Постанова № 72999648, 22.03.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Доповідач у суді апеляційної інстанції -

№ 22-ц/796/2291/2018 БорисоваО.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2018 року місто Київ

справа № 753/12165/17

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.

за участю секретаря судового засідання - Волошина В.Р.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Київського міського центру зайнятості на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 листопада 2017 року ухвалене під головуванням судді Даниленко В.В. у справі за позовом ОСОБА_3 до Київського міського центру зайнятості про зобов'язання надати відпустку та змінити дату звільнення,-

В С Т А Н О В И В:

В червні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до відповідача, в якому просила:

зобов'язати відповідача надати відпустку за період роботи з 10.09.2013 року по 03.02.2014 року;

зобов'язати відповідача змінити дату звільнення з урахуванням відпустки за період з 10.09.2013 року по 03.02.2014 року.

Свої вимоги мотивувала тим, що 10.09.2013 року її було прийнято на посаду головного спеціаліста відділу взаємодії з роботодавцями Дніпровського РЦЗ міста Києва та надано статус державного службовця.

03.02.2014 року її було звільнено з посади за п.1 ст.40 КЗпП України (скорочення штату) та виплачено компенсацію за невикористану відпустку, тривалість якої 12 календарних днів.

Вказувала, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/5519/14 від 28.02.2017 року її було поновлено на посаді головного спеціаліста відділу взаємодії з роботодавцями Дніпровського районного центру зайнятості з 03.02.2014 року.

Зазначала, що 17.03.2017 року нею було подано заяву до відповідача, в якій вона просила надати всю невикористану оплачувану відпустку та останній день відпустки вважати днем звільнення за власним бажанням, у зв'язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства п.3. ст.38 КЗпП України.

Наказом від 30.03.2017 року №43-к її було переведено на посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями Дніпровського РЦЗ міста Києва з втратою статусу державного службовця.

Посилалася на те, що наказом від 31.03.2017 року №40-в їй була надана відпустка з 07.03.2017 року по 20.06.2017 року за період роботи з 04.02.2014 року по 20.06.2017 року.

Вважає, що оскільки її звільнення 03.02.2014 року (29.01.2014 року) року визнано незаконним, то відповідно у відповідача немає правових підстав для заміни відпустки за період з 10.09.2013 року по 03.02.2014 року грошовою компенсацією, адже вона просила надати відпустку, а не замінювати її компенсацією.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 13.11.2017 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Зобов'язано Київський міський центр зайнятості надати відпустку ОСОБА_3 за період 10.09.2013 року по 03.02.2014 року.

Зобов'язано Київський міський центр зайнятості змінити дату звільнення ОСОБА_3 з урахуванням відпустки за період з 10.09.2013 року по 03.02.2014 року.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач Київський міський центр зайнятості подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог та визнати правомірними та законними дії відповідача.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказував, що позивач хоче отримати щорічну відпустку за період з 10.09.2013 року по 03.02.2014 року, коли вона була державним службовцем, а тому даний спір має розглядатися в окружному адміністративному суді міста Києва.

Зазначав, що згідно ст.3 Закону України «Про відпустки», за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Посилався на те, що позивач могла скористатися даною законодавчою нормою, але цього не зробила, тому їй, відповідно до наказу Київського міського центру зайнятості від 25.01.2014 року №13-к зі змінами внесеними наказом від 03.04.2014 року №57-к, при звільненні 03.02.2014 року за скороченням штатів згідно п.1 ст.40 КЗпП України було компенсовано в грошовому еквіваленті 12 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи 10.09.2013 року по 03.02.2014 року. ОСОБА_3 особисто була ознайомлена з наказом від 25.01.2014 №13-к.

Вказував, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017 року ОСОБА_3 було поновлено на роботі з 03.02.2014 року, а тому відповідачем 04.04.2017 року позивачу було перераховано відпускні з 2014 року по 20.06.2017 року, а також матеріальні допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік.

У порядку п.8 ч.1 Розділу XIIІ Перехідних положень ЦПК України, в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, який набрав чинності з 15.12.2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Згідно з п.3 Розділу XIIПрикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 03.10.2017 року.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Борисової О.В., пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача.

Проте колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до наказу, виданого Київським міським центром зайнятості 25.01.2014 року №13-к ОСОБА_3 звільнено з посади головного спеціаліста відділу взаємодії з роботодавцями Дніпровського РЦЗ 29.01.2014 року за скороченням штатів, п.1 ст.40 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати відповідно до ст.44 КЗпП України та компенсацією за 12 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період з 10.09.2013 року по 29.01.2014 року (а.с.5).

Наказом Київського міського центру зайнятості «Про зміни до наказу Київського міського центру зайнятості від 25.01.2014 року №13-к» від 03.04.2014 року №57-к з метою усунення порушення виявленого у наказі Київського міського центру зайнятості від 25.01.2014 року №13-к в частині звільнення ОСОБА_3, зокрема, у зв'язку з находженням позивача на лікарняному було змінено дату її звільнення із займаної посади за скороченням штатів відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України з 29.01.2014 року на 03.02.2014 року та зобов'язано відділ фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку міського центру зайнятості провести остаточний розрахунок з ОСОБА_3 з урахуванням пункту 1 цього наказу.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017 року ОСОБА_3 поновлено на посаді головного спеціаліста відділу взаємодії з роботодавцями Дніпровського районного центру зайнятості з 03.02.2014 року.

17.03.2017 року ОСОБА_3 звернулася до відповідача з заявою, в якій просила перевести її на посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями та надати їй всю невикористану відпустку з 07.03.2017 року (дата видання наказу про поновлення), виплатити відпускні, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу на оздоровлення за кожен рік надання відпустки.

Наказом Київського міського центру зайнятості №43-к від 30.03.2017 року переведено ОСОБА_3 на посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями.

Відповідно до наказу Київського міського центру зайнятості від 31.03.2017 року №40-в надано ОСОБА_3 наступні відпустки:

щорічну відпустку тривалістю 30 календарних днів з 7 березня по 6 квітня 2017 року, за період роботи на посаді головного спеціаліста відділу взаємодії з роботодавцями Дніпровського РЦЗ з 04.02.2014 року по 03.02.2015 року;

щорічну відпустку тривалістю 30 календарних днів з 7 квітня по 10 травня 2017 року, за період роботи на посаді головного спеціаліста відділу взаємодії з роботодавцями Дніпровського РЦЗ з 04.02.2015 року по 03.02.2016 року;

щорічну відпустку тривалістю 30 календарних днів з 11 травня по 10 червня 2017 року, за період роботи на посаді головного спеціаліста відділу взаємодії з роботодавцями Дніпровського РЦЗ з 04.02.2016 року по 03.02.2017 року;

щорічну відпустку тривалістю 5 календарних днів з 11 по 15 червня 2017 року, за період роботи на посаді головного спеціаліста відділу взаємодії з роботодавцями Дніпровського РЦЗ з 04.02.2017 року по 29.03.2017 року;

щорічну відпустку тривалістю 5 календарних днів з 16 по 13 червня 2017 року за період роботи з 30.03.2017 року по 20.06.2017 року;

Виплачено ОСОБА_3 матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати за 2017 рік.

Виплачено ОСОБА_3 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати за 2017 рік.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Іноземці та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України.

Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом;

забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Статтею 23 вказаного Закону передбачено, що витрати, пов'язані з оплатою відпусток, передбачених статтями 6,7, 8, 13, 14, 15, 151, 16, 18-1 і 19 цього Закону, здійснюються за рахунок коштів підприємств, призначених на оплату праці, або за рахунок коштів фізичної особи, в якої працюють за трудовим договором працівники.

В установах та організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, оплата відпусток провадиться із бюджетних асигнувань на їх утримання.

Так, з аналізу змісту ст.116 КЗпП України вбачається, що в день звільнення працівникові виплачуються всі грошові суми від підприємства, установи, організації, право на отримання яких він має за законом.

Згідно з ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічне положення міститься в статті 24 Закону України «Про відпустки».

Компенсація невикористаної відпустки грошовими коштами проводиться при звільненні працівника за умови, що станом на дату звільнення він не реалізував право на використання такої відпустки.

Таким чином, обов'язок по виплаті компенсації за невикористану відпустку при звільненні працівника покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про виплату такої компенсації.

Виходячи з сукупного аналізу положень ст.24 Закону України «Про відпустки» та ст.ст.47, 83 КЗпП України, грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку відноситься до сум, які належать працівникові при звільненні, в розумінні ст.116 КЗпП України, та підлягає виплаті разом з іншими сумами в день його звільнення.

Як вбачається з матеріалів справи на час видачі наказу про звільнення позивача в 2014 році, ОСОБА_3 не була використана відпустка за період з 10.09.2013 року по 29.01.2014 року тривалістю 12 днів, про що вказано в наказі про звільнення від 25.01.2014 року №13-к.

Згідно даного наказу відповідач виплатив при звільненні ОСОБА_3 компенсацію за 12 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період з 10.09.2013 року по 29.01.2014 року.

Позивач не заперечувала у судовому засіданні апеляційного суду, що в 2014 році їй виплачено компенсацію за невикористану відпустку тривалість якої становила 12 календарних днів.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 посилається на те, що накази про її звільнення скасовані та вона не заявляла свого бажання на заміну відпустки на компенсацію, а тому вона має право на надання їй відпустки за період роботи з 10.09.2013 року по 03.02.2014 року.

Проте, колегія суддів дані твердження позивача вважає необгрунтованими, оскільки обов'язок по виплаті компенсації за невикористану відпустку при звільненні працівника покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про виплату такої компенсації. Колегія суддів вважає, що скасування наказу про звільнення не має правового значення для вирішення вказаної справи, оскільки позивачем було отримано грошову компенсацію за 12 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період з 10.09.2013 року по 29.01.2014 року, при цьому надання днів відпустки без її оплати законом не передбачено.

Київський міський центр зайнятості в 2014 році ОСОБА_3 виплатив останній компенсацію за 12 днів невикористаної відпустки за період роботи з 10.09.2013 року по 03.02.2014 року відповідно до вимог ст.24 Закону України «Про відпустки» та ст.ст.47, 83 КЗпП України, а тому підстав для надання позивачу відпустки після виплати компенсації колегія суддів не вбачає.

Оскільки позовні вимоги про зобов'язання відповідача змінити дату звільнення з урахуванням відпустки за період з 10.09.2013 року по 03.02.2014 року є похідними від вимог про надання відпустки, а тому вони також задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги про підсудність даної справи окружному адміністративному суді міста Києва, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки на час звернення ОСОБА_3 до суду з даним позовом, остання вже не була державним службовцем.

А тому, даний спір підсудний судам загальної юрисдикції.

В апеляційній скарзі відповідач просив визнати правомірними та законними дії Київського міського центру зайнятості, однак вказані вимоги не підлягають задоволенню, оскільки Київський міський центр зайнятості зустрічні позовні вимоги до позивача не заявляв.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевіреними в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача Київського міського центру зайнятості задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 листопада 2017 року скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Київського міського центру зайнятості про зобов'язання надати відпустку та змінити дату звільнення відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 26 березня 2018 року.

Головуючий:

Судді: