Постанова № 72979860, 26.03.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

іменем України

"26" березня 2018 р. м. Житомир Справа № 295/6660/17

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Шевчук С.М.

суддів: Мацького Є.М.

ОСОБА_1,

за участю секретаря Витрикузи В.П.,

сторін та їх представників: від відповідача -ОСОБА_2; від позивача -ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Богунського районного суду м. Житомира від "01" листопада 2017 р. (судове рішення ухвалене судею ОСОБА_4 в м.Житомир , у справі за позовом ОСОБА_3 до Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії , -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася з позовом до Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій щодо відмови у призначенні пенсії протиправними та зобов'язати зарахувати стаж роботи за сумісництвом в період з 01.03.2004року по 25.08.2014року, як роботу, що дає право на пенсію за вислугу років.

Постановою Богунського районного суду м.Житомира від 01.11.2017року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким позов задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема позивач вказує, що законодавство не містить обмежень щодо зарахування роботи за сумісництвом до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років. При цьому вказує, що ним при виконанні роботи за сумісництвом ним дотримано норм часового виробітку, як для працівників за основним місцем роботи.

Відповідач подав заперечення на апеляційну скаргу у яких вказує, що робота на посадах, передбачених Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 дає право на призначення пенсії за вислугу років виключно у випадку якщо в трудовій книжці проведено записи, стосовно того, що особа працює на посадах і закладах передбачених цим переліком. Тобто відповідач вказує, що до стажу що дає право на призначення пенсії за вислугу років робота за сумісництвом не зараховується.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено даними трудової книжки (а.с.7-10), що позивач за період роботи з 04.09.1985 року позивач працювала на різних посадах в закладах освіти:

- в період з 04.09.1985 року по 03.06.1991 року на посаді майстра виробничого навчання кулінарного відділення Житомирського кооперативного училища;

- в період з 03.06.1991 року по 02.09.1992 року на посаді майстра виробничого навчання технологічного відділення Житомирського кооперативного технікуму;

- в період з 02.09.1992 року по 01.03.2004 року на посаді викладача Житомирського кооперативного технікуму, Житомирського кооперативного коледжу бізнесу і права;

- 01.03.2004 р. по 01.09.2010 року - переведена на посаду завідувача комерційного відділення ;

- в період з 01.09.2010 року по 26.08.2014 року на посадах заступника директора з навчально-виробничої та адміністративно-господарської роботи, заступника директора з навчально-виробничої роботи;

- в період з 27.08.2014 року по 15.06.2016 року на посаді викладача предметів професійно-теоретичної підготовки;

- в період з 15.06.2016 по 29.08.2016 року на посаді майстра виробничого навчання,

- в період з 29.08.2016 року по 26.04.2017 року на посаді викладача предметів професійно-технічної підготовки.

Разом з тим, зі змісту довідки Житомирського кооперативного коледжу бізнесу і права від 06.07.2017 року за №1.5.20/32 вбачається, що в період з 01.03.2004 року по 25.08.2014 року позивач працювала у коледжі на посадах завідувача відділення, заступника директора та за сумісництвом викладачем технологічних дисциплін, про що свідчать накази про встановлення педагогічного навантаження на кожен навчальний рік (а.с. 38, 63-91).

За даними паспорту (копія якого міститься у матеріалах справи), позивач народилася 22.03.1963року.

27.04.2017року позивач звернулась до Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою та документами для призначення пенсії за вислугу років. На дату вказаного звернення позивачу виповнилося 54 роки 01 місяць 27 днів.

Листом від 19.05.2017 року за № 7874/05 відповідач повідомив позивача, що станом на 01.04.2015 року та на 31.12.2015 року, а також на дату звернення - 06.07.2016 року у позивача лише 22 роки 11 місяців 28 днів спеціального стажу, рішенням для розгляду питань, пов'язаних з призначенням (перерахунком) та виплатою пенсій відповідно до чинного законодавства України про пенсійне забезпечення, у призначенні пенсії за вислугу років позивачу відмовлено у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу не менше 25 років станом на 1 квітня 2015 року та не менше 25 років 6 місяців станом на 31.12.2015 року.

Суд першої інстанції відмовив позивачу у задоволенні позову виходячи з того, що період роботи не за основним місцем роботи до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, не зараховується відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909.

Надаючи правову оцінку вказаним висновкам суду першої інстанції та діям відповідача, колегією суддів встановлено, що відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (змінами, внесеними згідно із Законом України від 24.12.2015 р. N 911-VIII) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати.

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909.

Відповідно до абзацу другого постановляючої частини (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 р. N 265) Постанови КМ України від 4 листопада 1993 року № 909 пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров'я і соціального захисту призначаються після досягнення 55 років за наявності спеціального стажу роботи станом на 1 квітня 2015 р. не менше 25 років і після цієї дати:

з 1 квітня 2015 р. по 31 березня 2016 р. - не менше 25 років 6 місяців;

з 1 квітня 2016 р. по 31 березня 2017 р. - не менше 26 років;

з 1 квітня 2017 р. по 31 березня 2018 р. - не менше 26 років 6 місяців.

