Постанова № 72979342, 22.03.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2018 р.м.ОдесаСправа № 522/8372/16-а

Категорія: 10.3 Головуючий в 1 інстанції: Загороднюк В.І.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

за участі секретаря - Скоріної Т.С.

представника апелянта - Дідоренко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 14 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду першої інстанції з позовом до управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси, правонаступником якого є Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (далі - Пенсійний фонд) в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення №75 від 11 квітня 2016 року про відмову у перерахунку пенсії;

- зобов'язати здійснити перерахунок раніше призначеної пенсії у відповідності до вимог ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, в редакції, що діяла на момент призначення пенсії, у розмірі 80 відсотків від місячної заробітної плати, зазначеної у довідці прокуратури Одеської області №460 від 14 березня 2016 року.

В обґрунтування позову зазначено, що частиною 18 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII в редакції, яка діяла на час призначення пенсії, передбачено право на перерахунок вже призначеної пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників.

Вказаний перерахунок повинен проводитися з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії.

На думку позивача, застосування до неї обмежень щодо вказаного перерахунку, які були введені п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення» №213 від 02 березня 2015 року (далі - Закон №213), не буде відповідати принципам верховенства права.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 14 липня 2016 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції погодився з доводами позивача та зазначив, що оскільки пенсія позивачу була призначена до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення» №213 від 02 березня 2015 року, то при здійсненні її перерахунку, застосуванню підлягає ст. 50-1, в редакції Закону України «Про прокуратуру», чинна на час призначення пенсії.

Обґрунтовуючи зазначений висновок, суд першої інстанції посилався на те, що зміст та обсяг соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

В апеляційній скарзі Пенсійний фонд, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Так, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції неправильно було застосовано норми матеріального права, оскільки Законом №213 встановлена заборона з 01 червня 2015 року проводити перерахунок пенсії, відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вважає, що вказане твердження апелянта є необґрунтованим, адже положення Закону №213 не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, позаяк ним врегульовано питання призначення пенсій, а не їх перерахунку.

Також позивач вважає, що судом першої інстанції правильно зауважено, що відмова Пенсійного фонду у перерахунку пенсії призвела до звуження обсягу вже набутих нею прав та/або позбавленням її права на соціальний захист.

У відзиві на апеляцію ОСОБА_2 також зазначає про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відкрив апеляційне провадження, так як Пенсійним фондом пропущено строк апеляційного оскарження, встановленого ч.2 ст. 186 КАС України, в редакції від 03 серпня 2017 року.

У зв'язку з викладеними вище обставинами, позивач просить закрити апеляційне провадження у зв'язку з його помилковим відкриттям.

Представник апелянта в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримала доводи викладені в апеляції та просила її задовольнити.

Позивач в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, належним чином сповіщена про дату, час та місце судового розгляду справи.

Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновків, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню, з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, що встановлені судом першої та апеляційної інстанцій і які є неоспореними, свідчать про наступне.

ОСОБА_2 працює в органах прокуратури України з 18 травня 1994 року на прокурорсько-слідчих посадах.

З вересня 2012 року перебуває на обліку в Пенсійному фонді та отримує пенсію за вислугу років, у розмірі 80 % від посадового окладу начальника відділу обласної прокуратури.

Вказана пенсія призначена їй відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII (в редакції на момент її виходу на пенсію).

08 квітня 2016 року ОСОБА_2, посилаючись на ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII, звернулась до відповідача із заявою про перерахунок пенсії з підстав підвищення заробітної плати працівників прокуратури.

До заяви було надано довідку №460 від 14 березня 2016 року, яка видана прокуратурою Одеської області.

Рішенням №75 від 11 квітня 2016 року Пенсійний фонд відмовив ОСОБА_2 у перерахунку пенсії.

Мотиви даної відмови полягали в тому, що відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону №213, норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначено пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-XII втратили чинність, а тому з 01 червня 2015 року не можуть бути перераховані за законодавством, що не є чинним.

Аналіз фактичних обставин справи та законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, свідчить про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.18 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ, в редакції чинній на момент виходу позивача на пенсію, призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників.

Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року, внесено зміни до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ, зокрема частину вісімнадцяту викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».

15 липня 2015 року набув чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.

Відповідно до розділу ХІІ Прикінцевих положень даного Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом положення:

- Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ, крім пункту 8 частини 1 статті 15, частини 4 статті 16, абзацу першого частини 2 статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини 5 статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.

Таким чином, на час звернення позивача до Пенсійного фонду із заявою про перерахунок пенсії, частини тринадцята та вісімнадцята статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, які регулювали порядок перерахунку пенсій, втратили чинність.

Згідно з частиною 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, на час звернення позивача за перерахунком пенсії Кабінетом Міністрів України відповідний нормативно-правовий акт прийнято не було.

Враховуючи викладені норми законодавства, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що останній діяв у відповідності до ст. 19 Конституції України та на законних підставах відмовив у перерахунку пенсії позивачу.

Розглядаючи доводи апелянта про наявність конституційних заборон законодавчо обмежувати існуючі права та свободи громадян, колегія суддів встановила наступне.

Практика Європейського суду з прав людини (далі - Суд), як до джерела права, свідчить про наступне.

У справі «Макион проти Литви» (скарга №75916/13) Суд зазначив, що нове законодавство, яке зменшило соціальні доплати, зокрема за вислугу років, в період економічної кризи не є дискримінаційним, оскільки така соціальна виплата залежить від фінансових ресурсів держави.

Суд не побачив підстав, що влада Литви порушила справедливий баланс між фундаментальними правами пані Макион і загальним інтересом суспільства.

Він прийняв до уваги серйозні економічні труднощі, з якими зіткнулась Литва за часи глобальної фінансової кризи, а також обмежену тривалість зменшення доплат заявниці, яка була частиною засобів жорсткої економіки.

Як зазначив суд, нове законодавство не було дискримінаційним.

Плата за вислугу років є дискреційною і залежить від фінансових ресурсів держави, тоді як пенсія за віком, є конституційним обов'язком держави і тісно пов'язана з внесками соціального страхування.

Отже, на думку Суду, ці дві групи «одержувачів» є непорівнянні, маючи на увазі, що будь-яке розрізнення між ними не може складати дискримінацію.

До того ж, Суд був задоволений тим, що тимчасове обмеження доплати за вислугу років переслідувало законну мету в інтересах суспільства.

У цій справі, Суд також зазначив, що зменшення виплат не поставило заявника в стан, коли йому не вистачало засобів для існування.

Є доцільним також звернутися до правової позиції Європейського суду з прав людини, яка викладена в ухвалі «Великода проти України» від 03 червня 2014 року, в якій Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Стаючи на бік держави України Європейський суд звернув увагу на складну економічну ситуацію в країні, а також на необхідність пошуку, саме державою України, додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Спростовуючи доводи суду першої інстанції про звуження рішенням суб'єкта владних повноважень змісту та обсягу існуючих прав і свобод позивача, колегія суддів наголошує на тому, що відмова відповідача у перерахунку пенсії, не призвела до зменшення її розміру, а тому не є звуженням обсягу вже набутих ним прав та/або позбавленням його права на соціальний захист.

Далі слід зазначити, що зміни, внесені Законом України № 76 від 28 грудня 2014 року до частини 18 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ та до частини 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697, не визнані Конституційним Судом України неконституційними.

Більш того, у своєму рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Також безпідставним є посилання позивача на те, що відповідно до статті 58 Конституції України права на перерахунок пенсії не можуть бути позбавлені працівники прокуратури, які вже вийшли на пенсію, оскільки таке право у відповідної особи виникає станом на час виникнення обставин, з якими особа пов'язує право на такий перерахунок, а не з часу її виходу на пенсію.

Аналогічний правовий висновок міститься і в постановах Верховного Суду, зокрема, у справах за №№ 569/4659/16-а (постанова від 14.03.2018 року), 757/17726/16-а (постанова від 07.03.2018 року), 159/829/17 (постанова від 15.03.2018 року) 264/1617/17 (постанова від 02.03.2018 року), 635/8071/16-а (постанова від 13.03.2018 року), який, відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, враховується при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Протилежний висновок суду першої інстанції з цього приводу є помилковим, оскільки суперечить викладеним нормам матеріального права та висновкам Верховного Суду.

Далі, суд апеляційної інстанції бажає зазначити, що ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу Пенсійного фонду вказує на пропуск строку апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції суб'єктом владних повноважень.

Так, позивач вважає, що такий строк пропущено апелянтом більш ніж на один рік, а тому, на її думку, необхідно було б застосувати абз. 3 ч.4 ст. 189 КАС України, в редакції від 03 серпня 2017 року, який передбачав, що незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п.13 ч.1 Перехідних положень КАС України, в редакції від 15 грудня 2017 року, судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання ним чинності.

Тобто, вирішуючи спірне питання слід користуватися нормами КАС України, в редакції від 03 серпня 2017 року.

Для правильного вирішення даного питання колегія суддів вважає за необхідним визначити поняття «оголошення судового рішення», про що зазначає абз.3 ч.4 ст.189 КАС України, на який посилається позивач.

Згідно з тлумачним словником української мови поняття «оголошувати» означає публічно повідомляти, заявляти про щось, оприлюднювати якусь інформацію.

Одним із способів оголошення судового рішення є отримання копії судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується її учасниками, Пенсійний фонд не був присутній при винесенні оскаржуваного рішення. В матеріалах справи міститься супровідний лист про направлення копії судового рішення на адресу Пенсійного фонду, але відсутні докази про його отримання.

Пенсійний фонд, звертаючись у листопаді 2017 року з апеляційною скаргою, зазначив, що копію оскаржуваного судового рішення не отримав. Це підтверджується і наданою заявою Пенсійного фонду на адресу суду першої інстанції з проханням надати належним чином завірену копію постанови Приморського районного суду м. Одеси від 14 липня 2016 року.

Враховуючи це, суд апеляційної інстанції поважав, що строк апеляційного оскарження суб'єктом владних повноважень не пропущено.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду, відповідно до частини 1 статті 317 КАС України, підлягає скасуванню, оскільки судом першої інстанції до спірних правовідносин був застосований закон, який не підлягав застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі - задовольнити.

Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 14 липня 2016 року - скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Доповідач - суддя І.О. Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова

Повне судове рішення складено 27.03.2018 року.