Постанова № 72995013, 22.03.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/3918/16-ц 22.03.2018

Провадження №22-ц/784/295/18

Провадження № 22-ц/784/295/18

Категорія 48

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 березня 2018 року м. Миколаїв

справа № 490/3918/16-ц

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Данилової О.О., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Лептуга С.С.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене 28 листопада 2017 року під головуванням судді Гуденко О.А. у приміщенні цього суду,

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2016 р. ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом до ОСОБА_2, який обґрунтовувала тим, що вони з 2003р. проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. 22 червня 2005 року придбали квартиру АДРЕСА_1, у договорі купівлі-продажу покупцем зазначений відповідач. 25 серпня 2006 року між ними було зареєстровано шлюб, а 22 квітня 2008 р. шлюб розірвано. 14 червня 2007 року ОСОБА_2 надав їй розписку, за якою зобов'язався ніколи не претендувати на спірну квартиру та відмовився від неї на її користь. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 січня 2015 року вказану квартиру визнано її спільною сумісною власністю з відповідачем. ОСОБА_1 вказувала, що квартиру вони придбали у технічно незадовільному стані, що вимагало капітального ремонту та реконструкції, який вона здійснювала за власні кошти як в період шлюбу так і після його розірвання та вважає, що при поділі квартири необхідно відступити від рівності часток подружжя у спільній власності.

Посилаючись на викладене, неодноразово уточнюючи позовні вимоги, остаточно просила визнати за нею право власності на 9/10 часток квартири АДРЕСА_1, залишивши у ОСОБА_2 право власності на 1/10 частку даної квартири.

Відповідач позов не визнав.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 листопада 2017 року (з урахуванням ухвали цього суду від 29 листопада 2017 року про виправлення описки) позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано право власності за ОСОБА_1 на 2/3 частки квартири АДРЕСА_2. Залишено у власності ОСОБА_2 право власності на 1/3 частку вказаної квартири. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 458 грн. 27 коп. судового збору.

Додатковим рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2000грн. судових витрат за проведення судової експертизи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким поділити спірну квартиру порівну. Апелянт зазначав про недоведеність того, що зроблені після розірвання шлюбу за рахунок ОСОБА_1 поліпшення квартири збільшили її ринкову вартість, а тому вважав безпідставним збільшення частки позивачки у спільному майні.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 та залишити рішення без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 60 СК України, вважається, що кожна річ набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

За приписами ст.ст. 68, 69 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Вони мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до ч.1 ст.70 СК у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно роз'янень, викладених у пунктах 23 - 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 22 червня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського округу Нікітіним Р.В. за реєстр. № 3568, відповідач ОСОБА_2 придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 6).

На момент придбання вказаної квартири ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу. Дані обставини встановлені рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 січня 2015 року у справі № 490/12767/14-ц. Вказаним рішенням суду квартиру АДРЕСА_1 визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2.(а.с. 18-20).

25 серпня 2006 року сторонами було зареєстровано шлюб, а 22 квітня 2008 р. шлюб розірвано (а.с. 7, 9).

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 07 квітня 2014 року скасовано рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 листопада 2013 року, та ухвалено нове - про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права особистої власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 78-81).

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із преюдиційності (згідно з вимогами ч. 3 ст. 61 ЦПК в редакції на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення) встановлених вищевказаними рішеннями Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 січня 2015 року та Апеляційного суду Миколаївської області від 07 квітня 2014 року обставин щодо недоведеності придбання спірної квартири за особисті кошти ОСОБА_1 та належності квартири до спільної сумісної власності сторін.

Також судом вірно встановлено, що матеріалами справи підтверджено збільшення площі спірної квартири під час перебування сторін у шлюбі. Так, згідно довідки ММБТІ №69 від 21.01.2016 року (а.с. 77) у вересні 2005 р. по замовленню від 21.09.2005 р. № 2-10806 власника ОСОБА_2 проводилась технічна інвентаризація квартири АДРЕСА_1 та виготовлявся технічний паспорт. За результатами проведеної інвентаризації, виявлено самочинне будівництво, а саме: до квартири АДРЕСА_3 побудована нежитлова прибудова літ.Б1 загальною площею 22,5 кв.м., в результаті чого квартира АДРЕСА_3 має загальну площу 81,0 кв.0 кв.м. житлову - 39,1 кв.м. Отже, добудова літ. Б1, загальною площею 22,5 кв.м. була зведена вже станом на 21.09.2005 року та завершена будівництвом до лютого 2007 року (а.с.12-13 - технічний паспорт на квартиру, а.с. 22 - Звіт експерта від 22.02.2007 року). Зазначені обставини також підтверджені Висновком судової експертизи № 125-087 від 23.01.2017р.

