Рішення № 72987984, 26.03.2018, Великоновосілківський районний суд Донецької області

Номер справи 220/2151/17

Номер провадження2/220/124/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2018 року смт.Велика Новосілка Донецької області

Великоновосілківський районний суд Донецької області у складі:

головуючого – судді Яненко Г.М.,

за участю секретаря Черняєвої С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Велика Новосілка Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Єврокар Україна» про захист прав споживача, стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до відповідача в порядку Закону України «Про захист прав споживачів», в якому просив стягнути з відповідача на його користь 57680,00 грн., сплачених ним по договорах фінансового лізингу, укладених ним з ТОВ «Єврокар Україна» за № 3857 від 07.10.2017 року та № 3305 від 19.10.2017 р.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 07.10.2017 року та 19.10.2017 року між ним та відповідачем було укладено зазначені договори лізингу, за умовами яких відповідач взяв на себе зобов’язання придбати у власність предмет лізингу – автомобіль ЗАЗ Сенс, а згодом, в зв’язку з відсутністю першого автомобіля, ОСОБА_2, яку в подальшому зобов’язався передати в користування позивачу на умовах цих договорів і згідно з чинним законодавством. 07.10.2017 року та 19.10.2017 року позивачем було сплачено комісію та авансовий платіж в загальному розмірі 57680,00 грн. за організацію договорів та авансовий платіж за договором фінансового лізингу надання ОСОБА_2. Позивач вважає що укладені договори є не дійсними, тому що не відповідають вимогам законодавства України та укладені із порушенням Закону України «Про захист прав споживачів», а також не посвідчені нотаріально в порушення ст. 799 ЦК України. Таким чином, вважає своє право, як споживача порушеним відповідачем тому, що останній уклав вказані договори шляхом надання позивачеві недостовірної інформації.

В судове засідання позивач не з’явився, але на адресу суду надійшла його заява про розгляд справи у його відсутність та згідно заяви позивач пояснив, що неодноразово телефоном звертався до відповідача з вимогою повернути сплачені ним на виконання нікчемних договорів кошти, але відповідач жодних дій щодо повернення коштів не вчинив та на даний час на зв’язок з позивачем не виходить.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, відзив на позов не подав, про причини неявки суд не повідомив. Направлені на його адресу процесуальні документи повернулись без вручення, через відсутність адресата. Як вбачається з витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, відповідач про зміну свого місця реєстрації органи реєстрації не повідомляв.

При даних обставинах, процесуальні документи слід вважати врученими а відповідача повідомленим про час та місце розгляду справи належним чином у встановленому порядку.

Враховуючи викладене, суд вважає можливим справу розглянути без участі сторін, провівши заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.

07 та 19 жовтня 2017 року між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Єврокар-Україна» були укладені договори фінансового лізингу № 3857 та № 3305 відповідно.

Відповідно до умов договору № 3857 від 07.10.2017 року, лізингодавець ТОВ «Єврокар-Україна» взяло на себе зобов’язання придбати у продавця за договором визначений лізингоодержувачем предмет лізингу ЗАЗ Сенс, за технічними характеристиками визначеними лізингоодержувачем, за вартістю предмета лізингу, яка визначається продавцем, та передати даний предмет лізингу у користування лізингоодержувачу не пізніше 90 днів з дати отримання відповідних платежів, а лізингоодержувач, черед іншого брев на себе зобов'язання оплатити комісію за організацію договору в сумі 10% від вартості предмета лізингу, авансовий платіж в сумі 23% від вартості предмета лізингу, комісію за передачу предмета лізингу в розмірі 3% від вартості предмета лізингу та у разі наявності - різниці цих платежів, яка може виникнути у разі зміни вартості предмета лізингу, а також сплачувати періодичні платежі.

Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах договору та згідно з положеннями чинного законодавства України.

Квитанцією №13892198 від 09 жовтня 2017 року лізингоодержувач перерахував на користь лізингодавця 17680 грн. комісії за організацію по договору лізингу № 3857 від 07.10.2017 року

У зв’язку з відсутністю автомобіля з визначеними позивачем параметрами, відповідачем запропоновано позивачу укласти інший договір з іншим предметом лізингу автомобілем ОСОБА_2, з урахуванням сплаченої позивачем суми за оформлення договору, яка становить 10% від погодженої вартості предмета лізингу.

За договором № 3305 від 19.10.2017 р. позивачем було сплачено 40000,00 грн. авансового платежу, що підтверджено квитанціїю №0.0.874514850.1 від 19 жовтня 2017 року.

Спірні договори найму транспортного засобу за участю фізичної особи не були нотаріально посвідчені.

За твердженням позивача, неповідомлення про обов'язковість нотаріального посвідчення договорів вплинуло на можливість свідомого та компетентного вибору необхідності та потреби у послузі, що є предметом договорів.

Відповідно до п. 2.1 Положення про надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами – суб’єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, юридична особа має можливість надавати послугу з фінансового лізингу, якщо у предметі діяльності, визначеному установчими (засновницькими) документами, передбачено здійснення діяльності з надання послуг з фінансового лізингу та враховано вимоги законодавства щодо можливості суміщення фінансових послуг, а також за наявності:

1) внутрішніх правил з надання послуги з фінансового лізингу, затверджених уповноваженим органом юридичної особи, згідно з установчими документами;

2) кваліфікованих працівників, які безпосередньо здійснюють діяльність з фінансового лізингу (укладання, супроводження та виконання відповідних договорів), які мають вищу освіту за фінансовим, економічним або юридичним напрямами, та не мають непогашеної або не знятої судимості за корисливі злочини;

3) довідки про взяття на облік юридичної особи, виданої Держфінпослуг та/або Нацкомфінпослуг;

4) керівників (засновників), які не мають непогашеної або не знятої судимості за корисливі злочини;

5) документа, що підтверджує право власності або користування приміщенням за місцезнаходженням юридичної особи.

