Постанова № 72979682, 27.03.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: І.В. Ульяніч

27 березня 2018 р. Справа № 645/4721/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Мельнікової Л.В.

суддів - Бенедик А.П. , Донець Л.О.

розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2017 року (повний текст постанови виготовлений 20 листопада 2017 року) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, -

В с т а н о в и л а:

25 жовтня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, яким просив визнати протизаконними дії Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради (далі – УПСЗН, відповідач) в частині недонарахування та недоплати йому щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни ІІІ групи за 2017 рік та зобов’язати УПСЗН здійснити доплату на його користь частини недонарахованої одноразової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни ІІІ групи у сумі 6484 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є інвалідом війни (ІІІ група), і має право на пільги, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі – Закон № 3551-ХІІ в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин). Втім, відповідач у 2017 році протиправно виплатив йому таку допомогу у меншому розмірі, ніж визначено Законом. Вважає, що такі дії відповідача порушують його конституційні права.

Постановою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2017 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення вмотивовано висновком суду першої інстанції про правомірність дій відповідача при виплаті позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2017 році у розмірі, який визначений постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року № 223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі – постанова КМУ № 223), оскільки вказана постанова є чинною, прийнятою відповідно до норм Бюджетного кодексу України, не визнана неконституційною чи протиправною, не скасована у встановленому законом порядку. Окрім зазначеного, вказана постанова КМУ не суперечить вимогам ч. 5 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ. Таким чином, відповідач здійснивши нарахування та виплату позивачеві щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2017 рік у розмірі, що визначений цим урядовим актом, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Не погоджуючись з судовим рішенням, в апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2017 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції при вирішенні спору ігнорував вимоги ст. 22 Конституції України, згідно вимог якої, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Вказує, що право позивача, яке пов’язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути постановлена у залежність від бюджетних асигнувань. Зазначає, що постанова КМУ № 223 не відповідає вимогам Конституції України, оскільки значно звужує конституційні права позивача, і не узгоджується з нормами міжнародного права, що є невід’ємною частиною національного законодавства. Вважає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідно до ст. 8 Конституції України норми Закону № 3551-ХІІ мають вищу юридичну силу.

За приписами статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (частина перша статті 308).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина друга статті 308).

Заслухавши суддю-доповідача, заслухавши представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення відповідно до положень ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є інвалідом війни ІІІ групи, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії Б № 488854 /а.с. 3/.

За приписами ч. 5 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року № 223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» установлено, що: 1) у 2017 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення).

Районні органи соціального захисту населення перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання) у таких розмірах, зокрема, інвалідам війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: - I групи - 3500 гривень; - II групи - 3100 гривень; - III групи - 2700 гривень.

Як убачається з матеріалів справи, позивачу на підставі ч. 5 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ проведено виплату щорічної разової грошової допомоги як інваліду війни до 05 травня 2017 року у розмірі 2700 гривень.

04 жовтня 2017 року позивач звернувся до УПСЗН про здійснення йому доплати недоотриманої щорічної одноразової допомоги інвалідам війни до 5 травня за 2017 рік в сумі 6 484,00 грн. /а.с. 4/.

Листом УПСЗН № Р-529.01-28 від 18 жовтня 2017 року позивачу відмовлено у здійсненні означеної доплати, /а.с. 5/.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 колегія суддів зазначає, що положеннями ст. 17 Закону № 3551-ХІІ установлено, що фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджету.

Згідно з ч. 1 ст. 171 Закону № 3551-ХІІ щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України Бюджетна система України і Державний бюджет України встановлюються виключно цим Кодексом та законом про Державний бюджет України.

Якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у цьому Кодексі, застосовуються відповідні норми цього Кодексу.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», який набув чинності 01 січня 2015 року (далі – Закон № 79-VIII, в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Таким чином, із набуттям чинності Закону № 79-VIII, Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня встановленого Законом № 3551-ХІІ.

Кабінетом Міністрів України на виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України прийнято постанову № 223, підпунктом 2 пункту якої визначено, що у 2017 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої, зокрема Законом № 3551-ХІІ,здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад у таких розмірах: < > інвалідам війни III групи - 2700 гривень.

На час здійснення позивачу виплати зазначеної допомоги положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) в установленому порядку не визнані, тобто є діючими.

Колегія суддів зауважує, що на залежність розмірів соціальних виплат і соціальних послуг від фінансових можливостей держави вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 19 червня 2001 року № 9-рп/2001 та від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008.

Аналогічні положення відображені у статті 22 Загальної декларації прав людини, згідно з якою кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави; а також у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, який встановлює загальний обов’язок держав забезпечувати здійснення цих прав у максимальних межах наявних ресурсів (стаття 2).

У рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» Європейський Суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 2004 року у справі «Кйартан Асмудсон проти Ісландії».

Як зазначив Конституційний Суд України в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційності (розмірності) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов’язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державною, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 1-11/2012 принцип законності під час вирішення справ про соціальний захист громадян передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у наступній практиці Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства» у рішенні від 07 липня 1989 року Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов’язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини». У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» цей Суд зазначив, що, з’ясовуючи, чи існує позитивне зобов’язання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини».

Отже, системний аналіз зазначених правових норм дає підстави дійти висновку про відсутність правових підстав для зобов’язання відповідача здійснити перерахунок, нарахувати та сплатити позивачу ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як інваліду війни ІІІ групи в інший порядок і розмірах, ніж визначено ч. 5 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ та постановою КМУ № 223.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року по справі № 577/4096/17.

Відповідно до частини 6 ст. 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

За наведених обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення < > суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 316 КАС України).

Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають.

Підстави, передбачені ст. 139 КАС України, для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 292, 308, 310, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2027 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_2 Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_3 ОСОБА_4

Постанова складена і підписана 27 березня 2018 року.