Рішення № 72992122, 22.03.2018, Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/2638/17

Провадження № 2/309/336/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2018 року м. Хуст

Хустський районний суд

Закарпатської області

в складі: головуючого-судді Сідей Я.Я.

секретаря судового засідання: Раковці Г.Ю.

з участю позивача: ОСОБА_1

адвоката: ОСОБА_2

представника відповідачів: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хуст справу за позовом ОСОБА_1

до

ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: виконавчий комітет Хустської міської ради

про усунення перешкод у користуванні власністю, –

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третьої особи: виконкому Хустської міської ради про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зобов’язання відповідачів звільнити належну йому на праві власності земельну ділянку від самочинно збудованих автомобільних гаражів шляхом їх знесення (розібрання). Посилається на те, що він є власником житлового будинку № 56 по вул. Керамічній в м. Хуст, який розташований на земельній ділянці площею 0,082 га.. Відомості про право власності внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 29.05.2017 р. за № 1260687421108. У травні минулого року при виготовленні технічної документації на земельну ділянку, на якій розташований будинок та проведенні кадастрової зйомки, виконавцем робіт ТОВ «Хуст-Земля Карпат» встановлено, що внаслідок самовільного розміщення відповідачами ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, мешканцями будинку № 3 «А» по вул. Грабаря в м. Хуст було самовільно розміщено автомобільні гаражі на належній йому земельній ділянці. Виконкомом Хустської міської ради було повідомлено позивача, що у 1995-1997 р.р. впритул до його дворогосподарства збудовано два гаражі, на один з яких рішенням виконкому від 26.11.1997 р. № 413 надано дозвіл на виготовлення правовстановлюючих документів на встановлений збірно-розбірний гараж ОСОБА_7 та виготовлено будівельний паспорт. Відносно іншого гаражу інформація відсутня.

Вважає, що право користування земельною ділянкою у нього виникло на підставі положень Земельного кодексу Української РСР 1970 року та договору купівлі-продажу житлового будинку від 25.01.1977 р. Відповідно до ч.2 ст.120 ЗК України особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником відповідної земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику. Право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. Кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Таким чином, на час винесення рішення виконкомом Хустської міської ради від 26.11.1997 р. про надання дозволу ОСОБА_7 на виготовлення правовстановлюючих документів на встановлений гараж, у позивача вже існувало право власності на земельну ділянку, на якій даний гараж розміщений. Вважає, що відповідачами порушено його право власності на земельну ділянку у зв’язку з розміщенням на ній самовільно споруджених гаражів. Просить суд винести рішення, яким зобов’язати відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 усунути перешкоди у здійсненні ним права власності на земельну ділянку, розташовану по вул. Керамічній, 56 в м. Хуст та звільнити вказану земельну ділянку від самовільно збудованих автомобільних гаражів шляхом їх знесення (розібрання).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, його адвокат згідно договору про надання правової допомоги ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали повністю, посилаючись на наведені в позові обставини. Просять суд позов задоволити повністю.

Представник відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 – ОСОБА_3, яка діє згідно довіреностей, в судовому засіданні позов не визнала повністю, посилаючись на наведені у відзиві та додаткових поясненнях обставини. У вказаних заявах по суті справи представник зазначає, що відповідачі позовні вимоги ОСОБА_1 не визнають та вважають їх такими, що не підлягають до задоволення з наступних підстав. Статтею 152 ЗК визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Відповідно до ст. 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Проте, висуваючи таку вимогу, позивач не надав жодного доказу на підтвердження свого права власності на земельну ділянку, розташовану по вул. Керамічній, 56 в м. Хусті. Посилання на норми ЗК Української РСР 1970 року та договір купівлі-продажу від 25.01.1977 року є невірним, оскільки відповідно до частини другої статті 120 ЗК України особа, яка набула право власності на будівлю чи споруду, стає власником відповідної земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику. У 1977 р. права власності на землю громадяни України не мали. Пунктом 5 постанови Верховної Ради Української РСР № 562-ХІІ від 18.12.1990 р. «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» встановлено, що рішення про надання і вилучення земельних ділянок, прийняті до 15 березня 1991 року відповідними органами в межах їх компетенції, але не виконані на час введення Земельного Кодексу Української РСР в дію, підлягають виконанню відповідно до вимог Кодексу; громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав землеволодіння або землекористування. Відповідно до ст. 22 ЗК 1970 року приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється. Право власності на землю з’явилося в Україні 1992 року. Стаття 120 появилась в Земельному кодексі 2001 року, який є чинним з 01.01.2002 року. З 1 січня 2002 р. відповідно до статті 125 ЗК право власності чи користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 2 травня 2009 р. у відповідності із Законом України від 5 березня 2009 р. N 1066-VI право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав; громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (пункт 7 розділу X "Перехідні положення" ЗК), одержані ними до 1 січня 2002 р. у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством; при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 р. в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. Стверджуючи, що земельна ділянка під будинком перейшла до позивача від попереднього власника, він зазначає, що право користування земельною ділянкою виникло на підставі положень Земельного кодексу Української РСР 1970 року та на підставі договору купівлі-продажу будинку від 25 січня 1977 року, на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, при цьому жодного доказу на підтвердження наведених фактів суду не надав, зокрема, доказів щодо прав попереднього користувача земельної ділянки, доказів щодо місця розташування земельної ділянки, її меж тощо.

В пп. "в" п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (із наступними змінами і доповненнями) зазначено, що, вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що з 01 січня 2002 р. відповідно до статті 125 ЗК України право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 02 травня 2009 р. у відповідності із Законом України від 05 березня 2009 р. № 1066-VI право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Статтею 126 ЗК (у редакції Закону України від 07.07.2011 № 3613-VI) встановлено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Позивачем не надано до суду належних і допустимих доказів, що йому належить право власності на земельну ділянку, не надано доказів порушення його прав саме відповідачами, підтвердження того що, забудови здійснені безпосередньо та особисто відповідачами. Крім того, з доданого до позовної заяви збірного кадастрового плану земельної ділянки вбачається, що площа земельної ділянки, нібито належної позивачу, без гаражів складає 0,0372 га, площа земельної ділянки з гаражами – 0,0415 га, у той же час площа земельної ділянки відповідно до договору купівлі-продажу від 25.01.1977 р. складала 0,0802 га, тобто майже у 2 рази більше. Відповідач ОСОБА_4 пояснює, що гаражі не займають земельну ділянку ОСОБА_1 Багатоквартирний будинок № 3А на вул. Грабаря в м Хусті був зданий в експлуатацію 1984 року. Її сім’я проживає в будинку з 1987 року. Уже на той час усі земельні ділянки суміжних домоволодінь були відгороджені від двору, що його займав багатоквартирний п’ятиповерховий будинок, парканами. Згідно рішення виконкому Хустської міської ради народних депутатів від 26.11.1997 р. ОСОБА_4 виготовила будівельний паспорт: в будівельному паспорті є план забудови, на якому видно, що існуючі гаражі побудовані на території багатоквартирного будинку і, головне, по межі з сусідніми земельними ділянками ця територія (двір багатоквартирного будинку) огороджена парканами. З позовної заяви вбачається, що у позивача відсутні документи, що стверджують його право власності на земельну ділянку або право користування земельною ділянкою. На теперішній час земельна ділянка, якою він фактично користується, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Хуста. Це означає, що усі повноваження власника щодо цих земельних ділянок має лише Хустська міська рада. Тобто з вищенаведених норм випливає, що вимагати захисту порушених прав на землю має право власник чи користувач земельної ділянки, чиї права на землю оформлені та зареєстровані у встановленому законодавством порядку. Вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними та необґрунтованими, просить у їх задоволенні відмовити.

Представник третьої особи: виконкому Хустської міської ради в судове засідання не з’явився. Представником подано відзив на позов, в якому просять проводити розгляд справи у відсутності уповноваженого представника третьої особи на наявними матеріалами справи. Посилаються на те, що право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документу, що посвідчує це право, його державної реєстрації. Статтею 120 ЦК України, на які посилається позивач, регулюється перехід права власності чи користування земельною ділянкою від попереднього власника у разі переходу права власності на житловий будинок. Для застосування вказаних норм закону необхідний перехід права власності на будинок, повинно бути оформлено у відповідності до ст. 125 ЗК України право власності чи користування земельною ділянкою. У даному випадку позивач придбав лише житловий будинок, а право власності чи користування не оформлювалось. Позивачем не надано доказів наявності у нього зареєстрованого права на земельну ділянку, розташовану в м. Хуст по вул. Керамічна, 56, доказів належності земельної ділянки попередньому власнику. Твердження позивача про порушення відповідачами його права є недоведеними. А отже, у відповідності до ст. 152 ЗК України у нього відсутнє право на усунення перешкод у здійсненні права власності земельною ділянкою шляхом зобов’язання відповідача знести (розібрати) гаражі. Крім того, межі земельної ділянки не встановлювались. Вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою не конкретизована, не зазначено яку частину земельної ділянки необхідно повернути кожному з відповідачів. У задоволенні позову просять відмовити повністю.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази по справі, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

