Рішення № 72995459, 15.03.2018, Кілійський районний суд Одеської області

Справа № 502/813/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2018 року м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Балана М.В.,

за участю секретаря судового засідання Урсул Г.К.,

представника позивача ОСОБА_1, представників відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Кілія цивільну справу за позовом

ОСОБА_4

до

Держави Україна в особі:

Генеральної прокуратури України

Ізмаїльського відділу поліції Головного управління національної поліції в Одеській області та

Державної казначейської служби України

про

відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 звернулася до Кілійського районного суду Одеської області з позовом до Генеральної прокуратури України, третя особа управління Державного казначейства України в Одеській області про стягнення 5806 гривень моральної шкоди та судових витрат.

Під час розгляду справи ОСОБА_4 неодноразово доповнювала та уточнювала позовні вимоги.

22.06.2017 року ОСОБА_4 подала до суду остаточну уточнену позовну заяву до Держави Україна в особі Генеральної прокуратури України, Ізмаїльського відділу поліції Головного управління національної поліції в Одеській області та Державної казначейської служби України про відшкодування 27200 гривень матеріальної та 16000 гривень моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду /а.с. 208-212/.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 пояснив, що 29.05.2013 року заступником начальника СВ Кілійського РВ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_6 за № 12013170310000819 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості відносно ОСОБА_4, згідно з якими остання з березня 2011 року по 18.05.2013 року не здавала до бухгалтерії підприємства відомості про реалізацію талонів на їжу, в результаті чого незаконно заволоділа грошима в сумі 210576 гривень, які належать Підприємству ТОВ «Титан». Дії ОСОБА_4 отримали первинну кваліфікацію за ст. 185 ч. 3 КК України.

06.06.2013 року між ОСОБА_4 та адвокатом ОСОБА_5 укладено угоду про надання захисником правової допомоги у кримінальному провадженні відомості про яке 29.05.2013 року за № 12013170310000819 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Згідно з зазначеним договором про надання правової допомоги, сторонами встановлена вартість послуг адвоката у розмірі 4000 гривень щомісячно.

01.08.2013 року слідчий СВ Кілійського РВ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_7 повідомив ОСОБА_4 про підозру у вчиненні вищевказаного злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та допитав її в якості підозрюваної. Під час допиту у якості підозрюваної ОСОБА_4 винною себе у вчиненні інкримінованого злочину не визнала у повному обсязі.

02.08.2013 року ухвалою слідчого судді Кілійського районного суду Одеської області Тюміна О.Г. відмовлено у задоволенні клопотання слідчого СВ Кілійського РВ ГУМВС України в Одеській області Григорґєва О.С., погодженого з прокурором Кілійської районної прокуратури Одеської області ОСОБА_8, про обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Ухвалою колегії суддів палати з кримінальних справ апеляційного суду Одеської області від 09.08.2013 року частково задоволено апеляційну скаргу прокурора прокуратури Одеської області ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Кілійського районного суду Одеської області Тюміна О.Г. від 02.08.2013 року про відмову у задоволенні клопотання слідчого про обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Скасовано ухвалу слідчого судді та ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 30 діб та застосовано альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 22940 гривень.

12.08.2013 року ОСОБА_9, яка є сестрою ОСОБА_4 внесено заставу у розмірі 22940 гривень.

У період часу з 19.08.2013 року по 13.12.2013 року адвокатом ОСОБА_5, який здійснював захист ОСОБА_4 у кримінальному провадженні, відомості про яке 29.05.2013 року за № 12013170310000819 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, було подано на ім'я слідчого СВ Кілійського РВ ГУМВС України в Одеській області Григорґєва О.С. 8 клопотань про проведення певних слідчих дій, спрямованих на встановлення невинуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення (злочину). Однак жодне з клопотань, слідчим задоволено не було.

Постановою прокурора Кілійського району Одеської області ОСОБА_10 від 30.12.2013 року кримінальне провадження, відомості про яке 29.05.2013 року за № 12013170310000819 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за звинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ст. 185 ч. 4 КК України у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанні можливостей їх отримання - закрито.

Відповідно до акту приймання - передачі виконаних послуг згідно договору про надання правової допомоги від 06.06.2013 року, укладеного між ОСОБА_4 та адвокатом ОСОБА_5 та додатком до вказаного акту від 09.01.2014 року, під час здійснення повноважень по захисту підозрюваної, захисником за період з 06.06.2013 року по 30.12.2013 року було витрачено 68 повних годин, на загальну суму 31198 гривен. При цьому, за домовленістю сторін, ОСОБА_4 виплатила адвокату ОСОБА_5 мінімальну суму - 27200 гривень.

22.08.2014 року ОСОБА_4 звернулась до прокурора Кілійського району Одеської області ОСОБА_10 з заявою про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Листом прокурора Кілійського району Одеської області ОСОБА_10 від 05.09.2014 року (16-77)2032вих-14 ОСОБА_4 відмовлено у відшкодуванні шкоди у позасудовому порядку.

З 01.08.2013 року, тобто з моменту повідомлення ОСОБА_4 про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 ч. 4 КК України і до 30.12.2013 року - закриття кримінального провадження, минуло 5 місяців.

Під час тривалого перебування під слідством, внаслідок постійного стресу, в позивача суттєво погіршився стан здоров'я. Майже 5 місяців позивач була обмежена у пересуванні внаслідок застосування запобіжного заходу у вигляді застави. За весь цей час представник позивача неодноразово звертався до слідчого з численними клопотаннями, у тому числі з клопотаннями про закриття кримінальної справи, порушеної щодо ОСОБА_4, однак усі клопотання залишались без задоволення. Позивач та її представники вважають, що заявлена ОСОБА_4 сума відшкодування завданої їй моральної шкоди у розмірі 16000 гривень буде достатньою для того, щоб компенсувати позивачу фізичні та душевні втрати, в зв'язку з чим просять суд задовольнити її позов у повному обсязі.

Представник відповідач – Генеральної прокуратури України, ОСОБА_2, в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_4 не визнав у повному обсязі та пояснив, що постановою прокурора Кілійського району Одеської області ОСОБА_10 від 30.12.2013 року кримінальне провадження, відомості про яке 29.05.2013 року за № 12013170310000819 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за звинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ст. 185 ч. 4 КК України у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанні можливостей їх отримання - закрито

Під час розслідування вказаної кримінальної справи ОСОБА_4 не затримувалась, під вартою не утримувалась, запобіжний захід відносно неї не обирався. Таким чином, на думку представника, позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими.

Не підлягають задоволенню також і вимоги позивача про стягнення на її користь матеріальної шкоди, а саме витрат на оплату послуг захисника, оскільки суду не надано обґрунтований розрахунок вказаних витрат, а також позивачем порушено порядок звернення за відшкодуванням матеріальної шкоди у позасудовому порядку передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі по тексту - Закон). Відповідно до ст. 12 Закону, розмір відшкодованої шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі дії чи розглядав справу, в місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суд, про що виносять постанову (ухвалу). У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду – до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

На підставі вищевикладеного представник просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник Державної казначейської служби України, ОСОБА_3, в судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що шкоду позивачу завдано діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, але всупереч цьому вона пред'являє вимоги до Державної казначейської служби України.

Відповідно до ст. 176 Цивільного кодексу України, юридичні особи, створені державою, не відповідають по зобов'язанням держави.

Відповідно до ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає по своїм зобов'язанням. Казначейство України є окремою юридичною особою, самостійно несе відповідальність за своїми зобов'язаннями, ні в яких правовідносинах з позивачем не перебувало та ніяких прав і законних інтересів позивача не порушувало.

Водночас, жодним нормативно-правовим документом не передбачено покладання відповідальності на Казначейство України за неправомірні дії чи бездіяльність інших органів чи підприємств.

В порушення вимог ст. 12 Закону та не зважаючи на встановлений порядок вирішення питання про відшкодування шкоди, позивач не звертався до органу, що провадив слідчі дії чи розглядав справу з відповідною заявою, як вбачається з матеріалів справи.

Позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між діями органів прокуратури та тяжкими фізичними та моральними стражданнями, на які посилається позивач, так як позивачем не надано жодних доказів того, що ці фізичні та моральні страждання виникли внаслідок дій органів досудового слідства.

