Рішення № 72995852, 27.03.2018, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/4667/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2018 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :

судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

27 листопада 2017 року, представник позивачів звернувся до суду з названим позовом, в якому зазначив, що між ПАТ «Альфа-Банк» та відповідачем був укладений кредитний договір № 500272864 від 27.04.2012 р. на суму 49999 грн., згідно якого відповідач отримав вказані кредитні кошти.

30.09.2014 р. між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Дата ОСОБА_2» був укладений договір факторингу, відповідно до умов якого, до останніх перейшло право вимоги до відповідача грошових коштів за вищевказаним кредитним договором.

10.10.2016 р. між ТОВ «Дата ОСОБА_2» та позивачами укладено договір факторингу № 2016-1ДМГ/ЄАПБ, у відповідності до умов якого, останні набули право вимоги до відповідача коштів за вищевказаним кредитним договором, включаючи основну суму заборгованості, проценти, комісії та інші платежі, а саме, відповідно до додатку № 1-1 до договору факторингу, позивачі набули права грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором в сумі 82095,27 грн., з яких : 38265,55 грн. – основна заборгованість, 26129,72 грн. – заборгованість за процентами та комісією, 17700 грн. – пеня, штраф, неустойка за порушення графіку погашення заборгованості, про що було поставлено до відома відповідача письмовими повідомленнями про відступлення права вимоги на користь позивачів, вказані суми до цього часу не були сплачені відповідачем, і які представник позивачів у позові просив суд стягнути з відповідача на свою користь та судовий збір 1600 грн.

Представник позивачів в судове засідання не з`явився, надіславши до суду письмові клопотання, в яких позов підтримав у повному обсязі та на підставі ч. 2 ст. 158 ЦПК України (ч. 3 ст. 211 ЦПК України в новій редакції Закону), просив суд слухати справу за його відсутності, не заперечуючи проти постановлення заочного рішення по справі, а також надіслали до суду письмові пояснення на заяву відповідача щодо застосування строку позовної давності, з підстав її необґрунтованості та безпідставності (а.с. 38,46,48-49).

Відповідач в судовому засіданні позов не визнав повністю та просив відмовити у його задоволенні, застосувавши до спірних правовідносин строк позовної давності, передбачений ст.ст. 256,267,261 ЦК України, який закінчився 21.04.2016 р. та позивачі звернулися до суду з названим позовом з пропущенням строків позовної давності без поважних причин.

Заслухавши думку відповідача та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов’язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов’язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов’язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлено зобов’язання позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Стаття 11056-1 ЦК України передбачає, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. Індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки, повинен відповідати таким вимогам: 1) поточне значення індексу повинно періодично, але не рідше одного разу на місяць, публікуватися в засобах масової інформації або оприлюднюватися через інші загальнодоступні регулярні джерела інформації. Кредитний договір повинен містити посилання на джерело інформації про відповідний індекс; 2) індекс повинен ґрунтуватися на об'єктивних індикаторах фінансової сфери, що дозволяють визначити ринкову вартість кредитних ресурсів; 3) значення індексу повинно встановлюватися незалежною установою з визнаною діловою репутацією на ринку фінансових послуг.

У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання, відповідно до ч.3 цієї статті, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

За умовами ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання.

Приписами статей 525,526 ЦК України передбачено, що зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов кредитного договору та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Також, статтею 617 ЦК України передбачено – особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

У відповідності до ч. 1 ст. 634 ЦК України – договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд встановив, що між ПАТ «Альфа-Банк» та відповідачем був укладений кредитний договір № 500272864 від 27.04.2012 р. на суму 49999 грн., згідно якого відповідач отримав вказані кредитні кошти, що підтвердив відповідач в судовому засіданні (а.с. 5-9).

30.09.2014 р. між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Дата ОСОБА_2» був укладений договір факторингу, відповідно до умов якого, до останніх перейшло право вимоги до відповідача грошових коштів за вищевказаним кредитним договором (а.с. 15-17).

10.10.2016 р. між ТОВ «Дата ОСОБА_2» та позивачами укладено договір факторингу № 2016-1ДМГ/ЄАПБ, у відповідності до умов якого, останні набули право вимоги до відповідача коштів за вищевказаним кредитним договором, включаючи основну суму заборгованості, проценти, комісії та інші платежі, а саме, відповідно до додатку № 1-1 до договору факторингу, позивачі набули права грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором в сумі 82095,27 грн., з яких : 38265,55 грн. – основна заборгованість, 26129,72 грн. – заборгованість за процентами та комісією, 17700 грн. – пеня, штраф, неустойка за порушення графіку погашення заборгованості, про що було поставлено до відома відповідача письмовими повідомленнями про відступлення права вимоги на користь позивачів від 19.10.2016 р. та від 24.10.2016 р. про існуючи несплачену відповідачем кредитну заборгованість, які він особисто отримав поштою, що він підтвердив в судовому засіданні, однак, як встановив суд, вказані суми до цього часу не були сплачені відповідачем, і обґрунтований та зроблений у відповідності до діючого законодавства України розрахунок якої, був зроблений позивачами і наданий суду (а.с. 12-14,18-31).

