Постанова № 72979240, 26.03.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/714/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Запотічний І.І.,

судді Сапіга В.П.

секретар судового засідання Гнатик А.З.

за участю:

представник позивача Яциніна М.- М .С.

представник відповідача Пазинюк А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Приватного підприємства «Техноресурс» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року справі № 809/1337/17 (суддя Гундяк В.Д., постанову оголошено о 14:39 в м. Івано-Франківськ) за адміністративним позовом Приватного підприємства «Техноресурс» до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

03.10.2017 року Приватне підприємство «Техноресурс» (позивач) звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог посилається на наступне. Висновки ГУ ДФС в Івано-Франківській області про порушення позивачем податкового законодавства, викладені в акті від 04.09.2017 року, та визначення йому в зв'язку з цим податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 129 290 грн. не відповідають фактичним обставинам справи і суперечать нормам Податкового кодексу України.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року справі № 809/1337/17 в задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою задовольнити його адміністративний позов у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована, фактично, доводами позовної заяви.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу. У відзиві податковий орган зазначає, що відповідно до акту перевірки у бухгалтерському та податковому обліку ПП «Техноресурс» відображено господарські операції з придбання товару у ТОВ «Гранд Рівєра» і ТОВ «Атлен Торг». Однак проаналізувавши ланцюг постачання придбання товарів, встановлено нереальність здійснення господарських операцій та участь підприємств у схемах ухилення від оподаткування. Зазначили, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару і подальшою господарською діяльністю. Звернули увагу суду, що перевіркою встановлено відсутність необхідних умов для здійснення діяльності, а саме: відсутність у ТОВ «Гранд Рівєра» і ТОВ «Атлен Торг» технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів, необхідних для виготовлення товарно-матеріальних цінностей, які були придбані відповідно до договорів постачання. Вказали, що за наслідком перевірки податковими органами також не підтверджено придбання придбаних позивачем товарів вищезгаданими товариствами в інших контрагентів. З огляду на наведене вважають оскаржуване рішення законним, а тому просили суд в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні підтримує вимоги апеляційної скарги.

Представник відповідача просить в задоволені апеляційної скарги відмовити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі направлення №1235 від 29.04.2016 ГУ ДФС в Івано-Франківській області проведена планова виїзна перевірка ПП «Техноресурс» з питань правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій із придбання в січні 2017 року ТМЦ від ТОВ «Гранд Рівєра» і ТОВ «Атлен Торг».

За результатами даної перевірки податковим органом складений акт від 29.06.2016 року за №975/09-19-14-02/30342270, згідно якого встановлені порушення п.п.198.1, 198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет в розмірі 129290 грн. за лютий 2017 року.

На підставі акту перевірки 18.09.2017 року ГУ ДФС в Івано-Франківській області прийнято податкове повідомлення-рішення за №0007721402, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в загальній сумі 193935 грн.

ПП «Техноресурс» віднесло до складу податкового кредиту суму податку, сплаченого згідно договорів поставки, укладених з ТОВ «Гранд Рівєра» та ТОВ «Атлен Торг» за №30-2/01 та за №30/01 від 30.01.2017 року на 668400 грн. і 678900 грн. відповідно. Згідно даних договорів позивач придбав у контрагентів гумову суміш та фторопласт (ТОВ «Атлен Торг») і заготовки поршня та клапана (ТОВ «Гранд Рівєра» ).

Судом встановлено, що згідно проведеного відповідачем аналізу інтегрованої автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок» постачальником товару заготовки поршня і клапана в повній кількості для ТОВ «Гранд Рівєра» було ТОВ «Батік Груп». При цьому відповідно до наявної в акті перевірки інформації податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до контролюючого органу ТОВ «Гранд Рівєра» не подавались.

Крім того проведеним аналізом інтегрованої автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок» не встановлено наявності в ТОВ «Батік Груп» необхідних умов для самостійного виготовлення вказаного товару, по причині відсутності матеріально-технічної бази, достатньої чисельності працівників, не виявлено придбання чи отримання в оренду обладнання, відсутні придбання сировини та будь-які інші господарські відносини, пов'язані з виготовленням продукції чи її придбанням у інших контрагентів.

Позивач сформувало податковий кредит за рахунок контрагентів-постачальників при придбанні товарів відповідно до електронних податкових накладних з номенклатурою: продукти харчування, побутова техніка, сантехніка, одяг і взуття бувше у вжитку, посуд та інше, однак придбання, реалізованих на ТОВ «Гранд Рівєра» товарно-матеріальних цінностей, з часу реєстрації платника не проводилося. В судовому засіданні першої інстанції не встановлено також фактів придбання даних товарів у неплатників податку на додану вартість чи в період перебування ТОВ «Гранд Рівєра» на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується наданим податковим органом витягом ідентифікаційних і реєстраційних даних вищевказаного. Тобто з досліджених в судовому засіданні доказів встановити походження товару, придбаного ПП «Техноресурс» в ТОВ «Гранд Рівєра» неможливо.

Водночас у матеріалах кримінального провадження за №42014000000000056 наявна інформація, що Управлінням з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування кримінального провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.212 КК України. При цьому компетентними органами встановлено, що з метою надання законності операцій з купівлі задекларованого товару «олії соняшникової сирої нерафінованої врожаю 2016 року» ТОВ «Л.К.О.» використовуючи суб'єкти підприємницької діяльності з ознаками фіктивності, в тому числі ТОВ «Гранд Рівєра», безпідставно задекларувало за рахунок останніх податковий кредит. З акту перевірки та наданих в судовому засіданні су4ду першої інстанції пояснень представниками відповідача вбачається, що ГУ ДФС в Івано-Франківській області також підставно зроблено висновки про безтоварність господарських операцій позивача з ТОВ «Атлен Торг».

Згідно поданого звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 20.02.2017 року за №9024017077 за січень 2017 року чисельність працюючих 1 чоловік. Фінансова звітність до контролюючого органу не подавалася. Водночас проведеним аналізом інтегрованої автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок» в ТОВ «Атлен Торг» необхідних умов для самостійного виготовлення вказаного товару не встановлено, так як відсутня матеріально-технічна база, достатня чисельність працюючих, не виявлено придбання чи отримання в оренду обладнання, відсутнє придбання сировини та будь-які інші господарські відносини, пов'язані з виготовленням продукції. При цьому встановлено, що ТОВ «Атлен Торг» придбавало у великого кола суб'єктів господарської діяльності продукти харчування, шрот соняшниковий, обладнання для ванн, замки та інше, однак з часу реєстрації платника відсутнє придбання гумової суміші ІРП та фторопласту ФТ-4, які були реалізовані позивачу.

Крім того, відповідно до наданих представником відповідача в судовому засіданні письмових доказів, суд першої інстанції встановив, що слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ ДФС у Сумській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 32017200000000027 за фактом ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах службовими особами ТОВ Компанія Еко-Енергія за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України. В ході досудового розслідування було встановлено, що в період з 2016 року по 2017 рік службові особи ТОВ Компанія Еко-Енергія ухилились від сплати податків в особливо великих розмірах шляхом безпідставного зниження об'єкту оподаткування від проведених операцій з ТОВ «Компанія Екотон» та у зазначений період не включили до сум доходів кошти від реалізації етанолу невстановленим особам, документально оформленої як продаж продукції в адресу ряду фіктивних суб'єктів господарювання, в тому числі ТОВ «Атлен Торг».

Отже, на думку суду першої інстанції, контрагенти підприємства не мали жодної можливості реалізувати позивачу товар, який у них фактично був відсутній. Наведене дало суду підстави вважати господарські операції, відображені у відповідних первинних документах позивача, такими, що фактично не мали місця, тобто безтоварними.

Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції дійшов висновку, про неможливість проведення господарських операцій позивачем із ТОВ «Гранд Рівєра» і ТОВ «Атлен Торг», а відтак надані позивачем первинні документи не можуть бути підставою для формування податкового кредиту, як такі, що складені з порушенням п. 2 статті 3 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних мотивів.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі перевірки здійсненої відповідачем встановлені порушення позивачем п.п.198.1, 198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет в розмірі 129290 грн. за лютий 2017 року.

На підставі акту перевірки 18.09.2017 року ГУ ДФС в Івано-Франківській області прийнято податкове повідомлення-рішення за № 0007721402, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в загальній сумі 193935 грн.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп.14.1.27 п.14.1 ст14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.4 ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Зі змісту пп.139.1.9. п.139.1 ст.139 ПК України видно, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Виходячи із наведених норм закону, до складу валових витрат платника податку належать витрати, які: 1) підтверджені первинними документами; 2) пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, тому право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Пунктом 198.1 ст.198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 291.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п.201.7 ст.201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Отже, наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту та валових витрат, зокрема податкових накладних, виписаних платником податку, є обов'язковою, для визнання правомірності формування таких за умови, якщо відомості в таких документах відповідають дійсності, і якщо господарські операції мали реальний характер та придбані товари (роботи, послуги) використовувалися в господарській діяльності платника податку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 року (надалі - Закону №996-XIV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

У постанові Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року у справі № 2а-2717/11/2670 Верховний Суд України вказав, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також, оформлення таких операцій всіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку. Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

На підтвердження реальності вчинення господарської операції позивачем долучено до матеріалів справи наступні документи: видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення.

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами (контрагентами контрагентів позивача), в тому числі не нарахування і несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст.9 Конституції України. Зокрема, ст.1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України», якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту у зв'язку з придбанням товарів та робіт у випадку, коли останній має необхідні документальні підтвердження розміру таких витрат і податкового кредиту (рішення Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10).

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Тому, можливі порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для них, а не для позивача.

Судом апеляційної інстанції на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання послуг (постачання товарів) позивачеві зі сторони його контрагентів, зазначених в акті перевірки, документально підтверджується, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності вказаних господарських операцій.

На думку суду апеляційної інстанції позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності. За таких обставин встановлено, що ПП «Техноресурс» є добросовісним суб'єктом господарювання і не може нести відповідальність за дії контрагента.

Що стосується покликань контролюючого органу на відсутність у контрагентів позивача достатніх матеріальних та трудових ресурсів, на думку суду апеляційної інстанції, дана обставина не може свідчити про невиконання суб`єктом господарювання договірних зобов`язань, оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, контрагент позивача не був позбавлений права укладати з іншими суб`єктами господарювання договори з метою виконання своїх зобов'язань перед позивачем.

Суд апеляційної інстанції акцентує увагу на тій обставині, що податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагента. В разі порушення контрагентом та його контрагентами податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цих осіб. Позивач не може нести відповідальності за дії свого контрагента, а тим більше за дії контрагентів свого контрагента.

Крім того, чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента та його контрагентів на предмет виконання ними вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

За наслідком дослідження матеріалів справи суд апеляційної інстанції приходить до висновку проте, що господарська операція позивача з ТОВ «Гранд Рівєра» та ТОВ «Атлен Торг» відповідає дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаної операції.

Що стосується посилань суду першої інстанції на матеріали кримінального провадження за № 42014000000000056, що Управлінням з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування кримінального провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.212 КК України, де ТОВ «Л.К.О.» використовує суб'єкти підприємницької діяльності з ознаками фіктивності у своїй господарській діяльності, в тому числі ТОВ «Гранд Рівєра», та те, що слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ ДФС у Сумській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 32017200000000027 за фактом ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах службовими особами ТОВ Компанія Еко-Енергія, які співпрацювали з ТОВ «Атлен Торг» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України, то апеляційний суд вважає таке необґрунтованим та безпідставними, оскільки в ході розгляду справи не встановлено наявність не лише будь якого процесуального рішення у даних кримінальних справах, але і протоколів допиту свідків які б свідчили про наявність ознак фіктивного підприємства по контрагентах позивача.

Відповідно до вимог ст.139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступив відповідачем у справі.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що суд першої інстанції внаслідок помилкового застосування норм матеріального права невірно вирішив справу, внаслідок чого постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової - про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 139, 243, 246, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Техноресурс» задовольнити.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року справі № 809/1337/17 скасувати, та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Івано-Франківській області № 0007721402 від 18.09.2017 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (вул. Незалежності,20, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 39394463) на користь Приватного підприємства «Техноресурс» ( вул. Гірника, 1А, а/с 1573, код ЄДРПОУ 30342270) витрати на оплату судового збору в сумі 7272,59 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. І. Довга судді І. І. Запотічний В. П. Сапіга