встановленому розділами 2 та 3 цього Договору, а завод зобов'язується повернути підприємству допомогу у розмірі, в терміни та порядку, встановленому у розділах 2 та 4 цього Договору. Згідно з пунктами 2.1 та 3.1 Договору розмір допомоги за цим Договором становить 11'000'000,00 грн. Підприємство у термін до 01.09.2015 перераховує допомогу в безготівковому порядку на поточний рахунок заводу. Положеннями пунктів 4.1-4.3 Договору встановлюється, що надана допомога підлягає поверненню в безготівковому порядку шляхом перерахування заводом відповідних коштів на поточний рахунок підприємства наступними частинами: 6'300'000,00 грн. у термін до 15.09.2015; 4'700'000,00 грн. у термін до 31.10.2015.

На виконання умов договору позивачем перераховано відповідачу 11'000'000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №6425 від 01.09.2015 (а.с. 38).

Згідно з положеннями додаткової угоди №1/184-29012-24/15 від 03.11.2015 (а.с. 14) було встановлено, що 4'700'000,00 грн. наданої допомоги підлягає поверненню у термін до 15.12.2015.

Відповідачем частково повернуто поворотну фінансову допомогу, в сумі 8'234'914,38 грн., про що свідчать долучені до матеріалів справи акти зарахування зустрічних однорідних вимог: від 23.09.2015 на суму 6'300'000,00 грн.; від 21.03.2016 на суму 1'887'514,38 грн.; від 27.06.2017 на суму 47'400,00 грн.

Позивач неодноразово (12.02.2016, 28.12.2016, 23.11.2017) скеровував відповідачу претензії про повернення поворотної фінансової допомоги (а.с.15-19, 21-24), що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с.36-37). Відповідач надіслав позивачу відповідь від 02.02.2017 (а.с.20) на претензію від 28.12.2016, в якій повідомляв позивача про визнання заборгованості та неможливість її оплатити у зв'язку з важким фінансово-економічним становищем. Окрім того, відповідачем запропоновано графік погашення заборгованості.

При ухваленні рішення суд керувався таким.

Між сторонами у справі виникло цивільно-правове зобов'язання з позики на підставі укладеного Договору в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України. Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до пунктів 4.1 Договору (з врахуванням Додаткової угоди №1/184-29012-24/15) надана допомога підлягає поверненню наступними частинами: 6'300'000,00 грн. у термін до 15.09.2015; 4'700'000,00 грн. у термін до 15.12.2015.

Як установлено судом, позивачем виконано свій обов'язок за Договором та надано відповідачу 11'000'000,00 грн. в термін, встановлений Договором. Відповідач повернув частину допомоги у розмірі 6'300'000,00 грн. 23.09.2015, хоч за Договором повинен був до 15.09.2015. Частину допомоги в сумі 1'887'514,38 грн. відповідачем повернуто 21.03.2016, іншу частину в розмірі 47'400,00 грн. – 27.06.2017, хоч за Договором строк остаточного повернення допомоги сплив 15.12.2015.

Отже, неповернутою залишається позика в сумі 2'765'085,62 грн., а тому позовні вимоги про стягнення основної заборгованості в цій сумі підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд погоджується з правильністю нарахування позивачем 3% річних в розмірі 188'868,57 грн., а тому вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо інфляційних втрат, то згідно із Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Пленум Вищого господарського суду у своїй постанові №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначає, що індекс інфляції – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Із змісту листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року №62-97р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" випливає, що розраховані Міністерством статистики України індекси інфляції застосовуються помісячно, при цьому, якщо в індексованому періоді набирається не менше п'ятнадцяти днів. Однак позивач нараховував інфляційні втрати на заборгованість за вересень 2015 року, яка існувала 7 днів (з 15.09.2015 по 22.09.2015). Таким чином, здійснивши перерахунок інфляційних втрат позивача, суд визначив, що до стягнення підлягає 765'474,68 грн. інфляційних втрат.

Аналізуючи клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, суд не може погодитися з доводами відповідача, зважаючи на таке. Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Частина 1 статті 549 Цивільного кодексу України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Аналогічне положення міститься й у частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Однак позивач не нараховував відповідачу штрафних санкцій, зокрема, неустойки (штрафу, пені). Інфляційні втрати та 3% річних не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті (стосується інфляційних нарахувань) та в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (стосується 3% річних). Цивільним законодавством України не передбачено зменшення судом розміру інфляційних нарахувань та 3% річних, які нараховані відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Зважаючи на зазначене, суд вважає за необхідне відмовити в клопотанні відповідача про зменшення штрафних санкцій.

Відповідно до частини 1 статті 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. Положення частини 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України встановлюють, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Як вбачається з довідки про кредиторську заборгованість відповідача станом на 01.03.2018 (а.с. 66), така складає 546'165'000,00 грн. Також в матеріалах справи наявні копії постанов про арешт коштів боржника від 13.01.2017, з яких убачається накладення арешту на кошти відповідача в сумі 13'188'498,10 грн. Відповідачем подано до суду також державний контракт на виконання робіт за державним оборонним замовленням №342/3/5/16/101 від 30.12.2016, договір про надання послуг з дослідження технічного стану та освоєння ремонту військового майна №342/3/5/16/86 від 30.11.2016, укладені між Міністерством оборони України та відповідачем, а також листи з потенційними контрагентами щодо поставки продукції. Отримані кошти в рамках виконання планових замовлень відповідач планує спрямувати на погашення заборгованості перед кредиторами, в тому числі й перед позивачем.

Таким чином, зважаючи на скрутне матеріальне становище відповідача, його стратегічне значення для економіки і безпеки держави, що підтверджується Постановою Кабінету Міністрів України №83 від 04.03.2015 "Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави", факт арешту коштів відповідача, вчинення відповідачем дій для продовження діяльності, суд вважає за можливе відстрочити виконання рішення. При цьому суд враховує також і інтереси позивача, який також належить до підприємств оборонно-промислового комплексу України, а тому відстрочує виконання рішення лише до 01.10.2018.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, відтак вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позивних вимог. Відтак, з відповідача підлягає до стягнення 55'791,43 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 11, 1046, 1049 Цивільного кодексу України, статтями 13, 73, 74, 81, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з державного підприємства "Львівський бронетанковий завод" (юридична адреса: 79031, місто Львів, вул. Стрийська,73; ідентифікаційний код 07985602) на користь дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" – державного підприємства "Укроборонсервіс" (юридична адреса: 01021, місто Київ, вул. Грушевського, 30/1; ідентифікаційний код 21552117) 2'765'085 (два мільйони сімсот шістдесят п'ять тисяч вісімдесят п'ять) грн. 62 коп. основного боргу, 188'868 (сто вісімдесят вісім тисяч вісімсот шістдесят вісім) грн. 57 коп. – 3% річних, 765'474 (сімсот шістдесят п'ять тисяч чотириста сімдесят чотири) грн. 68 коп. – інфляційних втрат та 55'791 (п'ятдесят п'ять тисяч сімсот дев'яносто одна) грн. 43 коп. відшкодування витрат на оплату судового збору.

3. Відстрочити виконання рішення до 01.10.2018.

4. Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення господарського суду може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 28.03.2018.

Суддя Рим Т.Я.