Станом на дату винесення рішення, доказів погашення заборгованості, відповідачем суду не надано і відповідно у суду вони відсутні.

Відповідачем було надіслано до суду письмове клопотання, яке він наголосив і підтримав в судовому засіданні про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, який сплинув на думку відповідача 21.04.2016 р. з підстав, викладених у вказаному клопотанні (а.с. 41-43).

Вивчивши вказане клопотання відповідача про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин, суд дійшов наступних висновків.

Так, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України - підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України - договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України - загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, і згідно п. 1 ч. 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за зобов’язаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання кредитного договору.

Разом з тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на події, має неминуче настати (ст.ст. 251,252 ЦК України).

Виходячи з приписів ст. 260 ЦК України - позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України - перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до Правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 06 листопада 2013 року в справі № 6-116цс13 - за змістом ст. 261 ЦК України, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони прав на позов.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 261 ЦК України - перебіг позовної давності за зобов’язаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання.

Оскільки кредитний договір - це договір який має чіткі часові рамки для виконання зобов’язань за ним, то, керуючись, вище зазначеними нормами права, перебіг позовної давності за Кредитним договором починається зі спливом встановленого строку повного виконання кредитних зобов’язань.

Так, відповідно до п.п. 2.3 вищевказаного кредитного договору № 500272864 від 27.04.2012 р. - дата повернення кредиту - 28.04.2015 року.

Відповідно до умов вище зазначеного договору, позичальник може здійснювати дострокове повне погашення кредиту шляхом перерахування коштів в сумі, достатній для погашення залишку заборгованості за кредитом, а також нарахованих процентів за користування кредитом за період фактичного користування кредитом та комісії за обслуговування Кредиту.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_1 мав дійсне право реально здійснити погашення кредитної заборгованості, що утворилася внаслідок недобросовісного виконання ним, як позичальником своїх кредитних зобов’язань у будь-який день до дати остаточного повернення кредиту, а саме до 28.04.2015 року, чого він не зробив, допустивши прострочення по сплаті кредитного боргу.

Вищевказаний факт підтверджує відсутність у кредитора (позивачів) доцільності звертатися до суду для захисту своїх порушених прав до дати остаточного повернення кредиту позичальником - відповідачем, оскільки кредитний договір № 500272864 від 27.04.2012 р. - має чіткий встановлений строк виконання позичальником (відповідачем) своїх кредитних зобов’язань.

А відтак, на думку суду, строк позовної давності необхідно відраховувати по вказаному кредитному договору 500272864 від 27.04.2012 р. – з 17.09.2015 р.

Отже, суд вважає, що загальний строк позовної давності в даних спірних правовідносинах щодо стягнення заборгованості за Кредитним договором 500272864 від 27.04.2012 р. має часові рамки з 28.04.2015 р. по 28.04.2018 р. включно.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ч. 1 ст. 516 ЦК України - заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

10.10.2016 р. між позивачами ТОВ «ФК «ЄАПБ»ТОВ та ТОВ «Дата ОСОБА_2» було укладено Договір факторингу № 2016-1 ДМГ/ЄАПБ, у відповідності до умов якого, останні відступили позивачам право вимоги від відповідача коштів (включаючи проценти, комісії, штрафні санкції та інші платежі), право на одержання яких належить ТОВ «Дата ОСОБА_2» за договором факторингу між останніми та ПАТ «Альфа-Банк» від 30.09.2014 р., а позивачі, відповідно набули право вимоги грошових коштів, в тому числі від відповідача за кредитним договором № 500272864 від 27.04.2012 р.

Таким чином, беручи до уваги приписи ч. 1 ст. 261 ЦК України, строк позовної давності починає відраховуватися з моменту відступлення права вимоги, а саме після підписання договору факторингу № 2016-1 ДМГ/ЄАПБ від 10.10.2016 р., адже тільки з цього моменту позивачі довідалися про порушення відповідачем ОСОБА_1 своїх кредитних зобов’язань.

Отже, загальний строк позовної давності щодо стягнення заборгованості за кредитним договором № 500272864 від 27.04.2012 р. має часові рамки з 10.10.2016 р. по 10.10.2019 р.

Позивачі звернувшись до суду 27.11.2017 року, на думку суду, застосували заходи щодо захисту своїх прав в межах строку позовної давності. Таким чином, підстави вважати, що строк пред’явлення позовних вимог був пропущений, у суду відсутні.

У зв’язку з викладеним, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними документально, які найшли своє підтвердження в судовому засіданні та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, як такі, що заявлені в межах строків позовної давності з підстав, викладених вище.

Крім суми заборгованості за невиконання умов кредитного договору, з відповідача на користь позивачів, в порядку ст. 141 ЦПК України - підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за розгляд справи 1600 грн., які були підтверджені документально (а.с. 2).

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272-274 ЦПК України, ст.ст. 256,257,260,261,512,525,526,530,549,550,551,599,617,625,626,629,634,1048,1050,1054,1056-1 ЦК України, Постановою Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», Правовим висновком ВСУ по справі № 6-116цс13, суд, -

В И Р І Ш И В :

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити ;

2.Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (ЄДРПОУ : 35625014) заборгованість за кредитним договором у розмірі 82095,27 грн. та судовий збір у сумі 1600 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Гандзій Д.М.