Представник Ізмаїльського відділу поліції Головного управління національної поліції в Одеській області в судове засідання не з’явився, однак надав на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту права, встановлених цивільним законодавством, є, зокрема, його визнання.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як зазначено у ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані сторонами письмові докази та розглянувши справу у межах заявлених позовних вимог, суд достовірно встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

29.05.2013 року заступником начальника СВ Кілійського РВ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_6 за № 12013170310000819 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості відносно ОСОБА_4, згідно з якими остання з березня 2011 року по 18.05.2013 року не здавала до бухгалтерії підприємства відомості про реалізацію талонів на їжу, в результаті чого незаконно заволоділа грошима в сумі 210576 гривень, які належать Підприємству ТОВ «Титан». Дії ОСОБА_4 отримали первинну кваліфікацію за ст. 185 ч. 3 КК України /а.с. 169/.

06.06.2013 року між ОСОБА_4 та адвокатом ОСОБА_5 укладено угоду про надання захисником правової допомоги у кримінальному провадженні, відомості про яке 29.05.2013 року за № 12013170310000819 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Згідно з зазначеним договором про надання правової допомоги, сторонами встановлена вартість послуг адвоката у розмірі 4000 гривень щомісячно /а.с. 16/.

01.08.2013 року слідчий СВ Кілійського РВ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_7 повідомив ОСОБА_4 про підозру у вчиненні вищевказаного злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та допитав її в якості підозрюваної. Під час допиту у якості підозрюваної ОСОБА_4 винною себе у вчиненні інкримінованого злочину не визнала у повному обсязі /а.с. 170-175/.

02.08.2013 року ухвалою слідчого судді Кілійського районного суду Одеської області Тюміна О.Г. відмовлено у задоволенні клопотання слідчого СВ Кілійського РВ ГУМВС України в Одеській області Григорґєва О.С., погодженого з прокурором Кілійської районної прокуратури Одеської області ОСОБА_8, про обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою /а.с. 176-178/.

Ухвалою колегії суддів палати з кримінальних справ апеляційного суду Одеської області від 09.08.2013 року частково задоволено апеляційну скаргу прокурора прокуратури Одеської області ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Кілійського районного суду Одеської області Тюміна О.Г. від 02.08.2013 року про відмову у задоволенні клопотання слідчого про обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Скасовано ухвалу слідчого судді та ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 30 діб та застосовано альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 22940 гривень /а.с. 179-181/.

12.08.2013 року ОСОБА_9, яка є сестрою ОСОБА_4 внесено заставу у розмірі 22940 гривень /а.с. 182/.

У період часу з 19.08.2013 року по 13.12.2013 року адвокатом ОСОБА_5, який здійснював захист ОСОБА_4 у кримінальному провадженні, відомості про яке 29.05.2013 року за № 12013170310000819 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, було подано на ім'я слідчого СВ Кілійського РВ ГУМВС України в Одеській області Григорґєва О.С. 8 клопотань про проведення певних слідчих дій (допит свідків, витребування доказів, призначення та проведення експертиз), спрямованих на встановлення невинуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення (злочину). Жодне з клопотань, слідчим задоволено не було /а.с. 183-199/.

Постановою прокурора Кілійського району Одеської області ОСОБА_10 від 30.12.2013 року кримінальне провадження, відомості про яке 29.05.2013 року за № 12013170310000819 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за звинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ст. 185 ч. 4 КК України у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанні можливостей їх отримання – закрито /а.с. 203-204/.

Відповідно до акту приймання - передачі виконаних послуг згідно договору про надання правової допомоги від 06.06.2013 року, укладеного між ОСОБА_4 та адвокатом ОСОБА_5 та додатком до вказаного акту від 09.01.2014 року, під час здійснення повноважень по захисту підозрюваної, захисником за період з 06.06.2013 року по 30.12.2013 року було витрачено 68 повних годин, на загальну суму 31198 гривен. При цьому, за домовленістю сторін, ОСОБА_4 виплатила адвокату ОСОБА_5 мінімальну суму - 27200 гривень /а.с. 17, 46/. Уточнений позов, акт та додаток до акту приймання - передачі виконаних послуг згідно договору про надання правової допомоги містить обґрунтований розрахунок вартості послуг наданих адвокатом, який перевірено судом і, представниками відповідачів не оспорюється.

22.08.2014 року ОСОБА_4 звернулась до прокурора Кілійського району Одеської області ОСОБА_10 з заявою про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Листом прокурора Кілійського району Одеської області ОСОБА_10 від 05.09.2014 року (16-77)2032вих-14, ОСОБА_4 відмовлено у відшкодуванні шкоди у позасудовому порядку /а.с. 59/.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

У відповідності до ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно з п. 1 ст. 1, п. 5 ст. 3 Закону України від 1 грудня 1994 р. № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (з наступними змінами) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Відповідно до п. 2 ст. 2 Закону, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно з п. 5 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», у наведених в статті 1 цього закону випадках громадянинові відшкодовуються, в тому числі суми, сплачені ним у зв’язку з поданням йому юридичної допомоги та моральна шкода.

Відповідно до п.п. 4, 10 Положення про застосування Закону завдана громадянинові шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Громадянинові повертаються суми, сплачені ним у зв’язку з наданням юридичної допомоги. До цих сум відносяться суми, сплачені ним адвокатському об’єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним в рахунок оплати витрат адвоката у зв’язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Крім того, право на відшкодування шкоди в повному обсязі гарантоване й ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, норми якої згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом національного права.

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України). Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, враховуючи рішення Європейського Суду від 08 червня 1976 року у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» та рішення від 02 грудня 1986 року у справі «Боцано проти Франції», кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Відповідно до ст. 12 Закону розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі дії чи розглядав справу, в місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суд, про що виносять постанову (ухвалу). У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду – до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Оскільки судом було достовірно встановлено, що ОСОБА_4 завдано матеріальну шкоду у розмірі 27200 гривень - сума, сплачена нею у зв’язку з наданням юридичної допомоги, розрахунок та розмір зазначеної суми представниками відповідачів не оспорюється, а прокурор, який закривав кримінальне провадження відносно позивача - відмовив у відшкодуванні цієї шкоди (листом, а не постановою), суд приходить до висновку, що позов в частині стягнення матеріальної шкоди є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частин 2 та 3 ст. 13 Закону, розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Таким чином, у зазначеному Законі передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися та обґрунтовуватися судом із урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року становить 3723 гривні.

З огляду на період перебування ОСОБА_4 під слідством (5 місяців) розмір відшкодування моральної шкоди гарантований позивачу не може бути меншим ніж 18615 гривень (3723 гривні х 5 місяців).

Європейський суд з прав людини у своїх рішення неодноразово зазначав, що оцінюючи розумність тривалості проваджень у справі, потрібно брати до уваги особливі обставини справи та критерії, викладені в практиці Суду, зокрема складність справи, поведінку заявника та відповідних органів, а також важливість справи для заявника (Kudla v. Poland [GC], № 30210/96, п. 124, ECHR 2000-XI). Обвинувачений в кримінальному провадженні має право на розгляд його справи належним чином; стаття 6 в кримінальному провадженні застосовується, щоб позбавити особу, яку звинувачено, залишатись тривалий час у стані невизначеності щодо своєї долі (див. «Нахманович проти Росії», № 55669/00, п. 89, від 2 березня 2006 року).

Суд вважає, що справа була дуже важливою для позивача, оскільки вона страждала від почуття невизначеності свого майбутнього, зважаючи на те, що вона ризикувала бути ув’язненою та зазнала інших негативних впливів унаслідок притягнення до кримінальної відповідальності.

Кріт того, така тривалість розгляду справи мала місце з вини державних органів, і на думку суду, є надмірною і такою, що не відповідає вимозі розумного строку.

З огляду на викладене, а також той факт, що суд позбавлений можливості виходити за межі заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 16000 гривень є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Присуджені до стягнення суми відшкодування матеріальної та моральної шкоди належить стягнути з Державної казначейської служби України, оскільки саме на неї, як вбачається з Додатку 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» покладено обов’язок з проведення у 2018 році видатків на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду /код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 3504030/.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12-13, 18, 141, 258-259, 263-268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_4 до Держави Україна в особі Генеральної прокуратури України, Ізмаїльського відділу поліції Головного управління національної поліції в Одеській області та Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути на користь ОСОБА_4, РНОКПП НОМЕР_1, матеріальну шкоду у розмірі 27200 (двадцять сім тисяч двісті) гривень та моральну шкоду в розмірі 16000 (шістнадцять тисяч) гривень, за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до апеляційного суду Одеської області.

Суддя Кілійського районного суду ОСОБА_11