В судовому засіданні судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку № 56 по вул. Керамічній в м. Хуст, який розміщений на земельній ділянці площею 802 кв. м.

Позивач стверджує, що його права як власника вказаної земельної ділянки було порушено у зв’язку із несанкціонованим розміщенням на території його дворогосподарства гаражів. Згідно відповіді виконавчого комітету Хустської міської ради від 18.08.2017 р. за №964/02-27 на заяву позивача про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, виконкомом було проведено перевірку та встановлено, що зі сторони багатоквартирного будинку №3 «а» по вул. Грабаря мешканцями даного будинку у 1995-1997 р.р. збудовано два гаражі впритул до огорожі дворогосподарства №56 по вул. Керамічна. На один з них у 1997 р. було видано рішення виконкому № 413 від 26.11.1997 р. про надання дозволу на виготовлення правовстановлюючих документів на встановлений збірно-розбірний гараж ОСОБА_7, виготовлено будівельний паспорт. Відносно другого гаражу інформація відсутня. Позивачу рекомендовано звернутися до суду /а.с.9/.

У листі виконкому Хустської міської ради від 05.07.2017 р. № П-964/02-27 повідомлено позивача про направлення 14.06.2017 р. листа мешканцям будинку №3 «а» по вул. Грабаря в м. Хуст для підтвердження правомірності розташування даних гаражів, а у разі відсутності правовстановлюючих документів – провести демонтаж гаражів у добровільному порядку (в іншому випадку демонтаж буде проведено у примусовому порядку із притягненням до адміністративного покарання за самовільне встановлення гаражів згідно чинного законодавства) /а.с. 10/.

Згідно рішення виконкому Хустської міської Ради народних депутатів від 26.11.1997 р. №413 громадянці ОСОБА_7 було надано дозвіл на видачу правовстановлюючих документів на встановлений збірно-розбірний гараж біля будинку № 3 «а» по вул. Грабаря в м. Хуст. Виготовлено будівельний паспорт /а.с. 54-56/.

Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власнику належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном, а ч. 1 ст. 319 ЦК України передбачає, що власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Стаття 152 ЗК передбачає, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Відповідно до частини другої статті 120 ЗК України особа, яка набула право власності на будівлю чи споруду, стає власником відповідної земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Стверджуючи, що земельна ділянка під будинком перейшла до позивача від попереднього власника, останній зазначає, що право користування земельною ділянкою виникло в нього на підставі положень Земельного кодексу Української РСР 1970 року та на підставі договору купівлі-продажу будинку від 25 січня 1977 року, на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, при цьому жодного доказу на підтвердження наведених фактів суду не надав, зокрема, доказів щодо прав попереднього користувача земельної ділянки, доказів щодо місця розташування земельної ділянки, її меж тощо.

Правовстановлюючих документів на право власності або право користування земельною ділянкою позивачем суду не надано.

З практики Європейського суду з прав людини випливає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (Рішення Суду у справі «Артіко проти Італії» (Artico c. Italie) від 13 травня 1980 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 не являється належним позивачем по справі, оскільки ним не доведено належними та допустимими доказами, що він є власником або користувачем земельної ділянки, розташованої в м. Хуст по вул. Керамічна, 56, а тому даний позов не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 15, 27, 33, 77, 81, 259, 263-265 ЦПК України, ст. 120, 152 ЗК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом звільнення земельної ділянки - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Закарпатської області на протязі 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 26.03.2018 року.

Суддя Хустського

районного суду: підпис: ОСОБА_9

З оригіналом вірно:

Суддя Хустського

районного суду ОСОБА_9