Постанова № 72979272, 21.03.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/7579/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засідання Гром І.І.

позивач: не з'явився

відповідач: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2017 року (головуючий суддя Дмитрук В.В, м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Ромді Україна» про стягнення адміністративно господарських санкцій,-

В С Т А Н О В И В:

12.05.2017 року Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Приватного підприємства «Ромді Україна» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 10 771, 71 грн..

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що частиною 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-ХІІ від 21 березня 1991 року (далі - Закон № 875-ХІІ) передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Вищезгадані підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у відповідності до частини 2 статті 19 Закону № 875-ХІІ, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

При цьому, відповідачем не був виконаний норматив для працевлаштування інвалідів, оскільки середньооблікова чисельність працюючих на підприємстві у 2016 році складала 13 чоловік, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складала 0 чол., а норматив для працевлаштування складав 1 чоловік, який відповідачем не виконаний.

За невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, на підставі статті 20 Закону № 875-ХІІ відповідачу було нараховано до сплати 10 669, 23 грн. адміністративно-господарських санкцій та пеню в сумі 102, 48 грн., всього 10 771, 71 грн., які ПП «Ромді Україна» належить сплатити до державного бюджету.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Волинським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та вважає, що судом не в повному обсязі досліджено всі обставини справи.

Зокрема звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме неподання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості за спірний період, є порушенням вищезгаданих норм чинного законодавства та є підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Вважає, що відповідач не довів суду, що ним вжито всі необхідні заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та щомісячного інформування державної служби зайнятості про вакантні посади для інвалідів.

Роботодавець повинен вжити всіх необхідних заходів по працевлаштуванню інвалідів, якщо він дійсно хоче виконати норматив, проте, здійснення цих заходів не може стати обставиною, яка б звільняла підприємство від відповідальності.

Окрім цього зазначає, що нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів на відповідача покладено обов'язок щодо забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, тобто, роботодавець не звільняється від обов'язку сплачувати санкції на підставі статті 20 Закону, оскільки зазначена норма не ставить відповідний обов'язок підприємства у залежність від будь-яких обставин, з яких інваліди не працюють на підприємстві.

У запереченні на апеляційну скаргу, Приватне підприємство «Ромді Україна» зазначає, що суд першої інстанції на підставі належних та допустимих доказів правильно встановив усі обставини та прийняв законне рішення.

Вважає, що ПП «Ромді Україна» виконало свій обов'язок та створило відповідне робоче місце для інваліда, при цьому неодноразово зверталось до Луцького міського центру зайнятості з метою направити на вакантне місце працівника з інвалідністю.

Відтак просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що приватне підприємство «Ромді Україна» у встановленому законом порядку зареєстрований у Волинському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів як роботодавець, що використовує найману працю, у якого за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб.

20 січня 2017 року за вхідним № 147 відповідач подав до Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік, у якому відображено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2016 році становила 13 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становила 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», відповідачем зазначена у звіті - 1 особа. Фонд оплати праці штатних працівників відповідача у звітному періоді становив 277,4 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника становила 21 338, 40 грн..

14 березня 2017 року за вих. № 31-17/2216 Волинським обласним відділенням фонду соціального захисту інвалідів відповідачу було направлено повідомлення про необхідність самостійної сплати адміністративно-господарської санкції в сумі 10 669, 23 грн., роз'яснено, що у випадку порушення термінів сплати вказаних санкцій буде нараховано пеню на суму заборгованості в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного Банку України за кожний день прострочення та відповідно до розрахунку вартості робочого місця необхідно сплатити пеню в розмірі 102, 48. Термін сплати заборгованості - до 15 квітня 2017 року.

Однак, відповідачем в добровільному порядку не було сплачено зазначені санкції. Також встановлено, що у 2015 році підприємством заплановано збільшення чисельності штату працюючих та внесено нову штатну одиницю - менеджер з адміністративної діяльності, яка була ліквідована наказом № 64-К від 31 грудня 2015 року.

04.01.2016 року наказом генерального директора ПП «Ромді Україна» № 1-К створено робоче місце для інваліда та внесено в штатний розпис нову штатну одиницю за посадо менеджер з транспортно-експедиційної діяльності.

