Постанова № 73000090, 21.03.2018, Ізяславський районний суд Хмельницької області

Справа № 675/1782/17

Провадження № 2-а/675/36/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2018 р. м. Ізяслав

Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі: головуючого – судді Трасковського С.Л., за участю: секретаря судового засідання – Ящука О.І., позивача – ОСОБА_1, першого відповідача – ОСОБА_2, представника другого відповідача – ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ізяслав в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до молодшого інспектора Відділу нагляду і безпеки Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» ОСОБА_2, державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» про зобов'язання молодшого інспектора Гудзя О.О. виконувати свої обов’язки, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Ізяславського районного суду Хмельницької області з позовом до ЗВК-58 в особі інспектора Пилипенко О. про виконання останнім своїх обов’язків. В подальшому, з врахуванням поданої позивачем заяви від 05.02.2018 року, Ізяславським районним судом винесено ухвалу від 22.02.2018 року, якою замінено первісного відповідача – ЗВК 58 в особі інспектора Пилипенко О. на належного відповідача - молодшого інспектора Відділу нагляду і безпеки Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» ОСОБА_2 та залучено у даній справі в якості другого відповідача - державну установу «Замкова виправна колонія (№58)».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач – ОСОБА_2 не виконує належним чином свої посадові обов’язки, які полягають у забезпеченні права позивача на телефонні розмови, шляхом виведення його до таксофону для проведення вказаних розмов. Зокрема, вказує, що був обмежений в праві на телефонні розмови, оскільки молодший інспектор Гудзь О.О. відмовлявся його виводити до таксофону або зазначав про відсутність вільного таксофону.

На думку позивача, молодшим інспектором Гудзем О.О. в майбутньому має бути забезпечено його право на телефоні розмови.

У судових засіданнях позивач підтримав у повному обсязі позовні вимоги з відповідними уточненнями та просив суд їх задовольнити. Зазначив, що відповідачем по справі – молодшим інспектором Гудзем О.О. порушувалось його право на телефонні розмови в червні 2017 року. Разом з тим, вказав, що на сьогоднішній день установою виконання покарань в повній мірі забезпечується його право на здійснення телефонних розмов. Крім того, підтвердив, що вже досить тривалий час не бачив молодшого інспектора Гудзя О.О. у відділенні для довічно ув’язнених.

Представник відповідача - державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» у судовому засіданні щодо заявленого адміністративного позову заперечив у повному обсязі. Пояснив, що позивачу в ДУ «Замкова виправна колонія (№58)» надається право на телефонні розмови.

Телефонні розмови проводяться протягом дня у вільний від роботи час та поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну, а за необхідності та за погодженням з адміністрацією - у будь-який час.

Крім того вказував, що телефонні розмови надаються засудженому за його письмовою заявою, в якій зазначаються місцезнаходження, телефонний номер абонента та тривалість розмови. Факт телефонної розмови засудженого реєструється у журналі обліку телефонних розмов засуджених.

З врахуванням зазначеного, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Інший відповідач - молодший інспектор Відділу нагляду і безпеки Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» ОСОБА_2 в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечив в повному обсязі, вказавши що на протязі останніх 5 місяців не несе службу в секторі довічного ув’язнення вказаної установи. Крім того в його посадовій інструкції не передбачений обов’язок щодо виведення засуджених до таксофону для проведення ними телефонних розмов.Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши пояснення учасників справи та їх представників, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до приписів ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, в тому числі, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень та стягнення з відповідача – суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно положень пункту 13-1 частини 1 статті 537, пункту 1 частини 2, частини 9 статті 539 КПК України, засудженим надане право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність адміністрації установи виконання покарання до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ст.1 КВК України кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Згідно ст.2 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст.3 КВК України до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.

Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.

Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду

Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання. (ч. 1, 2, 4 ст.7 КВК України).

На осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов'язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу (ч. 2 ст. 151 КВК України).

Згідно ч. 1 ст.107 КВК України засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв'язку, користуватися глобальною мережею Інтернет.

Частиною 5 ст.110 КВК України визначено, що засудженим надається, в тому числі й під час перебування в стаціонарних закладах охорони здоров'я, право на телефонні розмови (у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв'язку) без обмеження їх кількості під контролем адміністрації, а також користуватися глобальною мережею Інтернет. Телефонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених. Телефонні розмови між засудженими, які перебувають у місцях позбавлення волі, забороняються. Телефонні розмови та користування у глобальній мережі Інтернет оплачуються з особистих коштів засуджених.

