Постанова № 72979005, 19.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа №810/2039/17 Головуючий у І інстанції - Виноградова О.І.

Суддя-доповідач - Кучма А.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Кучми А.Ю.

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.

за участю секретаря: Тищенко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Будкомплекс» до Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Будкомплекс» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області від 22.03.2017 №0010191405, №0010201405.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Будкомплекс» до Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 22.03.2017 № 0010191405 в частині, яка залишена без змін рішенням Державної фіскальної служби України від 30.05.2017 № 11698 1692-99-1101-02-25 «Про результати розгляду скарги»; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 22.03.2017 № 0010201405.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що перевіркою встановлено як відсутність можливостей для здійснення тих чи інших дій, так і сам факт реалізації товарів ТОВ «Перший Бізнес-Центр» на користь позивача в тій самій номенклатурі та кількості, що становлять зміст проведених господарських операцій. Крім того, суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги посилання відповідача на судові рішення та витяг з кримінального провадження щодо підтвердження фіктивності господарських операцій позивача та його контрагента.

Представники позивача у судовому засідання заперечили проти апеляційної скарги, свою позицію виклав у відзиві на апеляційну скарги, в якому зазначено, що судом першої інстанції досліджено усі обставини справи, інших нових доказів щодо порушення позивачем норм податкового законодавства податковим органом не подано.

Представник відповідача у судовому засідання підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та наголосив, що позивачем порушено норми Податкового законодавства, на підставі чого були винесені правомірні податкові повідомлення-рішення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно з ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 02.02.2017 по 08.02.2017 Головним управлінням Державної фіскальної служби України у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Будкомплекс» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства, повноти нарахування та своєчасності сплати податків при взаємовідносинах з ТОВ «Перший Бізнес-Центр» за період з 01.01.2015 по 31.07.2016, за результатами якої складено акт № 50/10-36-14-05/24747554 від 15.02.2018, в якому встановлено порушення позивачем п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2015 рік на загальну суму 436252,00 грн; п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п.200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягала сплаті (перерахуванню) до бюджету на загальну суму 484724,00 грн, в тому числі: у вересні 2015 року - 314544,00 грн, у жовтні 2015 року - 170180,00 грн.

На підставі акту перевірки № 50/10-36-14-05/24747554 від 22.03.2018 Головним управлінням Державної фіскальної служби України у Київській області прийнято податкові повідомлення-рішення №0010191405, згідно якого позивачу за порушення п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 436252,00 грн, у тому числі за основним платежем у розмірі 436252,00 грн; №0010201405, згідно якого позивачу за порушення п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п.200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 650905,00 грн, у тому числі за основним платежем у розмірі 484724,00 грн та 121181,00 грн штрафних (фінансових) санкцій.

30.05.2017 ДФС України рішенням № 11698 1692-99-1101-02-25 «Про результати розгляду скарги», скасовано податкове повідомлення-рішення №0010191405 від 22.03.2017 в частині донарахувань по операціях за період 2015 року щодо яких підтверджено здійснення оплати грошовими коштами позивачем на користь контрагента та не встановлено наявності дебіторської заборгованості за 2015 рік, в іншій частині податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Позивач не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями звернувся з даним позовом до суду.

Згідно ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Пунктом 138.1 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

В силу п.201.10 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.3 ГК України).

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вбачається з вищенаведених норм, обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

За таких обставин, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.09.2015 між позивачем (покупець) та ТОВ «Перший Бізнес-Центр» (постачальник) було укладено договір постачання № 14/09-2015, згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов'язувався поставити та передати у власність покупця будівельні матеріали, а також надати послуги з транспортування будівельних матеріалів на об'єкт покупця, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити такий товар та послуги на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2 договору найменування, кількість, асортимент, ціна за одиницю, загальна вартість товару, ціна послуг та загальна вартість договору складається з кількості, вартості, будівельних матеріалів, та об'єму послуг вказаних у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору, погоджених та підписаних сторонами.

Згідно п. 2.1 названого договору, якість товару, що відвантажується повинна підтверджуватися сертифікатом якості заводу-виробника (покупцю надається засвідчена печаткою постачальника копія).

Позивачем на підтвердження реальності виконання договору № 14/09-2015 надано рахунки на оплату, згідно з якими було визначено вартість поставленого товару; видаткові накладні, згідно з якими було поставлено товар позивачу; товарно-транспортні накладні, згідно з якими здійснювалося перевезення товару; оборотно-сальдові відомості, згідно з якими здійснювалося оприбуткування товару; сертифікати якості, згідно з якими підтверджено якість поставленого товару.

Оплата позивачем за поставлений товар була здійснена в повному обсязі, що підтверджується банківською випискою відділення № 344 АТ «Укрсиббанк".

Крім того, договір № 14/09-2015 позивачем було укладено на виконання договорів виконання будівельно-монтажних робіт, зокрема: договору від 01.07.2015 № 518, укладеного з товариством з обмеженою відповідальністю «БК «ЗЗБК № 1»; договору від 01.07.2015 № 01/07, укладеного з товариством з обмеженою відповідальністю «БМТ «Вектор».

Водночас, на підтвердження наявності у позивача офісних приміщень, ним було надано копії договору оренди нежитлового приміщення № 36/14 від 06.12.2014; договору суборенди.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що посилання відповідача на ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 29.08.2016 у справі №756/10763/16-к, витяг з кримінального провадження № 32016100050000055, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2017 у справі №708/1946/16, ухвалу Малинського районного суду Житомирської області від 18.08.2017 у справі № 283/1395/17, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16.01.2017 у справі № 808/1946/16, як на підставу порушення позивачем норм податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки вищезазначені судові акти не є вироком суду в розумінні статті 369 Кримінального процесуального кодексу України, яким встановлюються визнані судом доведеними фактичні обставин із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Крім того, висновки апелянта ґрунтуються на допиті директора ТОВ «Перший Бізнес-Центр» ОСОБА_2 в рамках досудового розслідування, яка повідомила, що дане товариство ніколи не реєструвала на своє ім'я, однак податковим органом не доведено, що в рамках даного кримінального провадження досліджувались саме спірні господарські операції позивача та ТОВ «Перший Бізнес-Центр», при цьому, надані пояснення жодним чином не вказують на безтоварність чи фіктивність господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагентом не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Перший Бізнес-Центр», останнє було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість.

Відповідачем не надано жодних належних доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагента позивача об'єктивної неможливості здійснення господарської діяльності з поставки товарів, адже у комерційній діяльності виконання поставок товарів не завжди вимагає наявності власних основних засобів, значної кількості персоналу, оскільки наявна можливість укладення договорів оренди, найму тощо.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення понесених витрат до складу валових витрат та формування податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем документи є належними доказами виконання контрагентом умов договорів, оскільки, враховуючи вимоги ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Надані позивачем первинні бухгалтерські документи, відповідають вимогам ст.9 вищенаведеного Закону.

Відповідачем у своїй апеляційній скарзі не наведено доводів, які б спростовували рішення суду першої інстанції, на наведено доказів на підтвердження наявності порушення позивачем норм податкового законодавства чи доказів, які не було досліджено у суді першої інстанції.

Крім того, в матеріалах справи міститься висновок експерта №87/07/18-17 від 18.07.2017, в якому зазначено, що порушення, викладені в акті перевірки № 50/10-36-14-05/24747554 від 15.02.2018 нормативно та документально не підтверджуються.

Даний висновок було винесено в рамках кримінального провадження № 32017100050000027 від 30.03.2017 за звинуваченням директора ТОВ «ВФ «Будкомплекс» ОСОБА_3 за ст. 212 ч. 2 КК України по взаємостосункам з ТОВ «Перший Бізнес-Центр». Наявність фактів порушення податкового законодавства не встановлена.

За таких обставин, враховуючи, що позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства до складу податкового кредиту включено суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих позивачем від платника податку - ТОВ «Перший Бізнес-Центр», на підставі первинних документів сформовано витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, встановлення судом на підставі матеріалів справи реальності здійснення господарської операції, наявності наданих послуг (товару) та проведення оплати за них, використання наданих послуг (товару) у господарській діяльності позивача, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №0010191405, №0010201405 від 22.03.2017, які є протиправними та підлягають скасуванню.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 - без змін.

Постанова набирає законної з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 26.03.2018.

Головуючий-суддя: А.Ю. Кучма

Судді: В.О. Аліменко

Н.В. Безименна