Постанова № 72979397, 26.03.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/4791/17

Категорія: 12.3 Головуючий І інстанції Завальнюк І.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Бойка А.В., Скрипченка В.О.,

при секретарі Іщенко В.О.,

за участю представника позивача-адвоката ОСОБА_1 та представника відповідача Поштук Я.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Одеської митниці ДФС на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 24.11.2017р.) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Одеської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

18.09.2017 року ОСОБА_3 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним судом до Одеської митниці ДФС, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Південної митниці Міндоходів «Про припинення перебування на державній службі» №76-о від 07.06.2013 року;

- поновити його на посаді «інспектора відділення №1 митного оформлення митного поста «Роздільна» Одеської митниці ДФС;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.06.2013 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний наказ відповідача про звільнення позивача є протиправним, передчасним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки його було прийнято з грубими порушеннями норм діючого законодавства та без проведення службового розслідування.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ начальника Південної митниці Міндоходів «Про припинення перебування на державній службі» №76-о від 07.06.2013 року. Поновлено ОСОБА_4 на посаді інспектора відділення №1 митного оформлення митного поста «Роздільна» Південної митниці Міндоходів з 08.06.2013 року. Стягнуто з Одеської митниці ДФС на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.06.2013 року по 21.11.2017 року в сумі 123695,52 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник Одеської митниці ДФС 15.12.2017 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального і процесуального права та просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача повністю підтримала апеляційну скаргу та, з урахуванням факту пропуску позивачем встановленого законом місячного строку на оскарження наказу про звільнення, а також відсутності вакантних та рівнозначних посад у новоствореному (реорганізованому) митному органі (т.б. в Одеській митниці ДФС, де він службу взагалі не проходив), просила суд скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.11.2017 року та відмовити позивачу у задоволенні усіх його позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні суду 2-ї інстанції мотивовано просила залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а постанову окружного суду - без змін. Стосовно ж факту пропуску позивачем встановленого законом місячного строку на оскарження наказу про звільнення, представник позивача зазначила, що даний термін було порушено виключно з поважних причин, а саме у зв'язку із тривалим знаходженням позивача у стресовому стані та в статусі підозрюваного, обвинуваченого та підсудного.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність усіх належних підстав для її часткового задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ОСОБА_3 з 27.12.2010 року проходив службу в митних органах України та 01.06.2013 року був призначений на посаду «інспектора» відділення №1 митного оформлення митного поста «Роздільна» Південної митниці Міндходів.

07.06.2013 року наказом начальника Південної митниці Міндоходів «Про припинення перебування на державній службі» №76-о ОСОБА_3 було звільнено з посади «інспектора» відділення №1 митного оформлення митного поста «Роздільна» Південної митниці Міндоходів - за порушення Присяги державного службовця, а саме - в зв'язку із порушенням 06.06.2013р. відносно нього кримінальної справи за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.ч.1,4 ст.368 КК України.

Не погоджуюсь з таким наказом відповідача від 07.06.2013р., позивач, дочекавшись остаточного вироку суду про свою невинуватість у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні (т.б. ухвали Апеляційного суду Одеської області від 05.09.2017р.), 18.09.2017р. звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, визнавши своєю ухвалою причини пропуску позивачем встановленого законом строку поважними та врахувавши виправдувальний вирок і приписи ст.72 КАС України, виходив з обґрунтованості та часткової доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності та передчасності спірного наказу відповідача.

Проте, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, не може повністю погодитися з такими висновками суду 1-ї інстанції, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

У відповідності до приписів ч.1 ст.5 діючого КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.

Разом з тим, як слідує зі змісту вимог ч.ч.1,2 ст.99 КАС України (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин та момент розгляду справи судом 1-ї інстанції), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

А як вбачається з ч.3 ст.99 КАС України (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин та момент розгляду справи судом 1-ї інстанції), для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися і інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Одночасно слід звернути увагу на те, що аналогічні положення щодо строків звернення до адміністративного суду містяться і в ст.122 діючого КАС України.

Так, згідно із ч.5 ст.122 діючого КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до приписів ч.3 ст.3 КАС України (в редакції Закону №2147-УІІ від 03.10.2017р.), провадження в адміністративних справах здійснюється у відповідності до закону чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Також, при чому, необхідно зазначити, що дотримання строків звернення до суду з адміністративним позовом є однією з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень щодо строку розгляду адміністративних справ, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб безпосередньо залежить від меж їх реалізації у часі. Провадження в адміністративних судах, як спосіб захисту цих прав, базується на процесуальних принципах та забезпечується чітко регламентованими строками. Дотримання цих строків впливає на права та обов'язки учасників адміністративних правовідносин, спонукаючи їх до своєчасного здійснення наданих їм прав чи виконання покладених на них обов'язків.

Так, процесуальний закон визначає, що «строк звернення до адміністративного суду» - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень.