Телефонні розмови проводяться протягом дня у вільний від роботи час та поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну, а за необхідності та за погодженням з адміністрацією - у будь-який час.

Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі регулюють Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29.12.2014 року №2186/5 (по тексту - Правила).

Ці Правила обов'язкові для виконання персоналом установ виконання покарань, засудженими, які в них утримуються, а також іншими особами, які відвідують ці установи (п. 1 Правил).

Адміністрація установи виконання покарань забезпечує надання засудженим телефонних розмов без обмеження їх кількості у визначений розпорядком дня час. З метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених, які відбувають покарання в установі, тривалість розмови одного засудженого не повинна перевищувати 15 хвилин.

Для проведення телефонних розмов у визначеному адміністрацією установи виконання покарань місці встановлюються таксофони та забезпечується наявність засобів рухомого (мобільного) зв'язку, які знаходяться на обліку установи.

Факт телефонної розмови засудженого реєструється у журналі обліку телефонних розмов засуджених (п. 2 розділу XIV Правил).

Отже, права засуджених до позбавлення волі захищені Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання виконання покарань. При цьому, умови виконання покарання, зокрема у виді довічного позбавлення волі визначені Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, які є обов'язковими до виконання як адміністрацією установ виконання покарань, так і усіма засудженими.

Як вбачається з долучених до матеріалів справи витягів з журналу №7502 обліку телефонних розмов засуджених державної установи «Замкова виправна колонія (№58)», позивач за період з квітня по вересень 2017 року користувався своїм правом на телефонні розмови з особами, які знаходяться за межами установи закладу виконання покарань. Крім того, витягом з вказаного журналу за червень 2017 року підтверджено надання телефонних розмов ОСОБА_1, про що зроблені відповідні відмітки посадовими особами, під контролем яких здійснювалися розмови, в тому числі відповідачем по справі - молодшим інспектором Гудзем О.О.

Таким чином, позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу в підтвердження факту порушення відповідачами по справі прав позивача на телефонні розмови протягом червня 2017 року або в інший період.

Крім того, досліджена в судовому засіданні посадова інструкціямолодшого інспектора Відділу нагляду і безпеки Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» ОСОБА_2 від 20.10.2017 року №209 не містить вказівки на обов’язок останнього щодо виведення засуджених до таксофону для проведення ними телефонних розмов. Тобто в його посадові обов’язки не входить обов’язок виведення засуджених для проведення ними телефонних переговорів, що повністю виключає можливість встановлення судом такого обов’язку для відповідача – молодшого інспектора Відділу нагляду і безпеки державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» ОСОБА_2.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України судом здійснюється провадження у справі відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. За таких умов, суд не має законних підстав встановлювати будь – які зобов’язання на майбутнє щодо забезпечення молодшим інспектором Гудзем О.О. права позивача на телефоні розмови. Також, взято до уваги той факт, що молодший інспектор Гудзь О.О. на сьогоднішній день не несе службу в секторі довічного ув’язнення установи.

Також суд бере до уваги пояснення позивача, надані в судовому засіданні, про дотримання його прав на телефонні розмови в ДУ «Замкова виправна колонія (№58)» станом на час розгляду справи в суді.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та рішень, докази, надані позивачем, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні адміністративного позову.

Ухвалою від 04.10.2017 року суд задоволив клопотання позивача та звільнив його від сплати судового збору.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст.241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (утримується в державній установі "Замкова виправна колонія (№58)», Хмельницька область, м.Ізяслав, вул.Гагаріна, 2, код ЄДРПОУ - 08564771) до молодшого інспектора Відділу нагляду і безпеки Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» ОСОБА_2 (Хмельницька область, м.Ізяслав, вул.Гагаріна, 2, код ЄДРПОУ - 08564771) до державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» (Хмельницька область, м.Ізяслав, вул.Гагаріна, 2, код ЄДРПОУ - 08564771) про зобов'язання молодшого інспектора Гудзя О.О виконувати свої обов’язки відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 26.03.2018 року.

Суддя: С.Л.Трасковський