Відтак, для призначення пенсії за вислугу років у 2017рокці, особа повинна була досягти 55 років та мати необхідний обсяг стажу, на посадах визначених названим переліком на дату досягнення позивачем необхідного віку.

Колегією суддів встановлено, що позивач народилася 22.03.1963року. На час звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугу років (19 квітня 2017року та на час відмови у призначенні пенсії - 19.05.2017року) позивачу виповнилось 54 роки 01 місяць.

Відтак, позивач станом на квітень - травень 2017року не досягла 55 річного віку, необхідного для призначення пенсії за вислугу років.

За наведених обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позову в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у призначенні позивачу пенсії, оскільки на дату звернення 19.04.2017року) позивач не досягла 55 річного віку з якого призначається пенсія за вислугу років.

Стосовно ж вимоги, про зобов'язання відповідача зарахувати стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років, то Переліком затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 визначено, що вищі навчальні заклади I - II рівнів акредитації, професійно-технічні навчальні заклади, передбачено перелік посад робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, до яких зокрема відносяться: директори, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, старші майстри виробничого навчання, майстри виробничого навчання, викладачі, педагоги професійного навчання, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

Пунктом 2 примітки до Постанови Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 передбачено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Переліком посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963 (з наступними змінами), викладачі всіх спеціальностей віднесені до педагогічних працівників.

Також, колегія суддів зазначає, що Постанова Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 не містить жодних положень, з яких вбачалось, що зарахування роботи на посаді викладача (який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах) ставиться в залежність від того, було це основним місцем роботи особи чи за сумісництвом.

Відтак, висновок суду першої інстанції стосовно того, що Постанова Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 передбачає, що період роботи не за основним місцем роботи до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, не зараховується є таким, що не відповідає змісту зазначеної Постанови, оскільки зазначена постанова таких положень не містить.

Водночас, відповідно до правової позиції, викладеної Верховним судом у п. 14 та 15 постанови від 27.02.2018року по справі №К/9901/241/17 вказано, що: "...зарахування роботи на посаді вчителя до педагогічного стажу не ставиться в залежність від того, було це основним місцем роботи особи чи за сумісництвом, за умови, якщо викладацька робота за сумісництвом займає не менше ніж 180 годин на навчальний рік, а також якщо працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи працювали за сумісництвом на посадах науково-педагогічних або педагогічних працівників з обсягом роботи не менше ніж на 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати), отже період роботи (...) за сумісництвом зараховується до педагогічного стажу (...) робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»."

Статтею 62 Закону № 1788-XII визначено - основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З довідок, що містяться у матеріалах справи (а.с.38-39, 61-92) вбачається, що позивач працювала на посаді викладача впродовж навчального року тривалістю від 298 - 463,5 годин на відповідний рік з 2004 по 2013рік.

Законами України "Про професійно-технічну освіту" (ст. 28), "Про вищу освіту" (ст. 56) визначено необхідний обсяг робочого часу для педагогічних працівників.

Відмовляючи у зарахуванні періодів роботи до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідач не врахував обставин стосовно того, чи дотримано позивачем під час виконання робіт по сумісництву мінімального обсягу виконуваної роботи (робочого часу) для педагогічних працівників.

Колегія суддів вважає, що за умови виконання посадових обов'язків на посадах, передбачених вищевказаним Порядком, впродовж встановленого законом обсягу робочого часу незалежно від того, як виконувались такі посадові обов'язки на умовах основної роботи чи за сумісництвом позивач має право на зарахування такого періоду роботи до стажу, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах.

Принцип правової визначеності є важливою складовою принципу верховенства права. У широкому розумінні принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення стабільного правового положення людини шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування.

Принцип правової визначеності є різновидом загальних принципів права. Він знаходить своє відображення у джерелах права ЄС і застосовується у практиці Європейського суду.

Так, у справі «Гешмен і Герруп" проти Сполученого Королівства» (рішення від 25 листопада 1999 р.) Суд вказав, що однією з вимог, яка випливає зі словосполучення «встановлений законом», є передбачуваність. Норму не можна вважати «законом», якщо вона не сформульована достатньо чітко, що дає особі можливість керуватися цією нормою у своїх діях. З іншого боку, хоча визначеність у законі надзвичайно бажана, забезпечення її може призвести до надмірної ригідності, тоді як закон ніколи не повинен відставати від обставин, що змінюються. Ступінь чіткості, яку мають забезпечувати формулювання національних законів і яка в жодному випадку не може охопити всі непередбачувані обставини, значною мірою залежить від змісту певного документа, сфери, на яку поширюється закон, а також від кількості та статусу тих, кому він адресований (п. 31).

