Постанова № 72988416, 27.03.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/576/18Головуючий по 1 інстанції - Кравченко Т. М. Категорія: 55 Доповідач в апеляційній інстанції - Пономаренко В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2018 року м. Черкаси

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

суддів Вініченка Б.Б., Пономаренка В.В., Сіренка Ю.В.

секретар Торопенко Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 17 березня 2016 року, ухваленого суддею Кравченко Т. М. (повний тест рішення виготовлено 22 березня 2016 року), у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Енергобанк», третя особа Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Енергобанк» Брайко С.А. про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, :

в с т а н о в и л а :

В лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обгрунтування позову вказував, що 20 квітня 2011 року його було прийнято на роботу на посаду юрисконсульта Черкаської регіональної дирекції ПАТ «Енергобанк», а з 17 лютого 2014 року в зв'язку зі змінами в організаційній структурі його було переведено на посаду юрисконсульта по м. Черкаси відділу позовної роботи департаменту юридичного забезпечення та роботи з проблемними активами.

Відповідно до постанови Правління НБУ № 96 від 12.02.2015 року було прийняте рішення про віднесення ПАТ «Енергобанк» до категорії неплатоспроможних та з 13.02.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію.

27 квітня 2015 року на підставі наказу № 300-о від 23.04.2015 року позивача було звільнено з ПАТ «Енергобанк» у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно цього ж наказу ПАТ «Енергобанк» зобов'язаний був в день звільнення виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку та компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки за період роботи з 20.04.2013 року по 27.04.2015 року. Сума невиплаченої заробітної плати за квітень 2015 року та розрахункових коштів при звільненні становила 9 459,83 грн.

05 травня 2015 року через касу відділення №1 ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» у м. Черкаси позивачу була виплачена частина заробітної плати за квітень 2015 року в розмірі 1 685,41 грн. Остаточний розрахунок в сумі 7774,42 грн. було проведено лише 28.12.2015 року після зарахування вказаної суми коштів на рахунок позивача в ПАТ КБ «ПриватБанк».

Кількість днів затримки здійснення розрахунку за період з 27 квітня по 28 грудня 2015 року становить 173 дні, а розмір середнього заробітку складає 195 грн. 12 коп. на день. Загальний розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку складає 33 755, 76 грн. (195,12 грн. х 173).

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 17 березня 2016 року позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 28 квітня 2015 року по день фактичного розрахунку 28 грудня 2015 року в сумі 32 975 (тридцять дві тисячі дев'ятсот сімдесят п'ять) грн. 28 коп. без відрахувань податків та обов'язкових платежів.

В іншій частині позову відмовлено

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Енергобанк»» на користь держави судовий збір в сумі 551 грн. 20 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 14.04.2016 року представник ПАТ «Енергобанк» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення були порушені норми матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Зокрема апелянт зазначив, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 12.02.2015 року № 96 «Про віднесення ПАТ «Енергобанк» до категорії неплатоспроможних» та відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 та ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також на підставі Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 29 від 12.02.2015 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Енергобанк» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вирішила розпочати з 13.02.2015 року процедуру виведення ПАТ «Енергобанк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.

Тимчасова адміністрація була запроваджена строком на три місяці з 13.02. 2015 року по 12.05.2015 року включно.

Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 30.04.2015 року № 93 було продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Енергобанк» по 11.06.2015 року.

Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12.06.2015 року № 115 було запроваджено процедуру ліквідації ПАТ «Енергобанк» з 12.06.2015 року.

Згідно з п. 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 6 ст. 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Ст. 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з пунктами 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до положень пункту 3 ч. 5 ст. 36 даного Закону під час тимчасової адміністрації на здійснюється нарахування неустойки /штрафів, пені/, інших фінансових /економічних/ санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів /обов'язкових платежів/, а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.

Оскільки на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення у ПАТ «Енергобанк» було введено тимчасову адміністрацію, стягнення коштів у будь-який інший спосіб, в тому числі і шляхом задоволення позову, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є неможливим.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 05.07.2016 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 до ПАТ «Енергобанк» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 14.02.2018 року, рішення Апеляційного суду Черкаської області від 05.07.2016 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до Апеляційного суду Черкаської області.

Представником відповідача ПАТ «Енергобанк» направлено до апеляційного суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника, в якому підтримано вимоги викладені в апеляційній скарзі та зазначено, що висновок суду першої інстанції про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є помилковим, оскільки кошти про стягнення яких позивач звернувся з позовом до суду не є заробітною платою, а тому не може підпадати під дію п.6 ст.36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Крім того, положення ст.117 КЗпП України можна вважати економічними санкціями щодо відповідача за несвоєчасну виплату заробітної плати, які відповідно до п.3 ч.5 ст.36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюються.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Позивачем ОСОБА_3 направлено заяву про розгляд справи за його відсутності та вказано на необхідність врахування його позицій, висловлених поясненнях, наявних в матеріалах справи та залишити без змін оскаржуване рішення.

Згідно до п.8 Перехідних Положень ЦПК України, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до п.9 Перехідних Положень ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав та мотивів.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.3 ст.3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1,2,5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене судове рішення відповідає.

Задовольняючи вимоги позивача суд першої інстанції виходив з того, що трудові права позивача щодо отримання всіх сум, що належать йому від підприємства в день звільнення були порушені відповідачем та прийшов до вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З даним висновком погоджується і колегія суддів.

Так, колегією суддів за матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_3 з 20 квітня 2011 року по 27 квітня 2015 року працював на посаді юрисконсульта в ПАТ «Енергобанк» та був звільнений у зв'язку із скороченням штату працівників згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується його трудовою книжкою (а.с. 7).

Згідно наказу № 300-о від 23.04.2015 року ОСОБА_3 при звільненні мали виплатити вихідну допомогу відповідно до ст. 44 КЗпП Украни у розмірі середньомісячного заробітку та компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки за період роботи з 20.04.2013 року по 27.04.2015 року (а.с. 8).

Відповідно до розрахункового листка, заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі за квітень 2015 року, компенсації за невикористану відпустку за квітень 2015 року, вихідній допомозі за квітень 2015 року, при звільнені 27.04.2015 року - становить 9 459 грн. 83 коп. (а.с. 9).

З копії видаткового касового ордера від 16.04.2015 року вбачається, що 05.05.2015 року ОСОБА_3 отримав від ПАТ «Енергобанк» кошти в сумі 1685, 41 грн. (а.с. 10).

Остаточний розрахунок з позивачем було проведено 28.12.2015 року шляхом перерахунку коштів в сумі 7735,55 грн. на його картковий рахунок в Приватбанку (а.с. 12).

Частиною 1 статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до розрахункового листка за квітень 2015 року позивачеві підлягали до виплати кошти в загальній сумі 9459,83 грн., а саме: оклад за квітень 2015 року; компенсація за невикористану відпустку за квітень 2015 року; вихідна допомога за квітень 2015 року. (а.с. 9).

Однак, в порушення ст. 116 КЗпП України в день звільнення позивачу не були виплачені всі належні суми і вказані суми були виплачені: 05 травня 2015 року через касу відділення №1 ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» у м. Черкаси позивачу виплачена частина заробітної плати за квітень 2015 року в розмірі 1 685,41 грн. (а.с.10). Остаточний розрахунок в сумі 7774,42 грн. було проведено лише 28.12.2015 року після зарахування вказаної суми коштів на рахунок позивача в ПАТ КБ «ПриватБанк».(а.с.12).

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Згідно із ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У постанові Пленуму ВСУ від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» визначено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини; сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Підсумовуючи вказані норми трудового законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що трудові права позивача були порушені внаслідок невчасного розрахунку з ним Банком.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог ПАТ «Енергобанк» мотивувало свої доводи тим, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 12 лютого 2015 року № 96 «Про віднесення ПАТ «Енергобанк» до категорії неплатоспроможних» керуючись пунктом 2 частини п'ятої статті 12 та статтею 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також на підставі Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 29 від 12.02.2015 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Енергобанк» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вирішила розпочати з 13 лютого 2015 року процедуру виведення ПАТ «Енергобанк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації та тимчасову адміністрацію запровадити строком на три місяці з 13 лютого 2015 року по 12 травня 2015 року включно.

Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 30.04.2015 року № 93 було продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Енергобанк» по 11 червня 2015 року.

Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12 червня 2015 року № 115 було запроваджено процедуру ліквідації ПАТ «Енергобанк» з 12 червня 2015 року.

При цьому відповідач вказував, що ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним законом, який має пріоритет перед іншими нормативно-правовими актами під час здійснення тимчасової адміністрації в банку.

Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Згідно з п. 1,2 ч. 5 ст. 36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

На підставі викладеного Банк вважає, що задоволення вимог кредиторів банку, в якому запроваджена тимчасова адміністрація, може бути здійснено виключно в процедурі ліквідації банку та в порядку черговості, визначеної ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Колегія суддів не погоджується з доводами відповідача, оскільки між сторонами виник трудовий спір.

Так, відповідно до ч.5 ст.36 ЗУ «Про гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників чи інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом; нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

Згідно з п.3 ч.6 ст.36 даного Закону обмеження встановлене пунктом 1 частини 5 цієї статті не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю працівників банку.

З розрахункового листа вбачається, що заборгованість банку позивачу на день звільнення складалась з окладу, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, тобто із складових які закон відносить до структури заробітної плати (ст.2 ЗУ «Про оплату праці»), а тому мали виплачуватись з дотриманням строків встановлених ст.116 КЗпП України, з врахуванням п.3 ч.6 ст.36 ЗУ «Про гарантування вкладів фізичних осіб».

Твердження банку про те, що сума яку просить стягнути позивач на підставі ст.117 КЗпП України не є заробітною платою не відповідає вимогам закону.

У трудових правовідносинах такі поняття як зобов'язання, неустойка чи інша санкція за невиконання зобов'язання не застосовуються. Такі терміни використовуються у низці статей Цивільного та Господарського кодексів України.

Статті 116, 117 КЗпП України структурно віднесені до розд. VII «Оплата праці» вказаного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку.

До такого висновку прийшов Верховний Суд України в постановах від 3 жовтня 2012 року у справі №6-109цс12, від 17 жовтня 2012 року у справі №6-121цс12.

Компенсаційна виплата входить в структуру заробітної плати (ст.2 ЗУ «Про оплату праці»).

Таким чином, обмеження встановлені в п.1 ч.5 ст.36 ЗУ «Про гарантування вкладів фізичних осіб» не поширюють дію на зобов'язання банку щодо виплати заробітної плати, а тому колегія суддів приходить до висновку, що трудові права позивача щодо отримання всіх сум, що належать йому від Банку в день звільнення, було порушене відповідачем, а відтак у позивача виникло право на отримання компенсаційної виплати встановленої ст.117 КЗпП України.

Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку здійснювався судом першої інстанції відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, даний розрахунок є вірним і фактично не оспорюється відповідачем.

Колегія суддів погоджується з розрахунком суду першої інстанції, а саме, що кількість днів затримки здійснення розрахунку за період з 27 квітня по 28 грудня 2015 року становить 173 дні, а розмір середнього заробітку складає 195 грн. 12 коп. на день та загальний розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку складає 33 755, 76 грн. (195,12 грн. х 173).

Посилання відповідача на статтю 52 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є необґрунтованим, оскільки банком заперечується повністю право позивача на компенсаційну виплату встановлену ст.117 КЗпП, а тому між сторонами існує спір з цього предмету, а відтак у позивача виникло право звернення до суду гарантоване ст.8 Конституції України.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що ПАТ «Енергобанк» не мало достатніх фінансових можливостей для здійснення розрахунків із звільненими працівниками банку, зокрема із ОСОБА_3, і у зв'язку з цим в діях відповідача відсутня вина, як один із обов'язкових елементів складу правопорушення, та, яка є необхідною умовою для застосування наслідків, передбачених ч.1 ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки, відхиляються колегією суддів, оскільки зазначені обставини не можуть свідчити про відсутність вини підприємства щодо невиплати звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Дані висновки узгоджуються з постановою Пленуму ВСУ від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якою визначено, що на роботодавцеві лежить обов'язок доведення відсутності своєї вини щодо невиплати звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що при вирішенні вказаної справи правильним є застосування ст.ст.116,117 КЗпП України, які в даному випадку не суперечать положенням ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до вимог ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційну скаргу ПАТ «Енергобанк» залишає без задоволення, а оскаржуване рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 17 березня 2016 року у даній справі залишає без змін.

Керуючись ст. ст.35, 258, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» - залишити без задоволення.

Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 17 березня 2016 року ухваленого суддею Кравченко Т. М.( повний тест рішення виготовлено 22 березня 2016 року ) по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Енергобанк», третя особа Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Енергобанк» Брайко С.А. про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 27 березня 2018 року.

Судді Вініченко Б. Б. Пономаренко В.В. Сіренко Ю. В.