Рішення № 72983926, 23.03.2018, Київський районний суд м. Полтави

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ

Справа №552/530/18

Провадження № 2/552/448/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.03.2018 року Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді - Кузіної Ж.В.

при секретарі - Павленко Л.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Київської районної у м.Полтаві ради про визнання права власності,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до Київського районного суду м. Полтави з позовом про визнання права власності посилаючись на те, що є власником будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1. Нею самочинно побудовані літня кухня та два сараї. Позивач звернулась до Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області про прийняття в експлуатацію самочинних господарських будівель, проте їй відмовлено. Просила визнати за нею право власності на житловий будинок та самочинно збудовані господарські споруди, які розташовані за вищевказаною адресою.

У судове засідання представник позивача ОСОБА_5 не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача Київська районна в м.Полтаві рада у судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, щодо задоволення позовних вимог позивача не заперечував.

Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та правовідносини сторін, приймаючи до уваги відсутність підстав, передбачених ст.223 ЦПК України для відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, які не з'явилися в судове засідання.

Суд, дослідивши докази по справі, прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно договору дарування від 14 квітня 2006 року,який посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_4 , ОСОБА_1 є власником домоволодіння, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 та складається з житлового будинку (А-1), господарські побудови : сараї «Б», «В», вбиральня «Г», гараж «Д», погріб «д», огорожа №1, водогін дворовий №2, ворота огорожі № 3, навіс «Е», «б1» ( а.с. 7).

Земельна ділянка площею 0,0465 га на якій розміщено дане домоволодіння належить позивачу згідно свідоцтва про право власності від 14 квітня 2014 року (а.с.44)

На території домоволодіння позивачем самочинно збудовані господарські споруди, а саме: сарай (Ж); літня кухня (Ж-1); сарай (ж) .

Позивач зверталась до Державної архітектурно-будівельної інспекції України з метою прийняття в експлуатацію вказаних добудов, але листом від 21.11.2017 року їй відмовлено в прийнятті рішення про прийняття вказаних добудов в експлуатацію та роз»яснено, що у відповідності до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об»єктів затвердженого постановою КМУ від 13.04.2011 року № 461, у разі коли на самочинно збудоване нерухоме майно визнано право власності за рішенням суду, вони приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком.

Згідно ч.2,3 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Відповідно до вимог ч.5 ст.376 ЦК України на вимогу власника ( користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Згідно з висновком № 109 експертного будівельно-технічного та оціночно-будівельного дослідження добудов, сараю (Ж), літньої кухні (Ж1), сараю (ж) у домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 відповідають будівельно-технічним нормам.

Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» , пункт 8,9 роз»яснено, що: «Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 ЗК), землекористувачі (стаття 95 ЗК), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки (стаття 1021 ЗК) або з інших передбачених законом підстав. Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством. Право на забудову виникає у особи, яка набула права на земельну ділянку на законних підставах, після здійснення нею дій, передбачених статтями 26 - 32 Закону № 3038-VI.

При розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону № 2780-XII спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК, частина перша статті 4 Цивільного процесуального кодексу України). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право».

Отже у іншому, позасудовому порядку позивач позбавлена можливості захистити порушені права.

Із звіту про проведення технічного обстеження спірного домоволодіння вбачається, що порушення державних будівельних норм об'єктів закінченого будівництва, а саме сараю (Ж), літньої кухні (Ж1) та сараю (ж) відсутні.

Відповідно до технічного паспорту на дане домоволодіння , який виготовлений станом на 12 травня 2014 року, інших самочинних будівель, крім сараю (Ж), літньої кухні (Ж1) та сараю (ж) немає.

Приймаючи до уваги, що позивач набула в установленому порядку право власності на дане домоволодіння, крім самочинних побудов, тому визнання за нею ще раз право власності на це ж домоволодіння рішенням суду є недоречним, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 375, 376 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 259, 263-265 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (проживає АДРЕСА_1, номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Київської районної у м.Полтаві ради ( місце знаходження м. Полтава, вул. М.Бірюзова,1/2, код в Єдиному державному реєсттрі підприємств і організацій України 34204415) про визнання права власностізадовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 (проживає АДРЕСА_1, номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) право власності на самочинно збудовану літню кухню (Ж-1) площею 12,8 кв.м, сарай (Ж) площею 10,00 кв.м; сарай (ж) площею 3,9 кв.м.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Полтавської області через Київський районний суд м. Полтави протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Ж.В. Кузіна