У справі ОСОБА_1 проти України зазначено: «Таким чином, Суд доходить висновку, що це втручання не може розглядатися як таке, що було здійснене "згідно із законом", оскільки законодавство України не визначає з достатньою чіткістю межі та умови здійснення органами влади своїх дискреційних повноважень у сфері, про яку йдеться, та не передбачає достатніх гарантій захисту від свавілля при застосуванні таких заходів спостереження.

У Рішенні від 29 червня 2010 р. № 17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права: «Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у 10 якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки» (абзац третій підпункту 3.1 п. 3 мотивувальної частини).

З огляду на вказані положення законодавства та обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що відмовляючи у зарахуванні названого періоду роботи (з підстав того, що робота виконувалась позивачем не за основним місцем роботи, а за сумісництвом), відповідач порушив принцип правової визначеності, оскільки національне законодавство не містить чітких положень які забороняють зараховувати до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років періоду роботи за сумісництвом за умови виконання посадових обов'язків впродовж встановленого законом часу роботи.

Окрім того, колегія суддів вважає, що відмовляючи у зарахуванні періоду роботи до названого стажу з підстав не зарахування періодів роботи за сумісництвом, відповідач допустив дискримінацію позивача за характером виконання такої роботи (ст. 14) в поєднанні з ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 24, 46 Конституції України «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками...». «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення ... у старості. ...».

Стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою».

У справі «Пічкур проти України» Євроейський суд вказав, що: Чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, вважається таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства." При цьому суд вказав, що: "48.Практикою Суду встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» (Willis v. the United Kingdom), заява № 36042/97, n. 48, ECHR 2002-IV). 49. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об’єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення

У цій справі така дискримінація позивача не має об’єктивного та розумного обґрунтування, не переслідує легітимну ціль та немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю.

Стосовно ж надання належного та ефективного юридичного захисту відповідачу, то колегія суддів (дослідивши зміст листа відповідача від 19.05.2017 року за № 7874/05 у якому викладено обставини щодо відмови у призначенні позивачу пенсії), встановила що обумовлений лист містить лише узагальнений виклад позиції відповідача щодо відмови у призначенні пенсії. При цьому, такий лист не містить жодних відомостей стосовно того, які саме періоди роботи та на яких посадах за основним місцем роботи та /або на посадах за сумісництвом) не зараховано позивачу до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років та на яких правових підставах. Також вказаний лист не містить переліку посад та періодів, які зараховані відповідачем до стажу, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах.

Наведені обставини ускладнюють та унеможливлюють надання правової оцінки діям відповідача стосовно підстав такої відмови з огляду на невизначеність відповідачем періодів у зараховані яких було відмовлено та характеру виконуваної позивачем роботи у ці періоди.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що відповідач відмовляючи позивачу у зарахуванні періоду роботи для призначення пенсії за вислугу років діяв не добросовісно та не обґрунтовано, не врахував усіх обставин та положень законодавства, що мають значення для призначення пенсії позивачу, а як наслідок допустив не належний розгляд поданої ним заяви і документів та відповідно прийняв необґрунтоване рішення про відмову позивачу у зарахуванні певних (невідомих) періодів роботи до стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Водночас, судом враховано, що на дату розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивачу виповнилось 55 років, а відтак позивач досяг віку необхідного для призначення пенсії за вислугу років, однак зважаючи на обставини щодо неналежного розгляду відповідачем заяви та документів позивача про призначення пенсії за вислугу років, колегія суддів з огляду на дискреційні повноваження відповідача та необхідність ефективного юридичного захисту прав особи приходить до висновку, про необхідність часткового задоволення позову.

Так, відповідно до пунктів 1.1 та 4.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджено Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року N 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року N 13-1), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за N 1566/11846№13-1 управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі є органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади за даних обставин.

Враховуючи обумовлене, суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. При цьому, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

Аналогічна позиція, викладена в постанові Пленуму Верховного суду України №13 від 24.10.2008року, постанові ВАСУ від 28.07.2015року справа №К/800/34016/14 відповідно до яких, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які не належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про зобов'язання Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області розглянути повторно заяву та документи ОСОБА_3 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е"ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та Постанови Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 та прийняти відповідне рішення.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції слід скасувати з прийняттям нової про часткове задоволення позову.

З урахуванням положень ч. 3 ст. 139 КАС України та розміру вимог, що підлягають до задоволення на користь позивача присуджуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі- 672 грн (704+640)/2).

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково, постанову Богунського районного суду м. Житомира від "01" листопада 2017 р. скасувати, прийняти нову постанову про часткове задоволення позову ОСОБА_5.

Зобов'язати Житомирське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області розглянути повторно заяву та документи ОСОБА_3 про призначення пенсії за вислугу років та прийняти відповідне рішення відповідно до п. "е"ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та Постанови Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909.

У задоволенні решти вимог позовної заяви ОСОБА_5 - відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_3 (ІНН НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (КОД ЄДРПОУ 40380333) судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 672грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя С.М. Шевчук

судді: Є.М. Мацький

ОСОБА_1

Повне судове рішення складено "27" березня 2018 р.