Постанова № 72999683, 26.02.2018, Апеляційний суд міста Києва

Апеляційний суд міста Києва

Справа № 759/269/17 Головуючий у суді першої інстанції: Ул'яновська О.В.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/560/18 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі колегія суддів судової палати в цивільних справах

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Панченко М.М., Слюсар Т.А.

при секретарі Маличівській Н.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства «Укравтогаз» національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 листопада 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про скасування наказу, визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

03 січня 2017 року позивач ОСОБА_3 звернувся у суд позовом до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та просив визнати незаконним та скасувати наказ №252к від 02.12.2016 про переміщення його на посаду начальника АГНКС №1, визнати незаконним звільнення з посади начальника автомобільної газонаповнювальної компресорної станції №2 м. Вінниця РВУ «Київавтогаз» за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України з 14.12.2016 на підставі наказу №262 від 14.12.2016, скасувати даний наказ, поновити його на посаді начальника автомобільної газонаповнювальної компресної станції, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.12.2016 по день поновлення, стягнути моральну шкоду в розмірі 25000 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, позивач з 2002 року працював у Регіональному виробничому управлінні «Київавтогаз» на посаді начальника АНГКС №2 м. Вінниця. 02.12.2016 на підставі наказу №252к, позивача переміщено з 05.12.2016 до АГНКС №1 м. Вінниця, у межах спеціальності, обумовленої трудовим договором, з попереднім графіком роботи. З даним наказом позивач не погодився, оскільки АГНКС №1 знаходиться на території іншого населеного пункту, на станції використовується інше технічне обладнання, що унеможливлює виконання обов'язків, без проведення стажування, таке переміщення є фактичним переведенням на роботу до іншої місцевості, що призведе до зміни істотних умов праці, а тому згода працівника на його переведення була обов'язковою, проте, відповідачем даної вимоги дотримано не було. Про незгоду з даним наказом позивач повідомив керівника службовою запискою та продовжував виконувати обов'язки на станції№2. Наказом №262к від 14.12.2016 позивача звільнено згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Даний наказ вважає незаконним, оскільки позивач знаходився на території підприємства АГНКС №2, що не може вважатися прогулом. Крім того, через незаконне звільнення позивачу завдано моральної шкоди, що полягає в душевних стражданнях, втрати засобів до існування, оскільки позивач був єдиним годувальником у сім'ї, неможливості офіційного працевлаштування на роботу через негативний запис у трудовій книжці.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про скасування наказу, визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Регіонального виробничого управління «Київавтогаз» №252к від 02.12.2016 про переміщення ОСОБА_3 на посаду начальника АГНКС №1.

Визнано незаконним звільнення ОСОБА_3 з посади начальника автомобільної газонаповнювальної компресорної станції №2 м. Вінниця Регіонального виробничого управління «Київавтогаз» за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України з 14.12.2016 на підставі наказу №262 від 14.12.2016.

Скасовано наказ Регіонального виробничого управління «Київавтогаз» №262 від 14.12.016 про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника автомобільної газонаповнювальної компресорної станції №2 м. Вінниця Регіонального виробничого управління «Київавтогаз» за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника автомобільної газонаповнювальної компресорної станції №2 м. Вінниця Регіонального виробничого управління «Київавтогаз» з 15.12.2016.

Стягнуто з Регіонального виробничого управління «Київавтогаз» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.12.2016 по 26.09.2017 у розмірі 135766,62 грн.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України рішення в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі та виплати йому середнього заробітку у розмірі підлягають негайному виконанню.

Стягнуто з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в дохід держави судовий збір у розмірі 640 грн.

У решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду Дочірнє підприємство «Укравтогаз» національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» подало апеляційну скаргу, посилаючись на те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. На думку представника відповідача справа розглянута поза межами позовних вимог. Не погоджується відповідач і з висновками суду, що внаслідок переміщення позивача на підприємстві до АГНКС №1, істотно змінилися його умови праці, а саме, змінилися: найменування посади, зміна функціональних обов'язків, переведення працівників відбулось до іншої місцевості, а тому таке переміщення суперечить вимогам закону. Законність прийняття наказу РВУ «Київавтогаз» ДП «УКРАВТОГАЗ» НАК «Нафтогаз України» по особовому складу №252к від 02.12.2016 підтверджується рішеннями судів Вінницького міського суду Вінницької області по іншим справам, які залишилися поза увагою суду. Крім того, при ухваленні рішення судом невірно розраховано розмір середнього заробітку. Так, середньоденна заробітна плата повинна вираховуватися за жовтень-листопад 2016 року. З урахуванням викладеного, середня заробітна плата ОСОБА_3 за час вимушеного прогулу з 15.12.2016 по 26.09.2017 складає: 395,14 грн. х 194 дні = 76 657.16 грн., а не 135 766,62 грн., як зазначено в судовому рішенні. Таким чином, приймаючи рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції грубо порушив вимоги діючого законодавства щодо Порядку обчислення середньої заробітної плати. Просили рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно- територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах - п. З Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402 - VIII.

Відповідно до п.8 ч.І Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-УИІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-УІІІ від 03 жовтня 2017 року.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

За правилами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положенням п.п. 1, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є : неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, визнаючи незаконним та скасовуючи наказ Регіонального виробничого управління «Київавтогаз» №252к від 02.12.2016 про переміщення його на посаду начальника АГНКС №1; визнаючи незаконним звільнення його з посади начальника автомобільної газонаповнювальної компресорної станції №2 м. Вінниця Регіонального виробничого управління «Київавтогаз» за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України з 14.12.2016 на підставі наказу №262 від 14.12.2016; скасовуючи наказ Регіонального виробничого управління «Київавтогаз» №262 від 14.12.016 про звільнення його з посади начальника автомобільної газонаповнювальної компресорної станції №2 м. Вінниця Регіонального виробничого управління «Київавтогаз» за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України; поновлюючи його на посаді начальника автомобільної газонаповнювальної компресорної станції №2 м. Вінниця Регіонального виробничого управління «Київавтогаз» з 15.12.2016; стягуючи з Регіонального виробничого управління «Київавтогаз» на його користь заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.12.2016 по 26.09.2017 у розмірі 135766,62 грн. суд першої інстанції прийшов до висновку про доведеність позовних вимог позивачем саме в такій частині. На підставі ст. 367 ЦПК України суд у своєму рішенні зазначив, що в частині поновлення на роботі та виплаті ОСОБА_3 середнього заробітку у розмірі (сума у рішенні не зазначена) слід допустити до негайного виконання.

Проте, погодитись з такими висновками суду не можна виходячи з наступного.

В силу частин 1, 2 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає частково; суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, при цьому порушив норми як процесуального, так і матеріального права.

Судом встановлено, що з 01.07.2002 ОСОБА_3 призначено за переведенням на посаду начальника АГНКС №2 м. Вінниця у Регіональному виробничому управлінні «Київавтогаз» філії «Управління Укравтогаз» (а.с.12).

Відповідно до наказу управління №252к по особовому складу від 02.12.2016 ОСОБА_3 переміщено з 05.12.2016 до АГНКС №1 м. Вінниця у межах спеціальності, обумовленої трудовим договором, з попереднім графіком роботи та без змін умов праці (а.с. 6-7).

Згідно відомостей змінного журналу АГНКС № 2 м. Вінниця, розпочатого 04.11.2016 вбачається, що 05.12.2016 та 06.12.2016 позивач працював в АНГКС №2 м. Вінниця (а.с.18- 20).

Відповідно до акту від 05.12.2016, 06.12.2016, складеного комісією РВУ «Київавтогаз», позивач був відсутнім на робочому місці, а саме, на АГНКС №1 м. Вінниця (а.с. 76, 78).

Про відмову ОСОБА_3 давати будь-які письмові пояснення з приводу відсутності на робочому місці на станції №1 м. Вінниця, складено відповідні акти (а.с. 77, 79).

Наказом в.о. начальника управління №262 к від 14.12.2016 позивача звільнено згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин (а.с. 9).

Вважаючи звільнення незаконним, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

На підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин.

У пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» надано роз'яснення, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, у чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40 і пункту 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтею 148 - 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок і попередня робота працівника. У абз.2 п.31 цієї ж постанови роз'яснено, що не вважається переведенням, що потребує згоди працівника, переміщення його на тому ж підприємстві (в установі, організації) на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ на території підприємства в межах тієї ж місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою і з тими ж істотними умовами праці.

Отже, власник не має права вийти за межі трудового договору і його право на переміщення працівників обмежується умовами трудового договору: в межах цих умов переміщення можливе, поза ним - протизаконне. Таким чином, при переміщенні діє принцип незмінності істотних умов договору, тобто залишаються незмінними всі суттєві умови трудового договору (спеціальність, кваліфікація, найменування посади).

Зі змісту ст.43 Конституції України, ст.ст.21, 31 КЗпП України вбачається що будь-яка зміна трудової функції працівника, робочого місця, що виходить за межі трудового договору, хоч і не може бути кваліфікована як переведення на іншу роботу, все ж без погодження працівника не допускається.

Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше, ніж за два місяці.

Проте, при переміщені позивача на підприємстві та зміни його умов праці відповідач зазначених вимог закону не дотримався.

Внаслідок переміщення позивача на підприємстві до АГНКС №1, істотно змінилися його умови праці, а саме, змінилися: найменування посади, зміна функціональних обов'язків, переведення працівника відбулось до іншої місцевості, а тому таке переміщення суперечить вимогам закону.

Відповідачем у судовому засіданні, як суду першої інстанції, так і апеляційного суду протилежного доведено не було, зокрема, не надано доказів місцезнаходження АГНКС №1 та АГНКС №2 в межах однієї місцевості. На припущеннях рішення суду не може ґрунтуватися.

До того ж, 05.12.2016 позивач подав начальнику РВУ «Київавтогаз» службову записку про неможливість без стажування і вивчення роботи обладнання АГНКС №1 м. Вінниця, повноцінно виконувати посадові обов'язки на станції №1 (а.с. 8).

Між тим, зазначена службова записка позивача була проігнорована відповідачем, що не було спростовано в судовому засіданні апеляційного суду останнім.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме наказу №252 к від 02.12.2016 ОСОБА_3 перемістили по роботі з 05 грудня 2016 року, як начальника (а.с. 6-7) разом з працівниками, які були йому підпорядковані. А відтак, на нього покладалась відповідальність щодо безпеки праці не лише за себе, а і за осіб, які були йому підпорядковані. В подальшому на цих працівників були накладені догани за невиконання наказу, а ОСОБА_3 звільнено з роботи. І лише після звільнення ОСОБА_3 з роботи (14.12.2016) на Регіональному виробничому управлінні «Київавтогаз» з працівниками було проведено навчання та стажування про що свідчать відповідні накази: №486 від 26 грудня 2016 року; №168 від 2 грудня 2016 року; №№17,19,20 від 31 січня 2017 року.

Суд першої інстанції, установивши, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, дійшов обґрунтованого висновку з яким погоджується і апеляційний суд про визнання незаконним та скасування наказу Регіонального виробничого управління «Київавтогаз» №252к від 02.12.2016 про переміщення ОСОБА_3 на посаду начальника АГНКС №1, про визнання незаконним звільнення його з посади начальника автомобільної газонаповнювальної компресорної станції №2 м. Вінниця Регіонального виробничого управління «Київавтогаз» за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України з 14.12.2016 на підставі наказу №262 від 14.12.2016; про скасування наказу Регіонального виробничого управління «Київавтогаз» №262 від 14.12.016 про звільнення його з посади начальника автомобільної газонаповнювальної компресорної станції №2 м. Вінниця Регіонального виробничого управління «Київавтогаз» за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України та поновлення його на роботі.

Але апеляційний суд не може погодитися з висновком суду щодо розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та найменування юридичної особи відповідача. А тому, апеляційна скарга відповідача в цій частині заслуговує на увагу.