При чому, днем, коли особа дізналась про порушення свого права, - є день, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про рішення, дію чи бездіяльність відповідача (суб'єкта владних повноважень), внаслідок яких відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Практика Європейського суду з прав людини, яка, відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є джерелом права, також, в свою чергу, свідчить про те, що право на звернення до суду «не є абсолютним» і «може бути обмеженим», в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (рішення ЄСПЛ від 27.02.1980р., 22.10.1996р.).

У відповідності до положень ст.100 КАС України (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин та момент розгляду справи судом 1-ї інстанції), адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Аналогічні положення містяться і в ч.ч.3,4 ст.123 діючого КАС України (в редакції Закону №2147-УІІ від 03.10.2017р.).

Одночасно, необхідно зауважити й про те, що сутність зазначеного «інституту» полягає в тому, що особа, яка звертається до суду за захистом порушеного права була не в змозі зробити це внаслідок незалежних від неї обставин, зокрема, якщо цьому перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Так, як встановлено судовою колегією з матеріалів справи та пояснень представника позивача в судовому засіданні, про наявність спірного наказу начальника Південної митниці Міндоходів №76-о від 07.06.2013 року про звільнення з посади (т.б про припинення державної служби) ОСОБА_3 стало відомо десь у 2015 році від своїх колег, а фактично він ознайомився із його текстом лише тільки 20.05.2016р. (про що свідчить його власноручний підпис під цим наказом, а.с.69), однак за захистом свого порушеного права до окружного суду останній реально звернувся тільки після набрання законної сили виправдувальним вироком суду від 12.12.2016р. (т.б. після отримання копії ухвали апеляційного суду від 05.09.2017р.), а саме - 18.09.2017 року (т.б. фактично через 4 роки 3 місяці з моменту ухвалення спірного наказу або через 1 рік і 4 місяці з моменту фактичного ознайомлення з текстом наказу), тобто із значним пропуском встановленого процесуальним законом місячного строку.

Про даний факт свідчить також і те, що позивач, після його затримання 06.06.2013р. та тримання на протязі 6-8 діб під вартою, з червня 2013р. і по цей час на службу не виходив (т.б. тривалий час не виконував своїх посадових обов'язків, з'явившись до відділу кадрів лише тільки 20.05.2016р. для ознайомлення з текстом спірного наказу та отримання трудової книжки) та ніяким чином (т.б. ні усно, ні письмово) не повідомляв митницю про підстави своєї відсутності на службі або про свої наміри щодо бажання в подальшому залишитися на службі в митному органі.

Що ж стосується позиції представника позивача про те, що оскаржити наказ про звільнення у встановлений законом місячний строк позивачу фактично завадило тривале знаходження у стані стресу та статусі підозрюваного, обвинуваченого та підсудного, то судова колегія вважає таку позицію необґрунтованою, надуманою і недоведеною та до уваги її не приймає, оскільки кримінальна справа відносно позивача була порушена 06.06.2013р., а виправдувальний вирок був ухвалений ще 12.12.2016р. та набрав законної сили 05.09.2017р. При цьому, слід звернути увагу й на те, що зі слів представника позивача, по даному кримінальному провадженню до позивача застосовувалася міра запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише тільки на 6-8 діб. В подальшому ж, позивач увесь інший час провадження по цій кримінальній справі знаходився під «підпискою про невиїзд» та відповідно, з урахуванням наявності у нього захисника-адвоката і фактичного ознайомлення 20.05.2016р. із текстом спірного наказу, мав можливість своєчасно звернутися до окружного суду із даним позовом, як особисто, так і через представника або направити адміністративний позов по пошті (у цьому б випадку провадження в адміністративній справі повинно б було бути зупинено до розгляду кримінальної справи на підставі п.3 ч.1 ст.156 КАС України, в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Отже, за таких обставин, а також приймаючи до уваги, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні і беззаперечні докази на підтвердження поважності пропуску позивачем встановленого законом місячного строку для звернення до суду із даними позовними вимогами та не можливості вчасного звернення до адміністративного суду внаслідок суттєвих перешкод, судова колегія вважає висновки суду першої інстанції про поважність причин і поновлення строку - помилковими та такими, що не узгоджуються з вищенаведеними нормами КАС України, в зв'язку із чим, з урахуванням вимог п.8 ч.1 ст.240, п.3 ч.1 ст.315 та ч.1 ст.319 чинного КАС України, доходить висновку про необхідність залишення даного позову без розгляду.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції при розгляді даної справи по суті невірно оцінив докази та допустив грубе порушення норм процесуального права.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.319 КАС України, вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу відповідача, скасувати оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції та залишити даний адміністративний позов без розгляду.

Керуючись ст. ст. 123, 240, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Одеської митниці ДФС - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року - скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Одеської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення №76-о від 07.06.2013 року, зобов'язання поновити на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 26.03.2018р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: А.В. Бойко

В.О. Скрипченко