ТОВ «Єврокар-Україна» є зареєстрованою в законному порядку організацією та основним видом діяльності товариства є фінансовий лізинг.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16 грудня 1997 року № 723/97- ВР (далі - Закон 723/97- ВР) визначено фінансовий лізинг як вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

Згідно до положень цієї статті зазначеного закону за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 2 Закону 723/97- ВР відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Предметом договору лізингу, згідно ст. 3 цього ж Закону може бути не споживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Ст. 6 Закону 723/97- ВР встановлені вимоги до договору фінансового лізингу, за якими договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу визначені: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В зв’язку з укладенням договорів фінансового лізингу між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, які регулюються (окрім положень Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку) Законом України «Про захист прав споживачів», так як вказаний Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживача, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору

Згідно вимог статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

При тому, що відносини які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставки, до цих правовідносин застосовуються наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 215 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін, або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Ч. 1 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

За змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Аналізуючи положення укладених договорів на їх відповідність чинному законодавству суд вважає, що сплата платежу за оформлення договору № 3305 від 19.10.2017 р. - 17680,00 грн. тобто 10% від вартості предмету лізингу відповідно до лізингового договору, відповідно до параграфу «Визначення термінів» договору за організаційні заходи, пов’язані з підготовкою, перевіркою, розглядом документів для укладення Договору, а також за здійснення необхідних дій Лізингодавця, які повязані з передачею Предмета лізингу Лізингоодержувачу, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату, а також положення, передбачені п.12.1 ст. 12 договору, де встановлено, що при розірванні договору в будь-якому випадку, навіть за невиконання зобов’язання відповідачем, цей платіж не повертається, є несправедливими тому що встановлена вартість послуг за оформлення договору в розмірі 10% від погодженої вартості предмета лізингу, що становить 17680,00 грн., які позивач оплатив відповідачеві, не відповідає обсягу робіт, які отримав споживач. Суд вважає, що ця сума є значно завищеною, оскільки відповідач фактично не поніс інших витрат на організаційні заходи, пов’язані з підготовкою та укладенням даного договору, крім витрат на роздруківку тексту договору та заповнення декількох рядків та реквізитів лізингоодержувача у тексті договору рукописним текстом. Доказів понесення затрат на такі витрати на суму 17680,00 грн. відповідачем суду не надано. Відповідач не обґрунтував співмірність розміру платежу за організацію, підготовку та укладення даного договору виконаній послузі, яка не є лізинговим платежем. Такі умови договору є несправедливими. Також цим положенням договору фактично забезпечено захист інтересів лише лізингодавця і вказане свідчить про очевидну дисбаланс між правами та обов’язками сторін.

Частиною 2 ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

З наведеного вбачається, що чинним законодавством не передбачено лізинговий платіж пов'язаний з укладенням самого Договору фінансового лізингу.

Відповідно до пп. 2 п. 6 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Оскільки за умовами спірного Договору лізингу, виконання зобов'язання відповідача за ним ставиться в залежність від факту внесення позивачем «платежу за оформлення договору» за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, наявні підстави для визнання договору недійсним в цілому.

Суд дійшов висновку, що умови укладених з відповідачем договорів фінансового лізингу є несправедливими по відношенню до позивача, як споживача послуг, і по іншим пунктам договорів.

Відповідно до положень ч 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Виходячи із положень, викладених в п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, не дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.12.2015 року у справі № 6-766цс15 та від 19.10.2016 р. у справі № 6-1551цс16, а саме, що згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Укладений між сторонами договір фінансового лізингу, предметом якого визначений транспортний засіб, є змішаним договором, тому що містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, але в порушення ст. 799 ЦК України не був нотаріально посвідчений.

Таким чином, на підставі досліджених доказів, судом встановлено, що укладені між сторонами договори фінансового лізингу № 3857 від 07.10.2017 року та № 3305 від 19.10.2017 р. є нікчемними.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми платежів за оформлення спірних договорів та авансового внеску.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України в зв’язку з задоволенням позовних вимог суд також стягує з відповідача на користь Держави витрати по оплаті судового збору в розмірі 704,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 265, 268, 280-282 ЦПК України суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна», ідентифікаційний код юридичної особи 40481805, 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 26-Б, кімната 32-Б, на користь ОСОБА_1 (вул. Борисівська, б. 18, Великоновосілківського району Донецької області, ІПН НОМЕР_1) сплачений платіж за оформлення нікчемного договору фінансового лізингу № 3857 від 07.10.2017 року та авансовий платіж за нікчемним договором фінансового лізингу № 3305 від 19.10.2017 р в загальній сумі 57680 грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна», ідентифікаційний код юридичної особи 40481805, 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 26-Б, кімната 32-Б, на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строки, протягом якого розглядалася заява, не включаються до строків на апеляційне оскарження рішення.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення 30 денного строку на апеляційне оскарження.

Заочне рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення безпосередньо до апеляційного суду Донецької області.

Суддя Г.М. Яненко