До положення ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем по справі є юридична особа Дочірнє підприємство «Укравтогаз» національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», а тому середня заробітна плата за час вимушеного прогулу повинна бути стягнута із зазначеного відповідача, а не з Регіонального виробничого управління «Київавтогаз» не юридичної особи, як зазначив суд.

Згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана ця виплата. Нарахування заробітної плати за час вимушеного прогулу провадиться шляхом множення середньоденного заробітку на кількість робочих днів.

Розмір середнього заробітку, який підлягав стягненню з відповідача на користь позивача 135766,62 грн. визначений судом не правильно, тому апеляційний суд з ним не погоджується, в цій частині рішення суду підлягає скасуванню.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 був звільнений з роботи 14 грудня 2016 року.

Порядок обчислення середньої заробітної плати вищевикладено. Із цього слідує, що суд першої інстанції при ухваленні рішення в частині обчислення середньої заробітної плати повинен був виходити з виплат за останні два повні місяці роботи, що передували події, а він для розрахунку узяв листопад 2016 року, що становить 22 робочих дні та грудень 2016 року - 9-ть днів, що підтверджується змінним журналом.

Оскільки колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції щодо поновлення ОСОБА_3 на роботі є законним та обгрунтованим, але не погодилась з розміром розрахунку середньої заробітної плати за час вимушено прогулу, то у відповідності до ст. 235 КЗпП України на його користь слід стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу з 14 грудня 2016 року по 26.09.2017 (межі позовних вимог). Для розрахунку середнього заробітку (а.с.188 довідка) апеляційний суд бере жовтень 2016 року - 20 робочих днів та заробітну плату за цей місяць 8300 грн. та листопад 2016 року - 22 робочих дні - заробітна плата 8213,51 грн. Таким чином, 8300 грн.+ 8213,51 грн. = 16513,51 грн. (за 2-а місяці) : 42 робочі дні (20+22)= 393,17 грн. становить середньоденна заробітна плата. Загальна кількість робочих днів становить за грудень 2016 року 9, а з січня 2017 по 26.09.2017 - 182 дні, а всього 191 (9+182) робочий день х 393,17 грн. = 75 095,47 грн., які і підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за час вимушеного прогулу.

Враховуючи викладене, колегія суду вважає, що рішення суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення з Регіонального виробничого управління «Київавтогаз» на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14.12.2016 по 26.09.2017 у розмірі 135766,62 грн. та в частині відповідно до ст. 367 ЦПК України виплати йому середнього заробітку у розмірі (відсутній розмір у рішенні першої інстанції) підлягає негайному виконанню підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення, яким позовні вимоги в цій частині слід задовольнити частково. Стягнути з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.12.2016 по 26.09.2017 у розмірі 75095,47 грн. без врахування відповідних податків й інших обов'язкових платежів.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 430 ЦПК України рішення в частині виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць у розмірі 7863,40 грн. (січень 2017 року - 20 робочих днів х 393,17 грн.) підлягає негайному виконанню.

Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює або ухвалює нове рішення, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, то відповідно з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір в розмірі 750,95 грн.

В іншій частині рішення суду є законним і обгрунтованим і правових підстав до його скасування не вбачається.

Доводи апеляційної скарги щодо неприйняття до уваги судових рішень (набрали чинності) судом першої інстанції відносно інших працівників відповідача, на яких було накладено догани та встановлені в них обставини справи, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки правового значення для розгляду зазначеного спору вони не мають. Справа розглянута в межах позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 376, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів ,-

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Укравтогаз» національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23 листопада 2017 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення з Регіонального виробничого управління «Київавтогаз» на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14.12.2016 по 26.09.2017 у розмірі 135766,62 грн. та в частині відповідно до ст. 367 ЦПК України виплати йому середнього заробітку у розмірі (відсутній розмір у рішенні першої інстанції) підлягає негайному виконанню скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити частково. Стягнути з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.12.2016 по 26.09.2017 у розмірі 75095,47 грн. без врахування відповідних податків й інших обов'язкових платежів.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 430 ЦПК України рішення в частині виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць у розмірі 7863,40 грн. підлягає негайному виконанню.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в дохід держави судовий збір у розмірі 750,95 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:

Судді: