Рішення № 72987458, 23.03.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Cправа № 127/8729/16-ц

Провадження № 2/127/361/17

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23 березня 2018 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Прокопчук А.В.,

при секретарі – Крижанівському В.В.,

за участю позивача ОСОБА_1,

її представника ОСОБА_2,

представника відповідача ВМР – ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4,

її представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 міської ради, ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_6 міської ради, ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що 22 вересня 2015 року помер ОСОБА_7, який був її дядьком. 18 липня 2000 року ОСОБА_7 був складений заповіт, згідно з яким належну йому квартиру АДРЕСА_1 він заповідав своїй племінниці ОСОБА_8, яка після реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_1. У визначений законом термін вона звернулась до приватного нотаріуса ОСОБА_6 міського нотаріального округу ОСОБА_9 із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Відповідач ОСОБА_4, яка має право на обов’язкову частку у спадщині не визнає її право на спадкування та відмовляється надавати правовстановлюючі документи на спадкове майно, що стало підставою для винесення приватним нотаріусом ОСОБА_6 міського нотаріального округу ОСОБА_9 постанови № 102/02-31 від 06.04.2016 року про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_2 у зв'язку з тим, що нею не надано правовстановлюючого документу. Просила визнати за нею право власності на ? частку вказаної квартири в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали та надали суду пояснення, аналогічні тим, які викладені у позовній заяві. Просили позов задовольнити та залишити за позивачем судові витрати.

Представник відповідача ОСОБА_6 міської ради – ОСОБА_3 в судовому засіданні при вирішенні даної справи поклався на розсуд суду.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 позов не визнали та пояснили суду, що правовстановлюючим документом на квартиру АДРЕСА_2 є свідоцтво про право власності на житло, яке видане на ім'я ОСОБА_7 27 січня 1994 року. Відповідач заперечувала право ОСОБА_1 на спадкування за заповітом від 18 липня 2000 року, оскільки вважала, що підпис у заповіті був вчинений не ОСОБА_7, що стало підставою для подачі нею позову до суду. Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 13 грудня 2017 року їй було відмовлено у позові. На теперішній час спору з приводу правовстановлюючих документів немає і вона має намір оформляти спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_7, надавши нотаріусу оригінал правовстановлюючого документу. Просили суд відмовити в позові, оскільки питання оформлення спадщини відноситься до компетенції нотаріусів, а не суду.

Слід зазначити, що ухвалою суду від 19 травня 2016 року провадження в справі № 127/8729/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 міської ради, ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням, яке буде ухвалено у цивільній справі № 127/7244/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним (а.с.37).

Ухвалою суду від 21 грудня 2017 року провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 міської ради, ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування було поновлено (а.с. 59), так як набуло законної сили рішення апеляційного суду Вінницької області від 13.12.2017 року (а.с. 107-109), яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – приватного нотаріуса ОСОБА_6 міського нотаріального округу ОСОБА_10, про визнання недійсним заповіту, відмовлено.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, матеріали інвентаризаційної справи, оцінивши надані сторонами докази у справі, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_7 помер 22 вересня 2015 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-АМ № 322679, яке видане 25.09.2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби ОСОБА_6 міського управління юстиції у Вінницькій області (а.с. 46).

Спадкодавець ОСОБА_7 перебував в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 та був дядьком позивача у справі, що сторонами не заперечується.

Із свідоцтва про укладення шлюбу серії І-АМ № 278499 вбачається, що ОСОБА_7 та ОСОБА_4 уклали шлюб 25.04.1995 року (а.с. 46 зворіт).

За життя ОСОБА_7 був власником квартири АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, яке видане на ім'я ОСОБА_7 27 січня 1994 року, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с. 57), а оригінал був оглянутий судом в судовому засіданні.

Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина на все його майно, зокрема на належну йому квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3.

Позивач має право на спадкування зазначеної квартири на підставі заповіту, який був складений ОСОБА_7 на її ім'я 18 липня 2000 року та посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_6 міського нотаріального округу ОСОБА_10 (а.с. 52).

Як вбачається з пенсійного посвідчення серії ААБ № 416317, яке видане 06.02.2008 року на ім'я ОСОБА_4, вона є пенсіонером з 01.10.2007 року (а.с. 131).

Згідно з довідкою МСЕК серії 10ААА № 696914, яка видана 26.12.2011 року, ОСОБА_4 є інвалідом 3 групи загального захворювання з 13.12.2011 року (а.с. 132).

Ст. 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Як вбачається з матеріалів спадкової справи, яка була заведена після смерті ОСОБА_7, позивач звернулась із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 12 листопада 2015 року (а.с. 49), а відповідач – 13 жовтня 2015 року (а.с. 44).

За таких обставин право на спадкування після смерті ОСОБА_7 мають: позивач - у розмірі ? частки спадкового майна на підставі заповіту від 18 липня 2000 року; відповідач – у розмірі ? частки спадкового майна на підставі ст.ст. 1241, 1261 ЦК України.

Як вбачається з постанови про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 102/02-31, яка винесена приватним нотаріусом ОСОБА_6 міського нотаріального округу ОСОБА_9 (а.с. 11), підставою для відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом позивачеві стало те, що нею не було надано правовстановлюючого документа на спадкове майно.