У зв'язку з цим, 13.01.2016 року відповідач подав до Луцького міського центру зайнятості Інформацію про попит на робочу силу (вакансії), у якій відмічено графу «інваліди» та зазначено назву посади, умови та режим праці.

Наказом № 24-К від 06.05.2016 року перейменовано вакансію, яка була створена для інваліда з менеджера з транспортно-експедиційної діяльності на менеджера з логістики. Після чого ПП «Ромді Україна» з метою працевлаштування інваліда 10 травня 2016 року та 11 серпня 2016 року подавало Інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Однак, відповідні кандидатури для працевлаштування на вакантні посади, які б відповідали заявленим вимогам щодо досвіду роботи, кваліфікаційному рівні тощо, центром зайнятості не направлялись, а ті, які направлялись, прийняті не були у зв'язку із небажанням працювати за даною вакансією.

19.09.2016 року наказом відповідача № 45-К створено місце для інваліда та введено в штатний розпис нову штатну одиницю за посадою прибиральник службових приміщень та 26.09.2016 року знову ж таки подано до Луцького міського центру зайнятості Інформацію про попит на робочу силу (вакансії).16.11.2016 року № 56-К «Про прийняття на роботу», за направленням на працевлаштування від Луцького міського центру зайнятості, прийнято на роботу на посаду прибиральник службових приміщень ОСОБА_2, яка є інвалідом третьої групи відповідно до довідки Луцької міської МСЕК. При цьому, вакансія менеджера з логістики так і залишилась не зайнятою.

З листа Луцького міського центру зайнятості від 24.05.2017 року №1456/05- 18 встановлено, що впродовж 2016 року від ПП «Ромді Україна» надійшло 4 звіти з інформацією про попит на робочу силу (вакансії) форми 3-ПН, на які можуть бути працевлаштовані особи з обмеженими можливостями. На вищезазначені вакансії було направлено 8 осіб, з них: 4 особи - відмовились і 4 - не відповідають вимогам.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. У 2016 році посади для працевлаштування інвалідів у відповідача були вакантні з незалежних від нього причин.

На думку суду, відповідач ужив усіх необхідних та залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, а саме: вжив відповідних заходів на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, вчасно прозвітовано Луцький міський центр зайнятості про вакантне місце для працевлаштування осіб з обмеженими можливостями, а відтак суд дійшов висновку, що за таких обставин до відповідача не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць у 2016 році.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначені основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантовано їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до частини третьої статті 18 згаданого Закону, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (частини перша, друга статті 19 Закону).

Отже, Законом передбачені гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на підприємства обов'язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань.

Згідно зі статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає правомірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, а тому відсутні підстави для застосування до підприємства відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Також колегія суддів апеляційної інстанції вважає хибними доводи позивача, що відповідач не дотримався норм чинного законодавства та не виконав норматив, встановлений статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», тому не може бути звільненим від обов'язку по сплаті адміністративно-господарських санкцій, оскільки такі твердження спростовуються зібраними по справі доказами та вищевикладеними обставинами справи.

Окрім того, згідно з частиною першою статті 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Як встановлено приписами статті 19 Конституції України позивач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналізуючи норми права, які врегульовують спірні правовідносини, суд відзначає, що проголошене частиною першою статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення права інвалідів працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, реалізовано законодавцем у спосіб покладення обов'язків з працевлаштування інвалідів як на роботодавців, так і на органи державної служби зайнятості населення.

При цьому, до обов'язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п'ятої статті 19 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (бо в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов'язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці), а в силу приписів частини третьої статті 18 названого закону - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, як випливає з приписів частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» до обов'язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов'язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п'ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не надано, апеляційний суд дійшов висновку про вірний висновок суду першої інстанції про те, що у позивача не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Зазначена позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 квітня 2013 року у справі № 21-81а13, а також з постановою Верховного суду від 20.03.2018 року у справі № 802/707/17-а.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення

Керуючись, ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст.ст. 322, 325, 329 КАС України , суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2017 року у справі № 803/582/17 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді В. В. Гуляк Р. Й. Коваль Повне судове рішення складено 27.03.2018.