При цьому судом правильно враховано, що сам по собі факт введення цієї прибудови в експлуатацію Розпорядженням Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради від 11.04.2012 року, тобто після розірвання шлюбу, не може слугувати підставою для визнання її такою, що збудована особисто позивачкою.

Крім того, суд вважав доведеним позивачем ОСОБА_1 що протягом 2010 року нею проводилась нова система опалення в квартирі, заміна вікон, сантехники, певна частина оздоблювальних робіт.

Задовольняючи частково позов та залишаючи за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину спірної квартири і визнаючи за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частин цієї квартири, суд виходив з того, що на час її придбання частки сторін у цьому майні були рівними, а висновком проведеної у справі експертизи № 125-087 встановлено, що вартість спірної квартири станом на теперішній час порівняно з часом її придбання збільшилася майже вдвічі, в тому числі і за рахунок поліпшень, які здійснені позивачкою після розірвання шлюбу, що є підставою для збільшення частки позивачки у спільному майні.

Проте повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічні приписи містив ЦПК в редакції, що діяла на час розгляду справи судом першої інстанції (у статті 10, 60).

Висновком судової експертизи № 125-087 від 23.01.2017р. (а.с. 92-155) встановлено, що проведення реконструкції, перепланування та ремонту спірної квартири виконувалось в період з 22.06.2005р. по 20.12.2010р. Проте, згідно цього Висновку визначити наскільки збільшилась вартість квартири станом на теперішній час порівняно з січнем 2008 року (на час припинення шлюбних відносин сторін) не надається можливим.

Той факт, що вартість спірної квартири станом на теперішній час порівняно з часом її придбання збільшилася майже вдвічі, сторони не заперечують, але зазначене не доводить збільшення вартості спірного майна з часу припинення їх шлюбних відносин та на час судового розгляду саме за рахунок поліпшень, які здійснені позивачкою після розірвання шлюбу - проведенням нової системи опалення, заміни вікон, сантехники, виконанням оздоблювальних робіт, як це встановлено судом першої інстанції.

Між тим, як встановлено судом і підтверджено матеріалами справи, збільшення площі квартири відбулось за рахунок виконаної прибудови літ. Б1, будівництво якої відбулось за час шлюбу сторін, тоді як належних та переконливих доказів, які б доводили, що проведені позивачкою роботи після розірвання шлюбу забезпечили приріст ринкової вартості спірної квартири, матеріали справи не містять.

За таких обставин не можна вважати доведеним позивачкою, що зроблені нею після розірвання шлюбу та за її рахунок поліпшення квартири збільшили ринкову вартість цього нерухомого майна порівняно із вартістю на час припинення сторонами шлюбних відносин, а тому колегія суддів вважає, що відсутні передбачені законом підстави для збільшення частки позивачки у спільному майні.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до ст.ст. 74, 70 Ск України за ОСОБА_1 необхідно визнати право власності на ? частку квартири АДРЕСА_2, залишивши у власності ОСОБА_2 право власності на ? частку цієї квартири.

Право ОСОБА_1 на відшкодування витрат щодо утримання спільного з відповідачем майна та проведення його поліпшень може бути захищено у інший спосіб.

Отже, рішення суду від 28 листопада 2017 року відповідно до п.2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає зміні.

Відповідно до ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки слід стягнути судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог в загальній сумі 4563грн. 09 коп. (1203,09 грн. судового збору + 3360грн. витрат за проведення судової експертизи).

За такого, також підлягає зміні і додаткове рішення суду від 20 грудня 2017 року.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 листопада 2017 року та додаткове рішення від 20 грудня 2017 року - змінити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частку квартири АДРЕСА_2.

Залишити у власності ОСОБА_2 право власності на ? частку квартири АДРЕСА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4563грн. 09 коп. (чотири тисячі п'ятсот шістдесят три гривні дев'ять копійок).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді: О.О. Данилова

Н.О. Шаманська

__________

Повний тест постанови складено 27 березня 2018 року.