Згідно зі ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Ст. 1297 ЦК України передбачає обов'язок спадкоємця звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Відповідно до ст. 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Ст.ст. 34, 66 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що видача свідоцтв про право на спадщину відноситься до повноважень нотаріусів, у встановлений законом строк для оформлення спадкової маси, до складу якої входить нерухоме майно, спадкоємці зобов’язані звернутись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та з пакетом документів, які підтверджують такі факти: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину, надавши свідоцтво про смерть спадкодавця, документи, підтверджуючі родинні зв’язки з померлим та правовстановлюючі документи на спадкове майно, на яке видається свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об'єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об'єкт нерухомого майна. При цьому, наприклад, спадкоємець має право звернутися із заявою про державну реєстрацію переходу права власності до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, після прийняття спадщини в порядку, передбаченому законом. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно (стаття 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

У листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" вказано про те, що при розгляді справ про визнання права власності на спадкове нерухоме майно у випадках, якщо спадщина прийнята, проте спадкоємцем не було одержано свідоцтво про право на спадщину (ст. 1297 ЦК) або не здійснено державну реєстрацію права на спадщину (ст. 1299 ЦК), слід брати до уваги, що законодавець розмежовує поняття "виникнення права на спадщину" та "виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини", і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки.

Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Статтею 1297 ЦК України встановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов'язку у виді втрати права на спадщину.

Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296, 1297 ЦК) та не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК).

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Позивачем, у зазначених спорах, у порядку правонаступництва може виступати спадкоємець, який прийняв спадщину відповідно до вимог статей 1268 - 1270 ЦК.

За змістом ст. 392 ЦК України, належним відповідачем є особа - учасник цивільних правовідносин, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно, зокрема, житловий будинок, земельну ділянку.

У спорах про визнання права власності на спадкове майно в якості належного відповідача не може розглядатись нотаріус або орган державної реєстрації прав. Якщо зазначені особи та органи відмовляють у вчиненні покладених на них нотаріальних дій чи здійсненні державної реєстрації, така відмова може бути оскаржена в судовому порядку, за умови відсутності спору про право на спадщину.

Якщо право власності на житловий будинок, споруду підтверджується належними правовстановлюючими документами на час виникнення права власності на будівлі, споруди, органи місцевого самоврядування зобов'язані видати довідку про належність житлового будинку на праві приватної власності спадкодавцеві, а нотаріус зобов'язаний прийняти таку довідку разом із іншими правовстановлюючими документами для видачі свідоцтва про право на спадщину (п. 216 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

При дотриманні названих умов, у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду шляхом оскарження дій нотаріуса за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст. 67 Закону України "Про нотаріат", свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Якщо документи, що засвідчують право власності на нерухоме майно, існували, проте були втрачені власником та не можуть бути відновлені в передбаченому законом порядку, застосуванню підлягає ст. 392 ЦК, відповідно до якої позов про визнання права власності може бути пред'явлений, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.

Як вбачається з матеріалів справи, документи на квартиру АДРЕСА_2 існують станом на час розгляду справи у суді і зберігаються у одного з спадкоємців – відповідача у справі ОСОБА_4

У судовому засіданні не було встановлено, що ОСОБА_4 чинить будь-які безпідставні перешкоди щодо оформлення позивачем своїх прав на спадкове майно. На час заявлення ОСОБА_1 позову між нею та ОСОБА_4 існував спір про недійсність заповіту від 18 липня 2000 року, що виключало можливість оформлення права на спадкове майно до вирішення цього спору. На теперішній час спір вирішений і у судовому засіданні ОСОБА_11 повідомила, що має намір оформити своє право на спадкування після смерті свого чоловіка ОСОБА_7 у встановленому законом порядку, надавши оригінал правовстановлюючого документу нотаріусу.

Європейський суд з прав людини не раз висловлювався, що право на суд не є абсолютним, а судового розгляду потребують ті справи, в яких є «спір» про «право», реальний і серйозний, який може стосуватися як самого існування права, так і сфери його дії (справа ОСОБА_12 проти Щвеції). Результат проваджень має бути значущим для відповідного права (наприклад, Ulyanov v. Ukraine (dec.) (Ул'янов проти України)).

Якби навіть такі перешкоди існували, або якщо належні правовстановлюючі документи, які колись були видані на спадкове майно були втрачені, позивач мала би застосувати заходи щодо відновлення таких документів для отримання свідоцтва про право на спадщину у встановленому законом порядку.

Крім того, необхідно звернути увагу на те, що Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 09.10.1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13.05.1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30.05.2013 року в справі ОСОБА_13 проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Таким чином, суд вважає, що позивачем не було застосовано усіх передбачених законом заходів щодо отримання документів, які б підтверджували б право спадкодавця на спадкове майно для подальшого оформлення права на це майно у встановленому законом порядку, тому заявлений позивачем позов не є належним способом захисту її, як вона вважає, порушених прав.

В зв'язку з відмовою в задоволенні позову ОСОБА_1, понесені позивачем витрати по сплаті судового збору слід залишити без відшкодування (також позивач та її представник просили залишити судові витрати за позивачем).

На підставі викладеного, керуючись ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 15, 16, 392, 1241, 1261, 1268, 1296, 1297, 1298 ЦК України, ст.ст. 34, 66, 67 Закону України "Про нотаріат", п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", п. 216 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6 міської ради, ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації: 21036, АДРЕСА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

Відповідач: ОСОБА_6 міська рада, місцезнаходження: 21100, м. Вінниця, вул. Соборна, буд. 59.

Відповідач: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, місце реєстрації: 21032, АДРЕСА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_2.

Повний текст судового рішення складений 27.03.2018 року.

Суддя: