Постанова № 72979462, 22.03.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Старосєльцева О.В.

22 березня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/4178/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів:

головуючого судді: Русанової В.Б.

суддів: Курило Л.В. , Присяжнюк О.В.

за участю секретаря судового засідання - Цибуковської А. П.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідачів - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 року (м. Харків, повний текст складено 18.12.2017 року) по справі № 820/4178/17

за позовом ОСОБА_3

до Державної міграційної служби України , Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про скасування рішення, наказу та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати:

- наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 31.03.2017р. №52;

- рішення Державної міграційної служби України від 23.08.2017р. №71 -17;

- зобов'язати ГУ ДМС України в Харківській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_3.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2017р. задоволено частково позов.

Скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 31.03.2017р. №52 та рішення Державної міграційної служби України від 23.08.2017р. №71 -17.

Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 13.03.2017 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог позов залишено без задоволення.

Державна міграційна служба України (далі - відповідач), не погодившись з судовим рішенням подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме ч. 5 ст. 5, ч. 6 ст. 8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”; ст. 19,77,242 КАС України, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідачем під час співбесіди з позивачем були з'ясовані всі обставини, зазначені ним в заяві, та прийняте законне рішення про необґрунтованість поданої заяви.

Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду - залишити без змін. В обґрунтування зазначив, що подана заявником заява мала формальні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, їх обґрунтованість вимагала більш ретельної перевірки після оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, а тому відмова відповідачів є передчасною.

Представник відповідачів в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняте нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача в судовому засіданні просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Згідно з ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що 13.03.2017 р. позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою-анкетою № 2017КН0004 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 73-85).

За наслідками поданої заяви відповідачем проведено з позивачем співбесіди, про що свідчать матеріали особової справи (а.с. 97-123).

В ході проведення співбесід міграційним органом встановлено, що заявник одружений з громадянкою ОСОБА_4 Республіки ОСОБА_5, має сина ОСОБА_6 та двох дітей дружини від першого шлюбу. У період описаний заявником у заяві він безперешкодно разом з дружиною виїжджав до Російської Федерації, де вони проживали з липня 2014 року по березень 2015 року. Вперше заявник прибув на територію України в 2015 році. Оскільки на той момент він із своєю сім'єю перебував у місті Липецьку Липецької області Російської Федерації, цей приїзд був пов'язаний з необхідністю проходження процедури продовження реєстрації на території Російської Федерації, на території якої він із родиною перебував у період з липня 2014 по 2015 року. В подальшому він із родиною повернувся до ОСОБА_4 Республіки.

Його дружина разом із трьома дітьми в серпні 2016 року виїхала до Австрії до батьків заявника, які мешкають в цій країні з 2000 року та отримали австрійське громадянство, де вона звернулася до компетентних органів з питання отримання статусу біженця. Заявник приїхав в Україну з ОСОБА_4 Республіки (через Казахстан) 11.12.2016 року, кордон перетнув легально на підставі паспорту для виїзду за кордон АС 23904406, виданого 03.06.2014 органом SRS, терміном дії до 03.06.2024 року. В Україні по теперішній час проживає в м. Харків у своєї рідної тітки по батьківській лінії шлюбу - ОСОБА_7, за адресою: АДРЕСА_1.

Під час співбесід заявник зазначав, що звернувся до міргаційної служби з метою легалізації будь-яким чином та законного знаходження на території України.

Заявник вважає, що ситуація, в якій він опинився, спричинена його небажанням змінити православну віру на іслам. Проте, при цьому ж визначив, що він відрізнявся від інших людей своїми статками (має у власності магазин, житло, автомобіль, дохід вище середнього та матеріальну допомогу від батьків, які проживають в Австрії).

За результатами співбесід з ОСОБА_3, міграційний орган дійшов висновку, що заявник не надав жодних доказів на підтвердження достовірності обґрунтованості побоювання за своє життя та життя своїх рідних на батьківщині, а також очевидним є, що заявник перетнув кордон України без наміру бути визнаним біженцем на території України.

31.03.2017 р. Наказом ГУ Державної міграційної служби України в Харківській області № 52 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину ОСОБА_4 Республіки ОСОБА_3 на підставі очевидної необґрунтованості заяви, з підстав відсутності умов, визначених п.1 чи 13 ч.1 ст. 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”. (а.с. 156).

23.08.2017р. рішенням Державної міграційної служби України № 71-17 , прийнятим за наслідками оскарження наказу № 52, відхилено скаргу позивача. (а.с. 139, 157).

Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області було направлено позивачу повідомлення № 52 від 09.09. 2017 про відхилення скарги на рішення органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. (а.с.157)

Позивач, вважаючи зазначені рішення протиправними, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Задовольняючи позов та скасовуючи оскаржувані рішення, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті рішень відповідачем не повно з'ясовані зазначені заявником обставини, не враховано інформацію по країні походження, а тому належним способом захисту прав позивача судом обрано зобов’язання ГУ ДМСУ в Харківській області повторно розглянути заяву іноземця.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року №3671-VI , який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

Пунктом 1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закону №3671-VI) визначено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.13 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

В силу вимог ст. 6 Закону №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Частиною 1 ст.7 Закону №3671-VI визначено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Згідно із ч. 4 ст. 8 Закону №3671-VI рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Разом з тим, відповідно до ч.6 ст.8 Закону №3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Як вбачається з матеріалів особової справи №2017KН0004, а саме анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та реєстраційного листка на особу від 13.03.2017 року, протоколів співбесіди від 21.03.2017 року, 28.03.2017 року, 31.03.2017р. ОСОБА_3 , народився та жив у Киргизії, у місті Кант, є громадянином ОСОБА_4 Республіки, етнічним українцем за походженням, сповідує православне християнство, одружений, має неповнолітнього сина, вперше прибув в Україну у грудні 2015 року легально, з 2016р. по теперішній час проживає у своїх родичів у місті Харкові. За наданням притулку або статусу біженця в інших країнах не звертався. Стверджує, що країну походження покинув через постійну загрозу його життю у Киргизії, з підстав побоювання стати жертвою переслідування на батьківщині за релігійною ознакою, бо є православним християнином.

Статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту просить, оскільки побоювання за життя виникли у 2013р., коли група чоловіків киргизької національності у складі 3 осіб запропонували книжки про іслам, як про єдину правильну релігію. Ці чоловіки вкрай неприязно ставились до релігії позивача, зустрічі повторювались з певною черговістю, супроводжувались нанесенням тілесних ушкоджень та вимогами змінити релігію або платити за право бути християнином - рабом. Залишення позивачем території країни на певний час не призвели до позитивних наслідків, адже після повернення переслідування продовжувались (обставини, вказані позивачем у заяві-анкеті від 13.03.2017року а.с. 73-85).

Відповідно до ч. 11,12 ст. 9 Закону №3671-VІ, після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.

Водночас орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч. 5 ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту») за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої ст. 78 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

Як вбачається з висновку Головного управління в Харківській області Державної міграційної служби України, щодо прийняття рішення про відмову в оформлені документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 31.03.2017р., за результатами розгляду особової справи за заявою ОСОБА_3 , позивачеві відмовлено у оформленні документів у зв'язку з очевидною необґрунтованістю заяви, з підстав не надання доказів викладених ним обставин щодо переслідування за ознакою віросповідування, достовірності обґрунтованості побоювання за своє життя та своїх рідних на батьківщині, тощо. (а.с.140-155)

Разом з тим, як вірно встановив суд першої інстанції та не спростовано апелянтом під час апеляційного розгляду справи, відповідачем не надано належної оцінки та не здійснено перевірки інформації по країні походження станом на час звернення позивача із заявою. З висновку вбачається, що відповідачем врахована інформація по країні походження за 2013р., проте як позивач звернувся в 2017р. із заявою.

Судом першої інстанції вірно враховано, що згідно відомостей зазначених на сайті Управління Верховного Комісару ООН у справах біженців щодо країн походження біженців станом на 09.10.2017 Киргизстан включений до переліку країн походження біженців. Відповідно до відомостей інтернет-ресурсу :.gumilev-center.su у 2016 році Президент Киргизької республіки виразив стурбованість з приводу політизації релігії, та розповсюдження тенденції примусового нав’язування ісламу, дискримінації та залякування громадян, які є носієм іншої релігії або атеїстичної позиції. Також зазначається що такого роду релігійні течії виникли декілька років тому, та деякі з них не визнають законної влади на території Киргизстану.

Доводи апеляційної скарги щодо перебування позивача в третій країні (Російській Федерації) до звернення в Україні, колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновків суду, оскільки доказів в підтвердження зазначених обставин відповідачем не надано , а також оцінка цим обставинам має надаватися під час вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту.

Доводи апеляційної скарги щодо неправдоподібності зазначеної позивачем інформації, зокрема щодо його віросповідання, що він є православним християнином, віруючою людиною, оскільки заявник має татуювання на руці, яке неприпустиме для віруючої людини, не володіє глибокими знаннями щодо основних релігійних положень, йому важко згадати основні православні свята, категорично відмовився від зустрічі з православними священниками Свято-Покровського монастиря м. Харкова, колегія суддів вважає припущеннями, та такими, що не свідчать про очевидну необґрунтованість заяви, оскільки наявність татуювання та не знання релігійних звичаїв не спростовує належність особи до відповідного віросповідання.

Доводи апелянта, що заявник не був причетний до будь-яких революційних подій, пов'язаних із міжнаціональною ворожнечею, не перебував членом жодної політичної релігійної, військової або громадської організації не були перевірені під час співбесіди, а отже є припущеннями.

За цих обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що матеріали справи поза розумним сумнівом не спростовують з достатнім рівнем переконання доводів позивача про існування загрози переслідувань у країні походження саме через сповідування православного християнства, котра не є притаманною для Батьківщини позивача.

Згідно з ст. 14 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Конвенцією про статус біженців 1951 року, визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов’язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до підпунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Відповідно до Позиції УВКБ ООН “Про обов'язки та стандарти доказів у біженців” 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Колегія суддів зазначає, що заявником доведено достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява, а саме надано докази належності до православ'я, (свідоцтво про вінчання від 01.06.2014р.) , а також зазначено про наявність переслідувань за релігійною ознакою.

Колегія cуддів зазначає, що підстави та докази переслідування позивача на батьківщині можуть бути визнані обґрунтованими або безпідставними у разі більш ретельної перевірки вже після оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту.

З огляду на викладене, колегія cуддів погоджується з висновком суду першої інстанції про скасування рішень про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов’язання відповідача повторно розглянути заяву громадянина ОСОБА_8 Республіки ОСОБА_3

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 271, 286, 310,315 ,316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 по справі № 820/4178/17 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя ОСОБА_9Судді ОСОБА_10 ОСОБА_11 Повний текст постанови складено 26.03.2018 року