Постанова № 72979138, 26.03.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/11886/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Запотічний І.І.

судді Сапіга В.П.

секретар судового засідання Гнатик А.З.

за участю представників:

позивача - Мушинський Т.Б.

відповідача - Булаш З.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року у справі № 813/2931/17 (головуючий суддя Кухар Н.А., постанову оголошено о 10:29, м. Львів) за адміністративним позовом ТзОВ науково-виробниче підприємство "Гетьман" до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

17.08.2017 року позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень. Позов обгрунтовує тим, що 04.08.2017 року Офісом великих платників податків ДФС було прийнято податкові повідомлення рішення за № 0007874817 та № 0007854817. Вказані податкові повідомлення рішення позивач вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки фінансово господарські відносини між позивачем контрагентами відбувалися повністю на законних підставах, були вчинені з наміром створення правових наслідків, які обумовлювалися правочинами, а також були документально оформлені у повній відповідності до норм чинного законодавства.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення від 04.08.2017 року № 0007874817 та від 04.08.2017 року № 00007854817, винесені Офісом великих платників податків ДФС.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зазначає, що згідно податкової інформації щодо контрагентів такі не мали можливості здійснювати господарські операції. Разом з тим, відображенню у податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулася і створює відповідні податкові наслідки для платника шляхом формування ним податкового кредиту. Тому господарська операція, яка фактично не відбулася є безтоварною, оскільки не спрямована на реальне настання правових наслідків, а спрямована лише на формування платником витрат та податкового кредиту у зв'язку із відображенням її змісту у первинних документах.

Відповідач в судовому засідання підтримує доводи апеляційної скарги, просить суд її задовольнити.

Позивач заперечує вимоги апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами та не доведено суду обґрунтованість висновку про відсутність реально вчинених господарських операцій.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Посадовими особами Львівського управління Офісу ВПП ДФС на підставі направлень від 02.02.2017 №31 та №32 проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ«НВП «Гетьман» з питань господарських відносин з ТзОВ «Лінкортекс», ТзОВ «Ферко», ТзОВ «Вторметекспорт», ТзОВ «НВП «ГТА-Інтрейд».

Результати перевірки оформлені актом №137/28-10-48-14/31804036 від 21.07.2017, яким зазначено про порушення позивачем, зокрема:

- Положення(стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248, пп. 134.1.1 п.134.1 ст.134.1, п.135.1 ст. 135 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI(зі змінами і доповненнями), в результаті чого підприємством знижено податок на прибуток за 2016 рік на загальну суму 45 855 714 грн. в.т.ч. за 1 квартал 2016 року на суму 30 979 038 грн., 3 квартал 2016 року на суму 1 281 080 грн. та 4 квартал 2016 року на суму 13 595 596 грн.

- п. 198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами і доповненнями) та в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну сум 50 950 793,04 грн., в.т.ч. за лютий 2016року на суму 28 949 200 грн., березень 2016 року на суму 5 471 953,33грн., вересень 2016 року на суму 8 076 277,68 грн. та листопад 2016року на суму 8 453 362,03 грн.

На підставі вказаних висновків відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення-рішення :

- № 0007874817 від 04 серпня 2017 року про збільшення суми грошового зобов'язання за основним платежем у розмірі 45 855 714 грн. та за штрафними санкціями на суму 22 927 857 грн., разом 68 783 571 грн.

- № 0007854817 від 04 серпня 2017 року про збільшення суми грошового зобов'язання за основним платежем у розмірі 50 950 793,04 грн. та за штрафними санкціями в сумі 25 475 396,52 грн., разом 76 426 189,56 грн.

Відповідно до ст.134 ПК України від 02.12.2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст.ст. 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст.ст.138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст. 152 цього Кодексу.

Положеннями п. 135.2 ст. 135 ПК України передбачено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Підпунктом 139.1.9. п.139.1 ст.139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.(п. 198.3. ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу вказаних норм вбачається, що для встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Позивачем, на підтвердження взаємовідносин з контрагентами долучено до матеріалів справи копії всіх первинних документів, які були підставою для відображення таких господарських операцій у бухгалтерському та податковому обліках.

Колегія суддів вважає, що договорами, актами виконаних робіт, документами про перевезення та зберігання товарів повністю підтверджено реальність здійснення господарських операцій з ТзОВ «Лінкортекс», ТзОВ «Ферко», ТзОВ «Вторметекспорт», ТзОВ «НВП «ГТА-Інтрейд».

Згідно зі ст.ст.46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник податків несе самостійну відповідальність за порушення ведення податкового обліку.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі «Булвес АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності». Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив в рішенні у справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б. Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Таким чином, посилання контролюючого органу на наявність порушень податкового законодавства з боку контрагентів позивача не спростовує правомірність дій самого позивача на укладення та виконаних ним договорів.

Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши первинні документи, копії яких наявні в матеріалах справи, зазначає, що вони відповідають порядку, встановленому положеннями законодавства та їхні реквізити відповідають вимогам первинних документів, які передбачено статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши у сукупності докази, колегія суддів дійшла висновку, що господарські відносини між позивачем та його контрагентами документально підтверджені та мали реальний характер.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про необґрунтованість доводів апелянта стосовно неправомірності оскарженої ним постанови суду першої інстанції. Водночас, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно та об'єктивно оцінено обставини справи, а відтак прийнято обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст.242, 243, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року у справі № 813/2931/17 - без змін.

Стягнути з Офісу великих платників податків ДФС за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір в розмірі 2 395 961 грн. 05 коп. за реквізитами "Отримувач коштів - УДКСУ у Галицькому районі м.Львова; код отримувача за ЄДРПОУ - 38007573; банк отримувача - ГУДКСУ у Львівській області; МФО - 825014; рахунок отримувача - 31219206781004; код класифікації доходів бюджету - 22030101; призначення платежу - 101; судовий збір, код суду 34668371".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. І. Довга судді І. І. Запотічний В. П. Сапіга